Херсонщина – найтепліша область в Україні! Усі дороги на Південь ведуть саме до неї. Вона омивається двома морями. Це її ліси й плавні Геродот називав дивовижною Гілеєю. Херсон береже історію древніх римлян, греків, скіфів... Побудований він за наказом імператриці Катерини II у 1778 році. Як і в будь-якого іншого старого міста, у нього є свої таємниці, які він дбайливо зберігає. Почати хоча б з історії підземель: спочатку всі будинки Херсона будувалися з глини, яку брали прямо «у себе з-під ніг», що призвело до появи під сучасним містом великої мережі катакомб. У них донині виявляють деякі предмети побуту минулих століть.
Херсону є чим зацікавити і здивувати!
Архітектурні шедеври
Обличчя будь-якого міста – його архітектура. У Херсоні можна побачити зразки різних архітектурних стилів. Оскільки він виник першим серед нових причорноморських міст, то тут ви знайдете чисті зразки Катерининського класицизму: ворота Херсонської фортеці, Катерининський собор, будинки Фалєєва та Сенявіна. Якщо ви шукаєте Олександрівський класицизм, подивіться Арсенал на вул. Перекопській, дзвіницю Катерининського собору, Святодухівський собор, будинок Катасанова (Архієрейський). Шукаєте риси Миколаївського класицизму? Ідіть до обласної лікарні – зберігся весь комплекс.
Еклектики в Херсоні хоч відбавляй, до того ж замішана вона на різних стилях. Хоча класицизм у ній все ж домінує. Прекрасними прикладами неокласицизму служать будівлі обласного РАГСу (колишня Громадська бібліотека) і Краєзнавчого музею (Окружний суд). Неоренесанс – будівля художнього музею (Міська дума). Модерн – будинок Самуїла Писаренка в Покровському сквері. У ньому збереглися мармурові гвинтові сходи на 4 прольоти, закручені за всіма правилами середньовіччя.
У центрі Херсона знаходиться величезний сонячний годинник знаменитого англійського філантропа, який багато сил віддав лікуванню жителів Херсона, Джона Говарда. «Я не бажаю ні пам'ятників, ні написів: але хотів би, щоб на моїй могилі було поставлено сонячний годинник...». Так сказав перед своєю смертю в 1790 році Джон Говард. Він був похований на дачі Дофіне, на лівому березі річки Вірьовчиній (тепер кладовище в кінці вулиці Некрасова). Тут було встановлено білий кам'яний обеліск із сонячним годинником, оточений огорожею.
У травні 1818 року імператор Олександр I відвідав Херсон. Цивільний губернатор граф Карл Францович Сен-Прі запропонував йому не чіпати пам'ятник на могилі, де було зовсім безлюдно, а спорудити в Херсоні новий, при в'їзді до міста з боку Миколаєва, навпроти місця будівництва каторжно-пересильного замку. Імператор схвалив це рішення. До кінця травня 1820 року пам'ятник був побудований. П'єдестал і обеліск були складені з блоків інгулецького вапняку, а сонячний годинник зроблений із позолоченої міді.
З плином часу багато що змінилося на пам'ятнику: метал зник, були зроблені деякі види ремонтних робіт. Проте херсонці можуть спостерігати пам'ятник і сонячний годинник на проспекті Ушакова майже в первозданному вигляді. До речі, це – єдиний у світі сонячний годинник, що є могильним пам'ятником! Крім того, цей годинник – один із найдавніших в Україні. Нічого подібного в нашій країні більше немає.
Пам'ятник першим корабелам «виріс» на березі Дніпра в 1972 році у вигляді трищоглового вітрильника «Слава Катерини» (автори – скульптори Білокур, Потребенко, Шкуропат, архітектори – Сікула, Тарасов). На боках монумента зображено суднобудівники кінця XVIII і другої половини XX століть. Колись тут знаходилися елінги Херсонського адміралтейства, де будувалися лінійні кораблі, фрегати й інші судна для Чорноморського флоту. Нині на цьому місці набережна – одне з найулюбленіших місць відпочинку городян і гостей міста.
Херсон – місто багатонаціональне, тому має своєрідні споруди, здебільшого культові: Грецька церква, синагога Хабад. Як і в будь-якому місті з багатим минулим, центр Херсона оточений чудовими історичними одноповерховими передмістями. Вулицями міста можна бігати від пам'ятника до пам'ятника. Містом потрібно ходити, занурюючись в атмосферу неспішної, затишної провінції, де тільки на перший погляд немає нічого особливого. Насправді є все.
Є шедеври і за межами Херсона. Одним із найцінніших скарбів півдня України є орнаментальні панно, що прикрашають будинки старої частини міста Нова Каховка, ставлячи його на одну щабель із пам'ятниками національного значення.
Усе панно – роботи художника Григора Довженка, виконані технікою різьби по сирій штукатурці. Зараз новокаховчани з любов'ю їх називають «кам'яними вишиванками Довженка».
Агропам’ятники Херсонщини
Якщо ви любите поєднувати приємне з корисним і не проти тандему відпочинку з вивченням аграрних пам'яток, Херсонщина – ідеальний варіант. Це єдиний регіон в Україні, який омивається трьома морями – Чорним, Азовським і Каховським. І те, що останнє, насправді, є лише грандіозним водосховищем, не має принципового значення.
Велика кількість сонця, м'який клімат і завзята фермерська праця творять чудеса. Херсонські кавуни й помідори – національний бренд. А ще наша область незмінно асоціюється з виноградом, відмінними винами та іншими дарами садів і ланів. До речі, найбільше у країні низькотемпературне сховище овочів теж знаходиться в Херсонському регіоні. Загалом, у нас, де сонячно 275 днів на рік, навіть найсміливіші аграрні мрії та проєкти зазвичай втілюються.
Саме у нас знаходиться перший і найбільший пам'ятник кавуну в Україні. І, до того ж, – легендарний, у буквальному сенсі. Про походження монумента мандрівники вже складають легенди. Головний аграрний символ області розташований у Нововоронцовському районі, на трасі Дніпро – Херсон. Красень-кавун у бетонно-металевому виконанні. Пам'ятник знаходиться лише в декількох метрах від дорожнього полотна, тож не помітити його під час руху неможливо. Творці не пошкодували металу на статую. «Зріст» мегаягоди становить більше двох метрів.
На набережній міста Гола Пристань розташовано цілий парк різних скульптур, усього близько 30-ти. І з кожним роком їх кількість зростає. Три з них утворюють єдиний скульптурний ансамбль, присвячений баштанним культурам, – кавуну, дині та гарбузу. І це не випадково. З 2003 року в Голій Пристані щорічно проводиться всеукраїнський фестиваль «Український кавун – солодке диво». Тому в ідеалі місто краще відвідувати в серпні, коли проходить місцевий фестиваль.
Пам'ятник помідору відкрили в рамках святкування 927-річчя міста Олешки (2011 рік). На той момент це був ще Цюрупинськ, звідси й назва монументу «Цюрупинський помідор». Це, до речі, не просто мовний зворот. Цюрупинський помідор дійсно існує. Так називається відомий сорт, створений місцевими селекціонерами. Пам'ятник створила компанія «Ковальський двір» у формі великого плодоносного куща помідорів. За «екстер'єром» це справжня пальма. Тому поглянути на монумент зверху вниз вам навряд чи вдасться. Якщо ви, звичайно, не баскетболіст...
Каховка. Тут знаходиться єдиний і неповторний пам'ятник… кетчупу. Як відомо, Каховка – це не тільки «Таврійські ігри» й тачанка-тавричанка, але ще й батьківщина кетчупу, відомого по всій Україні. Власне, пам'ятник-інсталяція розташований біля входу на заводі компанії «Чумак».
Понад 50 років тому в Новій Каховці відкрився перший пам'ятник виноградарям Херсонщини. Монумент знаходиться на кордоні двох населених пунктів – Нової Каховки та селища Райське. Саме звідси почалася тріумфальна хода херсонських коньяків.
Мистецтво на вулицях міста
У Херсоні існує цікавий вид вуличного мистецтва – театр живих скульптур«Living stone». Художники та скульптори – організатори цього театру Анатолій Братченко, Андрій Сопельняк і Роман Соломчак – починали все, як хобі, але з часом це перетворилося на щось більше. Цим незвичайним мистецтвом можна прикрасити будь-яке свято.
Херсон не назвеш містом із розвиненим урбанактивізмом, але його зародки тут безумовно є. Одним із найбільш яскравих проєктів останніх років у місті став «Урбан Сад» (Urban CAD) – відкритий майданчик, де організовують лекції, фестивалі, концерти тощо. З'явився він майже спонтанно. У 2017 році група молодих херсонських підприємців, вивчивши досвід інших міст, вирішила створити в місті принципово новий культурний простір, ревіталізувавши одне з численних промислових підприємств.
Для Херсона не є чужим урбаністичний феномен XXI століття – стріт-арт. Він став одним із найвідоміших напрямів у сучасному мистецтві. До нього належать графіті, трафарети, постери, мурали (живопис на архітектурних спорудах) тощо. Багато в чому стріт-арт схожий на графіті, проте не обмежується ним. Сьогодні художники використовують стіни, невеликі будови й інші поверхні на вулицях, щоб заявити про себе, розповісти про проблеми, прикрасити своїми творіннями «втомлені» фасади. Одна з особливостей стріт-арту – спроба охопити якомога більшу аудиторію. Це мистецтво, яке вступає в діалог із міським середовищем. Художник повинен відчувати місце й створювати роботу під нього. Тому об'єкти стріт-арту зазвичай не повторюються. Головне в них – не форма, а зміст. Автори хочуть не просто намалювати красиву картинку, а закласти до неї глибокий сенс, змусити перехожих замислитися над певною проблемою в місті, країні або в світі.
У Херсоні ви неодмінно знайдете дійсно гарні унікальні приклади стріт-арту. Їх так багато, що можна проводити цілу артекскурсію містом. Відповідальність за яскраві малюнки на херсонських стінах бере на себе «ВакциНація» — apтгpупa з трьох молодих художників, які вже давно вийшли за межі рідного міста й «вакцинують» стіни по всій Україні та ближньому зарубіжжю. Ревіталізація простору в Херсоні триває...
Стімпанк можна вважати технологією, що заснована на принципах механіки, які досягли високих ступенів розвитку: паровози, паробуси, парові екіпажі, дирижаблі, примітивні аероплани, роботи та інші загадкові механізми, зроблені з клепаного металу, мідних труб і дерева.
Новий імпульс цього мистецтва до нашого міста вніс Сергій Демченко, художник-скульптор із Білозерки (Херсонська обл.), для якого стімпанк – улюблене хобі. Перша ж його робота – «Тріо сталевих музикантів» (2005) на Привокзальній площі – відразу стала однією з візитівок Херсона. Представник нового для міста сучасного мистецтва запропонував невелику, але дуже оригінальну виставку своїх робіт під назвою «Зоокуток планети Залізяка». Диво-звірятка справили величезне враження як на малят, так і на дорослих. Адже це дійсно диво – із простого металобрухту створити витончений та стильний твір мистецтва. До того ж деякі з них ще й рухалися. Влітку 2019 року в Херсоні з'явився парк металевих скульптур, який миттєво був прозваний місцевими жителями «Парком Юрського періоду». Не складно здогадатися – чому...
Херсонщина в живописі
Відомо, що характер народного і професійного мистецтва формує природне середовище. Майстрам Таврії поталанило, адже вони мають такі неповторні, різнобарвні краєвиди. Три моря — Чорне, Азовське, Каховське плюс Лиман і Сиваш. На Херсонщині безліч малих річок і, звичайно ж, могутній Дніпро, але степ – найголовніший образ краю.
Великою мірою художнє життя Херсонщини минулих століть було далеко не бідним,а серед молоді претендентів нараховувалося достатньо, та вони шукали своєї долі за межами домівки. Багато з них стали відомими художниками, якими пишається Україна. Сьогодні ці імена ми не відриваємо від мистецького літопису Таврії, бо їх світогляд сформований на нашій землі, а твори, своєю чергою, формували наступні покоління херсонських митців. Це передовсім М. Скадовський, М.Андрієнко-Нечитайло, Ю.Михайлів, М.Жук, О.Шовкуненко, І.Шульга, О.Ворона та інші.
На початку XX століття художнє життя півдня України стало ще активнішим. У цей період виникають нові напрями в мистецтві та мистецькі об'єднання, а Херсонщині судилося взагалі стати своєрідним центром народження авангарду. Хто вивчає виникнення й подальшу його долю, тому добре відомі імена світового значення: братів Бурлюків, В.Баранова-Росіна, Ю.Михайліва, О.Кручоних, М.Андрієнка, які перші творчі кроки зробили на Херсонщині. Тут вони пройнялися традиціями та піднеслися до вершини небаченої слави.
Нeoдноразово пeйзaжі Xepcoна й Xepcoнcькoї oблacті були відображені нa кapтинax відомиx xудoжників, які кoлись бували у нaшому кpaї.
Знаменитий художник-мариніст Іван Костянтинович Айвазовський (1817-1900), коли гостював у Фaльц-Фeйнів, у маєтку Пpeoбpaжeнкa (c. Kpacний Чaбaн Xepcoнcькoї oбл.), створив декілька прекрасних мopcькиx пeйзaжів. Побував він і в Херсоні. Його остаточно зачарувала природа нашого краю, особливо Дніпро. Недалеко від Олешок ним була написана картина «Очерет на Дніпрі».
Гостював у нaшому місті й інший представник образотворчого мистецтва, пepший в іcтopії pосійського живопису мaйcтep міського пейзажу – Федіp Якoвич Aлeкcєєв. У наші краї йогo відрядили «для снятий видoв мecтнocтeй», які в 1787 році відвідалa Кaтepинa II. Подорож тривала 2 роки. У Херсоні біля Кaтepинінcькoгo coбopу він cтворив відому aквapeль «Плoщa в Xepcoні».
Пізнішe, нa ocнoві цієї aквapeльнoй paбoти, xудoжникoм булa нaпиcaнa кapтинa мacлoм «Bид Xepcoна», яка дo початку XX ст. зберігалася у пeтepбуpзькій Aкaдeміі мистецтв. Але в 1913 році, завдяки клопотанню диpeктopа xepcoнcькoгo музeю старовини панa Bіктopa Гoшкeвичa й меpa міста Блaжкoвa, кapтину було пepeдaно до Xepcoна. Зараз вoнa зберігається у Xepcoнcькoму кpaєзнавчому музeї.
Мальовнича Херсонщина стала об'єктом і для творчості таких херсонських художників: Володимира Чуприни, Георгія Курнакова, Івана Беліча, Віктора Трапенока, Анатолія Платонова, Володимира Гончаренка, Олександра Бережного.
Якщо поцікавитися, коли в Україні з'явився перший музей сучасного мистецтва, то здебільшого трапляється інформація про відкритий у 2005 році приватний Музей сучасного мистецтва (він і зараз працює на Подолі в Києві). І мало хто знає, що херсонський Музей сучасного мистецтва було створено ще раніше. Звичайно, сьогодні музеєм складно здивувати, але цей – особливий. Отже, коли його створювали в 2004 році, подібних музеїв сучасного мистецтва в Україні (принаймні, так стверджують його засновники) не було. Він приватний, розташувався у звичайній квартирі простісенького будинку. Зовні будинок №51 на проспекті Ушакова виглядає, як звична всім нам «хрущовка». Кілька під'їздів, п'ять поверхів, невеликий двір. Будували в 1960-і на замовлення Спілки художників СРСР. На першому поверсі облаштували майстерні для скульпторів, на другому і третьому – поселили художників, а ще вище облаштували галереї для живопису і майстерні. Саме тут, у першому під'їзді, в квартирі № 8, знаходиться херсонський «Музей сучасного мистецтва».
Офіційне відкриття музею відбулося 5 березня 2004 року – виставкою «Колекція». Свої роботи презентували тоді два десятки українських авторів, які працювали в різних напрямах. Знайомства з новими тенденціями, іменами, і все – у домашній невимушеній обстановці. Дійсно, це було музейною революцією для Херсона.
Музей приваблює молодих поетів, художників і музикантів. Тут проводяться виставки, перформанси, презентації авторських проєктів художників з різних регіонів України, а ще – конференції, благодійні акції, музичні вечори. Як кажуть організатори, кількість таких заходів наближається до сотні.
Ця квартира пов'язує двох відомих і за межами України художників нинішнього століття, яких можна назвати видатними аномаліями, – Поліну Райко і Станіслава Волязловського. Спадщину цих майстрів намагається зберегти херсонський художник В'ячеслав Машницький.
Поліна Райко (15.05.1928 – 15.01.2004) – українська художниця-самоучка. У 69 років почала малювати на стінах спорожнілого будинку. Жінка розписала будинок в Олешках (до 2016 – Цюрупинськ). Хвіртки, паркани, стіни семикімнатного будинку й ворота покриті зображеннями радянської, язичницької та християнської символіки, оповідаючи про історію життя художниці. Приватний будинок Поліни Райко В'ячеслав Машницький хоче врятувати від руйнування, і для цього створив благодійний фонд. У фонда Поліни Райко з'явився сайт, де В'ячеслав демонструє фото минулих виставок, робить звіти про події в музеї і збирає гроші на реставрацію будинку. Крім того, що фонд Райко займається підтримкою локальних ініціатив, він ще взяв під патронат музей Машницького. Хоча в житті музей і фонд – це і є сам Машницький.
Станіслав Волязловський (14.10.1971 – 8.01.2018) створив стиль, який він сам назвав «шансон-арт», і прославився приголомшуючою концентрацією побутового кітчу в своїх роботах.
У 2000-х роках у Херсоні був учасником об'єднання «Р.Е.П.» та клубу «Тотем», у 2010-х – групи «Рапани». З 2007 року співпрацював із галереєю Риджина, у стінах якої відбулися дві персональні виставки: «Шансон Арт» (видано каталог, 2008) та «Кіоск між двома вежами» (2011). Твори художника брали участь у виставках у Бельгії, Великобританії, Німеччині, Ізраїлі, Литві, Росії, США, Україні, Франції, Хорватії, Швеції. Учасник Московської бієнале (2009). Учасник ярмарків «Арт Москва» (Москва, 2007), Armory Show (Нью-Йорк, 2008, 2011), ARTISSIMA (Турин, 2008), Art Basel (Базель, 2011), VIENNAFAIR (Відень, 2013), Viennacontemporary (Відень, 2017). У 2010 році став переможцем міжнародного конкурсу живопису й отримав премію імені Казимира Малевича.
Його роботи – у колекції Сінді Шерман, а також в інших приватних колекціях в Росії і за кордоном.
Херсонщина в об’єктиві
Звичайно ж, прекрасний південний край ніяк не могла оминути своєю увагою така галузь, як кіноіндустрія. Херсон і херсонці брали активну участь у створенні багатьох шедеврів кінематографії. Тут мoжна знaйти відмінні лoкaціі для зйомoк кінoфільмoв: уpбaніcтичні пeйзaжі, мope, річка, пpeкpacні степові пeйзaжі, ліс та навіть пуcтеля!
Вперше Херсон «засвітився» на кіноекрані в 1939 році. Бригада Української студії кінохроніки приїхала до Херсону й почала зйомки документального фільму, присвяченого 80-річчю народного поета й художника Північної Осетії Коста Хетагурова. Фільм «Коста Хетагуров» складався з двох частин. Перша була заснована на документах про життя і громадську діяльність Хетагурова в Херсоні. У другій йшлося про те, як в місті шанують пам'ять поета. Стрічка була створена режисером А. Козаковим. Її оригінал зберігається зараз в Українському архіві кіномистецтва під номером 96.
«Зіркою» екрана Херсон став у 1958 році, коли всі кінотеатри країни демонстрували пригодницький художній фільм «Олеко Дундич» (режисер – Леонід Луков). Це картина про Першу кінну армію, в якій воював югослав Олеко Дундич. Щоб знайти місце для зйомок фільму, було оглянуто понад 20 міст. Режисер зупинився на Херсоні. У квітні 1957 року знімальна група прибула до нашого міста. Здебільшого зйомки проходили в старій частині Херсона. Забудовану декораціями Привозну площу (зараз – район фабрики «Красень») навіть старожили насилу впізнавали. Будівлю денікінської контррозвідки кіношники «розташували» в старовинному будинку на вулиці Дзержинського (тепер – Віктора Гошкевича), 15. А резиденцію білогвардійців – у колишньому приміщенні нашої бібліотеки (зараз – міський РАГС, вулиця Торгова). У масовках брали участь не тільки артисти місцевого театру, а й городяни. Прокат фільму «Олеко Дундич» мав один із найбільших касових зборів, у чому є й заслуга Херсона.
Для екрана 60-х років ХХ століття характерною є велика кількість історичних та казкових фільмів. Однією з таких стрічок стала казка «Чарівна лампа Аладіна» (режисер – Борис Рицарев). Розповідає виконавець головної ролі Борис Бистров, нині актор московського Театру імені Єрмолової: «Казковий Багдад знімали на мисі Херсонес. На березі моря було побудовано величезне бутафорське місто. Потім були павільйонні зйомки на Ялтинській кіностудії. А піски пустелі розшукали в... Херсонській області, біля міста Нова Каховка. До речі, там одночасно з нами знімали й "Невловимі месники" (режисер – Едмонд Кеосаян). Це було влітку 1966 року. Ми навіть жили з ними в одному готелі».
У фільмі режисера Вілена Новака«Вторгнення» (1980) Херсон постав на екрані «волжанином» через морози в Росії, які настали завчасно й зірвали графік зйомок. Незважаючи на цю випадковість, наше місто представлено на екрані у великому обсязі. Цьому сприяв сценарій: героїня фільму, бажаючи похвалитися своїм кавалером, веде його майже через усю стару частину Херсона.
Для екранізації детективу «П'ять хвилин страху» (1985) режисер Андрій Ладинін теж обрав Херсон. Знімальна група працювала переважно на вулицях Кірова (тепер – Лютеранська), 40 лет Жовтня (Університетська) та Карла Маркса (Потьомкінська).
У ті роки при великій кількості кінофабрик особливою повагою серед кіноглядачів користувалася Українська студія хронікально-документальних фільмів. Вона зняла та випустила у прокат два документальні фільми, присвячені нашому місту. Перший був приурочений до 200-річчя і називався досить лірично: «Херсона далечинь блакитна», хоча постав перед херсонцями як звіт досягнень міста у промисловому й цивільному будівництвах. А ось стрічка режисера Леоніда Букіна (1986) «Такі далекі, близькі дні» хоч і присвячена подіям Другої світової війни, але представляє місто об'ємно й красиво.
Кажучи про Херсон, як про героя кіноекрана, не можна не згадати про навчальне вітрильне судно «Товариш». Це було б несправедливо до колишньої реліквії нашого міста, на кормі якого красувався литий напис «Херсон» (порт приписки). Знаменитий вітрильник «знявся» майже у 30 фільмах. Його палуба перетворювалася на знімальний майданчик таких художніх фільмів, як «Червоні вітрила» («Мосфільм», 1961 рік, реж. – Олександр Птушко), «Острів скарбів» (к/ст. ім. Горького, 1971 рік, реж. – Євген Фрідман) , «Капітан Немо» (Одеська к/ст., 1975 рік, реж. – Василь Левін), «Бунтівний Оріон» (к/ст. ім. Довженка, 1979 рік, реж. – Євген Шерстобитов).
Останній з дуже відомих художніх фільмів, який знімали на вулицях Херсона, – стрічка Бориса Квашньова «Америкен бой» (студія «УНІВЕКС», за участю к/ст. «Укртелефільм», 1992 рік). Частина зйомок проходила в готелі «Фрегат». У кадр також потрапили набережна на проспекті Ушакова, кінотеатр «Україна» та залізничний вокзал.
Знамениті херсонці
З Херсоном тісно пов'язана доля багатьох відомих у світі митців. Серед них – актори й кінорежисери, співаки, популярні телеведучі. Вони провели своє дитинство тут: грали в хованки і каталися на самокатах херсонськими вуличками, купалися на херсонських берегах Дніпра.
Видатні херсонці прославляють своїми досягненнями не лише наш сонячний край, а й Україну загалом.
Актори та кінорежисери
Сергій Бондарчук
Сергій Федорович Бондарчук народився в 1920 році на Херсонщині (смт Білозерка). В якості актора вперше потрапив на сцену в 1937 році. Після закінчення Ростовського театрального училища працював актором у Театрі Червоної Армії, що у Грозному. У 1948 році почав кар’єру в кіно («Молода гвардія»), після чого став знаменитістю. Акторські роботи: «Тихий Дон», «Борис Годунов», «Овід» та інші. Також Сергій Федорович працював режисером («Війна і мир», «Ватерлоо», «Вони билися за Батьківщину») і сценаристом («Червоні дзвони», «Степ»).
За життя отримав звання Народного артиста СРСР і Заслуженого діяча культури УССР. Родичами актора є такі відомі особистості, як Федір Бондарчук (син від третього шлюбу), Олена Бондарчук (дочка від третього шлюбу), Костянтин Крюков (онук від третього шлюбу), Іван Бурляєв (онук від другого шлюбу).
Сергій Гармаш
Народився у 1957 році в Херсоні. Після закінчення школи вступив до Дніпропетровського театрального училища. Потім працював у Херсоні та маленьких прилеглих селищах і селах. У 1980 році переїздить до Москви, аби отримати ще одну освіту. Тут Сергій навчався у Школі-студії МХАТ і незабаром почав працювати в театрі «Современник».
Зараз Сергій Леонідович продовжує грати в театрі («Вишневий сад», «Біси», «Лихо з розуму» тощо). Фільмографія актора також численна: серіали «Каменська», «Попіл», «Бригада», «Троцький» тощо; фільми «Стиляги», «Анна Кареніна», «Ялинки», «Дуелянт», «Тяжіння» тощо.
Георгій Делієв
Український актор, режисер, музикант і художник Георгій Вікторович Делієв народився у 1960 році в Херсоні. Батьки викладали в інтернаті у Корсунці Херсонської області. Навчався в Одеському інженерно-будівельному інституті на архітектурному факультеті, після закінчення два роки працював архітектором. Почав творчу діяльність у театрі під назвою «Лицедеи», який знаходився в Ленінграді.
Народна любов і популярність прийшли після виходу на екрани комедійної програми «Маски-шоу», де Георгій Вікторович був сценаристом, режисером-постановником і актором. У 2009 році був удостоєний звання Народного артиста України, а в 2005 році став академіком Міжнародної Академії трюку. Наразі мешкає в Одесі.
Ігор Кондратюк
Продюсер, ведучий і шоумен родом із маленького села Пригір’я на Херсонщині. У 1979 році закінчив із золотою медаллю школу та вступив на фізичний факультет Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. З 1985 року починає брати участь у телевізійному проекті «Що? Де? Коли?». З 1999 року Ігор Васильович є ведучим програми «Караоке на майдані». Також шоумен брав участь у зйомках шоу «Еврика», «Шанс», «Україна має талант», «Х-фактор» та інших.
Такі знамениті особистості, як Віталій Козловський, Олександр Воєвуцький, Наталя Валевська, Павло Табаков та гурт «Авіатор» почали свою кар’єру завдяки продюсеру Ігорю Кондратюку.
Май Андрій Володимирович
Актор та режисер Київського національного академічного драматичного театру ім. І. Франка. Андрій Май народився в 1976 році в Херсоні. Отримав економічну освіту в Херсонському технічному університеті, а згодом з успіхом закінчив Херсонське училище культури. У 2008 році став випускником Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І.Карпенка-Карого (майстерня В.М.Суд’їна). У 2009 році закінчив магістратуру Школи-студії МХАТ ім. В. І. Немировича-Данченка. З ініціативи Андрія Мая в Херсоні було створено Центр ім. Всеволода Мейєргольда. Як написано на сайті Центру, його головна мета – зменшення смислової дистанції між «театральним життям і життям як таким». Це, власне, один із принципів режисури А. Мая, який згодом буде розкрито у його ставленні до сценічного простору, освітлення, акторського методу та драматургії. У 2008 році відбулися перші спроби самостійної роботи режисера з документом: постановки вистав «Самотність» та «Молодість і старість». Ще через рік Центр ім. Всеволода Мейєргольда відкриває фестиваль документального театру «Лютий/Февраль», який став всеукраїнським фестивалем режисерських дебютів. Херсонська «команда підтримки» підштовхує Андрія до розширення географії своєї діяльності, тому, коли в 2011 році театральний критик Марися Нікітюк пропонує йому створення фестивалю і пошуки театрально активної молоді в Києві, він погоджується. Так з’являється форум «Тиждень актуальної п'єси». З початком подій Євромайдану в Києві Май – їх активний учасник. Разом із драматургом Наталею Ворожбит режисер організовує зустрічі, де збираються студенти, актори, режисери, драматурги й говорять про особисте і про Майдан. Усі розповіді знімаються на камеру, потім розшифровуються і стають драматургією. На початку грудня 2014 року відбулася прем’єра вистави «Щоденники Майдану», яку за свої гроші Андрій привіз до Херсона, щоб показати землякам. В основу п’єси лягли спогади учасників Майдану, вона присвячена пам'яті Андрія Мовчана – освітлювача театру, який був активістом Майдану і загинув від кулі снайпера. У лютому 2016 року режисер познайомив херсонців з виставою «АТО: інтерв'ю військового психолога», матеріали якої 2019 року теж були вперше прочитані саме в нашому місті. А зараз уже як вистава вона побувала в інших містах України і навіть за кордоном. Андрій Май – один із небагатьох, хто робить спроби створити в Україні сучасний європейський театр. Нещодавно в Німеччині ставили його «Херсон 1918-2018». Згодом виставу зіграли й у рідному місті режисера. Вона частково автобіографічна – йдеться про історію родини Мая. Його прапрадіда-німця більшовики розстріляли під дубом, який донині росте в центрі парку розваг. Декілька років тому навколо дерева поставили огорожу, яка замикається на ключ. Одне із важливих місць для Мая в Херсоні – будинок, в якому мешкав театральний режисер Всеволод Мейєргольд. Гранітну пам'ятну табличку театральному режисерові Всеволоду Меєргольду, який колись мешкав у цьому будинку, Андрій Май разом із другом встановили власним коштом.
Бондарчук Роман Леонідович
Український режисер ігрових і документальних фільмів. Народився 14 січня 1982 року в Херсоні. Він – син відомої письменницької пари: Леоніда Бондарчука та Алли Тютюнник. Випускник Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І.Карпенка-Карого за фахом «кінорежисер», майстерня Юрія Іллєнка, – одного із засновників школи українського поетичного кіно. Автор збірки оповідань «Директор коридора», дипломант Міжнародного літературного конкурсу «Гранослов» (1995). Як режисер документальних фільмів він співпрацював з телеканалами MDR, ZDF, ARTE та іншими. Серед найвідоміших його фільмів – «Таксист», «Радуниця», «Кафе "Вояж"», «Євромайдан. Чорновий монтаж», «Українські шерифи». Фільм Бондарчука «Українські шерифи» (2015) отримав Гран-прі кінофестивалю Docs Аgainst Gravity в Польщі. Знятий в селі Стара Збур’ївка на Херсонщині. 2018 року в рамках конкурсної програми East of the West 53-го Міжнародного кінофестивалю в Карлових Варах відбулася світова прем’єра фільму «Вулкан», що став режисерським дебютом Романа Бондарчука у повнометражному ігровому кіно. Стрічка, створена у співпраці з Німеччиною і Монако, взяла участь у багатьох фестивалях і преміях, отримала декілька найвищих фестивальних нагород, зокрема за найкращу режисуру на міжнародному фестивалі в Алмати. У березні 2019 року Роман був відзначений за фільм «Вулкан» Національною премією України імені Тараса Шевченка. Зараз режисер готується до зйомок нового ігрового кіно з попередньою назвою «Редакція». Цей фільм про провінційних журналістів Роман Бондарчук хоче знімати в рідному Херсоні.
Знамениті естрадні співаки
Романова Міша (Могилинець Наталія Володимирівна)
Співачка, переможниця шоу «Хочу до ВІА Гри», солістка нового складу гурту ВІА Гра. Народилася 3 серпня 1990 року в Херсоні. Справжнє ім'я артистки – Наталя Могилинець. З 1 по 9 класи дівчина навчалася в Херсонській школі №8. Їй було важко уживатися з однокласниками, та й взагалі спілкуватися з ровесниками – причиною було заїкання. Вона почала заїкатися після стресу, який перенесла в 5-річному віці під час неприємної сварки своїх батьків. У 2001 році Наталя вступила до дитячої вокальної студії ДК «Нафтовик» у своєму рідному місті. Мрією дівчинки стало виступати на сцені. У 2007 році вона вступає до Київської муніципальної академії естрадного та циркового мистецтва, яку з успіхом закінчує в 2012 році. Того ж року молода співачка потрапляє до Росії, де її помічає продюсер Алан Бадоєв. Алан не раз відзначав, що Міша має сильний характер і відрізняється світлим жіночим образом, який сьогодні неможливо зустріти на вітчизняній сцені. Свій незвичайний псевдонім Міша Романова пов’язує з іменами чоловіків, у яких вона колись була закохана. Музичний репертуар співачки почали складати сам Бадоєв і її давній друг та земляк Макс Барських. Незабаром Міша записала у дуеті з Максом пісні «Я не хочу более знать» та «Не вір мені». Трохи пізніше вона презентувала пісню «Невагома», написану Барських. Почувши про кастинг на проєкт «Хочу в ВІА Гру» в 2013 році, Романова вирішила випробувати свої можливості. Під час шоу вона співала в тріо з Ерікою Герцег і Анастасією Кожевніковою, і разом з ними отримала перемогу. Після першого ж виступу дівчат на великій сцені глядачі прийняли і полюбили новий склад популярного гурту, що став сімнадцятим за рахунком і найбільш стабільним за час існування музичного проєкту. У березні 2018 року Міша Романова покинула гурт. 19 квітня 2019 року співачка випустила сольний сингл «MAKEUP», а також відеокліп на цю композицію. Автором музики до пісні і режисером кліпу виступив Макс Барських.
