Кільдеров Максим

Кільдеров Максим
Художник

24 лютого російські війська захопили Нову Каховку. Жителі міста й нині знаходяться в окупації, але героїчно чинять опір загарбникам та намагаються щоразу нагадати, що Нова Каховка — це Україна. Новокаховський художник Максим Кільдеров був активним учасником проукраїнських мітингів, висвітлював події у місті через соцмережі та ЗМІ. Під час війни став волонтером та благодійником. 
В окупації художник пробув 55 днів. Евакуювавшись у Вінницю, продовжив займатись волонтерством через свою мистецьку діяльність. Малюнки Максима це - мікс дудлінгу та каліграфії, він називає його неоорнаменталізмом. Ним він створює мурали, розфарбовує будинки, паркани, одяг і навіть використану зброю. Окрім того, він є автором одного з вагонів «Потяг до перемоги». 
Про свою мистецьку та волонтерську діяльність художник Максим Кільдеров розповів в інтерв’ю для проєкту «АртСпротив».


Моя історія війни
(інтерв’ю)


Від самого початку повномасштабного вторгнення росії в Україну ви займалися волонтерською діяльністю, націленою на допомогу жителям Нової Каховки. Розкажіть, що саме і як ви це робили?
Все почалося ще до повномасштабного вторгнення, коли розповсюджувалася інформація про те, що росія нападе. Я дуже щільно слідкував за російським пропагандистським телебаченням. Почав знаходити взаємозв'язок з тими речами, що промовлялися на «Соловйов Live» і що відбувалося у внутрішньополітичному напрямку росії. Розумів, що наближається війна. 
23 лютого десь о 22 годині в мене з’явилася інформація, що велике групування росіян сконцентроване у Криму. Існує ймовірність, що зранку щось почнеться. До чого я це все говорю, що ми за пару днів до вторгнення почали вже писати патріотичні лозунги на вулицях міста - різнопланові проукраїнські графіті. Також замислились над створенням ком’юніті. Якщо щось почнеться, щоб люди були об’єднані. 
Коли почалась війна, з першого дня в Інстаграмі я вів прямі репортажі з Нової Каховки. А мій товариш Стефан Воронцов вів це все у Твіттері. Потім нам почали надходити запити, що потрібна допомога людям. Прохали віднести батькам ліки, щось купити та інше. Люди пропонували донати. Оскільки у нас вже була ком’юніті, ми вирішили займатися волонтерською діяльністю. Зібралися, створили штаб і почали свою діяльність як волонтерська організація «Humanity». Деякі з нас робили закупівлю в аптеках, брали ліки, які у нас запитували. Деякі – стояли в чергах у магазини, закуповували необхідні продукти. Все це звозили в штаб, а потім розподіляли людям.
Десь на четвертий день війни я пішов до мера міста, не дивлячись на те, що в мене завжди з ним був конфлікт, через мою графіті діяльність. Хотів домовитися про допомогу - безперешкодно їздити містом та возити гуманітарку. Я не виключав, що в нього є якісь контакти з окупантами. Але мер сказав, що нічим допомогти не може, і взагалі він мав дуже втомлений вигляд та пригнічений емоційний стан. Допомогти розвозити гуманітарку відгукнулись люди, їх імена я зараз не можу назвати, поки Каховку не деокупують. І ми почали доставляти ліки та робити закупівлю на їхній машині.
Десь на десятий день один з наших волонтерів потрапляє «на підвал» росіян, через фото в телефоні, де було зображення розбитої російської техніки. Після чого в наш штаб прийшли три російські автоматники та репортер з кінокамерою. Вони хотіли відзняти матеріал, що вас не бомблять, у вас є світло, і ви при такій «гарній» владі можете займатися чим захочете. А наша фармацевтка поставила їм питання: «Ми зобов’язані зніматися, нам щось буде, якщо ми відмовимося?». Ті відповіли, що ні, як забажаєте. Ми відмовилися, але добре розуміли, що нас хтось здав, і сюди знову можуть прийти непрохані гості. Наступного дня ми змінили локацію. І до кінця існування цього волонтерського центру нашу нову точку ніхто не виявив. Там продовжили свою діяльність: закуповували цілими мішками крупи, картоплю, соняшникову олію, солодощі та інше. Так потихеньку опрацювали кілька тисяч заявок на допомогу.
Під час дії волонтерського центру були й різні конфузи. Адже приходили до нас працювати різні люди, яких ми не добре знали. Але свої помилки намагалися по можливості виправляти. Наші люди легко могли потрапити «на підвал», через це змушені були шифруватися, щоб не видати себе. Були й наративи серед місцевих жителів, що ми скуповуємо ліки, аби створити гуманітарну кризу, що продаємо їх своїм. Цю тему розігнали в Інстаграмі, почали сипатися погрози. Оскільки я був публічним обличчям нашої організації, то на мене вилилась велика тонна хейту. Реально тоді було страшно, адже з одного боку руснява влада, з іншої – не зрозуміло, чи «сипарнулася» наша влада, з третьої – розлючені люди, через роздуту інформацію. Ну нічого, Слава Богу, що далі все було нормально. Хоча осад залишився, адже ми намагалися всіма силами допомогти. Люди не розуміли, що все висвітлювати ми не могли, бо на той момент це було небезпечно. 
А ще я дуже багато відзняв матеріалу про життя Нової Каховки під час російського захоплення. Зараз, окрім творчої діяльності, монтую документальний фільм «Щоденник окупації».

У Новій Каховці, як і у Херсоні були великі мітинги протесту проти російської окупації. Чи були ви на них?
Через свої медіаканали я закликав людей збиратися на акції протесту, але це було свідомим вибором кожного, бо існувала небезпека. Адже ми добре знаємо як розганяють мітингувальників  у росії. 
Натягнув на себе побільше одягу (враховуючи досвід російських мітингів), якщо будуть бити, щоб не так було боляче. 6 березня пішов на мітинг. Зібралося до 300 людей біля кінотеатру «Юність». Всі вигукували лозунги, потім я вийшов у прямий етер телеканалу «1+1» та показав все, що у нас відбувалося. Протягом 10 хвилин цієї відеозйомки я помітив, що людей стає все більше та більше. Я очманів, бо зібралося народу до двох  тисяч. І люди все сходились і сходились, як струмки збираються в річку. Вся дорога від кінотеатру «Юність» до стадіону «Енергія» була заповнена мітингувальниками. Загальна кількість людей сягнула до 6 000, мабуть, десь 80% каховчан. Всі, хто мав змогу ходити прийшли на мітинг. Ми рушили до будівлі виконкому, дорогою з’ясувалося, що вирубили всі можливі джерела зв’язку. На стінах з балончика я написав великими літерами слово «УКРАЇНА». Потрібно ж було якось свій графіті страйк виразити у цій всій історії. Хочу зазначити, що народ був, як одне єдине ціле, всі вигукували лозунги. Цими діями люди показали, що Нова Каховка - це Україна. Щоб потім ніхто ніякими референдумами не міг сказати щось інакше. 
Через хвилин 15 російські солдати почали кидати в нас димові шашки, стріляти в повітря. Так вони намагалися розігнати людей. Проблемою у нас було те, що ми не мали хоча б одного сильного лідера. