Мозаїка – це один із найдавніших, найтривкіших та водночас наймонументальніших видів образотворчого мистецтва. Це історія, висічена в камені, склі та смальті. Сенс цього мистецтва полягає у створенні цілісного зображення шляхом філігранного підбору, підгонки та закріплення на основі тисяч маленьких кольорових шматочків. Проходячи крізь століття, українська мозаїка перетворилася з релігійного канону на простір художньої свободи, а сьогодні – на символ культурного опору та деколонізації.
Українська мозаїчна традиція має дві ключові епохи грандіозного злету, які розділяє майже тисяча років.
Усе почалося з візантійського впливу після хрещення Руси. Шедевром світового рівня стали мозаїки Софійського собору в Києві, зокрема знаменита Оранта – «Нерушима Стіна». У цей період київські майстри не просто копіювали чужі зразки, а швидко навчилися самі виплавляти смальту, створивши унікальну палітру з понад 150 відтінків кольорів.
«Оранта» (Нерушима Стіна) Фото: Локальна історія
У радянські часи держава виділяла колосальні кошти на прикрашання публічного простору. Тоталітарна архітектура мала «пропагувати», тому інститути, заводи, автовокзали, школи та навіть автобусні зупинки масово декорувалися мозаїчними панно. Проте для українських художників цей утилітарний привід став ковтком свободи. Оскільки мозаїку через складність і дорожнечу техніки було значно важче піддати дрібній цензурі чи оперативно переробити, ніж звичайний живопис, майстри втілювали там свій геній. Попри жорсткі рамки, вони інтегрували в роботи український авангард, бойчукізм, фольклорні мотиви, сміливі експерименти з формою та кольором, закладаючи коди національної ідентичності.
Титани українського монументалізму сформували візуальне обличчя наших міст і містечок у XX столітті:
- Алла Горська (1929–1970): Душа руху шістдесятників, правозахисниця і художниця неймовірної сили. Її роботи («Боривітер», «Прометей», «Дерево життя») – це вибух кольору, експресії та незламного духу. Вона свідомо відмовлялася від радянської сірості на користь яскравої української традиції, за що й була вбита радянськими спецслужбами
Мозаїка «Боривітер» Алла Горська (спільно з В. Зарецьким, Б. Плитою), 1967 р.. Фото: Вікіпедія
- Володимир Патик (1926–2016): Легенда львівської художньої школи. Його мозаїка «Море і риби» на крамниці «Океан» у Львові згодом стала символом боротьби містян за свою спадщину. Патик умів створювати неймовірні об'ємні, фактурні рельєфи з ретельно підібраної кольорової смальти.
- Галина Зубченко (1929–2000): Найближча соратниця Алли Горської. Спільно вони створили масштабні панно на сході України (зокрема, у Маріуполі та Донецьку). Галина привнесла в монументальне мистецтво глибоке знання гуцульського й карпатського фольклору та орнаменту.
- Богдан Сойка (1938–2018): Яскравий представник львівського неофіційного мистецтва. Його панно демонструють, як філігранно майстер міг поєднувати тогочасну модерну чи індустріальну тематику з витонченим, майже візантійським за духом мозаїчним набором.
- Степан Кириченко (1913–1988) та Надія Клейн: Автори багатьох знакових мозаїк на Київщині, Черкащині та півдні України (зокрема, знаменитого панно на автовокзалі в Ізмаїлі). Їхній стиль відрізняється епічністю, використанням великих модулів смальти та природного каменя.
Тривалий час після здобуття незалежності монументальне мистецтво другої половини XX століття залишалося в «сліпій зоні» – його або таврували як суто радянський непотріб, або просто ігнорували, залишаючи руйнуватися. Справжній зсув у свідомості відбувся вже у 2020-х роках, коли суспільство почало чітко відрізняти нав’язані тоталітарні наративи від нашої автентичної культурної спадщини, створеної руками українських майстрів.
Величезну роль у цій зміні парадигми відіграв рух активістів. Флагманом цієї культурної революції став проєкт «Кінцева», створений Олегом Левієм (відомим у соцмережах як «ісус любить мозаїки» або icyce). Олег – дослідник і культурний активіст родом із Хмельниччини.
Проєкт «Кінцева». Колаж Суспільне Культура
Діяльність проєкту «Кінцева» розгортається у трьох важливих напрямках:
Популяризація: Олег документує, фотографує та розповідає у своїх соцмережах (зокрема, через вірусні відео в TikTok) про унікальні мозаїки та вітражі на автобусних зупинках по всій Україні. Завдяки цьому тисячі людей побачили, що занедбані павільйони в селах – це не просто утилітарні споруди, а галереї просто неба, які фіксують локальну історію, автентичний одяг, природу та побут регіонів.