Світлана Тарабарова
Українська співачка, композитор та автор пісень, музичний продюсер, актриса, володарка національної музичної премії «Пісня року 2014», номінант національних премій. Колишня солістка поп-групи Real O. Народилася Світлана 26 липня 1990 року в місті Херсоні. Батько працював на заводі, мати – вихователька в дитячому садку. Дівчинка росла в багатодітній родині разом з трьома сестрами. Дитяча мрія співачки – стати шофером, але тяга до музики все ж перемогла. З 13 років дівчина була учасницею танцювального колективу «Оазис». Незважаючи на те, що Світлана була наймолодшою в колективі, її брали на гастролі по Україні. Крім занять танцями, дівчина ходила в драмгурток і музичну школу, займалася фортепіано і скрипкою, малюванням, туризмом. Після закінчення школи Світлана переїхала до Києва, де навчалася в муніципальній академії естрадного та циркового мистецтва. У 2008 році стала учасницею проєкту «Фабрики зірок» під псевдонімом Аліса Тарабарова, на якому виявилась чи не найбільш яскравою та талановитою серед учасників. Посівши на проєкті друге місце, Тарабарова стала учасницею нової жіночої групи Real O, в якій пробула три роки. За цей час колектив записав 20 пісень, випустив 8 кліпів і один альбом під назвою «Плаття». Дівчата з Real O об'їздили багато міст і країн. Це був колосальний досвід для Тарабарової. У 2012 році Тарабарова розпочала сольну кар’єру, відмовившись від псевдоніму Аліса на користь справжнього ім’я. Перший кліп співачки «Віра сильна» вийшов 5 квітня 2012 року. Через рік активної роботи Світлана випускає свій перший сольний альбом під назвою «Ми віримо в любов». За пісню з однойменною назвою Тарабарова отримує музичну премію «Пісня року 2014». За час сольної кар'єри артистка випустила не один яскравий хіт, серед яких «Не стосується», «Ударами в серці», «Дай мені знак» і «Повертайся живим». Але зірка не збирається зупинятися на досягнутому, у неї багато творчих планів. У серпні 2015 року Тарабарова презентувала пісню «Зміни», яка є ключовою в новому однойменному альбомі. У 2016 році брала участь у півфіналі національного відбору пісенного конкурсу «Євробачення 2016». Сьогодні Тарабарова мріє стати політиком і шукає однодумців для своєї команди. Про це співачка заявила в інтерв'ю виданню «Обозреватель». Світлана Тарабарова займається волонтерською діяльністю. Вона часто відвідує зону АТО зі своїми концертами. Світлана подорослішала, вона готова ще більше працювати над собою, творчо розвиватися і радувати шанувальників новими хітами.
Макс Барських
Макс Барських (Микола Миколайович Бортник) – справжній кумир молоді, успішний український співак, автор пісень. Микола Бортник народився 8 березня 1990 року в Херсоні. Його мама Лілія після розлучення виховувала сама трьох дітей. Дитячі роки, як згадує сам співак, були наповнені щастям та безтурботністю. Микола навчався в художньому ліцеї, з дитинства мріяв стати артистом і космонавтом. Після закінчення школи переїхав до Києва, де вступив до Київської муніципальної академії естрадного та циркового мистецтва (спеціалізація «естрадний вокал»). Дебют в якості співака та композитора відбувся 2008 року, коли Макс став учасником телевізійного шоу «Фабрика зірок 2», продюсером якої була Наталія Могилевська. Вона зіграла важливу роль в житті співака. Протягом двох років після закінчення проєкту артист випустив дебютний альбом «1: MAX BARSKIH», зняв шість кліпів. Завдяки таланту та першим хітам про нього дізналася вся Україна. На початку 2010 року Макс Барських взяв участь у проєкті «Фабрика. Суперфінал». У травні цього ж року артист спробував себе в якості актора. Він пройшов проби в музичний фільм «Мадемуазель Живаго» за участю Лари Фабіан та Ігоря Крутого. В одній із 12 новел картини співак виконує головну чоловічу роль – російського солдата, закоханого в прекрасну француженку, яку грає Лара Фабіан. У 2010 році Макс Барських визнаний кращим українським артистом за версією «MTV Europe Music Awards». 2011 року співак презентував перший в СНД кліп у форматі 3D на пісню «Lost In Love. Теряю тебя». Режисером відео виступив продюсер артиста – кліпмейкер Алан Бадоєв. Ця пісня стала хітом в Росії, очоливши «ЄвроХім ТОП-40» радіостанції «Європа Плюс». 2012 року Макс Барських презентував найдорожчий в Україні хоррор-мюзикл під назвою «Z. Dance», який складається з трьох частин. У лютому 2014 року вийшов повний альбом Макса «По Фрейду», завдяки якому він став володарем чергової музичної нагороди. Телеканал «Інтер» вручив артисту премію «Пісня року 2014» за ліричну композицію з відеоальбому «По Фрейду» – «Відпусти». 2015 рік надовго запам’ятали херсонці. Макс Барських дав перший концерт в рідному місті Херсоні в ККЗ «Ювілейний» в рамках масштабного туру «Танцювати», який пройшов у 30 містах і 6 країнах. У 2016 році відбулося те, чого шанувальники Барських очікували два роки – артист презентував четвертий студійний альбом «Тумани». Радіослухачі визнали Макса Барських співаком № 1 в Україні. Із синглом «Тумани» він посів першу сходинку ТОП-40 радіо «NRJ», а в підсумковому річному чарті пісня обійшла треки вітчизняних музикантів. Крім того, в топі гарячих хітів також знаходиться трек «Останній день літа». Макс Барських – єдиний серед усіх українських артистів володар відразу трьох престижних міжнародних нагород в галузі популярної музики: MTV Europe Music Awards, OE VMA і МУЗ ТБ.
Мех Артем Сергійович
Український співак, музикант та автор пісень, колишній соліст групи «Пара Нормальних». Артем Мех народився 17 грудня 1991 року в смт Новотроїцьке Херсонської області. У дитинстві був учасником зразкового ансамблю танцю «Капітошка». Паралельно із загальноосвітньою закінчив музичну школу по класу фортепіано. Брав участь у різних конкурсах, танцювальних фестивалях, концертах. Вокальний дебют Артема відбувся на дитячому конкурсі «Міні Міс – Міні Містер Чаплинка 2003» з піснею «Дві зірки». Того ж року Артем стає учасником міжнародного конкурсу «Міні Містер Світу 2003», який проходив в Шарм-Ель-Шейху (Єгипет), зайнявши почесне звання «Віце Міні Містер Світу 2003». У 2010 році після закінчення Київського інституту музики ім. Р.М.Глієра (факультет естрадного вокалу, клас Русової Т.М.) Артем Мех пройшов кастинг і став одним із 16 учасників українського телешоу «Фабрика Зірок 3», продюсером якого був Костянтин Меладзе. Артем брав участь у всеукраїнському турі «Фабрика Суперфінал», у ході якого відбулося близько 150 концертів, на яких він не тільки виконував пісні, а й був ведучим. 2010 року Артему надійшла пропозиція від продюсерського центру «Catapult Music» стати солістом групи «Пара Нормальних». Чотири роки група успішно гастролювала і навіть взяла участь у національному українському відборі на конкурс «Євробачення 2011». У 2014 році Артем Мєх починає сольну кар'єру, випускаючи свої пісні, серед яких «Саме Той», «Вона» та інші – у співавторсті з Антоном Пустовим. Треки «Fire», «Розмова» музикант написав сам. На сьогоднішній день трек «Розмова», який був випущений наприкінці 2016-го року, став найбільш успішним у творчості Артема Меха. Буквально за пару місяців трек потрапив до багатьох хіт-парадів топових радіостанцій України, посідаючи високі позиції.
