Архітектура

«Совине гніздо»
Це велична кам'яна споруда, яка датується 1781 роком. Спочатку використовувалася як пивний завод, згодом – як готель «Совине гніздо», звідки й пішла сучасна назва. А після входження Закарпаття до Чехословаччини тут з'явився винний бар. Вже під час незалежності України на цьому місці почали проводити винні фестивалі Ужгорода та навіть тематичні вечірки. Тепер «Совине гніздо» переживає реконструкцію.

Синагога
На театральній площі розташована велична єврейська синагога. Аналога їй немає у всій Європі, вона є унікальною. Збудована у 1904 році за проєктом архітекторів Д. Паппа та С. Ференца. Будівля виконана у неомавританському стилі – це поєднання романтизму з візантійськими та арабо-марокканськими мотивами. Згодом синагога була переобладнана  під філармонію. З 1950-х років цей концертний зал є одним із найкращих в Ужгороді.

Хрестовоздвиженський кафедральний греко-католицький собор
На тій же вулиці, що й замок, розмістилася церква 18 століття, яка є пам'яткою архітектури, виконана у стилі рококо. Знаменита імператриця Марія-Терезія віддала храм у користування греко-католикам. У середині церкви знаходиться іконостас у стилі бароко, стіни та ікони розписані відомим художником Йосипом Бокшаєм. У підземеллях собору є крипта, де поховані місцеві єпископи. Напроти собору є маленький сквер, присвячений австрійській імператриці Марії-Терезії. 

Ужгородський замок
Перше, що спадає на думку, то це велична фортеця, розташована на Замковій горі. Його історія огорнута легендами та загадками. Вік фортеці сягає майже тисячі років. Замок має величний вигляд. Його розбудовою у 16 ​​столітті займалися італійські майстри, які привнесли ренесансні мотиви до архітектури палацу. Власники замку постійно змінювалися, але кожен залишив пам'ять.
На території Ужгородського замку знаходиться внутрішній двір. Там можна побачити чудовий садок, міфічні статуї, а також фундамент церкви Св. Юрія, яка датується 14 століттям. З внутрішнього двору відкривається чудова панорама на місто. У самому палаці розмістився етнографічний музей із дуже цікавими експозиціями. На увагу заслуговує і внутрішня каплиця, яка розписана на релігійну тематику. Колірна гама цих малюнків захоплює відвідувачів.

Ротонда
Завершити подорож Ужгородом можна відвідуванням Горянської ротонди (мікрорайон Горяни) – церкви Святої Анни, будівництво якої датується 14–15 століттями. У храмі збереглися унікальні старовинні фрески, на які вплинув стиль раннього італійського ренесансу. Біля ротонди проводять розкопки, які можуть пролити світло на історію перших поселень Ужгорода. З двору Горянської ротонди відкривається мальовнича панорама міста.

• 

  Закарпатський обласний художній музей ім. Йосипа Бокшая
  Художній музей ім. Й. Бокшая - це, мабуть, єдине місце на Закарпатті, де можна побачити картини геніальних художників світової величини. Стіни галереї прикрашені працями майстрів європейського Відродження, класицизму і реалізму. У даний час картинний фонд музею налічує понад 5000 різноманітних експонатів. Основою експозиції ще в 1945 році стало унікальне зібрання Земської галереї. У першій половині 20 століття велика колекція картин художнього музею знаходилась в декількох кімнатках Ужгородського замку . Час йшов. Поступово архіви поповнювалися експонатами з приватних колекцій та зруйнованих війною музеїв. Так в стіни нинішнього Музею ім. Бокшая потрапили картини з архівних фондів Одеси, Києва, Львова. У 1979 році всі фонди музею переїхали в історичний центр Ужгорода. Галереї займають всі зали угорської садиби - пам`ятки архітектури початку 19 століття. Величезні зали, класичний стиль інтер`єру - все немов створено для демонстрації картин. Сьогодні кожен відвідувач може насолодитися унікальними картинами, представленими у музеї. Любителі образотворчого мистецтва по достоїнству зможуть оцінити рідкісне зібрання не тільки живопису, але також графіки та скульптури.

• 

  Меморіальний будинок-музей Федора Манайла
  Музей відкрився 9 лютого 1981 року. У музеї представлені твори різних напрямків: живопис, графіка, декорації. Всього тут нараховується близько 2000 експонатів.
  Кожна дрібниця розповідає відвідувачам про звички та захоплення митця. Кімнати заповнені не тільки антикварними меблями, дизайн яких розробив сам художник, але й безліччю особистих речей, листів, ескізів, книг та інших дрібниць, що вдихають життя в ці стіни. У музеї можна побачити не тільки картини митця, але й оформлені ним афіши, книжки з ілюстраціями художника та, навіть, розроблені проєкти ресторанів-колиб.
  Оригінальним напрямком творчості художника, своєрідною "фішкою" його діяльності було вирощування декоративних диньок. Ф. Манайло різьбив диньки при рості, і вони росли з візерунком. Ці оригінальні роботи митця можна побачити в експозиції музею.
  Для тих, хто прагне ще ближче торкнутися творчого генія Федора Манайла, є можливість почути його голос у магнітофонному записі, де художник розмірковує про мистецтво загалом та свою роль у ньому. Цей запис доповнює образ митця, дає можливість ще раз переконатися в його високій культурі та освіченості. 

• 

  Зоологічний музей Ужгородського Національного Університету
  Музей був заснований в 1946 році завідувачем кафедри зоології хребетних тварин, доцентом І. І. Колюшевим. Спочатку виставочні колекції ставали у пригоді студентам-біологам, допомагали оволодіти основами систематики тварин, вивчати їх поширення тощо. За час існування фонди музею та його експозиції постійно поповнювалися за рахунок експедицій (Біле море, Азербайджан, Асканія-Нова...). Також проводився обмін між зоологічними музеями міст Одеси, Ташкента, Львова, Самарканда. Завдяки цьому експозиційна частина у виставкових залах зоомузею нараховує біля 5 тисяч експонатів. Крім того, у наукових фондових приміщеннях зберігаються колекції, що нараховують понад 150 тисяч одиниць комах, риб, птахів, ссавців.
  У зоомузеї представлена фауна усіх континентів та океанів світу. Особливої уваги заслуговує колекція хижих птахів та сов (170 екземплярів), яку зібрав на поч. ХХ ст. ужгородський орнітолог-натураліст А. Грабар. Вона є однією з найкращих у Центральній Європі.
  Помітне місце в експозиції займають колекції тропічних жуків та мисливські трофеї (роги) копитних тварин, що зібрав інший ужгородець — Лаудон.
  Щороку співробітники зоомузею проводять наметові орнітологічні табори в різних кутках Закарпаття. Сьогодні музей відіграє роль Наукового центру області.

• 

  Музей народної архітектури та побуту
  Прогулюючись вуличками старого Ужгорода, несподівано потрапляєш у справжнісіньке закарпатське село – Музей народної архітектури та побуту. Він розташований в історичній частині міста, на південному схилі Замкової гори, поряд із середньовічним замком.
  Історія скарбниці закарпатської культури бере свій початок у 60-тих роках минулого століття. Небайдужі люди почали звозити сюди цінні дерев'яні будівлі з усіх куточків Закарпаття. І тепер цей музей – найстаріший скансен в Україні, який відкрив свої двері відвідувачам  27 червня 1970 року. Цей куточок із затишними хатками і сільськими пейзажами в центрі міста дивує своїм контрастом. Поруч із будиночками під солом'яною стріхою і пасікою – новомодні котеджі і метушливе міське життя.
  Майже на 2 гектарах землі представлені 10 районів Закарпаття: Ужгородський, Хустський, Тячівський, Свалявський, Рахівський, Мукачівський, Міжгірський, Великоберезнянський, Іршавський та Воловецький.
  У музеї під відкритим небом розміщені 7 садиб, 6 житлових будівель, церква, дзвіниця, школа, кузня, млин, ступа-сукновальня, корчма.
  Експозицією музею є нетлінні скарби матеріальної і духовної культури народу, шедеври народного зодчества — творіння умільців-теслярів, бондарів, мосяжників, гончарів, ткаль, вишивальниць — справжніх художників, які володіли вродженим хистом і фантазією.

