Майстер українського поетичного кіно. Леонід Осика

Стрічки цього режисера наповнені духом його улюбленого міста Києва, широкими портретними кадрами, філософською медитативністю та статикою мовчання, яку він успадкував від героїв своїх кіношедеврів.

Леонід Михайлович Осика (8 березня 1940 – 16 вересня 2001) – український режиссер, який разом із Сергієм Параджановим та Юрієм Іллєнком входять до трійки найвідоміших представників «українського поетичного кіно».

Найвідоміші картини – «Камінний хрест», «Захар Беркут», «Гетьманські клейноди», «Подарунок на іменини», «Дід лівого крайнього» – ще за життя затвердили Леоніда Осику в списку класиків українського та світового кінематографу. Не випадково на прикладі «Камінного хреста» студенти вивчають кінорежисуру.

Заслужений діяч мистецтв УРСР (1988), Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (1997), Державної премії України імені Олександра Довженка (2001) та Народний артист України (1998) Леонід Осика був близьким другом, колегою, вчителем та учнем Івана Миколайчука, Леоніда Бикова, Володимира Денисенка (режисер фільму «Сон» – одного з найвідоміших про Тараса Шевченка), Олеся Саніна (автора картин «Мамай» та «Поводир»), Сергія Герасимова (професора ВДІКу, чиє ім’я було присвоєне цьому навчальному закладу), Івана Драча, Сергія Параджанова, Володимира Губи (писав музику для більшості його фільмів), Борислава Брондукова та багатьох інших.

Протягом 28 років роботи в кіно Леонід Осика зняв 13 повнометражних фільмів. Вони, як і кращі досягнення українського мистецтва, продовжують своє життя, гідно уособлюючи інші, непроминущі цінності культури.

У відділі мистецтв зберігається література, що містить різні матеріали, пов’язані з діяльністю режисера, зокрема низка інтерв’ю, в яких ідеться про роботу над тим чи іншим фільмом, про його творчі засади, думки про режисуру, фото з домашніх архівів Леоніда Осики.