Євгенія Мірошниченко. Виняткове колоратурне сопрано України

Теплого квітневого вечора 1957 року оперний театр Києва був переповнений. Вперше на сцені професійного театру виступала в ролі Віолетти студентка Київської консерваторії Євгенія Мірошниченко…

А вже через 2 роки вихованка ремісничого училища і консерваторії, уперте дівча, що колись хотіло стати балериною, своїм прекрасним голосом полонить у Тулузі під час Всесвітнього конкурсу вокалістів і журі, і глядачів.

Концерти і виступи в нових ролях у Москві, Києві, Харкові, Празі, Бухаресті, Пекіні, Варшаві, Лодзі…

Народилася Євгенія Семенівна Мірошниченко 12 червня 1931 року в селі на Харківщині. Батько загинув під час Другої Світової. Родині жилося дуже нелегко. Аби хоч трохи полегшити становище сім’ї, тринадцятирічна Женя вирушає в Харків – у ремісниче училище, де одночасно навчається й працює. Звісно ж, бере участь у художній самодіяльності.

Коли Мірошниченко стала солісткою Національної опери, черги за квитками на її концерти тягнулися від Володимирської до самого Хрещатика. Донька колгоспного шофера, вчорашній слюсар Євгенія Мірошниченко стає народною артисткою республіки. Творча доля Євгенії Семенівни пов’язана з одним театром – Національною оперою України, де вона ще студенткою Київської консерваторії імені Петра Чайковського дебютувала в партії Віолетти («Травіата» Джузеппе Верді) і завершила нею ж свою блискучу артистичну кар’єру. Зрозуміло, що таку прекрасну співачку запрошували до різних європейських столиць, де вона гастролювала. Але ж Євгенія Мірошниченко ніколи не зрадила рідного колективу і не спокусилася на звабливі пропозиції.

За 40 років плідної творчої діяльності в Національній опері України вона створила неперевершені вокально-сценічні образи, які увійшли до скарбниці українського і світового оперного виконавського мистецтва. У репертуарі співачки понад 20 найскладніших оперних партій, зокрема Віолетти, Джільди, Лючії, Лакме, Розіни, Манон, Марфи, Шемаханської цариці…

Євгенія Мірошниченко поєднала кращі традиції українського оперного та європейського виконавства, стала блискучим інтерпретатором найскладніших партій колоратурного сопрано зі світового репертуару, майстром вокального й акторського перевтілення. Із емоційною наснагою і романтичним піднесенням вона розкривала психологічну глибину характерів своїх героїнь, складну еволюцію їхніх почуттів і пристрастей. Синтез віртуозної вокальної техніки і таланту драматичної артистки, її імпровізаційної майстерності обумовив злет до художніх вершин сучасного вокального мистецтва. На сьогодні співачка залишається неперевершеною виконавицею на київській сцені, а можливо, й у світі, таких вокальних партій, як Віолетта («Травіата» Джузеппе Верді) і Лючія («Лючія ді Ламмермур» Гаетано Доніцетті).

Оперні образи, як і камерні акварелі, в інтерпретації Євгенії Мірошниченко надовго залишалися в пам’яті слухачів – не тільки завдяки її бездоганній техніці, а й умінню обарвити голос теплом для глибшого розкриття найтонших нюансів людських почуттів. Своєю творчістю вона спростувала усталену думку, що колоратурне сопрано з дещо холоднуватим сріблястим відтінком, близьке до звучання флейти, не може відтворити весь спектр душевних переживань людини.

Набуті знання, майстерність, досвід Євгенія Семенівна передавала талановитій молоді. Як професор сольного співу Національної музичної академії України імені Петра Чайковського, вона створила власну школу підготовки вокалістів. Її учні співають сьогодні на сценах провідних театрів Європи і світу.

Для молоді Євгенія Мірошниченко була не тільки педагогом, а й щирим, дбайливим другом. Останні роки свого життя співачка докладала багато зусиль для створення Малої опери на базі Лук'янівського народного будинку (тоді ще Клубу трамвайників) – концертного майданчика, де б могли ставитися рідко виконувані класичні оперні шедеври, здійснюватися експериментальні постановки, розвивати свій талант молоді музиканти. За її ініціативи 2004 року було засновано Київську малу оперу. Однак, на превеликий жаль, 27 квітня 2009 року оперна діва пішла з життя, так і не побачивши кінцевий результат реалізації свого задуму.

Джерела:

1. Швачко Тетяна Олексіївна. Євгенія Мірошниченко/ Т.О. Швачко; ред. О.А. Голинська, передм. Т.О. Швачко - К. : Муз. Україна, 2011.
2. Зоценко Микола Володимирович. Євгенія Мірошниченко: НАР. АРТ. СССР/ ЗОЦЕНКО - К. : Муз. Україна, 1972.
3. Зоценко Микола Володимирович. Срібні струни: про нар. артистку УРСР Є. Мірошниченко/ М.В. Зоценко - К. : Молодь, 1963.