Данчук Устин

режисер, сценарист, автор більше сотні короткометражних, анімаційних, документальних фільмів, телепрограм та артпроєктів

Моя історія війни

Війна - це така штука, до якої морально дуже варто підготуватись. Вся твоя сутність, майже на рівні організму говорить тобі: «Нє, такого не може бути!». Говорить, поки все не починається… Тобто, на рівні розуму є усвідомлення, ти ж читаєш новини, чуєш хворі промови диктатора, невдалого учня Гітлера, розумієш невідворотність того, що щось має статися. Але ж нас воно точно не зачепить, як раніше – пройде повз. Бо не може ж такого бути!
А потім…
… о 5 ранку чуєш вибухи, потім повз твій будинок їдуть російські броньовики, а по сусідньому будинку «шмаляє» російський танк, мабуть, так, щоби «мирняк» не розслаблявся, бо приїхали ж їх визволяти… А потім виїжджати вже пізно, бо на дорогах ідуть бої, - і ось ти у пастці під назвою окупація. А потім твоє життя зупиняється… Все, що ти будував роками, перестає існувати, бо непотрібна в окупованому місті кіношкола, кіно, мистецтво, культура - те, що ти робив, автоматично потрапляє в категорію «не на часі».
Несвобода
Тим, хто не жив під окупантами, важко пояснити жах цього стану, навіть якщо переживаєш його у найлегшій формі: не контактуєш з ними, не потрапляєш у їхнє поле зору. Але сама сутність окупації це - несвобода, це - відсутність контролю над своїм життям, бо ти не знаєш, коли, за що та від кого чекати щось страшне.
У наш під’їзд приходили окупанти двічі. Перший раз - великою, гарно оснащеною командою при повному параді зі зброєю та щитами, відкоркували металеві двері спеціальним приладом, як консервну банку, та пішли зі своїм списком (мабуть, наданим кимось зі зрадників колишніх «органів», всі бачили ці списки, з якими вони ходили). І поки ти панічно чистиш і ховаєш телефони та комп’ютери, (бо там всюди таке, за що русня забирає) ці горе-захватчікі вдираються в квартиру, де колись, кажуть, жив військовий, здається льотчик. Житло він давно здав чи продав, і там оселилась якась жінка, але в списку адреса лишилась - ось вони й прийшли. А через пару місяців туди нагрянули знову, меншим та гірше оснащеним складом (сподіваюсь, оригінальний склад вже подох десь, не доїжджаючи до Миколаєва), мабуть, в окупантів пройшла ротація, але списочки не оновили, і вони пішли по другому колу.
«Щеплення» від окупації
А так, навіть у своїй «легкій» формі, яку, як грип, чи ковід ти пересиджуєш вдома, окупація – це все ще смертельна хвороба: кого не вбиває одразу, того виснажує потихеньку, хтось мутує та служить бацилоносієм, хтось виробляє імунітет. На третій місяць «хвороби», коли симптоми погіршилися відключенням зв’язку, а тоді ще погрозами референдуму та мобілізації у вороже військо, було прийняте рішення - «зробити щеплення», тобто виїхати. Це також було непросто, бо мало того, що тікаєш у невизначеність, ще й напередодні нашого виїзду русня обстріляла колону під Давидовим Бродом. А ще раніше снайпер убив одного знайомого, який вивозив людей якоюсь небезпечною швидкою дорогою на Миколаїв, і саме з ним спочатку планували евакуацію. Але наш виїзд виявився швидким і безпечним, мабуть, так карта лягла, причому буквально. Водій, який нас евакуйовував, був одночасно кур’єром і вивозив з окупації продукцію місцевих майстрів. Цього разу це був повний багажник саморобних карт Таро. Сам факт такого вантажу настільки збивав орків з пантелику, що вони з дурнуватими посмішками махали руками та пропускали машину без догляду. Жодного обшуку на 40 блокпостах. Мабуть, якась містична енергія в тих картах таки була, довелося придбати собі екземпляр, на щастя.
Перше, що відчуваєш на вільній території України - це подих свободи. Йдеш вулицею Запоріжжя і дивуєшся: чому люди ходять струнко, а не скорчившись, чому не відвертають погляд, чому вільно сидять на вулиці й не підскакують, коли з-за повороту виїжджає військова автівка?.. Відповідь проста: бо русні поряд нема, бо нема зетки на військовій автівці, бо там, де нема «руського духу» є чим дихати. Бо сутність окупації в несвободі, а для українця, то - смерть.
Анімаційна контрпропаганда
А згодом виявилось, що коли ти на волі, то і мистецтво стає на часі. Ще в окупації разом з колегами створювали анімаційну контрпропаганду - мультики про смерть путіна і тепер вже майже знаменитий мульт «Про Ігната», який я доробив та опублікував у перший же тиждень свободи. Це був наш мистецький спосіб поквитатися з окупантами та колаборантами, іноді їх власною зброєю, бо Ігнат був нашою пародією та жорсткою відповіддю на русняві пропагандистські мультики, якими вони промивають мізки своїм «личинкам». Мульт підхопили відомі в мистецьких колах люди, розповсюдили, зробили вірусним, навіть кінокритики відзначили. Багатьох ця анімація підтримала у важкий час, бо в цьому також наша сила: сміятися з ворога, зневажати ворога, знущатися з ворога. Тому і важливо продовжувати гнобити русню мистецтвом, що ми й робимо. А ще потрібно й далі говорити про Херсон, бо навіть після звільнення окупанти не відпускають його, як небезпечний психічнохворий чоловік, який навіть після розлучення не дає жити колишній, типу «нє даставайся же ти нікаму». І про це треба говорити, кричати щодня. Бо світ, який зараз максимально відкритий, неочікувано став максимально глухим.