• 

  Будинок-музей народного художника України Андрія Коцки
  У старому Ужгороді, в декількох хвилинах ходьби від Хрестовоздвиженського собору , причаївся Будинок-музей народного художника України Андрія Коцки. У невеликій обителі творець провів майже все своє життя.
  Сьогодні мало що нагадує про суворі будні живописця. У 1990 році колись затишні кімнати трансформувалися у виставкові зали. Приміщення музею прикрашають праці художника, а також речі і документи, тісно пов`язані з його життям. Примітно, що всі експонати Будинку-музею А. Коцки - справжні. До 1989 року їх дбайливо зберігала сестра Андрія Андрійовича.
  На особливу увагу заслуговує меморіальна житлова зона музею. Це приміщення виступає одночасно експозиційним залом і житловою кімнатою. Інтер`єр зони повністю повторює оформлення за життя художника. Недбало кинутий текстиль, оригінальні меблі - все зберігає тепло А. Коцки та дарує музею унікальну атмосферу творчості. Саме в меморіальній житловій зоні відвідувачі можуть насолодитися красою картин «Зима. Неділя в селі Тихе» і « Старий Ужгород ». Найбільшою гордістю меморіального будинку вважається старий невеликий сад. Повертаючись з довгих подорожей, А. Коцка любив проводити тут час і шукати сюжети для нових творінь. Сьогодні кожен шанувальник творчості художника може прогулятися по саду і спробувати зрозуміти душу творця.

• 

  Закарпатський обласний краєзнавчий музей імені Тиводара Легоцького

  Подорожуючи по Закарпаттю, неможливо не побувати в самому його серці - Ужгородському замку . А дізнатися більше про історію цього краю можна в краєзнавчому музеї, який почав функціонувати на території замку ще в 1947 році і накопичив понад 115 тисяч експонатів. Тут знаходиться одна з найбільших в Україні колекцій бронзових скарбів та кельтських старожитностей. Чисельна колекція холодної і вогнепальної зброї, яка складається з 269 зразків, що зберігаються у фондах музею з 18 країн світу. Нумізматична колекція, виставка меблів XVIII-XIX століть - це мала дещиця того, що постає погляду відвідувачів музею. 
  У відділі етнографії можна побачити народний одяг Закарпаття. Колекція музею налічує 2000 примірників народної вишивки. Також тут є відділи духовної культури та природи, де знаходяться гербарій, корисні копалини, опудала тварин. 
  Також у фондах музею є раритетні зібранням рукописних книг та стародруків, серед яких: "Королівське Євангеліє" 1401 р., "Мукачівський Псалтир" XV ст., "Біблія руська" 1519 р. Франциска Скорини, "Острозька біблія" 1581 р. Івана Федорова, велика кількість стародруків XVII-XVIII ст.
  Спустившись в підвали замку, можна дізнатися більше про його історію, побувати в дегустаційному залі, а на літній терасі ресторану — випити горнятко кави, спостерігаючи лицарський турнір.

Мініскульптури

Справжньою родзинкою Ужгорода є мініскульптури, які за останні кілька років стали дуже відомими і популярними. Причому симпатію вони викликають як у захоплених туристів, особливо дітей, так і у самих закарпатців, для яких їх поява часто є повним сюрпризом.
Ці дрібні шедеври виготовлені з різноманітних матеріалів, та вражають своєю витонченою роботою та креативністю. Кожна мініскульптура розкриває частинку історії та традицій Ужгорода, та несе  свою особливу енергію, яка привертає увагу перехожих.
Ідея створити мініскульптури розміром із людську долоню з'явилася у 2010 р. у професора УжНУ Ф. Ф. Шандора. Виготовляли їх скульптури: Михайло Колодка, Роман Мурник, Степан Руснак, Василь Криванич та ін.
Більшість мініскульптурок зосереджена в центральній частині міста, вздовж набережної, з обох боків річки Уж. Кожна скульптура прямо або опосередковано стосується Ужгорода або Закарпаття, кожна з них є такими собі мініпортретами цікавих, історичних постатей, персонажів чи міфічних героїв, що у тій чи іншій мірі мали, чи мають вплив.

