Пам'яті херсонського письменника Ю.К. Голобородька

9 січня херсонському прозаїку Ю.К.Голобородьку виповнилося б 90 років. Він народився в Новотягинці Білозерського району. Навчався у селі Станіслав, закінчив 7 класів у 1941 році. У роки німецької окупації перебував у фашистських таборах. Після визволення з неволі брав участь у боях з ворогом. День Перемоги зустрів у Чехословаччині. Закінчив історико-філологічний факультет Дніпропетровського державного університету. Працював редактором декількох газет, був заступником головного редактора газети «Наддніпрянська правда». Юрій Костянтинович – автор збірок оповідань, повістей, роману «Великий лиман», історичної книги «Літопису тривожні сторінки», книжок для дітей «Літо в Буркутах», «Лиманські билиці», збірки «У років своя пам’ять» – про видатних постатей, які в різні роки були в Херсоні. З 1978 року Ю.К.Голобородько є членом Національної спілки письменників України. Він – лауреат премії імені І.Кулика.

8 років тому Юрій Костянтинович відійшов у вічність, але його твори живуть і будуть жити ще не одне десятиліття.

Чергове засідання літературної студії «Парус надежды» було присвячене особистості Ю.К.Голобородька. Письменники і друзі ділилися спогадами. Л.Марченко розповів про життєвий та творчий шлях, навів цікавий факт про одну несподівану життєву ситуацію, яка мала продовження. З окружної військової газети надіслали молодого кореспондента Юрія Голобородька написати нарис про відмінника бойової підготовки. Ним виявився Андрій Євса – військовослужбовець, сержант. Це було перше завдання журналіста, і він його успішно виконав. А вже через багато років, коли А.І.Євса (літературний перекладач з англійської на українську мову) переїхав до Херсона, то доля звела їх на літературній ниві.

Цікавою інформацією та світлинами поділилася Т.М.Щерба – автор літературних портретів ста особистостей. П.І.Питалєв прочитав вірш і пригадав ту мить, коли Ю.Голобородько написав відгук на його книгу «Сиреневые годы».

Всі члени студії з хвилюванням сприймали інформацію і підкреслили, що Юрій Костянтинович більш за все любив рідну Таврію, якій і присвячував свої твори.