У. Данчук

Мультфільм, як засіб інформаційного спротиву

Устин Данчук відомий митець у Херсоні. Він є сценаристом, режисером та редактором понад 100 короткометражних анімаційних та документальних фільмів, автором телепрограм та артпроєктів. Його роботи не раз отримували нагороди на українських та міжнародних кінофестивалях серед яких: «КіноФронт», «Terra Futura», «Non-stop Media», «Кінокімерія», «ТелеАкадемія», «ГогольФест» та ін. . До того ж У. Данчук засновник першої та єдиної кіношколи в Херсоні, де навчали всіх охочих азам кінематографії. З 2015 року він організатор фестивалю «Кіноджем», де збирався аматорський кінорух, який створив понад 200 короткометражок.
До війни Устин реалізовував купу проєктів і мав плани щодо подальшого розвитку української культури. Але вся його багаторічна робота зупинилась в одну мить – 24 лютого. Він скасував всі зустрічі, скасував заняття в кіношколі та не перестав займатися творчістю.

Студія «Муха на дрючку»

В окупації У. Данчук разом з друзями робили антиросійську анімацію. Задля безпеки, мультиплікатори вирішили приховати свої імена та почали творити під вигаданою назвою студії «Муха на дрючку», а в титрах можна побачити лише їх псевдоніми. Звісно, все одно страх був, але Устин стверджує, що їх команда розраховувала на тупість окупантів, яким би не вистачило розуму та бажання шукати тих, хто робить мультики.
Після деокупації стали відомі справжні прізвища творчого колективу цієї анімаційної студії: Устин Данчук (співавтор сценаріїв та режисер), Володимир Рейнхарт (художник та аніматор), Андрій Польшин (аніматор), а також актор Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру ім. М. Куліша Микола Степаненко (озвучка).

