Хмельницький (до 1794 р. – Плоскирів, з 1795 по 1954 рр. – Проскурів) був заснований у XV столітті як важливий пост, розташований на перетині торгових маршрутів. Тому місто завжди було і залишається великим промисловим центром України, однак воно захоплює й своєю історією, архітектурою та старовинними вуличками. І сучасне будівництво тут не стоїть на місці: ви побачите нові оригінальні споруди й скульптурні композиції, які прекрасно доповнюють основну концепцію міста.
ДетальнішеХмельницький
Архітектура
Як дивно спостерігати за сучасними хмельничанами, які кудись поспішають вулицями міста, не надаючи при цьому великого значення незвичайним архітектурним пам'яткам, що їх оточують. Але ж приїжджаючи в Хмельницький, ніби потрапляєш до іншої реальності. Тут минуле плавно перетікає в сучасність, і створюється відчуття подорожі часом. А прогулюючись повільно провулками та бульварами міста, ви відкриєте для себе багато нового.
Тож, опиняючись у новому місті, нам складно прийняти рішення, з чого ж почати знайомство з ним. Безумовно, перше, що приверне вашу увагу в цьому славетному й затишному куточку Хмельниччини – старовинні будівлі, з якими ми зараз ознайомимось.
Собор Різдва Пресвятої Богородиці 1837 року (вул. Соборна, 14)
Свою історію цей православний храм веде від XVII ст. Існують відомості, що у 1670-х рр. саме на цьому місці стояла невеличка дерев’яна церква. Протягом XVIII ст. вона була декілька разів перебудована, але залишалась дерев’яною. Після того, як у 1795 р. Проскурів зробили повітовим центром, церква стала соборною.
У 1822 р. Проскурів постраждав від величезної пожежі, внаслідок якої церква була знищена. Відродження храму почалося лише в 1835 р., а вже 15 травня 1837 р. новий кам’яний собор був освячений. Майдан біля храму оточував цегляний паркан довжиною 196 м, дзвіниця мала чотири великих дзвони (найбільший із них важив 320 кг). У храмі знаходився чудодійний образ Божої Матері – подоби Озерянської ікони. Вона дивом збереглася під час пожежі, і вже для тих часів цей образ вважався старовинним. Ікона мала срібний вінець, також чисельні привіски – срібні пластинки різноманітної форми, що означали свідчення зцілення від хвороб.
Серед церковного начиння була срібна з позолотою дарохранительниця та багато інших цікавих речей. На жаль, до наших днів у храмі ані чудодійної ікони, ані іменної дарохранительниці, ані інших реліквій не збереглося. Вони «зникли» у 1930-х рр., коли собор опинився під тиском атеїстичної ідеології комуністичної влади та переживав важкі часи: у 1932 р. зняли із собору дзвони для потреб «індустріалізації», а в 1937 р. храм зачинили. Під час Другої світової війни, з липня 1941 р., німецька окупаційна влада дозволила відкрити храм та проводити богослужіння.
Після визволення Проскурова від окупантів (25 квітня 1944 р.) Собор Різдва Пресвятої Богородиці продовжував діяти до 1964 р., коли за рішенням радянських органів влади був повторно зачинений. Після цього церква тривалий час використовувалась як склад, згодом – як приміщення архіву. Лише в 1988 р., до 1000-літнього ювілею Хрещення Русі, храм було повернуто Церкві. Після капітального ремонту (1989 р.) у храмі відновлено богослужіння.
Свято-Георгіївський храм
Церква Святих апостолів Петра і Павла заснована у 1775 році як похідна полкова церква, яка завжди і всюди супроводжувала 46-й Дніпровський піхотний полк і не залишила його навіть під час війни з Наполеоном у 1812 році. Коли полк осів у Проскурові, було вирішено побудувати для церкви приміщення. Оголосили збір пожертв і в 1898 році за кошти вірян побудували Свято-Георгіївський храм.
У радянські часи будівля церкви занепала. Її відновлення розпочалося в 1996 році. Нині вона названа іменем Святого Георгія Побідоносця.
Свято-Георгієвський храм належить до споруд, які були побудовані у візантійському стилі за типовим проєктом. Зведений із цегли, одноповерховий. У 1906 році відбулась добудова триярусної дзвіниці. У самому храмі був одноярусний іконостас. Серед архітектурних особливостей храму можна відмітити розпис внутрішніх приміщень – справа рук солдатів, які мали художні здібності. У церкві зберігалося декілька цінних реліквій: серед них виділяли Євангеліє, видане у 1775 році, та антимінс, котрий був освячений Київським митрополитом Гавриїлом ще у 1776 році.
Синагога ремісників (Пекарський пров., 2)
Синагога ремісників у Хмельницькому – головний культурний і духовний центр єврейської громади міста. Синагога була споруджена в 1890 р. і довгі роки служила будинком для всього єврейського населення міста. Навколо синагоги був сформований цілий єврейський квартал. Із приходом комуністичного режиму в Україну діяльність синагоги було скасовано, а в самій будівлі організували дитячо-юнацьку спортивну школу гімнастики. На початку 1990 р. приміщення визнали аварійними. Завдяки активістам єврейської громади Хмельницького будівля повернулася справжнім власникам, і почалися довгі роки реконструкції.
У 2009 році відбулося урочисте відкриття головної синагоги міста. У синагозі також діє невелика експозиція – фотовиставка історичних єврейських місць Хмельницького та світлини єврейських пам'ятників. Синагога чекає у своїх стінах усіх бажаючих ознайомитися з єврейською культурою.
Собор Андрія Первозванного (вул. Козацька)
Собор був зведений ще у 1904 році, проте тільки в 1991-му почав функціонувати вже як церква з богослужіннями. Важливо відзначити, що спочатку це був полковий собор, побудований кращими фахівцями й архітекторами, тому будівля собору полку Білгородського збереглася до наших днів. Головною перевагою будівлі є міцність і якість. Варто відзначити, що всередині церква також відрізняється унікальністю оформлення. Люди можуть насолодитися оздобленням, великою кількістю образів та ікон, які допомагають створити відповідну атмосферу. Якщо говорити про територію, то вона має кілька споруд, які були добудовані вже пізніше, але архітектори постаралися максимально зберегти стиль.
Парафія Христа Царя Всесвіту
Парафія Христа Царя Всесвіту вважається однією з найчисельніших парафій України і налічує близько 6 тис. парафіян. Навіть уявити важко – лише 20 років тому не було цього чудового храму і такої кількості вірян.
На початку 90-х рр. XX ст. у Хмельницькому існувала лише парафія святої Анни в мікрорайоні Гречани. Але маленька капличка не могла приймати прихожан, кількість яких постійно зростала. Із цього приводу отець Вітаултас Меркес – настоятель парафії св. Анни – звернувся до місцевої влади з проханням про купівлю земельної ділянки під будівництво нового храму, ближче до центру міста, оскільки церква св. Анни знаходилася на околиці, де було погано розвинуте транспортне сполучення.
Міська адміністрація розглянула прохання настоятеля, і в 1990 р. дала дозвіл на купівлю землі. Вже у січні 1991 р. була зведена тимчасова капличка. Паралельно розпочалось проєктування та будівництво (1992-1995 рр.) великого храму, розрахованого на потреби обласного центру.
На території храму розташований будинок отця Піо. Спочатку він використовувався для потреб парафії, але згодом був переданий сестрам ордену Дочок Непорочного Серця Пресвятої Діви Марії, які служать при храмі.
На фасаді храму є напис «Kyrie eleison», який означає християнське молитовне звернення «Господи, помилуй».
Свято-Покровський кафедральний собор
Свято-Покровський кафедральний собор розташований недалеко від перехрестя вулиць Володимирської та Кам’янецької. У ХVІІІ-ХІХ ст. ця частина Хмельницького вважалася околицею і була відведена під цвинтар. Наприкінці 1870-х років цвинтар закрили, а пізніше на цій території, біля Покровської церкви, товариство бджолярів улаштувало пасіку. За радянських часів Свято-Покровська церква прийшла до остаточного запустіння, і лише під час нацистської окупації України діяльність храму була відновлена.
Наприкінці 80-х років ХХ століття прийнято рішення про будівництво нового великого собору, проте влада відмовила у виділенні ділянки землі достатнього розміру під забудову, тому Покровську церкву було зруйновано. Три роки віряни вносили пожертвування та допомагали будівельникам, які зводили новий храм, і у 1992 році відбулося відкриття Святого-Покровського кафедрального собору. Освячення і перше богослужіння проводили три єпископи: Хмельницький і Кам’янець-Подільський, Чернівецький і Буковинський, Тернопільський і Кременецький. Із того часу над Хмельницьким на все місто лунає дзвін відродженого храму.
11 пам'яток Хмельницької області
Кам'янець-Подільський замок
Місто Кам'янець-Подільський називають «квіткою на камені». Воно з першого погляду підкорює навіть найвимогливішого туриста поєднанням мальовничої природи й неприступних стін фортеці. У замку регулярно проводяться фестивалі та лицарські бої.
Меджибізький замок
Він знаходиться неподалік Хмельницького і в народі зветься «Білий лебідь». Тут можна зустріти лицарів в обладунках. У серпні в замку проходить фестиваль «Стародавній Меджибіж», а на початку січня, після Різдва, – «Зимова вежа».
Подільські Товтри
Слово «товтра» раніше означало «край, вістря». Колись на цьому місці було море, яке залишило після себе гряду вапнякових гір. Усього їх 160, і кожна гора має цікаву особливість: південно-західний схил крутий, а східний – пологий. Також тут напрочуд багата флора і фауна.
Палац Орловських
Палацовий комплекс розташований у селі Маліївці. Крім палацу, тут збереглися господарські будівлі, флігелі, водогінна вежа, а також парк, закладений Орловськими навколо їх резиденції.
Печери Кармалюка
У селі Маліївці розташовано мальовниче місце, оповите легендами, – печери Кармелюка, якого називали українським Робіном Гудом. Знаходяться печери безпосередньо в парку Орловських.
Бакота
Територія Бакоти належить заповіднику «Подільські Товтри». Сюди їдуть за натхненням і спокоєм, адже природа тут не поскупилася на красу. Подібні скельні утворення можна зустріти лише у США чи Великобританії. Бакотський Михайлівський печерний монастир вважається найстарішим монастирем Середнього Подністров'я – він був заснований у XI столітті й розташовувався у скелі на висоті 120 метрів.
Старокостянтинівський замок
Це резиденція князів Острозьких, знаходиться у мальовничій місцевості, де зливаються дві річки. Фортеця – основна прикраса міста Старокостянтинів.
Летичівський замок
Любителі старовини оцінять залишки широкої кріпосної стіни й дозорну вежу, які добре збереглися з часів Середньовіччя.
Сатанів
Курорт Сатанів називають «Подільською Швейцарією». Тут знайдено шість мінеральних джерел, різних за складом і унікальних за своїми лікувальними властивостями. У Сатанові можна побачити ще одне загадкове спорудження – «дольмен». Цю споруду вважають своєрідним «українським Стоунхенджем». Крім того, тут зберігся замок XVII століття, єврейська синагога 1532 року, пам'ятник «Плаче Ісус» (1653 рік), древнє єврейське кладовище (перше поховання датоване 1576 роком) та Свято-Троїцький монастир (939 рік), який спочатку був печерним.
Печера «Атлантида»
Знаменита печера «Атлантида» розташована недалеко від села Завалля Кам'янець-Подільського району. Загальна її довжина – 2525 метрів. Стіни складаються з кристалічних утворень, і саме завдяки різноманітності й красі кристалів печера здобула світову популярність – її навіть називають справжнім мінералогічним музеєм.
Садиба Самчики
Садиба Самчики (Старокостянтинівський район) знаходиться в однойменному селі. Її забудова, архітектура й інтер'єри приміщень зберегли свій вигляд від XIX століття. Витончений палац і комплекс господарських споруд називають «місцевим Версалем».
Пам'ятники Хмельницького
Пам'ятники Богдану Хмельницькому
Пам'ятники видатному гетьману встановлені в багатьох містах і селах України – всього понад 100, але найбільше їх налічується в Хмельницькому – одразу 4. Перший із них стоїть на Привокзальній площі, другий – біля обласної філармонії, третій – перед Національною академією прикордонних військ України ім. Б. Хмельницького, четвертий – на проспекті Миру перед Міжнародною академією управління персоналом (МАУП). Перший з'явився після перейменування в 1954 р. Проскурова на Хмельницький: наприкінці святкового року місцева влада вирішила встановити пам'ятник гетьману в обласному центрі на площі перед вокзалом. Скульптори – М. Вронський і О. Олійник – роботу над пам'ятником для міста завершили за півроку – 31 липня 1955 р. відбулося відкриття монумента. Висота скульптури – 3,6 м, постамента – 4 м. Пам'ятник одразу став одним із символів обласного центру Хмельниччини.
Скульптура «Ангел скорботи»
На розі вулиць Свободи і Проскурівській привертає увагу невеликий сквер, а в ньому – скульптура «Ангел скорботи». 60 років тому самого скверу тут не було, тож ще не так давно на цьому місці стояв пам'ятник М. Горькому, а позаду нього розміщувалося Управління Подільської залізниці (1912 р.). Після встановлення радянської влади Подільську залізницю націоналізували, Управління ліквідували, а ошатний будинок передали військовому відомству.
У 1920-х рр. його займали різні установи місцевого гарнізону, а в 1930-х рр. – штаб кавалерійського корпусу Червоного козацтва і управління 105-ї особливої ділянки «Военстрой», яка зводила смугу оборонних споруд (дотів) – т. зв. лінії Сталіна. Мабуть, саме ці обставини і стали причиною того, що в перші дні війни, у 1941 р., під час відступу Червоної армії будинок-красень висадили в повітря. Старожили розповідали, що таким чином знищили архіви згаданих військових установ, які зберігалися в цьому приміщенні. Після війни навели лад у сквері, в якому в 1953 р. і встановили скульптуру пролетарського письменника.
У 1997 р. в центрі реконструйованого скверу встановлено пам'ятник жертвам репресій «Ангел скорботи». Автори – хмельницькі скульптори, народні художники України, батько і син – Микола і Богдан Мазури.
Пам'ятник подолянам, загиблим в Афганістані та інших локальних війнах
На розі вулиць Грушевського і Театральній є затишна площа, де в 2002 р. був відкритий пам'ятник подолянам, загиблим в Афганістані та інших локальних війнах. Скульптор – Микола Мазур. Напис під монументом: «Помиляються правителі – страждає народ».
Пам'ятник «Віра. Надія. Любов»
Скульптура «Віра. Надія. Любов» виконана в стилі класичного монументалізму. Вона встановлена на центральній площі міста. Архітектурна композиція заввишки 9 метрів, складається з фігур трьох прекрасних жінок, які символізують собою християнські чесноти – віру, надію і любов. Фігури немов «літають» над кругом – сонцем або колом вічного життя, буття, безперервності поколінь. Композиція прикрашена гронами винограду й калини, рушниками та лелеками. І це невипадково: усі вони символізують благополуччя, щастя, радість, любов у сім'ях і мир у країні. На зворотному боці пам'ятника зображена фігура Кобзаря, що символізує силу духа українського народу. Скульптура виконана в приємному світло-молочному кольорі, а п'єдестал зроблений із темно-вишневого мармуру. Вечорами і площа, і пам'ятник освітлено яскравими вогнями.
Цікаві факти
- У центрі міста є місця для підзарядки мобільних пристроїв – лавки, що працюють на сонячних батареях: фотоелементи перетворюють світло на електрику. У разі необхідності кожен громадянин може зарядити свій телефон за будь-якої погоди і в будь-який час доби. Лавочки обладнані USB-портами і є антивандальними – захищені протиударним склом.
- Хмельницький виграв 2021 Europe Prize – найвищу нагороду, яку щорічно присуджує Парламентська Асамблея Ради Європи містам, що активно просувають європейські цінності. Відзначається, що Хмельницький плідно співпрацює зі своїми 13 містами-побратимами: Силістрою (Болгарія), Руставі (Грузія), Шауляй (Литва), Бєльці (Молдова), Цеханув (Польща), Бор (Сербія), Манізес (Іспанія), Крамфорс (Швеція), Старобільськ (Україна), Кармел (Ізраїль), Акваскальєнтес (Мексика), Модесто (США) і Шицзячжуан (Китай).
- У Хмельницькому з'явився власний супергерой – Хмельмен. Він не рятує людство, бо має іншу місію – рекламувати місто і залучати туристів. Хмельмен охоче показує пам'ятки Хмельницького, містян і туристів завжди зустрічає з гарним настроєм, і вони відповідають взаємністю. Своє справжнє ім'я супергерой не називає, просто каже, що він – зразковий дух Хмельницького. Яскравий червоний плащ, на обличчі – маска, а на голові – справжня гетьманська шапка, тож повз героя в облягаючому костюмі не може пройти без емоцій жодна жінка.
Мурали
Із 2014 року в місті почали з'являтися сучасні об'єкти стріт-арту. Перші з муралів були створені в межах мистецького фестивалю «Республіка», на який зібралися художники з усієї України. Сьогодні ж народження вражаючих стінописів стало доброю традицією Хмельницького, і це місто вже сміливо можна назвати столицею муралів Поділля.
Історія створення муралів у Хмельницькому охоплює вже майже 7 років. За цей час у місті з'явилося близько двох десятків малюнків. Там, де раніше «красувалися» старі стіни, тепер милують око справжні шедеври. Робили їх як місцеві художники та волонтери, так і митці й добровольці з інших міст України.
Дівчина з кулями (Інститутська, 6/3)
Перший великий мурал, створений у місті в 2014 році. Малювала його команда художників «М-97» з Одеси. Стріт-арт під назвою «Поверніть нам наше небо» займає площу понад 300 м2 та охоплює десять поверхів будинку.
Козак-кобзар (Гагаріна, 20)
На стіні житлового будинку навпроти філармонії раніше красувалися радянські «серп і молот». Тепер на місці забороненої символіки з’явилося зображення козака, який грає на кобзі. Одягнений він у військову форму замість традиційної вишиванки. Творцем муралу став місцевий художник Андрій Томчишен, який працював над малюнком понад 10 днів.
Дівчина на гойдалці (Володимирська, 86)
Малюнок на стіні будинку навпроти управління НБУ в Хмельницькій області створений одеськими художниками у серпні 2017 року в рамках фестивалю вуличного мистецтва «Арт-місто».
Екологічний стріт-арт на тему води (Соборна, 31)
На малюнку біля пам’ятника В’ячеславу Чорноволу зображено, як явища природи можна використовувати в якості енергоресурсів. Створив мурал у вересні 2015 року севастопольський художник Михайло Коробков. Робота присвячена Дням сталої енергії та Дню міста Хмельницького.
Подолянка (Подільська, 9/1)
Зображення жінки-подолянки з веретеном у руках прикрашає будівлю №9/1 на Подільській із вересня 2017 року. Над муралом працювало подружжя художників з Івано-Франківська Юрій та Марта Пітчуки, яких запросив директор фестивалю «Республіка» Андрій Зоін. Створили стріт-арт у рамках проєкту «Мальоване місто».
Проскурів у ретроспективі (Проскурівська, 56)
Мурал художника-монументаліста Андрія Томчишина у вигляді старої фотографії початку ХХ століття знаходиться над будівлею міської дитячої бібліотеки ім. Т.Г. Шевченка. На малюнку зображені будинок Берлянта, який знищили в роки Другої світової війни, та чоловік зі старовинною фотокамерою. Під муралом розміщено два електрощитки, «одягнені» у корпуси старих фотоапаратів.
Набережна Південного Бугу
Вздовж берега Південного Бугу розташовано відразу кілька муралів. На одному з них зображена Джоконда з балончиком фарби в руці. Щоправда, руки вандалів дістались і туди: очі Мони Лізи замалювали жовтою фарбою.
На будівлі Дитячої юнацької спортивної школи №3 зображений веслувальник на байдарці. Неподалік стоїть старий вагончик, який також розмалювали. Трохи далі на паркані «республіканці» створили мурал із зображенням різнокольорових рибок. Об’єкти на набережній створювалися одеськими художниками за ідеєю Андрія Зоіна у 2016 році. Проте, це ще не всі прикраси набережної річки. На протилежній стороні, де розташований Молодіжний парк, паркан прикрасили різними малюнками – від козаків до спортивної тематики та абстракції.
Під мостом через Південний Буг головний «республіканець» Андрій Зоін зобразив людські очі в чорно-білих кольорах.
Дерево Мрій (Курчатова, 9)
На стінах старої котельні, що навпроти дитячого садка та школи мистецтв «Райдуга», знайшло своє місце «Дерево життя». Малюнок із зображенням дітей виконаний у яскравих кольорах. Над ним працювала хмельницька художниця Оксана Мазур у парі зі Святославом Франком.
Осінній джаз (Героїв Майдану, 24)
Мурал створений у рамках проєкту «Мальоване місто» хмельничанином Андрієм Томчишиним. Зображений на ньому чоловік, який грає на саксофоні.
«Хмельницький. Щодня Новий» (Кам’янецька, виїзд із Хмельницького, мікрорайон Ружична)
Найдовший та найбільший мурал у місті створювали учні ПТУ №25. Його довжина – 176 м, висота – від 150 до 180 см. Артоб’єкт приурочено до Дня міста. На ньому зображені визначні будівлі Хмельницького.
Патріотичний стінопис (мікрорайон Ружична, в'їзд до Хмельницького)
Створено у 2014 році в межах фестивалю «Республіка» художниками з Одеси, Чернівців та Кам'янця-Подільського. На стіні зображені дівчина – символ України, єднання країни та Євросоюзу, місцевий ляльковий театр та інші особливості Хмельницького.
Повітряні кулі й дирижаблі (вул. Інститутська, 6Б)
Створено у 2015 році Олександром Слюсаренком та Михайлом Коробковим. На стіні на фоні неба зображені повітряні кулі й дирижаблі в яскравих кольорах.
Хмельмен (вул. Курчатова в Гречанах)
Супергерой Хмельмен заввишки у 7 поверхів вимірює температуру повітря. Автором муралу є художник Андрій Томчишин, а сама ідея його створення виникла у мешканців будинку по вулиці Курчатова.
Музеї Хмельницького
Хмельницький обласний краєзнавчий музей
Знаходиться у невеликому триповерховому будинку. Заснований у 1933 році, відокремившись як самостійна одиниця від Міського музею санітарної культури (1929).
У 1941 році, коли місто Проскурів стало адміністративним центром Кам'янець-Подільської області, музейний заклад у місті отримав статус обласного. Разом із перейменуванням Проскурова на Хмельницький (1954) музейну установу, відповідно, було перейменовано, і вона отримала свою сучасну назву – Хмельницький обласний краєзнавчий музей. Фонди музею налічують понад 65 тисяч одиниць зберігання, уся експозиція розміщена в 6 залах (на 1-му поверсі музейного приміщення).
Серед цінних зібрань та експонатів музею такі:
- археологічна колекція, що налічує 6700 одиниць зберігання: унікальні скарби ювелірних виробів Болохівської землі XI-XIII століть, знаряддя праці стародавніх землеробів, побутові речі тощо. До предметів, які по праву можна вважати надбанням світової культури, належать скроневі кільця, колти, намиста, підвіски, шийні гривні, чоловічі персні з князівськими знаками тощо, язичницькі пам'ятники – медальйон-«змійовик» і ритуальні браслети;
- нумізматична колекція, яка становить близько 9000 предметів і включає 8 скарбів середньовічних монет (здебільшого польсько-литовських), різноманітні іноземні та вітчизняні нагороди;
- колекції тканин, меблів, великі збори вітчизняної порцеляни кінця XIX-ХХ століть, подільська кераміка, інші старовинні побутові предмети;
- сакральні предмети – ікони, стародруки тощо;
- зброя різних історичних епох;
- документи, архівні матеріали з історії Хмельницької області і України загалом.
Хмельницький обласний художній музей
Датою створення установи вважається 1986 рік, коли було прийнято рішення про відкриття в місті Хмельницького обласного художнього музею. Однак заклад відчинив свої двері для відвідувачів вже за часів незалежності України – у 1992 році. До того часу тривав пошук відповідного приміщення, а потім проводилася реконструкція будинку, який за більш ніж столітню історію знав чимало господарів. Напружено велася робота з пошуку власного «обличчя» нової установи культури.
Формування музейної колекції (до сер. 2000-х налічувала бл. 7500 примірників) почалося тоді ж – наприкінці 1980-х років. Так, у місті були придбані полотна яскравих представників національного живопису кінця XIX-початку ХХ століть – В. Орловського, А. Мурашка, Г. Світлицького, М. Бурачека та інших. Але з часом стало зрозуміло, що, збираючи традиційне мистецтво, Хмельницький однаково навряд зможе конкурувати з кращими українськими художніми зібраннями, і тому спеціалізацією музею, за підтримки колективу закладу, було обрано саме сучасне українське мистецтво.
Хмельницький обласний літературний музей
Музей знаходиться в гарному невеликому одноповерховому будиночку в самому центрі Хмельницького (навпроти скверу Шевченка).
Відкриття музею відбулося в серпні 1993 року і збіглося зі святкуваннями 500-річчя міста.
Експозиція музею розповідає про літературну спадщину краю – від давнини й до літературних портретів письменників сучасності. Окремі стенди та вітрини в музеї присвячені як загальнонаціональному літературному процесу і його головним учасникам – Тарасу Шевченку, Лесі Українці, Михайлу Коцюбинському, так і письменникам Поділля, видатним літераторам різних культур, які жили або бували тут. Представлені в експозиції й матеріали, що висвітлюють літературу національних меншин, – євреїв, росіян, поляків. Окремо розповідається про письменників-сучасників, зокрема про членів обласної організації Національної спілки письменників України.
Автономним відділом Хмельницького обласного літературного музею є літературно-меморіальний музей Анни Ахматової в с. Слобідка-Шелехівська Деражнянського району Хмельницької області.
У музеї проходять презентації книг, творчі зустрічі, літературно-музичні вечори. Заклад плідно співпрацює з місцевими творчими колективами та Хмельницьким музучилищем ім. В. Заремби; тут проходять різні етнографічні, художні, фото- та інші виставки. При музеї діє обласне літературне молодіжне об'єднання – вокальна група «Матіола».
Музей історії міста Хмельницький
Розташований музей у колишній будівлі «Промбудбанку» (кінець 1960-х років). Свої двері він гостинно відчинив на День міста у вересні 1996 року.
Зали музею розповідають про часи утворення міста, його життя і побут у польсько-литовську епоху, за часів Російської імперії, Радянської України; знайомлять із його містами-побратимами. Найбільший і просторий зал музею відданий мистецтву. Тут з успіхом проходять, змінюючи одне одного, різножанрові художні та фотовиставки, що демонструють роботи художників і аматорів міста.