Видатні художники Ужгорода

• Йосип Бокшай

  Народився 2 жовтня 1891 року на Рахівщині у родині сільського священика.
  У 1914 році закінчив Академію образотворчих мистецтв у Будапешті, де його вчителем був відомий угорський художник Імре Ревес. З 1919 по 1945 роки працював в Ужгородській гімназії, його дуже любили і шанували учні. 
  Задля здобуття нових знань і навичок їде в Італію, Югославію, Німеччину, Францію. Прагнення вдосконалення згодом виливається в переконання: «Митець повинен бути високоосвіченою, культурного кругозору людиною, без нальоту провінційності».
  Йосип Бокшай працює в пейзажному жанрі, досягає віртуозної майстерності в роботі пастеллю і згодом – олійними фарбами. Він пише жанрові сцени з народного життя, фігуральні композиції, натюрморти, релігійні мотиви, ікони, виконує масштабні монументальні стінописи в церквах. Усе, чого торкається його рука, постає в новій живописній якості, розквітає кольоровим багатством, засвідчує визначне відчуття кольору, майстерне володіння композиційними прийомами. Митець зізнавався, що ідеї, образи для картин підказує йому навколишній світ: «Живопис – дзеркало всього найпрекраснішого, що пропонує нам Всесвіт».
  У творчості митця імпресіоністична палітра поєднується із захопленням старими майстрами, що особливо відчутно в релігійному малярстві Бокшая. Часто реалістичні твори позначені ноткою романтизму.
  Йосип  брав участь у багатьох виставках у Празі, Брно, Братиславі, Кошицях, Будапешті, Ужгороді й Мукачеві. 
  Він був надзвичайно релігійною людиною. Із юного віку він захоплювався тим, що розробляв ескізи церковних розписів. Найвідомішими роботами художника у цій сфері можна назвати розпис плафона Ужгородського кафедрального собору «Воздвиження Чесного Животворящого Хреста» (1939) та розпис в одному з найвідоміших храмів Угорщини – церкві села Марія Повч, де зберігається унікальна чудотворна ікона Пресвятої Богородиці. Усі ж роботи Бокшая на сакральну тематику годі й перелічити: полотна, панно, призначені для оздоблення церков, портрети релігійних діячів. Найвідоміші твори – «Проповідь» (1926), «Святий Іван Златоуст», «Вчителі східної вселенської церкви», «Святі Руської землі» (1934 – 1935). Іконостас у с. Доробратово. Стінопис в ужгородському кафедральному соборі, у церкві монастиря ЧСВВ в Ужгороді, в церкві монастиря в М. Березному, в селах Чічаровце, Новий Русков (Словаччина).
  За все життя Йосип Бокшай написав понад тисячу живописних полотен, і хоча серед його творів є і жанрові картини, і портрети, і натюрморти, все ж він – визнаний майстер пейзажу. Про своє захоплення і сам говорив: «Природа є головним учителем митця». Втілював цю ідею, пишучи такі полотна, як «Літній день», «Осінній багрянець» (1943), «Озеро в горах», «Синевир» (1952), «Терен цвіте» (1953), «Полонина Рівна» (1954) та багато інших.
  Помер 19 жовтня 1975 року в Ужгороді. 

• Василь Габда

  
  Художник-перфекціоніст, який міг одним лише фіолетовим кольором передати всю глибину краси гір.
  Василь Габда народився в Ужгороді 11 липня 1925 року. Закінчив ужгородську Друґетову гімназію, де малювання викладав відомий художник Дєрдь Ендреді. Він зіграв не останню роль у становленні художника. Впродовж 1943 – 1944 років Габда навчався на архітектурному факультеті Будапештської політехніки. Але вже тоді він обрав своїм шляхом малярство, і хоч як батьки просили сина лишитися в Угорщині, юнак повернувся до Ужгорода , де закінчив художнє училище.
  Великий вплив мало спілкування з Ерделі, Бокшаєм, Манайлом, з якими часто виїжджав на пленери. Необхідними для нього були інші види мистецтва – класична музика, література, постійна художня самоосвіта. Габда дуже скоро почав ставити перед собою серйозні живописні завдання, бачив себе тільки в постійній художній праці. Доброзичливий, урівноважений, він досяг успіху своєю працею й натхненням і мав неабияку насолоду від життя та від праці художника. У 1948 році в Ужгороді було організовано виробничі майстерні Художфонду, в яких Габда працював з часу їх заснування і до занепаду на початку 1990-х років.
  Виставкова діяльність художника була дуже активною. Габда брав участь в усіх обласних та багатьох зарубіжних виставках. Його роботи прикрашають чимало музейних збірок в Україні й за кордоном.
  Василь Габда помер 2003 року, та його твори не тільки живуть – із плином часу вони якимось містичним чином набувають ще вищої мистецької якості.