Мультик «Про Ігната…»

Це перша робота студії «Мухи на дрючку», яку було розпочато в окупації. Мультфільм «Про Ігната…» – пародія на російську анімацію, в якій загарбники намагалися пояснити своїм дітям причину їх вторгнення в Україну. Там розповідалося, що спочатку хлопці Микола та Іван дружили в школі, а потім Микола став поганим, бо почав водитися з американцями та європейцями, за що Іван мав його провчити та побити. Така російська пропаганда викликала в У. Данчука роздратування та лють. Він каже: «Я пам’ятаю, що цей мультфільм викликав у нас максимальне обурення. Насправді – це насильство над дітьми та відверта безсоромна пропаганда, дуже тупа й агресивна. У нас така була реакція – абсолютний гнів і лють на цей продукт. І в той же день, як тільки ми його побачили, сіли писати сценарій пародії на цей мультфільм. Мета була – зробити цю пародію максимально неполіткоректною, максимально злою, тобто цей мультфільм майже повністю складається з якоїсь "похабщини", матюків і жорстокості. Мало того, що вони приперлися в наш дім, у наше місто, так ще й своїм дітям на майбутнє покоління промивають мозок, щоб ті ненавиділи нас, щоб ставали гарматним м’ясом для цієї нескінченної війни».
Мультфільм «Про Ігната…» – це максимально жорстка та образлива відповідь пропагандистам-агресорам. Він зовсім не для дитячого перегляду, бо містить багато нецензурної лексики, не лише тому, що автори анімації артхулігани, а й таким способом вони намагалися виплеснути свою лють та ненависть.
Коли Устин Данчук виїхав з окупації, то не раз давав інтерв’ю різним виданням як українським, так і закордонним, де розповідав про метафору, використану в мультфільмі. Він каже: «Мені доводилося використовувати оцю метафору: уявіть, що ваш сусід припхався до вас додому та оселився у вас на кухні. Забрав її, качає права, розкидає сміття та бруд у коридорі. Що ви будете робити? Ось мультфільм про Ігната – оце порівняння, оця метафора, перетворена на мультфільм».
Анімацію У. Данчук завершив та опублікував у перший день евакуації з Херсона. Мультфільм «Про Ігната…» набув великої популярності у соцмережах, а коли його запостив відомий аніматор Микита Лиськов, він став вірусним. Репости та коментарі були навіть від чиновників Міністерства культури.
Згодом мультфільм потрапив на українські кінофестивалі. Анімація «Про Ігната…» була відібрана до четвірки номінантів премії кінокритиків «Кіноколо»-2022, а його фрагменти показували під час нагородження у прямому етері на телеканалі «Суспільне». Устин Данчук прокоментував: «Ми завжди були трохи хуліганами від арту і приємно було дивитись уривки з мультика, який абсолютно неполіткоректний, на національному телебаченні. Важливо, що він був спрямований на протидію російській пропаганді, висміював їхнє спаплюження фактів і підтримав багатьох людей, яких тригерила пропаганда русні».
У місті Кам’янець-Подільський з 8 липня – 18 листопада 2022 року в рамках Міжнародного кінофестивалю «Бруківка» проходив другий етап благодійного марафону українського і міжнародного кіно в підтримку Збройних сил України, де було зібрано понад 55 тисяч гривень. Глядачі та оргкомітет фестивалю визначили також переможців. Кращим українським анімаційним фільмом став мультфільм «Про Ігната…».

Мультфільм «Про Ігната…»

Мультфільм «Як зробити запаморочливу кар’єру. Інструкція»