Колекція музейних предметів у кількості близько 3,5 тис. одиниць є державним фондом і постійно поповнюється.
Музей історії міста має філію. У маленькому столітньому будинку на вулиці Шевченка, 3/1 оселилася історія Проскурівського підпілля. З огляду на потужність місцевої підпільної організації і її значну антифашистську діяльність в окупаційні роки в місті Проскурові, 25 березня 1994 року за ініціативи ветеранів – членів Проскурівської окружної підпільно-партизанської організації – та за підтримки тодішнього міського голови Михайла Чекмана відбулося відкриття музею Проскурівського підпілля. Подія ця була присвячена 50-річчю від дня визволення міста. Через два роки став філією Музею історії міста.
Хмельницький музей-студія фотомистецтва
Хмельницький музей-студію фотомистецтва відкрили 7 вересня 2010 року в приміщенні історичної пам'ятки архітектури міста. Цей триповерховий будинок є прекрасним зразком пізнього модерну, який домінував на початку XX століття. До наших днів збереглися всі оригінальні пластичні форми фасаду, ажурні ковані балкони, декоративне оздоблення стін кольоровим склом-смальтою.
Це перший і єдиний в Україні музей фотомистецтва. У його вітринах впредставлена колекція, яка налічує понад 2500 експонатів (фотоапарати, об'єктиви, збільшувачі, експонометри та інші приналежності), які ілюструють розвиток фотографії і виробництва фотоапаратів за період з кінця XIX до кінця XX століть. Колекцію довгий час збирав директор музею, хмельницький фотомайстер Костянтин Жданов. Також у ній представлено чимало стародавніх негативів, літографій, фотографій, які зберегли для нас вигляд нашого міста та його жителів.
У фойє знаходиться постійно діюча експозиція «Проскурівські фотографи кінця XIX – поч. ХХ ст. » і «Старе-нове місто». На фотографіях зображені пам'ятки Хмельницького, будинки, вулиці та міські пейзажі.
У виставці старовинних фотографій всі зображення є оригінальними, виконані в різні періоди (кінець XIX – перша половина XX століття) і в різних розмірах (від 6х9 до 35х45 см). Перегляд цих фотографій дає унікальну можливість подорожі в часі: побачити різні верстви населення (робітники, ремісники, прості селяни, купці, військовослужбовці, інтелігенція і дворянство), розглянути цікаві типажі, характерні для свого часу костюми, зачіски, прикраси. Хмельничани та гості міста можуть оцінити майстерність фотографів початку ери фотографії її мінімальними, недосконалими засобами і технічними можливостями, коли просто чітка фотографія була справжнім дивом.
Музей-панорама «Звільнення Проскурова»
Присвячений визволенню Проскурова від німецьких військ 25 березня 1944 року в ході Проскурівсько-Чернівецької операції. Є повноцінною панорамою з предметним планом і круговим оглядом, на відміну від діорам.
Панорама зображує бойові дії на околиці Проскурова – на місці нинішнього проспекту Миру. Проскурів можна впізнати за збереженими досі декількома будівлями, зокрема і за контурами костелу Святої Анни. Фрагменти панорами розповідають про подвиги льотчиків, полковника Льва Шестакова та лейтенанта Валентина Єлькіна, які загинули у небі над Проскуровом і, як Герої Радянського Союзу, поховані в центрі міста, під Вічним вогнем.
Зображено командний пункт, з якого керує битвою командувач Проскурівсько-Чернівецької операції Георгій Жуков. Навколо – атаки, вогневі та рукопашні сутички, підведені й діючі танки, літаки, кулемети та інша техніка, ілюзія вогню, диму.
Кругове полотно панорами має довжину близько 40 метрів і висоту 3 метри.
Проскурівсько-Чернівецькій операції присвячений і окремий стенд в експозиції на 1-му поверсі музею. Усього тут сім розділів, що розповідають про початок війни, окупацію області й Голокост в Проскурові, про Проскурівське підпілля та партизанський рух, про звільнення краю. Фотоматеріали ілюструють злодіяння загарбників, тут же – фотографії ватажків партизансько-підпільного руху: С.А. Олексенка, Ф.М. Михайлова, А.А. Горбатюка, Н.А. Храновського, Г.А. Лопухіна; організаторів, керівників, членів Проскурівського підпілля.
Металеві скульптури Миколи Мазура
Творіння хмельницького художника і скульптора Миколи Мазура є своєрідною «родзинкою» міста. Вони – унікальні і неповторні. Під час роботи над композиціями автор використовував різноманітні матеріали: труби, колеса, пружини, поршні, підшипники, баки, резервуари, зношені автодвигуни тощо.
Багато хто знає, що нині модною, популярною і перспективною є ідея recicle life, тобто переробки вторсировини. Але Мазур у кінці 1970-х років вирішив дати металобрухту друге життя іншим, більш креативним способом. Вийшло оригінально і досить утилітарно.
ДетальнішеМонументальна творчість Мазура почалася, коли він отримав замовлення від Хмельницького обласного управління внутрішніх справ на побудову в міському парку (нині – парк ім. Чекмана) ігрового майданчика для дітей із метою ознайомлення останніх з основними правилами дорожнього руху.
Протягом 1979-1984 років у парку, на площі в чотири гектари, було створено об'ємно-просторову композицію з 13 об'єктів – своєрідних металевих скульптур з елементами кінематики, які, з огляду на дитячу психологію і схильність до гри, виконують функцію великих дитячих іграшок: на них можна залізти, зручно влаштуватися на сидінні і, уявивши себе вмілим водієм, повітряним пілотом або пасажиром, крутити справжнє кермо, тиснути на гальма, кнопки, важелі тощо. Назви говорять самі за себе: «Вертоліт», «Велосипед», «Паровоз», машини «Ретро», «Лев» та інші.
Ще одна об'ємно-просторова композиція «Космос» з елементами кінематики була створена протягом 1986-1987 років для дітей у тому ж міському парку. Це 25-метровий «Космічний корабель», піднятий на 6-метрову висоту, і величезний «Космонавт» висотою 5 метрів. Об'єкти виконані з металу методом зварювання. За комплекс об'ємно-просторових композицій на дитячих ігрових майданчиках Мазуру в 1987 році було присвоєно обласну премію «Корчагінець», а в 1989 році – республіканську премію ім. Островського.
Наприкінці 1980-х років виникла ідея організації простору і декоративного оздоблення площі біля кінотеатру «Сілістра» (нині – клуб «СВ»). У 1991 році тут було встановлено 8 металевих скульптурних композицій, виконаних Мазуром. Вони – різні за формою (дерева і кущі з птахами, плодами, символічними фігурами людей) і створюють уявний світ саду, з якого ніколи не відлетять птиці, а будуть завжди співати, вічно молодою залишатиметься Весна-Веснянка, закликаючи нас розділити радість пробудження землі після довгого зимового сну.
