Легендарний ведучий та казкар (До 115-річчя від дня народження П. Ю. Весклярова).
Петро Юхимович Вескляров. Фото: SPADOK.ORG.UA
«Добрий вечір вам, малятка, любі хлопчики й дівчатка!» – цією фразою розпочиналася телепрограма «На добраніч, діти». Хто з нас не пам’ятає цих магічних слів, що змушували мільйони дітей завмирати біля екранів телевізорів? Сьогодні ми згадуємо людину, яка стала справжнім символом українського дитинства – Петра Юхимовича Весклярова, легендарного Діда Панаса, з дня народження якого минає 115 років.
Його шлях до серця кожної дитини був непростим і сповненим несподіваних поворотів.
Майбутній казкар народився 9 червня 1911 року в містечку Тальне на Черкащині. Його справжнє прізвище було Весклер (або Вексляр), а родина була єврейського походження. Дитинство Петра пройшло в незвичних умовах – сім’я мешкала в одній із перших в Україні сільськогосподарських комун, де всі жили великою громадою.
Саме там, у Тальному, спалахнула його пристрасть до театру. Петро організував драматичний гурток, де його талант помітили артисти з Черкас. Попри відсутність спеціальної освіти, у 1932 році його запросили до професійної трупи Черкаського робітничо-селянського театру.
Друга світова війна змінила все. У 1941 році Весклярова призвали до військового театру Південно-Західного фронту. Під час боїв він потрапив в оточення і опинився у нацистському фільтраційному таборі. Саме там, аби врятувати життя та приховати своє походження, він змінив прізвище на Вескляров. Йому вдалося втекти з полону і дістатися окупованого Києва, де він продовжував займатися улюбленою справою – організував залізничний драмгурток.
Після війни доля закинула його до Луцька. Протягом 13 років він був провідним актором Волинського театру імені Тараса Шевченка. Його ролі Городничого в «Ревізорі» чи Миколи Задорожного в «Украденому щасті» досі згадують як еталонні.
У 1959 році Петро Вескляров повернувся до Києва на кіностудію імені О. Довженка. Він знявся у понад 50 фільмах, серед яких: «Вій», «Олекса Довбуш», «Циган».
У 1962 році Українське радіо шукало нового ведучого казок. Вескляров, якому тоді було 51 рік, прийшов на прослуховування серед 200 інших претендентів і зачарував усіх своїм голосом. Так він успадкував роль і псевдонім Дід Панас.
На ТБ він став справжньою іконою. Актор самостійно писав сценарії та вчив їх напам'ять, бо телесуфлерів тоді не існувало. Виходив в ефір у власних вишиванках, бо на телебаченні не було для нього реквізиту. Це часом дратувало партійне керівництво, яке звинувачувало його в «націоналізмі».
Казки діда Панаса (аудіоформат). Відео: Гетьман УА
Цікаво, що Вескляров принципово не розмовляв російською. Він жартував: «Російську я не можу вивчити». Через це його кар'єра в кіно СРСР обмежилася Україною – у всесоюзних стрічках його завжди переозвучували інші актори. Весклярова кілька разів намагалися замінити іншими ведучими, але хвиля протестних листів від глядачів змушувала чиновників повертати улюбленого казкаря на екран.
Після кожного випуску редакція одержувала сотні листів – малеча надсилала малюнки, запитання, віршики, а батьки – слова подяки. Дитячі листи адресувалися саме йому – Дідусю Панасу.
Лист Дідусю Панасу.Фото: КВІДО. Київ від минулого до майбутнього
Він не нажив високих нагород — у 1973 році отримав заслуженого артиста УРСР, ото й усі його почесті. Жив скромно: коли його знали в кожній українській хаті, сам казкар iз дружиною довгий час тіснився в однокімнатній квартирці. Тільки незадовго до смерті отримав просторішу на вулиці Саксаганського.
Петро Юхимович пішов з життя тихо і майже непомітно 5 січня 1994 року.
Після його смерті дружина Весклярова виїхала на постійне проживання до Америки. Проте буквально за день до від'їзду вона встигла передати, братам Капрановим, кіноплівки з записами «діда Панаса» , який їздив по сільських клубах, даруючи казку дітям наживо.
Кажуть, наприкінці життя Петро Юхимович востаннє відвідав Луцький театр. Він просто попросив вахтерку пустити його на сцену, де, не стримавши сліз, поцілував театральну підлогу.
Сьогодні його голос живе лише на поодиноких плівках, але його дух залишився в кожному, хто пам’ятає: «Отака історія, малята».
Джерела:
Дід Панас (Петро Вескляров). Що ми знаємо про нього? [Електронний ресурс] // SPADOK.ORG.UA : [інформаційно-аналітичний, історичний, культурно-просвітницький веб-портал]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://spadok.org.ua/vydatni-ukrayintsi/did-panas-shcho-my-znayemo-pro-nogo. – Назва з екрана. – Дата публікації : 21.08.2019. – Дата звернення : 07.06.2026.
Діду Панасу - 100 років. І досі немає навіть меморіальної дошки [Електронний ресурс] // Історична правда [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://www.istpravda.com.ua/digest/2011/06/14/42663/. – Назва з екрана. – Дата публікації : 14.06.2011. – Дата звернення : 07.06.2026.
Петро Вескляров, той самий «Дід Панас» [Електронний ресурс] // КВІДО. Київ – від минулого до майбутнього [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://kyivpastfuture.com.ua/petro-vesklyarov-toj-samyj-did-panas/. – Назва з екрана. – Дата публікації : 10.06.2021. – Дата звернення : 07.06.2026.
