Головна Книжкова полиця Картинна галерея Хто дивиться на нас із полотен?

Хто дивиться на нас із полотен?

Про будь-який твір образотворчого мистецтва ми напевно знаємо дві речі: її автора і, можливо, історію полотна. А ось про долі тих, хто дивиться на нас із полотен, відомо не так вже й багато.

Ми дізналися і вирішили розповісти вам про жінок, чиї особи нам добре знайомі, а їх історії – ні.

Кожна з жінок, яка стала музою для відомих художників, пройшла нелегкий і тернистий життєвий шлях, залишивши в історії свій слід, що відображає її красу, жіночність та індивідуальність, якими захоплюються донині.

Жанна Самарі.
Огюст Ренуар. «Портрет актриси Жанни Самарі». 1877 р.

Актриса Жанна Самарі хоч і не змогла стати зіркою сцени (грала вона переважно служниць), але пощастило їй в іншому: деякий час вона жила недалеко від майстерні Ренуара, який у 1877-1878 роках написав чотири її портрети, тим самим прославивши куди більше, ніж це могла б зробити її акторська кар'єра. Жанна грала у спектаклях з 18 років, у 25 вона вийшла заміж і народила трьох дітей, потім навіть написала дитячу книжку.

Але прожила ця чарівна жінка, на жаль, не довго: у 33 роки захворіла на черевний тиф і померла.

 

Чечілія Галлерані.
Леонардо да Вінчі. «Дама з горностаєм». 1489-1490 рр.

Чечілія Галлерані була дівчиною з благородної італійської сім'ї, яка у віці 10 років вже була заручена. Однак, коли дівчинці виповнилося 14, заручини з невідомих причин були розірвані, а Чечілія відправлена ​​до монастиря, де познайомилася з герцогом міланським Людовіко Сфорца. Зав'язався роман, Чечілія завагітніла, і герцог поселив дівчину в своєму замку, однак прийшов час вступити у династичний шлюб з іншою жінкою, якій, звичайно ж, присутність коханки в їхньому будинку не сподобалася. Тоді після пологів Галлерані герцог забрав собі сина, а її видав заміж за збіднілого графа.

У цьому шлюбі Чечілія народила чотирьох дітей, тримала мало не найперший у Європі літературний салон, бувала у герцога в гостях і з задоволенням грала з його дітьми. Через деякий час чоловік Чечілії загинув. Настала війна, і Чечілія втратила свій добробут і знайшла притулок у будинку сестри тієї самої дружини герцога, – ось у таких чудових відносинах Чечілія примудрялася бути з людьми.

Після війни Галлерані повернула свій маєток, де й жила аж до своєї смерті у віці 63 років.

Джованіна і Амацилія Пачіні.
Карл Брюллов. «Вершниця». 1832 р.

«Вершниця» Брюллова – блискучий парадний портрет, в якому розкішно все: і яскравість фарб, і пишність драпіровок, і краса моделей. На ньому зображені дві дівчинки, що носили прізвище Пачіні: старша Джованіна сидить на коні, молодша Амацилія дивиться на неї з ганку. Картину Карла Брюллова – своєму багаторічному коханому – замовила прийомна мати дівчаток, графиня Юлія Павлівна Самойлова, одна з найкрасивіших жінок Росії і спадкоємиця колосального статку. Дочкам графиня гарантувала велике придане. Але вийшло так, що до старості вона практично розорилася, і тоді прийомні дочки Джованіна й Амацилія через суд стягували з графині обіцяні гроші та майно.

Графиня Самойлова померла у Парижі, проживши залишок своїх днів у бідності.

 

 
Симонетта Веспуччі.
Сандро Боттічеллі. «Народження Венери». 1482-1486 рр.

На знаменитій картині Боттічеллі зображена Симонетта Веспуччі – перша красуня флорентійського Ренесансу. Симонетта народилася в заможній родині, у 16 років вийшла заміж за Марко Веспуччі (родича Амеріго Веспуччі, що «відкрив» Америку і дав континенту своє ім'я). Після весілля молодята оселилися у Флоренції, були прийняті при дворі Лоренцо Медічі, що в ті роки славився пишними бенкетами та прийомами. Красива, але при цьому дуже скромна й доброзичлива Симонетта швидко закохала у себе флорентійських чоловіків. Залицятися до неї намагався й сам правитель Флоренції Лоренцо, але найактивніше її домагався його брат Джуліано. Краса Сімонетти надихала багатьох митців того часу, серед яких був Сандро Боттічеллі. Вважається, що з моменту їх зустрічі моделлю усіх Мадонн і Венер пензлю Боттічеллі була саме Симонетта.

У віці 23 років дівчина померла від сухот, незважаючи на старання найкращих придворних лікарів. Після цього художник зображував свою музу тільки по пам'яті, а в старості заповідав, щоб його поховали поруч із нею, що й було виконано.

Жанна Ебютерн.
Амедео Модільяні. «Портрет Жанни Ебютерн у великому капелюсі». 1918 р.

