Сьогодні ці кінематографічні стрічки набули особливої цінності. Вони нагадують нам про мирне життя, красу рідного краю та потужну силу української культури, яка продовжує жити навіть у найтяжчі часи.
Херсонщина – це не лише земля, це символ стійкості, натхнення і любові.
«Українські шерифи» (2015)
Документальна стрічка режисера Романа Бондарчука. Село Стара Збур’ївка Херсонської області – основне місце дії фільму. Головні герої: Віктор Кривобородько та Володимир Рудьковський – мешканці цього села, які беруть на себе обов’язки громадських охоронців порядку («шерифів») у відсутності ефективної діяльності державних правоохоронних органів у селі. Вони вгамовують сварки між сусідами, вирішують дрібні конфлікти, допомагають у різних побутових чи екстрених ситуаціях, коли офіційні служби або не реагують, або приїжджають дуже рідко. Події фільму охоплюють період, коли відбувалися зміни в країні: Євромайдан, початок війни (АТО) на Сході України. Вони впливають на життя героїв, на ставлення до безпеки, до ролі громади в організації порядку. Стрічка знімалася протягом кількох років, документуючи не лише життя двох «шерифів», але й зміни в їхньому житті і в житті села під впливом загальноукраїнських подій. Фільм поєднує драму, документальне спостереження, родинні історії і гумор, зображаючи буденність, але з акцентом на людяність.
«Це не тільки історія про цікавий експеримент – це історія життя маленького українського села як моделі всієї України», – акцентував Роман Бондарчук.
Постер фільму «Українські шерифи». Фото з відкритих джерел
Світова прем’єра відбулася на «IDFA» (Амстердамському міжнародному фестивалі документального кіно), де фільм отримав Спеціальний приз журі, а також Гран-прі на фестивалі «Docs Against Gravity» у Польщі. У 2016 році фільм став претендентом від України на премію «Оскар» у категорії «Найкращий фільм іноземною мовою».
«Вулкан» (2018)
Комедійна драма режисера Романа Бондарчука, що знята у місті Бериславі (рідний край режисера) на Херсонщині, занурює глядача в абсурдну, але глибоко людяну реальність українського півдня. Головний герой – Лукас, перекладач місії ОБСЄ, який після низки дивних подій опиняється у Бериславі. Його машина зникає, колеги щезають, і він залишається сам у чужому світі. Лукас знайомиться з місцевим чоловіком, який стає його провідником у реальність, де панує хаос, але водночас – щирість і свобода. Фільм показує південну Україну як простір, де час ніби зупинився, а люди живуть за своїми правилами, часто абсурдними, але справжніми. Берислав – не просто фон, а повноцінний персонаж фільму. Його пейзажі, занедбані будівлі, степи та ріка Дніпро створюють унікальну атмосферу. Режисер спочатку планував зняти документальний фільм про рідний край, але згодом перетворив ідею на художню стрічку. Місцева реальність – з її контрастами, гумором і трагізмом – стала джерелом натхнення для сюжету. Фільм був показаний на Карловарському, Мюнхенському, Одеському міжнародному кінофестивалях. Потрапив до ТОП-100 українських фільмів за версією Довженко-Центру.
Кадри з фільму «Вулкан». Фото: Довженко-Центр
Це неординарний погляд на українську глибинку, без прикрас, але з любов’ю. Фільм поєднує гумор, абсурд і глибоку емоційність, залишаючи післясмак роздумів.
«Позивний "Бандерас"» (2018)
Військовий детектив режисера Зази Буадзе. Однією з ключових локацій фільму стало село Тягинка, розташоване на березі Дніпра в Херсонській області. Місцеві пейзажі – степи, річкові береги, сільські вулиці – створили автентичну атмосферу, що нагадує реальні умови зони АТО. Саме тут знімали сцени, що передають напруження, ізоляцію та небезпеку, з якими стикаються герої фільму. Участь у зйомках брали місцеві жителі. Це додало стрічці ще більшої правдивості. У центрі історії – Антон Саєнко, капітан контррозвідки з позивним «Бандерас», який повертається до рідного села, щоб знешкодити російського диверсанта «Ходока». Йому доводиться діяти в умовах, де не всі місцеві йому довіряють, а ворог ховається серед своїх. Сценарій базується на реальних щоденниках нацгвардійця Сергія Башкова («Індіанець»). Фільм показує роботу контррозвідки, внутрішні конфлікти та моральні дилеми під час війни. «Позивний "Бандерас"» став одним із перших українських військових трилерів, що глибоко занурює глядача у психологію війни. Режисер обрав Тягинку за її природну автентичність: село не потребувало декорацій, бо вже виглядало як прифронтова зона. Локація дозволила передати контраст між мирним життям і війною, що проникає у повсякденність.
Кадри з фільму «Позивний "Бандерас"». Фото: Kinowar.com
Стрічка про нелегку сторінку в новітній історії України була сприйнята кінокритиками та глядачами неоднозначно, проте взяла «Золоту дзиґу» в номінаціях «Найкращий актор», «Найкращий сценарій», а також спеціальну відзнаку премії «Кіноколо» за патріотичну тематику.
«Додому» (2019)
Художній повнометражний фільм-драма режисера і сценариста Нарімана Алієва. Події фільму розгортаються після анексії Криму. Мустафа – кримський татарин, що живе на півострові. Його старший син Назім загинув на війні на сході України. Мустафа приїздить до Києва, щоб забрати тіло сина і поховати його вдома, у Криму. Разом із молодшим сином Алімом він вирушає в подорож на старенькому автомобілі. Ця дорога стає не лише фізичним шляхом додому, а й духовним – до примирення, розуміння й віднайдення власного коріння. Хоча дія фільму відбувається на шляху з Києва до Криму, реальні зйомки проходили на материковій частині України: у Херсонській області (саме тут знімали фінальні сцени, які символізують «дорогу до Криму», зокрема в степах поблизу Чаплинки й Каланчаку – прикордонних територіях до Криму); також частина кадрів – у Києві та на трасах південного напрямку. Таким чином, Херсонщина стала «воротами додому» – у символічному та географічному сенсі – останнім рубежем перед Кримом.
Стрічка отримала гран-прі Одеського міжнародного кінофестивалю «Золотий Дюк» у 2019 році. У Каннах фільм брав участь у програмі «Особливий погляд». А також став українським претендентом на премію «Оскар» (2020).
«Це історія про повернення – до себе, до свого дому, до свого болю. Бо всі ми сьогодні шукаємо шлях додому», – зазначив Наріман Алієв.
Кадр з фільму «Додому». Фото: NV LIFE
Але не лише документальні та ігрові фільми відкривають красу та неповторність Херсонщини. Наш край став натхненням і для українських музикантів. Саме у нас знімали свої кліпи відомі гурти, перетворюючи мальовничі пейзажі області на яскраві декорації до музичних історій.
Кліп «Місця щасливих людей» гурту «Скрябін» (2004)
Це тепла, ностальгічна відеоробота, яка передає дух свободи, пошуку себе та щирих емоцій. Він став одним із найвідоміших в історії гурту. Кліп знятий у стилі подорожі: Кузьма їде машиною, проходить різні локації, які символізують пошук «місць щасливих людей». Природа, дороги, міські пейзажі – усе це створює атмосферу свободи, руху та внутрішнього спокою. Одна із локацій кліпу – мальовничі Станіславські скелі, що додають відео особливої атмосфери свободи, природної величі та українського колориту. Кузьма у кадрі часто усміхнений, у простому одязі, що підкреслює його близькість до звичайних людей. У тексті звучить ідея, що «...можливо, треба було жити як всі, а я хотів інакшим бути завжди...» – це про вибір бути собою, навіть якщо це не завжди легко. Пісня – гімн індивідуальності, щирості та пошуку власного шляху. Вона надихає не боятися бути «не таким як всі» і шукати свої місця щастя.
Чому кліп став культовим? Відповідь проста: щирість Кузьми. Він не грав роль, а був собою. Символізм дороги – як метафора життя, пошуку, змін. Музика і текст – легко запам’ятовуються, але мають глибокий зміст.
Кадр з кліпу «Місця щасливих людей». Фото з відкритих джерел
Кліп переглядають і сьогодні, як нагадування про важливість бути собою. А пісню переспівують українські зірки, додаючи згадки про міста, що постраждали від війни.
Кліп «Кіно» гурту «Антитіла» (2020)
Жанр: музичне кіно у стилі стімпанк-фентезі*. Місце зйомок: пустеля Олешківські піски, Херсонська область, Національний природний парк. Режисер – Сергій Вусик, головний герой – Тарас Тополя (лідер гурту), який у кліпі грає образ фокусника. У масовці брали участь відомі українські ілюзіоністи і блогери (Magic Five). Збудували циркове шатро (циркове містечко) серед пісків, з куполом, символічними прапорами з літерою «А» та сценою. Кліп сповнений метафор, символів і алегорій. Він не просто про «красиву картинку», а про спектр людських емоцій: любов-ненависть, зрада-вірність, добро-зло, самопожертва та інші. Пісня й кліп «Кіно» – це роздуми про життя як про фільм, у якому кожна людина грає власну роль. Автори закликають не бути пасивними спостерігачами, а самим творити свій сценарій, не боятися змін і боротьби за добро: «Життя – це кіно. Але ти сам вирішуєш, яким буде його фінал».
Що показують образи та символи? Пустеля (Олешківські піски) – символ випробувань, спраги, самотності, але й очищення. Це українська земля, на якій народжується новий зміст. Циркове шатро – образ сцени життя, де добро й зло змінюють одне одного, як актори. Фокусник (Тарас Тополя) – символ митця, який через творчість показує людям істину. Механічні костюми, стімпанк-деталі – нагадування, що сучасний світ технічний, але душа залишається головним «двигуном» життя. Закопані у пісок люди – метафора байдужості, втрати свободи, коли люди стають заручниками системи або власного страху.
Кліп «Кіно» – це не просто відео до пісні. Це філософський твір про вибір, людську гідність і духовну силу. Те, що його зняли в Олешківських пісках, додає йому глибокого символізму: українська пустеля стає ареною внутрішньої боротьби людини за справжнє життя.
«Ми зняли кіно тривалістю три з половиною хвилини. Його сюжет доволі цікавий, майже біблійний і дуже метафоричний. Власне, як і всі біблійні притчі», – говорить фронтмен гурту Тарас Тополя.
До початку війни Херсонщина була мальовничим та творчо надихаючим регіоном, де знімали фільми, кліпи та художні проєкти. Її унікальні краєвиди – від безкраїх степів до побережжя Чорного моря – надихали митців та режисерів на створення якісного контенту. Такі роботи – це не просто мистецтво, а своєрідний архів мирного життя, який допомагає нам пам'ятати, за що ми боремося, і мріяти про відновлення Херсонщини як осередку творчості.
__________________________________________________________________________________________________________________
*Стімпанк – це жанр наукової фантастики та стиль мистецтва, що поєднує вікторіанську епоху XIX століття з високорозвиненими паровими технологіями та механізмами замість сучасної електроніки. Він відтворює альтернативні світи, де парові машини, дирижаблі та механічні пристрої доведені до досконалості, створюючи унікальну естетику, яка нагадує винахідливість та індустріальний розквіт XIX століття.
