«Оленівка. Листи» – це документальний відеопроєкт 2026 року платформи пам’яті «Меморіал», створений у співпраці з громадською організацією «Спільнота Оленівки» на замовлення Міністерства культури України. Проєкт створили, аби вкотре нагадати про трагедію і вшанувати пам’ять загиблих. «Ці листи – наш спосіб триматися за руку з тими, кого у нас відібрали, і з тими, кого ми досі відчайдушно чекаємо додому. Ми хочемо, щоб кожен, хто перегляне ці епізоди, відчув: Оленівка – це не статистика, а живі всесвіти, які зруйнувала росія, і це боротьба за справедливість та повернення полонених, яка не зупиниться, поки кожен винний не понесе покарання, а кожен живий не повернеться додому», – зазначили у Спільноті Оленівки.
Співзасновниця «Меморіалу» Гаяне Авакян також сказала, що для їхньої команди цей проєкт є особливо важливим через форму листів. «Це дуже особисті слова – про буденні речі, спільні спогади, любов, яку не встигли висловити, і мирне життя, що мало тривати. Читаючи ці листи, неможливо сприймати вбивство полонених в Оленівці лише як дату чи кількість загиблих. За кожним листом – конкретна людина і зв’язок, який не зміг знищити навіть російський злочин», – зазначила Авакян.
Гаяне Авакян. Співзасновниця Платформи пам’яті Меморіал. Фото: Платформа пам'яті Меморіал
Сюжет.
Історичний контекст. У ніч із 28 на 29 липня 2022 року на території колишньої Волноваської виправної колонії №120 в окупованій Оленівці сталася трагедія, яка забрала життя десятків українських військовополонених. Серед них були захисники Маріуполя, які після виходу з «Азовсталі» опинилися в російському полоні. Напередодні трагедії частину військовополонених перевели до окремого ангара на території колонії. Через те, що там утримували близько 200 людей, його називали «бараком 200». Саме в цьому приміщенні в ніч на 29 липня стався вибух. Понад 50 українських захисників загинули, ще більш як сотня отримала поранення. Але за цією трагедією стоять не лише цифри. За кожним загиблим – родина, друзі, побратими, нездійснені плани та люди, які продовжують чекати. Саме до людського виміру Оленівської трагедії звертається документальний проєкт «Оленівка. Листи». Він складається з п’яти епізодів, кожен із яких розповідає історію любові та дружби, втрати та чекання, викладену в листах до азовців, які були в «бараку 200». Чотири листи, озвучені у відео, присвячені страченим воїнам: Наталія Хомовська писала сину Богдану Хомовському, Анастасія Пашнюк-Пашнєва – братові Євгену Пашнюку-Пашнєву, Аделія Павліченко – батькові Сергію Павліченку, а Богдан Тищенко – побратиму Костянтину Істратову. І один лист призначений тяжкопораненому захиснику, який досі перебуває в полоні. Його написала Анна Лобова своєму чоловікові Олегу Лобову.
Ось один із листів, що звучить у документальному проєкті – особистий, болючий і сповнений любові до тих, кого вже немає поруч: «Мені наснився сон. Ти повернувся додому. Була зима, така ж сама, як в останній день, коли я тебе бачила. Ти зайшов у двір у формі. Ми пройшли нашим домом, садом, територією, начебто в останній раз. Коли ми вийшли за двір, удалині йшли хлопці, чорні силуети, а за ними на снігу лишалися темні сліди, мов від попелу. Я сказала: «Женя, давай заховаємося. Це, напевно, орки». А ти відповів спокійно: «Ні, це не вони. Це мої хлопці, я піду з ними». Я благала тебе залишитися, казала, що не треба йти. Але ти лише повторив: «Це мої хлопці, я не можу їх залишити». І в ту ж мить ти неначе зітлів, почорнів і розвіявся, просто зник», – пише брату із позивним Жим Анастасія Пашнюк-Пашнєва.
Особисті листи стають своєрідним діалогом із тими, кого вже немає поруч, і водночас – голосом тих, хто досі чекає своїх рідних із російського полону. Листи поєднані зі свідченнями очевидців та коментарями експертів, дозволяючи побачити за масштабом воєнного злочину конкретні людські історії. Це розповідь не лише про одну страшну ніч в Оленівці. Це історія про пам'ять, яка не дозволяє перетворити трагедію на статистику; про родини, які продовжують боротися за своїх близьких; і про необхідність говорити правду про злочини, скоєні проти українських військовополонених. «Оленівка. Листи» нагадує: поки звучать імена, зберігаються спогади й читаються листи – пам'ять про загиблих залишається живою.
Прем’єра документального відеопроєкту «Оленівка. Листи» відбулася 28 липня 2026 року в київському кінотеатрі «Жовтень». Подія відбулася у День пам’яті Захисників і Захисниць України, учасників добровольчих формувань та цивільних осіб, які були страчені, закатовані або загинули в полоні, та була присвячена четвертим роковинам російського воєнного злочину в Оленівці.
Для прем’єрного показу всі п’ять листів об’єднали у фільм, де вони переплелися з коментарями експертів, які пов’язані з документуванням і розслідуванням теракту, і спогадами очевидців. Кінопоказ зібрав близько 150 відвідувачів, зокрема звільнених з полону військових і родини загиблих в Оленівці. Показ продовжила панельна дискусія за участі рідних і побратимів полонених та загиблих захисників, правозахисників і представників сектору безпеки й оборони.