Вони зустрілися у квітні 1917 року в художній академії Колароссі. Жанна – 19-річна студентка, яка робить свої перші начерки. Амедео, або, як називали його в богемному середовищі, Моді (фр. – проклятий), – 32-річний бідний художник, який скористався можливістю за 50 сантимів отримати місце з мольбертом і писати оголену натуру. Модільяні на той час уже 10 років жив у Парижі.

Жанна Ебютерн – єдина з близьких йому жінок, кого Модільяні не писав оголеною. Мініатюрна, тиха, з копицею каштанового волосся й білосніжною шкірою, за що заслужила прізвисько Кокосовий горіх, 19-річна дівчина стала дружиною та ангелом-хранителем 32-річного живописця. Рідня відвернулася від Жанни, обурившись її союзом з п'яницею і наркоманом, але та була непохитною. Коли в 1918 р. народилася дочка, теж Жанна, дівчинку відправили до годувальниці. Мати незабаром знову завагітніла. Художник обіцяв коханій одружитися, але до мерії так справа й не дійшла. Жанна пробачала йому все. Наприкінці січня 1920 року друзі застали художника, лежачим на ліжку в холодній майстерні майже без свідомості. У нього була остання стадія туберкульозу. Вагітна Жанна сиділа поруч, безглуздо дивлячись в одну точку. 24 січня він помер у лікарні для бідних. Наступного дня вона викинулася з вікна шостого поверху рідної домівки. Музі не було місця в цьому світі без її генія. Нещасна дружина не зуміла пережити Амедео. Вона ось-ось мала народити.

Ліза дель Джокондо.
Леонардо да Вінчі. «Мона Ліза». 1503-1519 рр.

Мабуть, один із найвідоміших і найзагадковіших портретів усіх часів і народів – це знаменита Мона Ліза пензля великого Леонардо. Серед безлічі версій про те, кому належить легендарна посмішка, офіційно в 2005 році підтвердилася наступна: на полотні зображена Ліза дель Джокондо, дружина торговця шовком із Флоренції Франческо дель Джокондо. Портрет міг бути замовлений художнику, щоб відзначити народження сина і купівлю будинку.

Разом із чоловіком Ліза виростила п'ятьох дітей і, найімовірніше, її шлюб був заснований на любові. Коли чоловік помер від чуми, і Лізу також вразила ця важка хвороба, одна з дочок не побоялася взяти маму до себе й виходила її.

Мона Ліза вилікувалася і прожила ще деякий час разом зі своїми дочками, померши у віці 63 років.

Кейт Шеппард. 1905 р.
Портрет Кейт Шеппард, зроблений за фотографією 1905 року, можна побачити на лицьовій стороні 10-доларової купюри, що випускалася в обіг у 1999 і 2002 рр. Зліва від портрета на банкноті розміщені квіти білої камелії, що вручали членам Парламенту, які підтримали законопроєкт про надання жінкам права голосу. Відтоді білі камелії, один із сортів яких назвали на честь Кейт Шеппард, стали символом боротьби новозеландських жінок за суспільно-політичне рівноправ'я.

Кейт виступала за право жінок голосувати в Новій Зеландії. У 1893 році цей закон був прийнятий, що виявилося сенсацією у глобальному просторі. Відома своїми нонконформістськими поглядами, вона присвятила все своє життя боротьбі за права жінок. Серед найбільш важливих питань, які завдяки її діям прийшли до журі, були також питання про право на контрацепцію, розлучення або скасування корсетів. Крім того, Кейт пропагувала переваги велоспорту та інших фізичних вправ для жінок.

Наприкінці XIX століття вона заснувала Національну жіночу раду і була обрана її першим президентом. Організація боролася за рівність у шлюбі й право жінки засідати в парламенті. У день 100-річчя жіночого виборчого права національна рада жінок подарувала законодавчим зборам країни саме камелії, які висадили біля стін парламенту. Додамо також, що купюри з портретом Шеппард – як, до речі, й інші новозеландські банкноти – увійшли до десятки найкрасивіших грошових знаків світу.

Емілія Фльоге.
Густав Клімт. «Поцілунок». 1908-1909 рр.
На більшості картин Густав Клімт зображував свою супутницю життя Емілію. Вважається, що на полотні він передав почуття, які були між ними. У 30 років Емілія стала модельєром і домоглася величезного успіху – у кращі часи на неї працювали до 80 кравчинь. У 1918 році Клімт помер. Останні його слова були: «Емілія повинна прийти». Після смерті художника Емілія Фльоге спалила всі листи, отримані від нього, але зберегла недоторканою «кімнату Клімта» в Casa Piccalo, перетворивши її у затишний музей, де зберігалися мольберт, одяг, малюнки та меблі художника. Після приєднання Австрії до Німеччини у 1938 році «Сестри Фльоге» втратили більшість своїх клієнтів і змушені були закрити ательє.

Емілія Фльоге вела відокремлений спосіб життя. Вона померла у 1952 році, переживши художника на 34 роки. Емілія ніколи не виходила заміж.

Календар подій

1 2 3 4 567
8 9 10 11 121314
15 16 17 18192021
22 23 24 25 262728
29 30