Полтавка, в яку закохався Париж: до 165-річчя від дня народження української художниці Марії Башкирцевої
Марія Костянтинівна Башкирцева українська і французька художниця, майстриня жанрового живопису, письменниця: біографка, авторка знаменитого «Щоденника». Народилася 23 листопада 1858 року на Полтавщині в с. Гавринці біля Диканьки у дуже заможній родині. ЇЇ тато був великим землевласником та очолював дворянство Полтавської губернії. Мати – Марія Бабаніна, харків’янка, донька полковника зі старовинного дворянського роду. Коли дівчинці було 4 роки, батьки розлучилися, а в 12 років вона з мамою переїхала до Франції. Саме тут юну Башкирцеву захоплює світське життя і блиск неймовірних можливостей слави. Маючи прекрасний голос і переконання у власній винятковості, Марія поступово починає бачити себе видатною співачкою, зіркою сцени, чий голос оволодіє тисячами захоплених слухачів. Усе своє юнацьке честолюбство молода дівчина кидає на «побудову себе»: сумлінно вчиться, а також вправляється у музиці і співах. Її заняття тривали по 8-10 годин на добу. Вона грала на чотирьох музичних інструментах (рояль, гітара, арфа, мандоліна), та вивчала шість мов (давньогрецька, латинська, французька, італійська, німецька, англійська). Проте хвороба горла завадила розвитку кар’єри співачки. А найстрашніше - у 18 років лікарі встановили смертельний на той час діагноз – туберкульоз (сухоти). Через цю хворобу Марія втратила голос, а згодом й слух. Проте не втратила силу духу. Башкирцева вирішує прославитись як художниця. Її засобом самореалізації та досягнення світової слави стає мистецтво живопису. Наприкінці вересня 1877 вона йде на навчання у жіночу художню Академію Жуліана. Рудольф Жуліан не надто відзначився як художник, але був хорошим педагогом. Разом із ним викладав у приватній школі і вплинув на становлення Марії Башкирцевої Тоні Робер-Флері – більш прихильний до реалістичних тенденцій, що тільки-но утверджувалися у французькому живописі. Вже у жовтні викладач Жуліан визнає, що Марія справді затято працює – і якщо вона буде й далі такою впертою, то незабаром потрапить у Салон – найголовнішу виставку Франції. У 1880 році юна художниця виставляє в Салоні першу картину. За основу була взята дражлива для тогочасного паризького суспільства тема – розлучення. Вона зображає молоду жінку, що з інтересом схилилася над дуже модною, щойно опублікованою книгою «Питання про розлучення» О. Дюма. Вона знала, що про картину «За книгою» будуть говорити, навіть якщо вона не отримає відзнаки. Талант Башкирцевої помітили одразу. Її роботи завойовували численні медалі та призи на виставках, у захваті від неї були французькі газети та журнали. Творчість мисткині високо цінували Анатоль Франс та Еміль Золя. Світ картин Марії — це світ паризького передмістя, світ служниць, робітниць, безпритульних дітей та школярів. Із усіх жанрів для Марії найулюбленішим був портрет, що дозволяв досліджувати внутрішній світ знайомих, близьких людей. Неодноразово вона писатиме і власні портрети. Засобами живопису вона намагатиметься передати свою неординарність, свій біль та душевні терзання. Реалістичними і композиційно цікавими у художниці виходили також натюрморти. Башкирцева була майстринею жанрового живопису. ЇЇ картини написані в стилі реалізму. Вона часто працювала на пленері і це вплинуло на її живописну манеру. В її техніці відчувається вплив імпресіоністів: мазки широкі, сміливі, точні, тло не прописане, а виступає як доповнення образу.
Нажаль через хворобу сил у дівчини ставало все менше й менше. Вона хворіє вже досить давно на туберкульоз, і це вимагає все більше догляду за здоров’ям – тому родина весь час їздить на курорти задля відпочинку улюбленої Марі. Всюди її цікавить місцева культура та архітектура. Вона дивується людським типажам, колористиці природи і міст та намагається зафіксувати усе нове побачене у своїх полотнах. Марія розуміла, що її життя буде коротким, і намагалася якомога більше малювати, зображаючи на папері свої стани, роздуми, переживання.
Одна із останніх незавершених робіт Башкирцевої «Святі жінки» - це свого роду реквієм самій собі, справжня молитва до Бога з проханням дати їй ще трохи часу.
Відома художниця померла у ніч на 31 жовтня 1884 року дуже молодою, їй було лише 25. Її ім’я увіковічнене на скульптурі «Безсмертя» у Люксембурзькому музеї – серед восьми інших видатних французьких мистців, які померли дуже молодими.
Україно-французька мисткиня лишила по собі понад 150 картин, 200 малюнків, ескізів та кілька скульптур. Її найвідоміші картини: «За книгою», «Молода жінка з букетом бузку», «У студії Жульєна», «Жан і Жак», «Мітинг», «Дощова парасолька», «Горе», серії автопортретів. Її роботи досі цікаві, оптимістичні й актуальні. Сьогодні оригінали картин Башкирцевої є рідкістю: більша їх частина загинула під час Другої світової війни. Картини «Мітинг» та «Жан і Жак» забрали на виставку до Лувру. Деякі її роботи закупили музеї Люксембургу. В Україні наразі є лише три картини відомої художниці в музеях Сум, Харкова та Дніпра.
Крім візуального мистецтва, Марія Башкирцева є авторкою гучно відомого європейській аудиторії «Щоденника», який вона вела починаючи з 12 років французькою мовою. Щоденник (105 зошитів) вийшов друком після її смерті і став справжнім бестселером. Він проникнутий тонким психологізмом, романтичною «спрагою слави» і разом з тим трагічним відчуттям причетності. Це не тільки сповідь сходження авторки до мистецьких вершин, а і враження про зустрічі з багатьма визначними людьми. Нині доступна велика кількість джерел, у яких дається оцінка її як авторки «Шоденника», але безумовним залишається одне, її життя – це важливий мотиваційний приклад для сучасної молоді, яка прагне реалізуватись. Адже всупереч смертельній хворобі, незважаючи на великі статки сім’ї, Марія Башкирцева докладала надлюдських зусиль, щоб прославити себе і залишитись у пам’яті людей. «Щоденник» перекладено багатьма мовами світу, проте український його переклад все ще чекає свого видавця.
Творчість Марії Костянтинівни Башкирцевої – це ще один приклад неординарної творчої особистості, яку подарувала світові Україна.
Інтернет посилання: