Історія на екрані

Реальна історія – це найпотужніше джерело натхнення, а правда – найкращий сценарій. Ця підбірка – кінострічок про визвольні змагання початку ХХ століття, Голодомор, репресії. Це фільми, що ґрунтуються на достовірних подіях і людських свідченнях та відкривають глядачам історії героїзму, боротьби, трагедій і надії.

Історична драма «Поводир» (2014), режисера Олеся Саніна. Події фільму розгортаються на початку 1930-х років в Україні, у час, коли радянська влада встановлює тотальний контроль і знищує українську культуру. Американський інженер Майкл Шемрок приїздить до Харкова разом зі своїм маленьким сином Пітером. Він намагається розкрити правду про радянські репресії, але стає свідком жаху і насилля. Після трагічної загибелі батька Пітер залишається сам на чужій землі. Його рятує сліпий кобзар Іван Кочерга, який стає його другом, наставником і поводирем – у буквальному й духовному сенсі. Разом вони вирушають у мандрівку Україною, де стикаються з правдою, яку не можна побачити очима – лише відчути серцем. Хлопець стає свідком нищення кобзарів, яке стало одним із трагічних епізодів радянського терору.

Історичне підґрунтя. Фільм заснований на реальних подіях і архівних свідченнях про знищення українських кобзарів у 1930-х роках. Відомо, що радянська влада організувала «з’їзд народних співців», після якого сотні сліпих музикантів були розстріляні. Ця сторінка історії довгий час замовчувалася, і лише в незалежній Україні вона почала відкриватися. Олесь Санін через художню форму відтворив епоху нищення української душі, коли спів і слово ставали злочином, а правда – смертельною загрозою.

Художнє бачення. «Поводир» – це поетично-історичне кіно, де документальність переплітається з міфом. Операторська робота Сергія Михальчука наповнена символами: сліпота і світло, пісня і тиша, дорога і доля.

Музику створили композитори Володимир Гронський і Максим Бахматов, а пісню «Запливай, запливай» виконала Джамала, яка зіграла в фільмі роль співачки Ольги. Візуально фільм – це жива картина України 1930-х, у якій природа і людина єдині у своїй боротьбі за виживання.

Цікаві факти. Фільм став офіційною українською заявкою на премію «Оскар-2015» у категорії «Найкращий фільм іноземною мовою». У масових сценах знімалися справжні українські кобзарі та бандуристи. Режисер Олесь Санін сам є бандуристом, і частину музичних епізодів він виконав особисто. Для створення фільму було виготовлено понад 20 автентичних бандур. Картина стала лідером українського кінопрокату 2014 року.

«Поводир» – це не просто кіно про минуле. Це заклик не забувати, що навіть у найтемніші часи український народ мав свій голос, свою пісню і свою волю.

Кадри з фільму «Поводир». Фото: сайт Кінорум

Історична драма, романтична сага «Гіркі жнива» (2016). Історія кохання та боротьби на тлі Голодомору, канадського режисера українського походження Джорджа Менделюка, чия родина постраждала від радянського режиму. Це перший українсько-канадський художній фільм про Голодомор 1932-33 років, знятий англійською мовою для міжнародної аудиторії. На тлі цієї національної катастрофи розгортається історія кохання Юрія, молодого художника з заможної родини та Наталки, доньки селянина. Їхнє життя різко змінюється після приходу радянської влади: колективізація, репресії, голод, страх. Юрій опиняється перед вибором – прийняти безвихідь або боротися. Він стає частиною українського підпілля, що чинить опір тоталітарному режиму. Наталка – символ віри, любові та внутрішньої сили, що допомагає пережити пекло голоду. Через долю двох молодих людей режисер показує знищення українського селянства, культури й мови, але водночас – незламність людського духу.

Історичне підґрунтя. Стрічка базується на реальних фактах, свідченнях очевидців і дослідженнях істориків. Вона покликана донести правду про Голодомор до міжнародної аудиторії, адже в багатьох країнах цю трагедію тривалий час замовчували.

Художнє бачення. Фільм поєднує мелодраматичну лінію з історичним реалізмом, створюючи емоційний міст між минулим і сучасністю. Музику до стрічки написав український композитор Люк Слабий, а операторська робота передає контраст чия родина постраждала від радянського режиму. Художнє рішення фільму близьке до класичного голлівудського епосу – це історія, розказана так, щоб її почули у світі. Фільм допомагає осмислити події Голодомору не лише як трагедію минулого, а як попередження майбутнім поколінням. Як зазначив сам режисер: «Мій фільм – це не розваги, а пам'ятник мільйонам загиблих українців».

Саме тому багато глядачів сприймають стрічку не як звичайну драму, а як документ історичної пам'яті.

Цікаві факти. Зйомки проходили у Київській, Чернігівській, Полтавській областях та на Київській кіностудії ім. Довженка. Головні ролі у стрічці виконали відомі голлівудські актори: Теренс Стемп, який зіграв безжального радянського комісара, Макс Айронс у ролі Юрія, Саманта Баркс як Наталка та Баррі Пеппер. Важливо, що до касту долучилися українські актори Остап Ступка та Олександр Печериця, що надало фільму автентичності. Творча команда фільму тісно співпрацювала з провідними істориками України та діаспори, Орест Субтельний та Людмила Гриневич надавали консультації щодо історичної точності подій.  Виконавчий продюсер Ян Ігнатович інвестував у проєкт власні 20 мільйонів доларів, розуміючи важливість донесення правди про Голодомор до світової спільноти. Це був не комерційний, а місійний проєкт – розповісти світу про геноцид українського народу. Над костюмами працювала українська художниця Оксана Мороз, яка реконструювала одяг 1930-х років. Стрічка зібрала понад 60 міжнародних показів і була представлена у Канаді, США, Великій Британії, Австралії, Польщі та Німеччині.

Кінострічка дозволяє глядачам зрозуміти коріння сучасного українсько-російського конфлікту. Історична пам'ять про радянські злочини проти українців пояснює, чому Україна так рішуче відстоює свою незалежність і протистоїть російській агресії.

Кадри з фільму «Гіркі жнива». Фото: сайт Кінорум.

Документально-художній фільм «Будинок «Слово»» (2017), режисера Тараса Томенка. Фільм розповідає про одну з найтрагічніших сторінок української історії – долю письменників і митців «Розстріляного відродження», які мешкали в унікальному харківському будинку під назвою «Слово». Будинок «Слово» – це архітектурний символ 1920-х років, зведений спеціально для українських літераторів, поетів, художників і науковців. Його мешканцями були Микола Хвильовий, Остап Вишня, Микола Куліш, Валер’ян Підмогильний, Лесь Курбас, Павло Тичина, і багато інших представників української культурної еліти того часу. Проте цей дім, який мав стати осередком творчої свободи, з часом перетворився на місце тотального стеження, арештів і смертей. Квартира за квартирою – мешканців забирали вночі органи НКВС. Ті, хто ще залишався, чекали своєї черги. Фільм показує, як ідеали свободи, мистецтва і національної ідентичності зіштовхуються з безжальним тоталітарним режимом.

Історичне підґрунтя. Будинок «Слово» був зведений у 1928 році в Харкові, тодішній столиці Української РСР, як частина державної програми підтримки письменників. Назву він отримав через форму літери «С» (від слова Слово), яку має з висоти. З часом «Слово» стало центром інтелектуального життя України. Саме тут народжувалися шедеври української літератури модерного періоду, формувалися національні ідеї. Але вже за кілька років більшість його мешканців були репресовані, розстріляні або заслано в табори. Це стало частиною масового винищення української інтелігенції у 1930-х роках – трагедії, відомої як Розстріляне відродження.

Художнє бачення. Фільм поєднує документальну хроніку, реконструкції та поетичні образи. Режисер Тарас Томенко і сценаристка Любов Якимчук створили емоційно насичений кінопортрет покоління, яке вірило у слово як у зброю свободи. Візуально фільм побудований на контрасті – світло і тінь, мрія і реальність, дім і тюрма. Важливу роль відіграє музичний супровід і голос за кадром, який ніби промовляє від імені тих, хто вже не може говорити. «Слово» у цьому фільмі – не просто будинок, це символ українського духу, що вижив навіть після тиші репресій.

Цікаві факти. Фільм знімали у справжньому Будинку «Слово» в Харкові. У стрічці використані реальні щоденники, листи та архівні фото письменників. У 2018 році фільм отримав Гран-прі на фестивалі «Кіномаркет» у Каннах (Marché du Film). «Будинок «Слово»» увійшов до програми кінопоказів ЮНЕСКО як фільм, що зберігає культурну спадщину. У 2021 році вийшло продовження – «Будинок «Слово». Нескінчений роман», де досліджується спадок і вплив покоління Розстріляного відродження.

Фільм відкриває для сучасного глядача моральну силу покоління митців, що загинули, але не зреклися слова. Стрічка не лише документує трагедію, а й зшиває культурну пам’ять, показуючи, що сучасна Україна продовжує традицію боротьби за ідентичність, розпочату у 1920-х. «Слово» – це не лише назва дому, це обітниця говорити правду, навіть коли за неї забирають життя.

Історична драма, біографічний фільм «Таємний щоденник Симона Петлюри» (2018), режисера Олеся Янчука. Фільм розповідає про Симона Петлюри – політика, військового діяча та символа боротьби за незалежність України у 1917–1920 роках. Події починаються у Парижі, куди Петлюра змушений емігрувати після поразки українських визвольних змагань. Він живе у вигнанні, але продовжує боротися – словом, пам’яттю, дипломатією. Його внутрішній світ розкривається через вигаданий «щоденник», у якому Петлюра осмислює шлях, помилки й жертви заради волі України. Тим часом у радянській росії готують замах на нього. Фінал стрічки трагічний: Петлюра гине від руки агента НКВС Самуїла Шварцбарда, який згодом був виправданий французьким судом під впливом радянської пропаганди.

Історичне підґрунтя. Фільм ґрунтується на реальних історичних подіях, пов’язаних із життям і смертю Симона Петлюри – однієї з найсуперечливіших і водночас найважливіших постатей української історії ХХ століття. Петлюра очолив боротьбу за незалежність України після розвалу Російської імперії. Як Головний Отаман військ УНР, він намагався об’єднати українські сили, стримати наступ більшовиків і вибороти державність у хаосі революцій. Після еміграції продовжив дипломатичну діяльність, намагаючись привернути увагу Європи до українського питання. Замах на нього став одним із перших актів радянського терору за кордоном, а його смерть є символом трагедії визвольного руху, який не припинився навіть у вигнанні.

Художнє бачення. Режисер Олесь Янчук створив психологічно-історичну драму, де документальні події поєднані з внутрішнім світом героя. Кольорова палітра стрічки стримана, у сіро-блакитних тонах, що передають холод вигнання та біль втрати Батьківщини. Важливу роль відіграє музика Мирослава Скорика,  вона додає емоційної глибини та трагічної урочистості. Фільм не лише реконструює історичні події, а й ставить питання моралі, честі, пам’яті.

«Таємний щоденник Симона Петлюри» – це спроба повернути українцям власну історію, очистити її від радянських міфів і показати справжнього Петлюру – людину, яка до кінця вірила у незалежну Україну.

Цікаві факти. Зйомки проходили у Києві, Львові, Парижі та Кам’янці-Подільському. У фільмі використано справжні архівні фото і документи Петлюри. Для відтворення Парижа 1920-х років художники відтворили інтер’єри французьких кав’ярень і вулиць у Києві. Композитор Мирослав Скорик написав оригінальний саундтрек спеціально для цієї стрічки. У 2019 році фільм отримав Державну премію імені Олександра Довженка за видатний внесок у розвиток українського кіномистецтва.

Ця стрічка не лише біографія, а й символ духовної незламності, який перегукується з сучасністю, коли українці знову відстоюють своє право бути вільними.

Далі буде….

Джерела:

1. Копитько О. Дві рецензії на фільм «Таємний щоденник Симона Петлюри» [Електронний ресурс] / Олексій Копитько // Історична правда : [онлайн-вид.]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://www.istpravda.com.ua/columns/2018/10/19/153034/. – Назва з екрана. – Дата публікації : 19.10.2018. – Дата звернення : 10.11.2025.
2. Майборода В. Український фільм Поводир / The Guide (2014) [Електронний ресурс] / Володимир Майборода // Народний оглядач : [інтернет-портал стратегічних новин]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://www.ar25.org/article/ukrayinskyy-film-povodyr-guide-2014.html. – Назва з екрана. – Дата публікації : 13.01.2016. – Дата звернення : 10.11.2025.
3. Сорока І. «Ми всі зараз мешканці будинку «Слово»»: Тарас Томенко про ігровий фільм, присвячений «розстріляному відродженню» [Електронний ресурс] / Ірина Сорока // Суспільне. Культура : [інф. інтернет-вид.]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://suspilne.media/culture/720882-mi-vsi-zaraz-meskanci-budinku-slovo-mikola-tomenko-pro-igrovij-film-prisvacenij-rozstrilanomu-vidrodzennu/. – Назва з екрана. – Дата публікації : 04.04.2024. – Дата звернення : 10.11.2025.
4. Це 9 українських історичних стрічок [Електронний ресурс] // PinchukArtCentre : [інтернет-видання]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://pinchukartcentre.org/news/pinchukartcentre-ta-ukrzaliznicya-predstavili-skulpturu-oleksiya-saya-volya-na-centralnomu-zaliznicnomu-vokzali-kijeva. – Назва з екрана. – Дата публікації : 22.01.2025 – Дата звернення : 08.11.2025.
5. Шерстобітова Н. Фільм «Гіркі жнива» – історія нескореного духу [Електронний ресурс] / Наталія Шерстобітова // Детектор медіа : [інтернет-вид.]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://detector.media/blogs/article/124245/2017-03-20-film-girki-zhnyva-istoriya-neskorenogo-dukhu/. – Назва з екрана. – Дата публікації : 20.03.2017. – Дата звернення : 09.11.2025.