Унікальність скульптур у тому, що вони виконані з металобрухту, барвисті композиції викликають подив, навіть захоплення тим, як труби, колеса, пружини, поршні, підшипники, баки, резервуари, зношені автодвигуни продовжують жити в іншій якості.
Публікації про твори з металобрухту Мазура обійшли всю Європу, а в далекій Якутії вони настільки сподобалися, що скульптор був запрошений до створення подібного саду, дитячих майданчиків із химерними іграшками, вовками, конями та іншими оригінальними металевими скульптурами. Автор виконав їх в якутському місті Мирному (Росія) в 1984 році.
Мазур – автор концепції, головний художник експозиції в пам'ять жертв Голодомору 1932-1933 рр. в Україні в Державному історико-культурному заповіднику «Меджибіж» (2008). Зараз Меджибіж став туристичною Меккою і вражає усіх фантастичною панорамою українського буття. З'явилася експозиція у рекордно короткі терміни – за три місяці. Хоча в неї, здається, вкладений досвід і любов усього життя...
За значний особистий внесок у розвиток національного образотворчого мистецтва, вагомі досягнення у професійній діяльності та з нагоди 70-річчя від дня заснування Національної спілки художників України Указом Президента України №919/2008 Мазуру Миколі Івановичу присвоєно почесне звання «Народний художник України».
За свою творчу діяльність і вагомий внесок в духовно-культурному житті Мазур нагороджений Орденом «За заслуги» III ступеня, знаком Почесної відзнаки «За заслуги перед Хмельниччиною», був визнаний «Людиною року» в номінаціях «Художник», «Духовність», йому присвоєно звання «Почесний громадянин міста Хмельницького».
Помер Микола Мазур 10 жовтня 2015 року на 68-му році життя.
Театри Хмельницького
Хмельницький академічний обласний театр ляльок «Дивень»
Аби з дитинства закохувати хмельничан у театр, місто має дитячу театральну оазу рівня кращих театрів України – Обласний академічний театр ляльок «Дивень». Нині в його репертуарі – понад 80 вистав для дітей і дорослих. Переважають інсценізації відомих європейських та народних українських казок, є й авторські роботи режисерів театру. Щонеділі малечу та батьків чекають вистави – переможці міжнародних театральних конкурсів з репертуару «Дивня».
Перший директор – Леонід Портнов. Перший головний режисер, нині народний артист України, головний режисер Київського міського театру ляльок Сергій Єфремов. Перші актори – Е. і Є. Ткаченки, О. Колчинська, В. Андрієнко – у співпраці з художником А. Цукановим створювали першу виставу «Повсталі джунглі». Прем’єра відбулася 3 листопада 1970 року. Ця дата і стала офіційним днем народження Хмельницького обласного театру ляльок.
Наприкінці 1970-х років театр започаткував фестивальний рух. Із 12 по 14 листопада 1978 року відбувся перший в Україні фестиваль театрів ляльок. У 1980 році театр став лауреатом Республіканської премії ім. М. Островського, а у 1983 році вперше за всю історію театрів ляльок України був висунутий на здобуття Державної премії ім. Т.Г. Шевченка.
Наприкінці 80-х років заклад переселився у приміщення по вул. Проскурівська, 46.
Окремою сторінкою світосприйняття став для театру народний сімейний ляльковий вертеп, створений із нагоди святкування Різдва 1995 року. Несподіване продовження і трансформацію різдвяна тема отримала за кілька років потому у виставі «Відлуння», яку мистецтвознавці назвали вертепом третього тисячоліття. Щасливою для театру виявилась співпраця з мистецтвознавцем і художником Іриною Уваровою, яка запропонувала звернутися до теми чумаків – вистава «Чумацький шлях» у постановці С. Єфремова стала вагомим здобутком театру. У руслі поетичних шукань та за грантом Президента України була створена вистава «Українська ніч» за М. Гоголем (режисер – О. Дмитрієва, художник – Н. Денисова). Справжньою поетичною перлинкою є вистава «Лесині листи», створена за дитячими листами Лесі Українки.
Окрім цих, етапних для театру робіт, у репертуарі живуть і ті, що роблять його різнобарвним. Це і вперше поставлена на сцені вистава за казкою знищеного і забутого в радянські часи Гната Хоткевича «Чи можна грошима річку загатити?», за народними казками – «Котигорошко», жартівлива опера «Пан Коцький», «Казка про Омелька», «Івасик-Телесик», «Солом'яний бичок», «Підкова на щастя» за І. Франком, а ще «Допитливе слоненя» за Р. Кіплінгом, «Червоненька квіточка» за С. Аксаковим, «Вінні-Пух» за А. Мілном, «Добренький принц» за А. Шмідтом, «Русалонька» за Г.Х. Андерсеном, «Любов до трьох апельсинів» за К. Гоцці, «Вистава мандрівного лялькаря» Х. Юрковського, «Чарівна лампа Ала-ад-Діна» за мотивами казок «Тисячі і однієї ночі», «Бука», «Чарівні сніжинки» М. Супоніна, «Сонечко та Сніговички» О. Веселова і багато інших.
Із 2003 року театр є засновником і організатором міжнародного фестивалю-лабораторії «Дивень». У 2009 році була завершена капітальна реконструкція стаціонарного приміщення, і зі створення зимового саду розпочато благоустрій території навколо театру. У 2010 році театр отримав статус академічного. Він є учасником і неодноразовим лауреатом багатьох всеукраїнських та міжнародних театральних фестивалів і конкурсів.
Музично-драматичний театр імені Старицького
Театр заснував Бейриш Шильман у 1892 році. Знаходився він у деревʼяній будівлі на Камʼянецькій, неподалік колишнього Будинку художника. Грали у ньому приїжджі актори, згодом, у 1907 році, Шильман звів нову будівлю театру на вулиці Олександрівська, нині Проскурівська. А 24 серпня 1920 року театр Шильмана націоналізувала радянська влада. Колишня будівля театру – нинішній Будинок культури. У 1925 році в цій споруді виник Український державний драмтеатр, перший на Поділлі, що увійшов до мережі всеукраїнських театрів такого типу.
Нині театр – потужна сцена Хмельниччини, яка є головним культурним осередком міста. До 2009 року він носив ім'я радянського державного діяча Георгія Петровського, а тоді його назвали на честь видатного вітчизняного письменника і драматурга Михайла Старицького, творчість якого пов’язана з Поділлям.
Життя театру дуже активне: у його репертуарі майже два десятки вистав різних жанрів, які поставлені за українською, світовою класикою та сучасною драматургією.
Раз на два роки у театрі відбувається всеукраїнський театральний фестиваль «Starytskyi theatre fest». Головна його мета – познайомити хмельницького глядача з виставами українських театрів різного ґатунку. Також заклад бере активну участь у фестивалях і конкурсах інших міст країни, живе насиченим гастрольним життям. Його вистави бачать чи не усі районні центри, навіть села Хмельниччини. Театр ім. М.Старицького співпрацює й з іншими обласними театрами.