Віктор Романченко
Український співак, рок-музикант став відомим на всю Україну завдяки участі у телешоу «Х-фактор» у 2010 році, де він вперше вийшов на велику сцену з піснею Авраама Руссо «Я не люблю вас и люблю». Народився Віктор 25 серпня 1978 року в Херсонській області, у смт Білозерка. Закінчив Білозерську середню школу №1 у 1995 році. Паралельно з навчанням у школі професійно займався греко-римською боротьбою у спортивній школі. У спортивній кар'єрі досяг 1 місця на молодіжному чемпіонаті України в Запоріжжі, брав участь у чемпіонаті світу в Польщі. Після закінчення школи припинилася і спортивна кар'єра. У 1997 році Віктор вступив до Херсонського державного університету, на факультет фізичного виховання, який у 2002 році закінчив, отримавши диплом із відзнакою. Залишився викладачем на кафедрі «Теорія і методика фізичного виховання». За час навчання дуже часто виступав на концертах, що відбувались в університеті і концертних залах Херсона. Скромний викладач фізкультури з Херсона після перемоги у телешоу «Х-фактор» здобув популярність і безліч шанувальників в Україні та за її межами. Для мільйонів людей він став втіленням мрії про успіх, справжнім народним артистом завдяки чудовим вокальним даним, щирості, наполегливості. У 2012 році співак виступав на одній сцені з легендарним гуртом «Queen» та Адамом Ламбертом, заспівавши з ними одну пісню на благодійному концерті на підтримку людей, хворих на СНІД. Був запрошений до виступу на концерти Елтона Джона та гурту «Queen» у Києві як співвиконавець. Вокал Віктора Романченка порівнюють з вокалом Фредді Меркурі. Зараз він – один із солістів театралізованого шоу «Notre Dame da Paris», з яким вирушав 2017 року на гастролі Україною.
Володимир Ткаченко
Рок-музикант і автор пісень Володимир Ткаченко народився у 1972 році в Херсоні, де закінчив школу та вступив до Херсонського медичного училища. Після отримання диплому фельдшера переїжджає до Сімферополя для здобуття вищої освіти у сфері медицини. У цей час зав’язується дружба з Максимом Кучеренком, разом з яким Володимир створює групу «Ундервуд».
Працював у Херсоні анестезіологом-реаніматологом, але у квітні 2000 року вирішує переїхати до Москви, щоб продовжити творчий шлях в якості соліста рок-групи «Ундервуд». Продюсер компанії «Снегири» пропонує Володимиру співпрацю, й у травні 2002 року група випускає перший студійний альбом «Все пройдет, милая». Також група записала саундтреки до відомих фільмів: «ДМБ 4», «Пітер FM», «Небесний суд. Продовження».
Хореографи
Кот Євген Вікторович
Артист, танцівник, креативний продюсер, хореограф. Народився 20 травня 1988 року в Херсоні. Почав займатися танцями у 13 років і в 2004 році закінчив Херсонський ліцей мистецтв. У 2003-2007 роках навчався в Київському естрадно-цирковому коледжі. На другому курсі працював у складі балету Тетяни Денисової «JB», знімався у кліпах відомих виконавців. У 2006-2007 роках працював в складі балету Ані Лорак, гастролював у Німеччині. Після повернення в Україну Євген танцював у балеті Тіни Кароль. У 2008 році став фіналістом популярного українського телешоу «Танцюють всі!» (СТБ). З 2008 по 2017 роки обіймав посаду креативного продюсера телеканалу «СТБ» і курирував такі проекти: «Україна має талант», «Х-фактор», «Танцюють всі!». З 2015 по 2017 роки Євген є актором першого плану і креативним продюсером шоу «Барон Мюнхгаузен» і «Вартовi мрiй» на телеканалі «СТБ». У 2015 році він зустрів свою майбутню дружину Наталю Татаринцеву, на сьогодні чотириразову чемпіонку світу з танцю на пілоні. З нею артист освоїв напрям пілона та акробатики і вже в 2016 році став бронзовим призером міжнародного чемпіонату «PoleArt Cyprus 2016». Також у 2016 році Євген і Наталя відкрили власну школу повітряної хореографії «Тата Арт Агар». Сьогодні Євген має не тільки популярність, а й величезну базу знань і досвіду. Навчання у таких майстрів сучасного хореографічного мистецтва, як Франциско Гомес, Патрик Чен, Товарис Уилсон, Тон Греттон та ін., допомогло йому оволодіти різними танцювальними напрямами на професійному рівні.
Полунін Сергій Володимирович
Артист балету, всесвітньо відомий танцівник. Народився 20 листопада 1989 року в Херсоні у сім´ї Галини та Володимира Полуніних. У ранньому дитинстві почав займатись гімнастикою у спортивній школі під керівництвом Н. Сикновенко, потім А. Ярушева. У вісім років хлопчик переніс тяжку пневмонію і йому довелося залишити спорт. Він перейшов до херсонської танцювальної школи «Ювента» у клас педагога Г. Шабаршиної. Після річної підготовки у 9 років вступив до Київського державного хореографічного училища, де викладачами були Е. Костюков, Т. Мартиненко (викладала парні класи) та М. Прядченко. У 2003 році за підтримки Фонду Рудольфа Нурієва Сергій виїжджає до Лондона на навчання у Школі Королівського балету. Закінчивши навчання, розпочинає роботу в Королівському балеті Лондона. Незважаючи на юний вік, Полунін у 19 років став наймолодшим прем'єром в історії балету. Пізніше він приймає рішення залишити Лондон і переїжджає до Росії, де влітку 2012 року за запрошенням артиста балету, балетмейстера й художнього керівника балетних труп двох російських театрів Ігоря Зеленського стає прем'єром музичного театру ім. Станіславського та Немировича-Данченка (Москва), а також постійно запрошеним солістом Новосибірського театру опери та балету. У 2016 році за сприяння того ж Ігоря Зеленського став запрошеним солістом Баварського державного балету (Мюнхен). Сьогодні, підкоривши Європу як артист балету, Сергій Полунін шукає себе в інших жанрах. Він брав участь у зйомках рекламного ролика «Dior Homme», фотосесії у проєкті Брайана Адамса на підтримку Міжнародного благодійного фонду для людей зі слабким слухом. Навчався на курсах акторської майстерності в Голлівуді, навіть Міккі Рурк запросив його знятись у фільмі. 2016 року на екрани США вийшов документальний фільм «Dancer» про Сергія Полуніна.
Херсонщина фестивальна
Культурний календар міста рясніє яскравими фестивалями! Більшість із них – традиційні, на які приїжджають гості не тільки з інших регіонів, а й з-за кордону. І проходять вони цілий рік.
Окрім театрального, пісенного, джазу і бандуристів, тут ще є фестиваль байкерів, екофестиваль, фестиваль туристичної журналістики України, фестивалі, присвячені кавуну (а куди ж без цієї відомої херсонської ягоди?!), рибальству, сімейному колориту й традиціям. І це далеко не весь перелік.
Головний весняний фестиваль у місті – «Мельпомена Таврії». Тим, хто знайомий з давньогрецькою міфологією, нескладно буде здогадатися, що подія присвячена театральному мистецтву нашого регіону. Це один із найяскравіших фестивалів південної України, заради відвідин якого до Херсона з'їжджаються тисячі шанувальників театру. Час проведення припадає на середину травня, місцем традиційно є Херсонський обласний академічний музично-драматичний театр імені М. Куліша. Учасники театральної події – місцеві й приїжджі актори (як правило, із сусідніх країн – Молдови, Румунії, Білорусі, Польщі), що представляють прем'єрні театральні постановки.