• Владислав Габда 

  
  Заслужений художник України (2009), лауреат обласної премії ім. Й. Бокшая та А. Ерделі (2005), член Національної спілки художників України з 1993 року.
  Народився в Ужгороді. Батько – народний художник України Василь Габда, мати – вчитель у школі. Творча атмосфера в сім’ї та оточення загалом відіграли вагому роль у становленні Владислава Габди як людини, митця. Пригадує, що почав малювати з тієї миті, як почав ходити. Батька вважає своїм першим і основним учителем, багато працював поруч із ним, разом їздили на пленери. У 1980 закінчив навчання на відділенні художньої кераміки Ужгородського училища прикладного мистецтва. Вчителем з фаху митця була Н. А. Аверкієва.
  У своїй творчості Владислав Габда пішов власним шляхом. Художник знаходиться у постійному пошуку вираження, багато експериментує з кольором, матеріалами та площиною. Колір – основа серій робіт художника, Влад вивчає поєднання палітри і час від часу або довго «залишається» в чорному, або ж «виходить» у вибухові барви. Вільно імпровізує у розмаїтті технік, стилів і напрямів сучасного мистецтва.
  Його персональні виставки відбувалися в Угорщині, Словаччині, Сербії, Франції, Німеччині. Останні персональні виставки – «Гра» (галерея «Ужгород», 2011), «Утилітарне на білому» («Вото», 2015), «Осінь» («Вото», 2016), «INFORMEL» (Закарпатський обласний художній музей, 2016), «Холст. Масло» («Арт-коло», 2017). У 2011 у Видавництві Олександри Гаркуші вийшов друком персональний каталог робіт Владислава Габди під назвою «Гра» (2011).
  Постійний учасник колективних всеукраїнських і зарубіжних експозицій та пленерів. Роботи художника знаходяться у музеях Ужгорода, Києва, Требішова, а також  у приватних колекціях України, Угорщини, Словаччини Німеччини, Франції, США.

• Адальберт Ерделі

  
  Адальберт (Бейла) Ерделі був майже ідеальним митцем. Він підпорядкував усі аспекти життя служінню мистецтву і вивів для себе формулу ідеальної гармонії – Бог, мистецтво, любов. Він студіював і працював у найбільших художніх центрах Європи – Мюнхені й Парижі, але завжди повертався додому, і завдяки йому Ужгород поступово став містом художників. У 1927 році Ерделі разом із однодумцем Йосипом Бокшаєм організував тут Публічну школу рисунку та очолив створене 1931 року Товариство діячів мистецтва.
  Життєпис Ерделі містить усе, що доля зазвичай готує для художника, і все, що принесло ХХ сторіччя. Його думки й переживання зафіксовані в текстах завдяки його другому – письменницькому таланту. Митець пише полотна і безсмертні рядки: «Дивуюся смерті й народженню буття, благословляю радість і муку життя, захоплююсь нескінченним буттям Батька-Господа і бачу постійний перехід до іншого Його твору».
  Ерделі народився 25 травня 1891 року в селі Климовиця на Іршавщині в сім'ї вчителів, які виховували 11 дітей. У 1916 році закінчив Угорський королівський художній інститут у Будапешті. Від 1922 до 1926 року жив і працював у Мюнхені. Вирішальним стало перебування у Франції, коли художник знайомиться з паризьким мистецтвом, знаходить підґрунтя для власних ідей і творить модерний закарпатський живопис. Друга половина 1920-х, 1930-ті й 1940-і роки – вершинний період у творчості Ерделі. Здобуте у Франції визріває на берегах Ужа. Ерделі – визнаний портретист, його блискучі натюрморти – втілення його любові до гри світла і кольорів, а пейзажі – особливий ерделівський експресіонізм. Картини Ерделі експонують на виставках у мюнхенському «Ґласпалаці» і на паризьких Єлисейських Полях, в Брюсселі, Празі, Брно, Братиславі, Будапешті. Мистецька періодика одностайно схвальна в оцінках. Із приходом радянської влади все змінюється. Художника безпідставно критикують, звинувачують у формалізмі й космополітизмі. Примітивність звинувачень, задушливість суспільної атмосфери нищать його здоров'я. Художник пише: «Не моя вина, якщо все те, що я отримав на Землі в позику від Господа, не зможу залишити людству». Ерделі помер 19 вересня 1955 року.
  Його полотна розповідали про те, що не дозволено було розповісти словами. Нині видано його літературні твори. Перед нами – весь Ерделі, його художній всесвіт – карпатський край, його життя – дивовижне за напругою і місткістю, його твори – мистецька слава нашого краю і всієї України. «Я належу свойому народові, моє мистецтво належить світові», – писав свого часу сам художник, і справді, його творчість – здобуток усього людства.