У 2012 році за високі творчі досягнення та мистецький рівень театру надано статус «Академічний». Нині в обласному академічному театрі – 8 заслужених артистів України, це актори вищої категорії. Усі вони відомі серед театралів області, мають свого глядача. Поповнюється акторський склад театру й молодими акторами – випускниками мистецьких вишів України. Готує молоду акторську зміну й театральна студія, яка діє при театрі: тут навчаються діти, які прагнуть повʼязати своє життя з театральним мистецтвом.
Хмельницька обласна філармонія
Один із найкращих куточків вулиці Гагаріна – невелика площа на перетині з вулицею Кам’янецькою, яку прикрашають пам’ятник Богдану Хмельницькому і велична споруда Обласної філармонії.
Понад століття тому на цьому місці був величезний пустир, який носив цілком офіційну назву, – Кінна площа. Тут в ярмаркові дні продавали коней, вози, брички, кінську упряж та інший відповідний інвентар. До початку XX століття, після перенесення торгівлі конями в район Фельштинського переїзду, Кінна площа поступово забудовується переважно одноповерховими будинками. Нового вигляду вона набула у 1960 році: на перехресті вулиць Кам’янецької та Гагаріна завершилося будівництво величної споруди із залом на 750 місць для потреб музично-драматичного театру ім. Петровського. Театр перебував тут понад 20 років, та у 1982 році переїхав у нове приміщення, і будівля по Гагаріна, 7 перейшла у розпорядження Хмельницької обласної філармонії.
Відлік своєї історії філармонія веде від 1938 року, коли одразу після утворення Хмельницької області (22 вересня 1937 року) у м. Кам’янці-Подільському (тоді обласний центр) створюється цілий ряд обласних установ. Серед них і обласна філармонія – концертна організація, завданням якої була популяризація досягнень музичного та інших видів мистецтва (танець, художнє читання, виконавська майстерність). Перервана війною діяльність філармонії була відновлена у 1945 році, але вже у новому обласному центрі – Проскурові. Установа розмістилася в приміщенні колишнього кінотеатру «Оаза» по вул. Котовського (нині в цьому будинку розташовується монотеатр «Кут»).
До складу обласної філармонії у ті роки входили естрадно-концертна бригада, капела бандуристів, музичний лекторій, ансамбль музичної комедії, гастрольно-концертний сектор, ансамбль пісні і танцю, ляльковий театр (відокремився як самостійний у 1970 році), духовий оркестр, народний театр.
Хмельницькій філармонії є чим пишатися. Академічний ансамбль пісні і танцю «Козаки Поділля» – дипломант XII Всесвітнього фестивалю молоді і студентів, нагороджений Почесною грамотою Президії Верховної Ради України, лауреат численних міжнародних і всеукраїнських фестивалів і конкурсів. Ансамбль – ровесник філармонії. Засновано колектив у 1938 році як хорова капела, а у післявоєнні роки під ім’ям «Подолянка» почав завойовувати популярність не лише в Україні, а й у багатьох країнах світу. Із 1989 року ансамбль називається «Козаки Поділля» і є одним із найкращих колективів України.
Гордістю філармонії є концертний органний зал. У 1991 році на 2-му поверсі була обладнана зала на 200 місць та встановлено орган чеської фірми «Рігер-Клос», що стало знаменною подією у культурному житті Хмельниччини. Тепер Хмельницька філармонія – постійне місце проведення міжнародних фестивалів органної і камерної музики.
Головна ж гордість установи – її артисти. Назвемо лише деяких популярних естрадних виконавців, що у різний час працювали у філармонії: Лідія Ротару, Валерій і Антоніна Маренич (із відомого «Тріо Мареничів»), народні артисти України Микола Мозговий, Василь Зінкевич, Микола Гнатюк, «мегазірка» радянської естради Валерій Леонтьєв.
Фестивалі
Фестиваль «Respublica»
«RespublicaFEST» – один із найбільших музичних та стріт-арт фестивалів, котрий щорічно проходив у мальовничому місті Кам’янець-Подільський, а з 2018-го року – у Хмельницькому. До події долучається близько 10 000 відвідувачів щорічно. Неповторна програма (рок, електроніка, класична музика, імпровізаційний джаз, поетичні читання, відео-арт тощо) вже давно зробила його одним із найцікавіших заходів на культурній мапі України.
Фестиваль – учасник рейтингу «100 кращих подій для українського туризму» (Traveling Marketing 3D), єдиний представник України у міжнародному проєкті «Google Street Art Project». Окрім музичного фестивалю, організаційний комітет «RespublicaFEST» (ХОМГО «Територія») організовує й інші події:
Соціальні проєкти:
- Мистецькі заходи в дитячих будинках та лікарнях.
Освітні проєкти:
- Виїзні лекції з фестивального менеджменту (вся Україна).
- Програма розвитку молодої української музики – «RespublicaFEST Incubator».
- Налагодження міжнародної співпраці.
Urban-проєкти:
- Ревіталізація занедбаних будівель.
- Екоініціативи.
- Urban-gardening.
Street art:
- Створення нового туристичного маршруту на мапі міста.
- Створення музеїв соціального мистецтва під відкритим небом.
- Налагодження міжнародної співпраці між художниками.
Міжнародний фестиваль «Хмельницький камер фест»
Дивовижний фестиваль, який не перший рік зачаровує глядачів своєю різноманітною музичною палітрою. Щорічно захід набирає все більших обертів і дивує хмельничан та гостей міста прекрасними творами національної і світової музичної класики.
За роки існування «Камер фестивалю» були запрошені гості з різних країн світу: Китай, США, Швейцарія, Німеччина, Польща, Бельгія, Австрія та багато інших.
«Хмельницький камер фест» постійно розширює коло своїх глядачів, адже навіть найвибагливіший поціновувач музики може знайти для себе щось цікаве. А захоплюючі творчі зустрічі та майстер-класи збагатять усіх бажаючих яскравими враженнями і безцінним професійним досвідом.
Молодіжний фестиваль «My fest»
Цей молодіжний драйвовий фестиваль проходить у Хмельницькому щорічно з 2018 року і цікавить гостей своєю різноплановістю і яскравістю. «My fest» організовують на території Молодіжного парку, де, крім виступів музикантів, на хмельничан чекають безліч активностей: літературна сцена, різні спортивні заходи, флешмоби, кінотеатр під відкритим небом тощо.
Фестиваль рок-музики «Rock & Buh»
Вперше фестиваль організували в 2017 році, тоді він зібрав 10 тисяч глядачів. Хедлайнерами події стали «Мотор'ролла», «Без обмежень» і «Тартак». Після вдалого дебюту «Rock & Buh» став щорічним заходом у Хмельницькому. До участі запрошуються виключно музичні гурти з «живим» акомпанементом.
