Чому художники епохи Відродження раптом навчилися малювати?

Уся справа у фізиці, а точніше – у камері-обскурі – першому прототипі фотоапарата, згадка про який зустрічається ще в Аристотеля. Камера ця була розміром з ящик із двоопуклою лінзою в передній стінці й напівпрозорим папером або матовим склом у задній стінці. У такому вигляді її використовували художники для зображення робіт, уже починаючи з епохи Ренесансу. Якраз із цього часу твори вирізняються хорошою деталізацією.

Звичайно ж, старі майстри тримали всі свої прийоми в живописі під суворим секретом – ніхто не хотів конкуренції. Дані факти стали відомі дослідникам уже пізніше, при порівнянні робіт художників різних епох.

Найгучнішою картиною, в якій дослідники бачать використання камери-обскури, стала робота Ян Ван Ейка ​​«Портрет подружжя Арнольфіні» 1434 року. Розташування найдрібніших відблисків, тіней і рефлексів просто призводить до захвату, і це було справжнім проривом для XV століття.

Леонардо да Вінчі застосовував камеру для начерків із натури, він навіть описав пристосування у своєму «Трактаті про живопис».

Ще один яскравий приклад – робота Пітера Герріцен ван Роестратена «Освідчення в коханні (Буйний кухар)» – усі персонажі є лівшами, навіть мавпочка, яка тримає поділ сукні.

Тільки в XVII столітті камера-обскура обзавелася системою дзеркал і призм, які дозволяють не перевертати зображення. Так з'явилася камера-люціда.

Завдяки цим камерам світ має великий творчий спадок художників-документалістів, які писали найдрібніші сцени. Наприклад, Каналетто в XVIII столітті писав види Венеції і Лондона завдяки описуваній техніці, і не приховував цей факт.

Звичайно ж, теорія досі має і противників. Однак на сьогоднішній день майже доведено: революційний стрибок у живопису, який зараз пов'язують з епохою Відродження, насправді відбувся багато в чому завдяки новітнім для того часу оптичним пристроям, що «навчили» художників зображувати предмети в перспективі.

Підготувала Ірина Курашова.