• Антон Кашшай

  
  Антон Кашшай належить до художників, які прийшли у велике мистецтво, не навчавшись у художніх освітніх закладах. Запорукою успіху був його талант, близьке спілкування з видатними художниками і загалом творчий ентузіазм, який настає на певній стадії розуміння мистецтва. Ранні роботи Кашшая – це  чудові реалістичні пейзажі, в яких відчутний вплив великого Бокшая. Художник дуже швидко знаходить свою живописну манеру, в якій головне – виняткове відчуття кольорових поєднань, що дозволяє йому грати кольорами, часом навіть хизуватися своєю спроможністю. Йому підвладні камерні мотиви й величні панорами. Він надзвичайно працьовитий і відданий живопису.
  Антон Кашшай народився 24 лютого 1921 року в селі Дубриничі Перечинського району Закарпаття у сім'ї лісника. У 1939 році закінчив Ужгородську гімназію, де малювання викладав Йосип Бокшай. Під його впливом талановитий учень осягнув основи образотворчого мистецтва. Після гімназії почав працювати у фінансовій установі, але продовжував малювати, постійно вдосконалюючись, у співпраці з Бокшаєм та Ерделі.
  У 1947 році вперше експонує свої роботи на обласній виставці в Ужгороді. А через кілька років – стрімкий злет: твори художника експонують у Києві, потім – у Ризі, росте його популярність. Митець відіграє важливу роль у житті закарпатського відділення спілки художників, бере участь у громадському житті, він наближений до владних кабінетів. Він чи не єдиний із художників зміг побувати в Італії, Норвегії, Канаді й Японії і привезти звідти цікаві замальовки.      
  Манера живопису змінюється в 1970-х роках – розкуті мазки більш узагальнено виводять форму. У 1980-х художник часто вдається до тональних вирішень, вміло використовує чорний колір.
  Антон Кашшай малював до останніх днів життя, які закінчилися 1 січня 1992 року. Помер видатний художник в м. Ужгород, де і похований.