Ця сатирична анімація стала другою роботою команди «Муха на дрючку». Як стверджує співавтор сценарію та режисер фільму Устин Данчук, ідея створення виникла ще під час окупації в Херсоні. Мультфільм випустили вже під справжніми прізвищами, бо завершили його після визволення міста і всі, хто створював стрічку, були в безпеці.
Головними героями анімації «Як зробити запаморочливу кар’єру. Інструкція» стали відомі херсонські колаборанти: Володимир Сальдо (окупаційний тимчасово виконуючий обов’язки губернатора Херсонської області), Кирило Стремоусов (проросійський маргінальний «громадський діяч», який під час окупації став заступником голови адміністрації Херсонської області), Ігор Семенчев (херсонський чиновник, депутат міськради, соратник і «заступник» Сальдо, підозрюваний правоохоронними органами України в крадіжках бюджетних грошей), Альона Ротова (депутатка Херсонської міськради від ОПЗЖ, ексчиновниця, до окупації – впливова херсонська підприємниця, значна частина бізнесу якої, була пов’язана з експлуатацією міського сміттєзвалища, після окупації спілкувалася із співробітниками ФСБ, виконувала їх вказівки), Ігор Телегін (фейковий «афганець», який у минулому пробував себе як кінорежисер-документаліст, нині – колаборант, керівник підконтрольної окупантам ГО «Бойове братство»), Валерій Шелудько (колишній охоронець Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру ім. М. Куліша, який під час окупації став директором театру).
Команда мультиплікаторів цією анімацією хотіла показати всьому світові, що в окупації до влади стають недолугі зрадники, яких росіяни заманили «довгим карбованцем». «Ми намагалися дослідити причину, чого люди зраджують і хто саме зрадники. Щоб пояснити світові, що зрадники – якийсь непотріб, маргінали чи корумповані наскрізь політики. Сприймати їх як якусь владу, як писали у багатьох солідних західних ЗМІ, це було смішно. Ми ж знаємо, хто ці люди, ми ж знаємо, що це абсолютний маргінес і сміття людське», – коментує режисер У. Данчук.
Тож, хто хоче стати колаборантом, може використати шкідливі поради, запропоновані в інструкції мультфільму, але кінець такої «кар’єри» буде один - «but yuo’ll mostly end up dead».

Мультфільм «Post T»

Цієї анімації ще немає в загальному доступі, але про неї говорять у соцмережах та інтернет-виданнях. Хлопці зі студії «Муха на дрючку» планують представити мультфільм «Post T» спочатку на фестивалях, а потім вже опублікувати.
У мультику розповідається про посттравматичний синдром, який настане у багатьох людей після війни. Режисер У. Данчук говорить: «Ідея була Володимира Рейнхарта – показати, як людина хоче абстрагуватися від спогадів про війну за допомогою музики. Людина ходить увесь час у навушниках, щоб ізолюватися від спогадів. Без навушників – потрапляє у світ жахливих спогадів. Я написав сценарій. Анімацію зробив Володимир у Херсоні, більшу частину – після деокупації. Мультфільм вийшов дуже агресивним, дуже жорстоким, бо ми розуміємо, що не можна уникати цих жахливих подробиць, треба за допомогою мистецтва їх показувати».

Анімаційні короткометражки

Окрім вищеперелічених мультфільмів режисер Устин Данчук разом зі студією «Муха на дрючку» створюють короткометражні анімації до 1 хвилини, які розповсюджують у соцмережі. У такий спосіб мультиплікатори намагаються підтримати українців у складний воєнний час та мовою мистецтва передати те, що нині переживає наш народ.
Серед них є серія мультфільмів про путіна, зробивши які, команда «Муха на дрючку» долучилась до анімаційного флешмобу «Путлер, капут!»*. Відомо, що після повномасштабного вторгнення росії в Україну та ескалації війни аніматори з усього світу об’єдналися, аби вбити путіна. Хоча б на екрані! Мультфільми: «Not Neo but NeoNazi», «Червона кнопка», «Путлер та песик», «Spies» - демонструють різні види страти президента країни-агресора.
Мультиплікатори також створюють анімації в яких насміхаються над безглуздими промовами та закликами російської влади. Наприклад, як росіяни хочуть канонізувати жалюгідного зрадника-невдаху Стремоусова, або нісенітниці щодо роботи біолабораторій та біозброї. А також режисер Устин Данчук зі студією «Муха на дрючку» люблять зловтішатися та тролити провали, рівень підготовки та недолугість російських солдатів, сумнівну якість їх техніки, яку безпощадно нищать воїни ЗСУ .

* Анімаційний флешмоб «Путлер, капут!» оголосив український режисер Микита Лиськов, завдяки якому можна показати сценарії загибелі владіміра путіна. У планах режисера змонтувати роботи аніматорів та продемонструвати їх на міжнародному фестивалі. Продемонструвати своє обурення діями російського президента, який розпочав війну проти України, вбиває людей та бомбить міста, можуть всі охочі.