Чудовою за своєю яскравістю програмою може похвалитися «ХерсON ФЕСТ», що проводиться на початку травня на набережній Ушакова. Він присвячений вуличнії їжі та мистецтву – саме тому подія вражає своєю програмою. Вона включає в себе дегустації страв вуличної кухні, музичні концерти, танцювальні та театралізовані вистави, шоу аніматорів, вуличні мистецьки виставки, майстер-класи, лекції. Кухня представлена найрізноманітніша – від американських хот-догів до українських вареників. Також тут можна насолодитися різними напоями – зокрема, крафтовим пивом і авторськими винами від різних виробників (у тому числі й від фермерів).
«Острів Різдва!» – ще один цікавий фестиваль, який проходить у Херсонському обласному академічному музично-драматичному театрі імені М. Куліша. У цей час тут проводяться музичні концерти, театралізовані і танцювальні вистави, художні виставки, які демонструють юні таланти. Як нескладно здогадатися, дати проведення випадають на час перед різдвяними і новорічними святами – середину грудня. Фестиваль має конкурсний характер, учасниками ж стають учні та випускники православних парафіяльних шкіл Херсона.
Шанувальникам кіно варто відвідати Херсон у вересні, коли проходить фестиваль «Кінокімерія». У рамках цієї кіноподії у кінотеатрах міста демонструються прем'єри фільмів від режисерів із різних країн. Жанри кіно та метраж нічим не обмежені, фестиваль має конкурсний характер.
Любителі літератури відчують себе, немов риба у воді, на фестивалі «Книжковий Миколай», який обрав місцем свого проведення кіноконцертний зал «Ювілейний» (останній фестиваль, що відбувся 2019 року, проходив у ТРЦ «Фабрика») у середині грудня. У цей час тут можна придбати книги та послухати літературні читання.
Тим, хто любить фестивалі-конкурси, в яких усю свою майстерність показують юні обдарування, буде цікаво на фестивалі «Чорноморські ігри». Він проводиться на початку серпня не тільки в Херсоні, але й у місті Скадовську. Його учасники приїжджають з усіх куточків України.
Ну, а тим, хто вважає за краще живопис і декоративно-прикладне мистецтво, буде цікаво відвідати подію, яка має назву «Таврійський тиждень мистецтв (Tavria Art Week) "Забалка"». Це прекрасний арт-фестиваль, у рамках якого проводяться різноманітні виставки, майстер-класи, консультації. Дні відкриття і закриття фестивалю збагачені шоу-програмою, цікавими фотосесіями. Тут можна познайомитися з різними техніками ремесла й живопису – наприклад, макраме, технікою ебру та багатьма іншими. Що стосується дати та місця проведення фесту: дата припадає на початок грудня, місцем традиційно є наша бібліотека.
Книжковий ряд
Бережной Александр Николаевич.
Акварели Александра Бережного. Херсон глазами художника
Херсон = Kherson: комплект цв. открыток/ фотогр. Тарасенко - Херсон : Петръ и Павел, [200-]. - Комплект открыток с текстом на рус., англ., нем. и фр.. - 1 обл. (10 отд. л.) с.
Сосна Анастасия. Херсон "засветится" в кино [Текст] : [о съемках фильма "Охотник за караванами" на территории вертолет. части] / А. Сосна // ТелеКомпас "Гривна". - 2010. - N33(12-19 авг.). - С. 1
Иванов-Остославский Павел. Херсон - "Город, построенный для славы"! [Текст] : [о выставке "Город, рожденный для славы" в Херсон. краевед. музее, которая расскрывает "Екатерининский" период истории города] / П. Иванов-Остославский // Булава. - 2008. - N49(4 дек.). - С. 5
Мазур Сергей. Херсон - в новом ракурсе [Текст] / С. Мазур // Вгору. - 2011. - N 37(15 верес.). - С. 6
Григор'єва Лідія. Херсон - місто будівельників! [Текст] : [про відзначення проф. свята] / Л. Григор'єва // Будівельник. - 2007. - N8(верес.). - С. 1,2.
Херсон - осередок аматорського кінематографу [Текст] : [про IV Міжнар. фест. непроф. кіно "Кінокімерія"] // Булава. - 2009. - N43(22 окт.). - С. 9
Лубчак В. «Я ще нічого не досягнув» : [бесіда з гостем «Нового дня» М. Барських] // Новий день. – 2010. - 4 лют. (№ 6). – С. 24.
Вільні люди Старої Збур'ївки : [інтерв'ю з херсонським режисером Р. Бондарчуком, який створив документальне кіно про життя людей Старої Збур'ївки Голопристанського р-ну] // Вгору. - 2015. - 3 груд. ( № 49). - С. 4. : фото.
Гунько О. Роман Бондарчук: "Якщо треба для справи - можна спати в мішку, їсти консерви і пити воду з річки" : [режисер Р. Бондарчук провів майстер-клас по створенню ігрового та документального кіно] / О. Гунько // Вгору. - 2013. - 31 січ. (№ 5).- С. 4 : фото.
Європейська прем'єра і - приз! : [документальна стрічка "Українські шерифи" херсонського режисера Р. Бондарчука отримала нагороду на Амстердамському фестивалі документального кіно IDFA] // Вгору. - 2015. - 3 груд. (№ 49). - С. 1-2. : фото.
Наш земляк – учасник поп-группы : [А. Мех из Новотроицка] // Гривна СВ. – 2010. - № 36.
Бондаренко А. Сергей Полунин. Гений балета [Електронний ресурс] : [о 26-летнем танцоре Лондонского королевского балета] / А. Бондаренко // Viva! Украина! - 2016. - № 16 (23 авг.). - С. 28-29. : фото.
Свирида Н. Віктор Романченко: «Якщо ви дійсно талановиті – все у ваших руках» : [інтерв’ю з переможцем «Х-фактору»] / Н. Свирида // Гривна. – 2012. – 12-19 янв. (№ 3). - С. 11.
Шаг вперед : Светлана Тарабарова : [інтервью певицы и композитора] / Ирина Татаренко // Viva! Украина !. - 2013. - № 12 (11 июня). - С. 32. : фото
Фантазер и металл [Текст] // Ключи. - 2016. - N 50(7 дек.). - С. 16 Інформація про С. С. Демченка, майстра химерних залізних конструкцій з м. Херсона.
Вибух щастя у "Цеху" [Текст] / записала Л. Жарких // Вгору. - 2014. - N 51(18 груд.). - С. 4 Інтерв'ю з С. С. Демченком, майстром химерних залізних конструкцій з м. Херсона.
Савченко Марина. На Херсонщині з'явився динозавр [Текст] / М. Савченко // Каховська Зоря. - 2019. - N 27(4 лип.). - С. 5 Інформація про нову скульптуру з автомобільних запчастин, яку створив С. Демченко, майстер химерних залізних конструкцій з м. Херсона.
