Поняття «соціальної арт-інтервенції» сформувалося у другій половині ХХ століття як напрям сучасного мистецтва, що поєднує художню практику із соціальною активністю. На відміну від традиційної музейної експозиції, соціальна арт-інтервенція виходить за межі галерейних і виставкових просторів та безпосередньо взаємодіє з повсякденним життям людей. Її головною метою стає не стільки створення самодостатнього художнього об’єкта, скільки привернення уваги до суспільно важливих проблем, формування публічної дискусії та переосмислення звичних явищ. Саме тому сучасні митці дедалі частіше використовують вулиці міст, площі, громадські будівлі, транспорт, рекламні конструкції та цифрові медіа як простір для мистецьких висловлювань. У такому форматі змінюється і роль глядача, він перестає бути лише пасивним спостерігачем і стає учасником художнього процесу, змушеним реагувати, осмислювати побачене та формувати власне ставлення до порушеної проблеми.
Соціальна арт-інтервенція може говорити не лише через створений об’єкт, а й через його відсутність. Порожній простір або зниклий елемент стають символом того, чого більше немає, привертаючи увагу до проблеми іноді сильніше, ніж традиційна музейна експозиція. У контексті російсько-української війни така художня мова набуває особливого значення. Війна знищує не лише міста й людські життя, а й культурну спадщину, мистецькі твори, інституції та творчий потенціал суспільства. Саме тому сучасне мистецтво стає способом говорити про ці втрати, зберігати пам’ять і привертати до них увагу світу.
Яскравим прикладом такого мистецького висловлювання став проєкт «Невидимий павільйон» (Invisible Pavilion), представлений у Венеції навесні 2026 року під час проведення 61-ї Венеційської бієнале. Його створила Асоціація українських організацій в Італії і присвятила вбитим росією українським діячам культури. По місту були розповсюджені плакати – анонси подій. Поетичне читання, воркшоп дитячого письменника, дискусія з режисером, презентація книжки та ін. Ось прізвище, ось подія, ось світлина, але нічого цього не буде, на афіші напис СКАСОВАНО. Саме ці плакати й стали основною формою «Невидимого павільйону». Є також і загальний розклад, чудовий, насичений подіями день на мистецькому форумі. Але цей розклад теж закреслено, нічого з цього вже ніколи не відбудеться. У програму було внесено читання із загиблою від ракетного удару по Краматорську письменницею Вікторією Амеліною, презентацію дитячої книжки закатованого і вбитого росіянами в окупації Харківщини письменника Володимира Вакуленка, дискусію із загиблим під Авдіївкою кінорежисером Ігорем Малаховим, поетичне читання з Нікою Кожушко, яка загинула під час обстрілу Харкова.
На відміну від традиційного національного павільйону, «Невидимий павільйон» не мав окремої будівлі чи звичної виставкової зали. Його експозицією стали вулиці Венеції, а головним художнім образом порожнеча – відсутність того, що мало б бути присутнім.