Проєктна діяльність режисера

У період війни Устин Данчук є автором не одного мистецького проєкту. Евакуювавшись з окупованого Херсона, він відразу взявся до роботи. Проєкт «Кавуни-месники» полягав у створенні трейлерів до вигаданих фільмів. «Є така серія треш-фільмів, яка називається «Атака помідорів-вбивць». Я вирізав з нього класні моменти, перемонтував, простою анімацією додав кавуни замість помідорів, тому що кавуни — то наш символ. Вийшов трейлер до вигаданого фільму «Атака кавунів-месників!» і потім його сиквел «День, коли русня зупинилась» — пародія на «День, коли Земля зупинилась». Тобто я брав ретро-фантастику, дуже наївну та дурнувату і монтажем та анімацією змінював на наш контекст: чи то живі кавуни на русню полюють, чи то НЛО у вигляді кавунів мститься російським кораблям і солдатам», – говорить про свій проєкт митець.
Ці відеоролики в інтернет-мережі стали популярними, бо «кавуновий» контекст глядачі сприймають, як довгоочікуване звільнення Херсонщини.
Окрім того, У. Данчук є автором ідеї проєкту «Мистецтво в евакуації». Ось як він коментує: «Ідея створити невеличкі відеосюжети, які б розповідали про тих митців, про їх історію, як вони виїхали з окупації, як вони існували там, як вони зараз на свободі намагаються зібратися зі своїми творчими думками, потенціалом і спрямувати це в русло Перемоги».
Відеосюжети, які увійшли до проєкту, мають різний формат: все залежить від технічних можливостей, місця, де перебуває герой історії, його психологічного стану.
Проєктна діяльність Устина Данчука, як і вся його режисерська діяльність, полягає в тому, щоб про Херсон та його мешканців більше говорили. Режисер стверджує: «Артпроєкти, які я роблю, це – підтримка людей, які були в окупації, це – донати на ЗСУ, це – постійні контакти з західними журналістами, щоби розповідати про Херсон — все, що в моїх силах робити, я роблю».

Відеосюжети на злобу дня

Нині Устин Данчук співпрацює з медіаплатформою «Вгору», де працює над відеосюжетами про історичний та сучасний Херсон. Наприклад, пізнавальним та оригінальним є сюжет «Міфи про Ушакова. Чому ми маємо перейменувати головний проспект у Херсоні» , де розповідь журналістки доповнюється анімацією. У ньому йдеться про черговий історичний фейк, який формувався протягом ХІХ та ХХ століть, коли підносили «велич» і «значущість» імперських чиновників та воєначальників у розвитку Херсона. Особливо дореволюційна та радянська пропагандистська історіографії виділяли флотоводця Ушакова, який начебто будував Херсон та «врятував» його від чуми. Розвінчання міфу саме у цьому відеосюжеті.
Не менш цікавими є відеосюжети про Херсон сьогодні, коли місто звільнили від окупантів. Режисер Устин Данчук разом з працівниками медіаплатформи «Вгору» вирішили показати обличчя простих людей, які проявили себе під час окупації та продовжують це робити під постійними обстрілами. Він говорить: «Я б назвав це побутовим героїзмом, бо є такий очевидний героїзм – на фронті, а є щоденний - коли ти готуєш їжу й везеш її роздати людям, яким немає на чому приготувати гаряче. Потім, коли будуть складатись підручники про історію війни, таких людей в них не буде. Цих тисячі містян – маленьких побутових героїв у великому контексті війни, їх можливо не буде, але це не означає, що їх не потрібно пам’ятати та про них не потрібно говорити». Серед таких відеосюжетів є розповіді про волонтерку Катерину Цимбалюк, учасника херсонських протестів Аркадія Довженка, незламного фотокора Олександра Корнякова, відважну бригаду «Херсонміськсвітла», жителів села легендарної Чорнобаївки.