Зірки
Хмельницький регіон відомий талановитими жителями. Дехто працює та розвивається на малій Батьківщині, інші – шукають щастя у столиці. Ми пропонуємо познайомитися з найбільш яскравими зірками шоубізнесу, які народилися у Хмельницькому та області.
Надія Грановська
Співачка, актриса і телеведуча з яскравою зовнішністю народилася на Хмельниччині у селі Збручівка Волочиського району. Із дитинства маленька Надія полюбляла танцювати й навіть мріяла стати балериною. По закінченню школи пішла навчатися до педагогічної академії на факультет музичного виховання та хореографії. Надія стала відомою завдяки гурту «ВІА Гра», в якому вона співала 6 років (2000-2006).
Наталія Валевська
Українська співачка родом із Хмельницького, навчалася у музичній школі. Після закінчення школи вступила до Київського університету культури і мистецтв. У 2000-2005 роках працювала ведучою на весіллях. Життя Наталії змінилося після того, як вона взяла участь та згодом перемогла у проєкті «Шанс», тоді її співоча кар’єра пішла вгору.
Вадим Мичковський (Дядя Жора)
Вадим Мичковський (творчий псевдонім Дядя Жора) – відомий український шоумен, ведучий, продюсер, гуморист, актор та виконавець пісень. Він народився 22 вересня 1975 року в Хмельницькому, закінчив юридичний факультет Хмельницького університету управління та права. Став справжньою легендою української ліги КВК, і саме він очолив університетську команду «Три товстуни». А вже у 1993 році відкрив однойменну піцерію, згодом – магазин, кав’ярню, рекламне агентство. У 2006 році переїхав до столиці, разом із дружиною Наталею виховує трьох донечок: Уляну, Устину та Аміну.
Олександр Педан
Відомий ведучий і шоумен виріс у багатодітній сім’ї – має двох старших братів. Сашко з дитинства мріяв стати актором, тому багато часу приділяв грі у КВК. Також телезірка 13 років займався українським танцем, проте у Хмельницькому національному університеті здобув спеціальність менеджера-економіста. У 2006 році майбутній шоумен поїхав до столиці та став ведучим «Comedy Club UA». Далі було славнозвісне ранкове шоу «Підйом» на «Новому каналі»: Олександр піднімав настрій всій країні разом із Сергієм Притулою та Ольгою Фреймут. Їхнє тріо працювало пліч-о-пліч три роки. Зараз Педан – ведучий багатьох цікавих шоу і телепрограм, блогер.
Леся Нікітюк
Українська телеведуча народилася у Хмельницькому, закінчила Хмельницьку педагогічну академію. Саме під час навчання дівчина зрозуміла, що їй непогано вдається акторська гра, входила до команди «Торнадо Люкс» КВК. Почуття гумору та акторські здібності «закинули» Лесю разом із подругою Ольгою Панасенко до гумористичної програми «Бігуді шоу» на телеканалі «ТЕТ». Проте на цьому хмельничанки не збиралися зупинятися – далі вони дуетом взяли участь у «Розсміши коміка», завітали й на російську версію цього шоу. Участь у цих телепроєктах стала зоряним часом Нікітюк – її помітили та запросили стати ведучою у програмі «Орел і решка». Першим напарником однієї з найвідоміших хмельничанок став Андрій Бєдняков. Звичайно, що після такого дебюту про Лесю дізналася вся країна. Нікітюк знялася у двох сезонах, а згодом розпочала свою авторську програму «Леся-Здєся». Проте у 2015 році її знову запросили знятися у 10 сезоні програми «Орел і решка», і так відбулася навколосвітня подорож разом із телепередачею. Після проєкту Леся стала ведучою телепрограми «Вокруг М», в якій дізнавалася про особливості чоловіків з усього світу.
Олександр Пономарьов
Український співак та телеведучий народився у 1973 році в Хмельницькому. Сашко полюбляв битися з хлопцями, тому батьки віддали шестирічного сина на бокс. Згодом розгледіли у ньому талант: Олександр постійно співав у дворі під гітару. А коли майбутній зірці виповнилося 12 років, з’явилася пісня «Святая Анна», яку Сашко заспівав під вікнами дівчини, що на той момент йому дуже подобалась. Після завершення школи Пономарьов обрав музичне училище, далі – Львівський музичний інститут імені М.В. Лисенка, потім були численні вітчизняні та міжнародні конкурси. Олександр Пономарьов маленькими, проте впевненими кроками йшов до своєї мети, аби здобути славу та популярність.
«Лісапетний батальйон» – злиття двох колективів
Утворився завдяки об'єднанню двох народних гуртів: «Забава» (гурт із містечка Скала-Подільська) та «Бабине літо» (аматорський театр, який функціонував у селі П'ятничани Чемеровецького району Хмельницької області). Керівником цих двох творчих колективів, що існували протягом 25 років, була Наталя Фаліон.
«Лісапетний батальйон» був створений для проєкту «Україна має талант», на якому з піснею «Лісапет» здобув всеукраїнську популярність, виборов перемогу та 1 млн грн. Кошти учасники гурту витратили на будівництво церкви у П'ятничанах.
Наразі у колективі співає 13 жінок: всі запальні, веселі та цікаві. Популярність «Батальйону» унікальна, адже вперше в Україні сільський аматорський гурт став переможцем всеукраїнського проєкту та здобув гучну славу. Із виступами жінки побували в багатьох містах та селах України, і їх однаково дуже люблять як містяни, так і сільські жителі. Крім цього, гастролювали українки і за кордоном (Польща, Казахстан, Білорусь, Канада, Іспанія та ін.). Найпопулярніші пісні з творчого доробку «Батальйону»: «Ірен», «Сама файна», «Дієта», «Позитив», «Мудра баба», «Сільський туризм», «У Василя сьогодні весілля» та багато інших.
Завершити нашу подорож хочеться мультфільмом, створеним Вадимом Подзігуном та учнями класу пластилінової анімації Хмельницької дитячої школи образотворчого і декоративно-ужиткового мистецтва.
P.S.: Це місто – немов птах фенікс, який знову відроджується, про що свідчить його насичена історія. Хмельницький неодноразово переживав пожежі та руйнування, але завжди повставав!
- Єсюнін Сергій Миколайович.
Проскурів - Хмельницький. Подорож у часі
[зб. нарисів]
Хмельницький : Гонта А.С., 2006. - Івченко Андрій Сергійович.
Найвидатніші храми України
Х. : Кн. клуб "Клуб Сімейного Дозвілля", 2010. Памятники национального культурного наследия Украины "Неизведанная Украина"
автомоб.-турист. атлас
К. : Балтія-Друк, 2012. - (История. Культура. Туризм)- Вінюкова-Волкова Валентина.
Легенди Старого Кам'янця
Кам'янець-Подільський : Медобори-2006, 2009.
Виставку підготувала Курашова І.Ю.