• Ернест Контратович 

  
  Народився 17 травня 1912 року у с. Калька Розтока. Батько був сільським вчителем.
  Закінчив ужгородську учительську семінарію, 1932 — публічну школу малювання.
  Ернест Контратович продовжував традиції закарпатської школи живопису, утворивши при цьому свій власний неповторний стиль— варіант експресіонізму. У полотнах “Свячення води” (1938), “Похорони бідняка” (1939), “Сумні мелодії” (1940), “Ведуть арештованих” (1943) художник зобразив драматичні епізоди з життя закарпатців напередодні та під час Другої світової війни. Йому належать також серії “Карпатські мадонни” (1939-1972) та “Єврейські кладовища”. 
  Щоб уникнути обов'язковості малювати соціалістичний реалізм, прийняв личину дивака, що живе в світі фантазій. Натомість він продовжував зображати карпатські пейзажі в лише йому притаманній експресіоністській манері і писати жанрові сценки з традиційного закарпатського життя, залишаючись одним з останніх представників Закарпатської школи живопису. Прагнення живописця передати цінності народного буття спонукало до створення цілої низки сюжетних творів, присвячених життю закарпатців. Його образи, підняті над прозою буденності, є глибоко народними. Картини художника говорять про його безмежну любов до рідної землі та народу. Його творчість нерозривно пов`язана із Закарпаттям, землею, де він зріс і творив.
  Ернест Контратович увійшов в історію українського образотворчого мистецтва як один із видатних живописців із власною, яскраво вираженою мистецькою мовою. Людина широкої й багатої душі і щедрого серця, прямий спадкоємець та продовжувач мистецьких традицій засновників закарпатської школи живопису Бокшая та Ерделі, він кожним своїм новим твором засвідчував незрадливу та сталу відданість отчій землі.
  Член Національної Спілки художників України (1946) , народний художник України (1991). 
  Персональні виставки відбувалися в Мюнхені, Празі, Ужгороді.
  Художникові належать роботи: «Свячення води» (1938), «Похорони бідняка» (1939), «Сумні мелодії» (1940), «Ведуть арештованих» (1943), «Єврейські кладовища», серії «Карпатські мадонни» (1939—1972), «Вид з полонини», «Мальви», «Останній сніг у горах», «Пізня осінь».
  Полотна Е.Контратовича зберігаються у музеях Словаччини, України.
  Помер 23 грудня 2009 року.

• Андрій Коцка

  
  Уважний дослідник жіночих потретів та тонкий естет.
  Відомий український живописець народився у м. Ужгород. Навчався в народній та горожанській школі. У 1927 році Коцка став студентом Ужгородської півчо-учительської семінарії, де малюнок викладав засновник закарпатської художньої школи А.Ерделі. 
  Але перш, ніж віддатися повністю мистецтву, Коцка встиг повчителювати і саме у своїй першій школі в селі Тихий Ужанської Верховини, він вперше замислився про те, щоб стати художником. Тут сформувалися дві його важливі теми — краєвиди та люди Верховини. У 1935 році мав першу персональну виставку в Ужгороді.
  Він мислив кольором та приніс присягу Карпатам, створив «пейзаж Коцки». Однак саме його портрети — особливо жіночі — стали знаками, за якими легко розпізнати мистецтво Закарпаття. Це поетичні портрети, в яких художник шукає образ ідеальної жінки, а натомість — створює її варіанти та оспівує народну красу.
  Його роботи привертали увагу в Празі та Братиславі, а критики відгукувалися схвально про художню манеру. Коцка 1940 року отримав стипендію для навчання у Римі в Академії образотворчого мистецтва і через рік на виставці студентів став одним із 20-ти іноземців, які отримали стипендію ще на рік та продовжили своє навчання в Італії.
  У свої 60 років Коцка здобув звання заслуженого діяча мистецтв України, у 1982 році йому присвоєно звання народного художника України.
  Його роботи побачили в Чехословаччині та Будапешті.
  Митець говорив: «У тому, що я став художником-живописцем, вирішальну роль відіграла природа Закарпаття».
  Помер у 1987 році, похований на кладовищі в Ужгороді. У будинку, де він проживав створено меморіальну квартиру-музей.

• Федір Манайло

  
  Федір Манайло народився 19 жовтня 1910 року в с. Іванівці Мукачевського району на Закарпатті. 
  У 1928-1934 роках навчався у вищій художньо-промисловій школі у Празі. Роботи Федора Федоровича експонувалися на виставках закарпатських художників у Європі. У 1937-1945 роках викладав декоративне мистецтво в Ужгородській ремісній школі.
  Художник створив дві свої надзвичайно виразні картини, виконані темперою: “Оранку”, яка була виставлена на Венеційській бієнале 1940 року, та “Миску з токаном” (кукурудзяною кашою). В цих творах вдалось Манайлові, як він сам висловлюється, вперше передати тогочасну закарпатську дійсність у всій її неприхованій правді.
  Малював олією, темперою та аквареллю. Створював картини у різних жанрах, а також мозаїки для фасадів та фойє клубів, кінотеатрів, ресторанів, готелів, турбаз, автобусних зупинок. Працював і як книжковий ілюстратор – зокрема, оформив повість Івана Франка “Захар Беркут”, а також твори Марка Черемшини, Ольги Кобилянської, збірки народного фольклору.
  Манайло відзначився й у кінематографії, оскільки він був консультантом кінофільму «Тіні забутих предків».
  Федір Федорович у своїх творах намагався відворити не етнографічний колорит, а своєрідну верховинську дійсність. Новаторський стиль художника є яскравим вкладом в образотворче українське мистецтво і ставить його в ряди кращих закарпатських майстрів палітри.
  Помер 15 січня 1978р. Похований в Ужгороді. З 1981 року діє Меморіальний будинок-музей Ф. Ф. Манайла.

