Сайт Відділу документів з мистецтва є частиною бібліотечного порталу lib.kherson.ua
Новини
05.12.2017 12:45

У просторі образотворчого мистецтва
Учора вчителі, які підвищують свою кваліфікацію на курсах Херсонської академії неперервної освіти, потрапили...

04.12.2017 10:07

Рок-концерт "Молодь проти СНІДу"
До Міжнародного дня боротьби зі СНІДом 2 грудня в Арт-Підвалі нашої бібліотеки відбувся...

28.11.2017 11:39

Літературно-музична композиція «Українська пісня крізь часи»
Українська пісня – це неповторне і незрівнянне диво. Вона пройшла крізь довгі століття, щоб і сьогодні...


Гість | Увійти
Версія для друку
Книга в кадрі > Віртуальні виставки > Дивовижна філокартія > Із колекції бібліотеки > Костюм > Українські народні типажі в малюнках Івана Гончара. Вип. 1

85.865.4
У45
Українські народні типажі в малюнках Івана Гончара [Образотворчий матеріал].
К. : Мистецтво, 1990. Вип.1. 1990. 15 c.

ЗМІСТ

  1. Молода мати
  2. Весна
  3. Побачення
  4. Подолянка
  5. Несподіванка
  6. Побачення
  7. Осіння пісня
  8. Веснянки
  9. Народні типи
  10. Сцена біля хати
  11. У ріднім краї
  12. Дума про Чигирин
  13. Гуси, додому!
  14. Молодий і молода
  15. Дума про Тараса

Народне мистецтво Іван Макарович Гончар осягав змалку. Він народився у селянській родині на благословенній шевченківській землі. Селянський побут, звичаї та одяг, сільський краєвид і будівлі, художня творчість народу були його життям, навіть тоді, коли навчався у Київській художньо-промисловій школі. Змалку відображав навколишнє, кохаючись у ліпленні та малюванні. А ставши скульптором-професіоналом, об'їздив усю Україну з метою побачити, замалювати, а також якомога більше зібрати кращих зразків народної творчості. Згодом його колекція настільки зросла, що він свою оселю перетворив на справжній музей, який став "домашньою академією" художника.

Вивчаючи і популяризуючи художню спадщину українців, поряд з іншими роботами Іван Гончар створив і серію темперних та акварельних картин "Українські народні типажі у місцевому національному вбранні другої половини ХІХ – початку ХХ ст.", частину яких включено до комплекту. Високомистецькі народні строї у творах Гончара відображені з науковою точністю. Стрункі постаті гармонійно вписані в українські краєвиди, а мелодійний ліричний пейзаж, залишаючись типовим, є водночас характерним для певної місцевості. Основні ознаки народного живопису – образність, декоративність, колоритність, яскравий оптимізм і монументальність – стали особливістю мистецтва художника. Його картини, що передають красу нашої землі, людей та художньої творчості, – це воістину глибинно народне мистецтво.

Головною метою автора було відтворити антропологічний та історико-етнографічний образ українського народу в його житті та побуті. Щоб передати найдрібніші деталі народного одягу, художник зображує постаті на передньому плані картини, на повен зріст і майже на всю висоту композиції. Проте це не є змалюванням лише костюма, бо люди у цьому вбранні – живі, в невимушених позах, з природними рухами і жестами. Природності зображення сприяє також розташування людей у пейзажі (інколи – в інтер'єрі): біля перелазу, церкви, у лузі чи на городі, біля возу, тину чи над ставом, з сопілкою, квіткою, брилем чи хусткою в руках, навпроти стіни, прикрашенної килимом чи рушниками. Художник застосовує дві манери подання образів: він показує своїх героїв у дії, русі – у побуті чи у святкових обрядах (зустрічі й побачення, гра на музичних інструментах, танці, робота та ін.), а також відштовхується від традицій народного мистецтва, коли звернуті просто на глядача люди не позують, а предстоять перед ним. Дві манери Іван Гончар використовує і в живописі. Відображаючи мистецтво народного вбрання, він послуговується локальними чистими кольорами, без складної тональної їх розробки, не прагне неодмінно відтворити об'ємність, гнучку пластичність форми. Зате у змалюванні пейзажу він дотримується правил перспективних скорочень і найтонших, здебільшого поступових, погасань чи розпалень кольору, вдається до тонального живопису. Однак і перша, і друга живописні манери для художника не догма. Він застосовує їх вільно, як засоби найефективнішого показу образів народу. А тому передача світла і тіні на локальних кольорах часто створює певне їх нюансування. І тут "неживописний" стиль художника набуває відтінків, стає живописним. Документальна ретельність І. Гончара, передача руху, стану і певною мірою настрою людини, професійне знання анатомії, пластики людського тіла, уміння точно передати колір і тон, використання принципів тонального живопису – все це у поєднанні з характерними для народної творчості декоративністю, площинністю, композиційною гармонійністю, чіткою силуетністю, спрощеною сюжетністю та ще із застосуванням напису на картині утворює своєрідний синтез професіонального та народного мистецтва.

Картини з народними типажами у художника сповнені дійства, в них усе підпорядковане звеличенню людей. Навіть у звичайних життєвих ситуаціях його герої зображені піднесено. І. Гончар відтворив краще в людях: почуття власної гідності, красу, силу. У дівчат і жінок підкреслені м'який ліризм, привабливість, благородство, у чоловіків – мужність, міць, героїчна вдача. Поєднані фізична і духовна краса. Звеличенню образів підпорядковано і подачу їх у картинах, де застосовано низький горизонт і далекі обрії, що монументалізує постаті. Герої творів художника – це талановитий, красивий, гордий народ.

Яскрава, самобутня серія малюнків заслуженого діяча мистецтв УРСР ім. Т.Г. Шевченка Івана Макаровича Гончара є вагомим внеском як в українську радянську етнографію, так і в національне образотворче мистецтво.

В. Підгора

Вхід