Величне свято Перемоги. Пам’ять, якій не знати забуття

Друга світова війна… Усе далі йдуть у глиб історії її грізні, героїчні роки. Але час не здатний зарадити їхньому забуттю, прибрати з народної пам’яті. Ми не можемо забути тяжкі випробування і страшну ціну, заплачену за перемогу – мільйони людських життів…

75 років минуло з часу перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. На українській землі вона тривала 1225 днів і ночей, від 22 червня 1941 року до 28 жовтня 1944 року. Тут відбувалися ключові битви за визволення Європи від фашизму.

Демографічні втрати (вбиті, померли від хвороб і голоду, евакуйовані, емігранти) вражають. За даними на 4 січня 1941 року на території України проживало 41 млн. 500 тис. осіб. А в 1945 році – тільки 27,4 млн. Тобто, число жертв війни в Україні становить понад 14 млн. осіб (для порівняння, число жертв у Німеччині в результаті Другої світової війни оцінюють у 6,5 млн. осіб).

Усі були залучені до справи захисту країни. У творчих людей, окрім безпосередньої, фізичної битви з ворогом, було не менш важливе завдання: підтримувати й тих, хто воював на фронті, й тих, хто залишився в тилу. Особливий розвиток в роки Другої світової війни отримали майже всі види мистецтва.

Основною тематикою живопису тих років була, зрозуміло, військова. Художники відображали в своїх роботах фашистську загрозу, суворі будні, ненависть до ворога, страждання народу, скорботу за загиблими. На початку війни була присутня кваплива фіксація побаченого, яка не виключає глибини думки. У середині війни в живописі спостерігалися лаконізм, простота, прямолінійність. До кінця війни картини стають складнішими, з розвиненою драматургією. Приклад тому – картини народного художника України Олексія Артамонова, що увійшли до скарбниці українського мистецтва. 

Український кінематограф теж не залишився байдужим до жахливих подій тих років. Були створені документальні фільми, хроніка, кінорепортажі. Сюжетами для фільмів стала, знову ж таки, боротьба народу з загарбниками, показані великі битви й нелегкі будні трудящих у тилу. До них можна віднести фільм «Райдуга» (1943) Марка Донського за сценарієм Ванди Василевської, який із надзвичайною художньою силою передає трагедію окупованого фашистами українського села. Фільм здобув низку міжнародних нагород. Під час війни зняті художні фільми, велику цінність яких складає високий рівень акторської гри, (на екрані в цей час з'являються Михайло Романов, Амвросій Бучма, Дмитро Мілютенко, молодий Сергій Бондарчук) та документальні стрічки: «Битва за Севастополь», «Берлін» та інші.

В одному строю із солдатами завжди була пісня. Лунала вона й у домівках тих, хто проводжав своїх рідних і чекав на них. І народні, і авторські яскраво відображали всі події, що відбувалися на фронті й у тилу, зігрівали душу, закликали до подвигу. Пісні говорили про патріотизм, солдатську дружбу та любов. Вони були необхідні людині як повітря, не давали черствіти людським почуттям. У багатьох солдатів були спеціальні альбоми, до яких із великою любов'ю були записані відомі нам тепер пісні та їх окопні варіації. А в кожної пісні, яка народилася у воєнні роки, своя історія, свій шлях, своя доля. Складалися такі пісні й у повоєнні роки (пісня В. Івасюка на слова Б. Гури «Балада про мальви», А. Пашкевича «Степом» на слова М. Негоди), складаються й дотепер. 

Ідуть із життя люди, які були свідками й учасниками цих сумних, але героїчних подій. Ми не в праві забувати тих, хто врятував нашу землю від загарбників. Тож, пам’ятаймо, що ми є нащадками славного покоління наших предків, які відвоювали нам сьогодення. Наш із вами обов’язок, в цей непростий для України час, – бути гідними їхнього подвигу. Усіма своїми справами утверджувати злагоду на нашій рідній українській землі.