Сайт Відділу документів з мистецтва є частиною бібліотечного порталу lib.kherson.ua
Новини
22.06.2017 08:46

Молодіжна тусовка в бібліотеці
Все частіше по вихідним дням у нас збирається молодь, адже затишна атмосфера бібліотеки дуже сприяє...

21.06.2017 09:00

Презентація виставки Ольги Соколенко
На ІІ поверсі бібліотеки відкрилася експозиція пейзажів Ольги Соколенко під назвою «Вулиці рідного...

14.06.2017 08:00

Арт-десант Федорівської ЗОШ
Школярі Федорівської ЗОШ вперше приїхали до нас в бібліотеку. Дізнались про розважальні заходи з позитивних...


Гість | Увійти
Версія для друку

Петренко О.М., Братан М.І. Ниво моя, ниво: збірка пісень. – Херсон: Айлант, 2009. – 16с.

ПРАЦЯ ЗВЕЛИЧАЄ

У п'ятдесяті роки минулого століття по всій Україні лунали пісні про героїв праці, як-от про Марію Лисенко, Олену Хобту, Марка Озерного, - музика Платона Майбороди, слова Олекси Ющенка. Попри ідеологічну зашореність мали ці твори симпатичну мистецьку звабу. Згадується, нівроку:

Ще тумани сиві
Не зійшли з полів
На широкій ниві
Чути дружній спів.

Хто те знає, чи співала знатна ланка в полі, а в Україні, кажу, не було такого куточка, де б не стелилися багатоголоссям згадані ранкові тумани або ж не вилунювало ось це:

Над широким Дніпром, .
Над лужком-бережком,
Світить, світить сонечко молоде.

Тоді й ми, студенти Бериславського педучилища, співали майбородівсько-ющенівські класичні (без найменшої іронії) речі, у нас вони були, здається, в програмі уроків музики (хорового співу). Зізнаюся, з мене співак не вельми який, але сталося так, що і я прилучився до уславлення героїв чергової п'ятирічки, і то не сам, а разом із викладачем музики нашого училища Олексієм Миколайовичем Петренком.

На Бериславщині тоді героїв соцпраці не було, але знатних трударів не бракувало, і тамтешньому партійному керівництву забаглося, аби написали пісню про одну передовицю з передовиць - доярку з радгоспу «Бериславський» Жанну Матусевич. Викликали в райком Олексія Миколайовича і мене, аж надто молодого поета. Чули, мовляв, про Марію Лисенко, так ось треба і про нашу роботягу Жанну. їдьте в радгосп, знайомтеся з героїнею - і пишіть пісню.

Їдемо (нас везуть), на селі вже чекають на творчий дует, прямим ходом - на ферму, знайомимося там з невеличкою, скромною в поведінці, але несамовитою в роботі молодою жіночкою - білорускою, і - через деякий час показуємо спершу в райкомі, потім у радгоспівському клубі, а затим - і по обласному радіо свій опус. Маю право так сказати про текст пісні, що його невзабарі я переріс, але ж музика і тоді, і нині мене чарує:

Рідні ви, простори,
Трав зелене море,
Поле неозоре
Серце звеселя.

Сьогодні замість отих напрокат узятих фраз видиться (співається) інша нива:

Росами умита,
Сонечком зігріта,
Тим і знаменита,
Що навік моя.

Звучала наша перша пісня недовго: героїня (без золотої зірки) невзабарі стала баптисткою, а це ж явно всупереч комуністичній моралі. Спробували ми написати про безіменних героїв-земляків, але то вже було не те. Хоч з першого варіанту залишилися рядки, що їх Олексій Миколайович смакує і нині:

Праця звеличає,
Славою вінчає,
Праця в нашім краї
Сповнена краси.

Але ж це від тичининського «труд переростає у красу». Гріх, можливо, і не такий смертельний. До речі, пізніше, в розмові з Олексою Яковичем Ющенком я щиросердо подякував йому за оте мимовільне моє тяжіння до пісні, що починалося - таки з його сивих туманів і молодого сонечка над лужком-бережком.

З Олексієм Миколайовичем відтак ми написали чимало пісень, як де ліричних, а було й патетичних. Варті сьогодні певної уваги перші, от хоч би й «Бериславський вальс».

Між знайомих змалку вулиць
Заблукав сьогодні я.
І до мене повернулась
Пісня - молодість моя.

Чесно кажучи, жаль мені музичного, досить чіткого малюнку і того давноминулого твору, де як рефрен звучало: «Партія в майбутнє проклада мости». Ну, як ти в наші дні співатимеш таке, як тих партій - греблю гати, і кожна ж у грядуще «проклада мости».

Як відомо, на музику колишнього гімну Радянського Союзу Сергій Михалков написав набагато кращий текст гімну Росії. Тож логічне прохання до мого вчителя і побратима Олексія Миколайовича: а може, дамо нові текстові крила отим призабутим речам і про одну-єдину непогрішиму партію і про семирічку (було й таке). Завважу, до речі, що ми свого часу створили пісенний обряд проводів до Армії. Міняються часи, композитор схотів замінити «солдата» на «козака». Ой, я не спішив би, як та новаторка, що пообіцяла все військо одним побивахом перевести на контрактну основу.

Не можна обійти мовчанням велику, прямо таки велетенську роботу Олексія Миколайовича, як незмінного керівника бориславського хору, зокрема хору ветеранів, а ще ж він проявив свої неабиякі здібності як режисер самодіяльного театру, а ще ж і сам писав і пише п'єси, але де та колишня слава місцевого самодіяльного театру. І тільки пісня, як співається, -«...уходила, расставаясь, оставалась, уходя».

Це - творчість, але ж і - праця, та, що звеличає, що сповнена краси.

Микола Братан

ЗМІСТ

Вхід