• Микита Володимир Васильович

  
  Народився 1 лютого 1931 року в с. Ракошино Мукачівського району Закарпатської області в родині землеробів.
  Володимир Микита малював завжди й усюди, тому його вступ до Ужгородського художнього училища був цілком закономірним. Поруч навчалися ті, кого з часом віднесуть до третього покоління закарпатської школи живопису. Художник замолоду випрацював правила життя в творчості – розробив закони самодисципліни, практичну систему підтримування в тонусі організму, а все інше додалося завдяки вродженій працьовитості. Про своє ставлення до творчості казав: «Довго малюю. Через те кожна робота має сильну енергетику».     
  Уже в перших творах, виконаних у добротній реалістичній манері, присутній упевнений мазок, що будує форму, – передвісник майбутньої конструктивності. Від початку – поглиблений інтерес до людини, прагнення передати єдність фізичного й психологічного, всіх складників портретного жанру. Панує відчуття вдало знайденої рівноваги форми, пластики, кольорової гами. Свого часу подіями були портрети видатних закарпатців – багато в чому сміливі й нові в тих умовах. Одна з вершин його портретистики – твір «Моя мамка» (1967).
  Микита створив знамениту фольклорно-епічну серію робіт, у яких розгортаються чи не всі прояви народного життя. Він створив свій узагальнено-монументальний пейзаж – ще одне прочитання природи Закарпаття. Надважливою для Микити є тема хати – домівства, індивідуального центру світу, і тема дерев'яної церкви, що символізує Карпати («Народна готика», 1968). У всі періоди творчості з'являлися також натюрморти. Кінець 1980-х – це час модерних експериментів: творами митець протестує проти нищення живої природи на догоду технократичним фантазіям. Однак художника завжди найбільше хвилювало народне життя.
  Академік Національної академії мистецтв України Володимир Микита отримав усі високі почесні звання, а в 2005 році він став лауреатом найвищої нагороди України – Шевченківської премії. Його роботами володіє багато музеїв в Україні й за кордоном, а вдома Микита першим створив приватний музей своїх робіт. До нього, до речі, відноситься з особливим трепетом: «У своєму життя я ніколи нічого ні від кого не просив. Мені легше крізь землю провалитися. Музей створював я сам. Мені не відомо, щоб подібні прижиттєві музеї десь були, хіба в Пікассо й Далі».
  Володимир Микита продовжує працювати, відвідує всі виставки, де завжди вдумливо й зацікавлено оцінює роботи колег.

Інтернет-посилання

• Гід-путівник по міні-скульптуркам у місті Ужгород 
• Ужгород - місто з інтернаціональним шармом 
• Музеї Ужгород
• "Закарпатська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Ф. Потушняка"
• Кінофестиваль «Кіно cусідів" 
• Фестивалі та конкурси
• Визначні пам'ятки
• Мурали

Література

1. Кобаль Йосип Васильович. Ужгород відомий та невідомий/ Й. В. Кобаль - Л. : Світ, 2003. - 195 с.,
2. Габор Василь. Українські часописи Ужгорода (1867-1944 рр.): іст.-бібліогр. дослідж./ В. Габор ; ред. М. М. Романюк; Нац. акад. наук України, Львів. наук. б-ка ім. В. Стефаника. Наук.-дослід. центр періодики - Л. : Львів. обл. книж. друк., 2003. - Бібліогр.: с.486-500. - Імен. покажч.: с.501-557. - Алф. покажч. часописів: с.558-562. - 564 с.
3. Швидюк Анастасія. У пошуках простору [Текст] : творчість Івана Небесника-молодшого / А. Швидюк // Образотворче мистецтво. - 2020. - N 2. - С. 99-101 - Бібліогр. наприкінці ст.