Велика сила слова – цілюща, як бальзам. До 100-річчя Ігоря Проценка
Саме так у своєму вірші «Рідне слово» охарактеризував силу родинної української мови відомий український поет, педагог та літературознавець Ігор Проценко, якому 15 квітня 2020 року виповнилося б 100 років.
Народився Ігор Митрофанович Проценко 15 квітня 1920 р. у селі Іванів на Вінниччині в сім'ї залізничника, де став четвертою дитиною.
Професію вчителя обрав ще в ранньому дитинстві. Мріяв про університет, але через нестатки довелося обмежитися курсами з підготовки вчителів-словесників при Немирівському педагогічному училищі. Після закінчення цих курсів, працюючи у сільських школах, Ігор Митрофанович не полишав надії здобути вищу освіту та врешті став студентом філологічного факультету педагогічного інституту, але 1940 року потрапив на військову службу, брав участь у «фінській кампанії» та Другій світовій війні.
Від 1945 року Ігор Проценко продовжив навчання в Бердичівському та Вінницькому педагогічних інститутах. Від 1955 року до 1958 року Ігор Митрофанович навчався в аспірантурі Київського педагогічного інституту (науковий керівник – доктор педагогічних наук, професор Тетяна Федорівна Бугайко).
1959 року І.М. Проценко захистив кандидатську дисертацію на тему: «Вивчення творчості Марка Вовчка в школі». На той час він опублікував 7 наукових статей (одну з них – у Чехословаччині). Так Ігор Митрофанович розпочав свій нелегкий шлях у науці. На літературознавчо-педагогічній ниві український вчений полишив помітний слід. Він є автором книг «Вивчення творчості Марка Вовчка» (К., 1959), «Вивчення творчості Василя Стефаника» (К., 1979), біографічних нарисів «На хвилях Бугу і Дніпра» (Херсон, 2003), співавтор підручників і навчальних посібників «Дитяча література» (К., 1967), «Українська дитяча література» (К., 1979), «Місце дитячої літератури у фаховій підготовці майбутнього вчителя» (К., 1982) та багато ін.
Невтомний Ігор Проценко подарував науковому світу кілька сотень статей, нарисів і рецензій у наукових збірках і журналах. Він розробив та видав друком десятки методичних рекомендацій з української літератури, дитячої літератури та фольклористики для студентів українських вишів і вчителів середніх шкіл України. Як літератор і методист Ігор Митрофанович пройшов нелегкий шлях: від сільського вчителя до провідного викладача Херсонського державного педагогічного інституту (Херсонський державний університет), якому він присвятив 30 років своєї професійної діяльності.
Вдумливий наставник і педагог, він виховав цілу плеяду вчителів української літератури, творчо мислячих людей, шанувальників рідної мови та культури.
Ігор Митрофанович Проценко став учасником відродження діяльності осередків Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка на Херсонщині (1992). Його численні виступи перед трудовими колективами та в навчальних закладах смаглявої Таврії наснажували краян на боротьбу за утвердження української державності на теренах Південної України.
А своє 80-річчя Ігор Митрофанович Проценко відзначив виходом відразу трьох його поетичних збірок від Херсонської філії Видавничого центру «Просвіта»: «Мої дороги» (2000), «Вечірні вогні» (2000) та «Цвіт вишні» (2000).
У наступні роки Ігор Митрофанович тісно співпрацював із просвітянським видавничим центром на Херсонщині. Ця співпраця подарувала шанувальникам його творчості ще кілька поетичних та прозових книг, а саме: «На струнах веселки» (2001), «Мій рідний край» (2001), «Листопад» (2002), «Крізь терни і хащі. Люди і долі» (2003), «На хвилях Бугу і Дніпра. Мої сучасники» (2003), «Чотири броди» (2005).
У доробку письменника вірші, пісні, сатири, пародії, епіграми, гуморески, байки, експромти, балади, присвяти, поеми, нариси, спогади, легенди, притчі, бувальщини. Із книгами Ігоря Проценка більш докладно можна ознайомитись у відділі мистецтв і відділі краєзнавства Гончарівки.
Кандидат філологічних наук Наталя Чухонцева зазначала: «Наскрізна тема в ліричному ужинку І.М. Проценка – доля рідного краю від давнини до сучасності, причетність до справи відродження української державності та національної гідності».
Кандидат філологічних наук, просвітянин Іван Немченко відзначає ліризм та патріотизм творів Ігоря Проценка: «Автор щасливий тим, що на його віку здійснилася мрія століть – воскресла для реального, а не бутафорного державного життя мати-Україна. Він вірить у творчий геній народу, подолання всіляких скрут і незгод на шляху в завтрашній день вільної й соборної Вітчизни:
Як пісня, верба і калина,
Не вмерла, живе Україна
І буде привільною жить,
Як води, земля і блакить».
Про безмір горя, якого довелося зазнати українцям, особливо у ХХ столітті, про жахіття воєн і революцій, голодоморів і репресій пише І.М. Проценко в десятках поезій («Ой чого ти, земле?», «Голодомор», «Дзвони пам'яті», «Колоски», «Реабілітований», «На допиті», «Чотири броди» та інших). Ця тема нерідко переплітається з ветеранською: «Балада про ветерана війни», «Два місяці, два брати», «Гнат Сосненко», «Записки солдата», «Розвідрота», «Весна Перемоги», «Однополчани», «Відлуння війни», «Ветерани», «Одна миттєвість», «Солдатка». Болем озиваються у віршах письменника спогади про численні жертви, які поніс наш народ у тій жорстокій війні, роздуми про неприродність ворожнечі й «самоїдства» у середовищі самих українців.
Певно, розповідаючи про його громадянську лірику, слід згадати про життєдайні слова поета у вірші «Рідне слово», де Ігор Проценко підкреслює високу роль української мови в нашому суспільстві. Це духовна підвалина, на якій тримається нація:
Велика сила слова –
Цілюща, як бальзам,
Краса душі людської,
Надії Божий храм.
Чудовий педагог із величезним досвідом роботи в школах та вишах (Бердичева, Кіровограду (зараз Кропивницького), Херсону), науковець, письменник Ігор Митрофанович Проценко залишив по собі золоті сліди в пам'яті своїх сучасників, у написаних ним наукових працях і літературних творах.
4 листопада 2005 року перестало битися серце просвітянина Ігоря Митрофановича Проценка. Світла пам'ять світлій людині.
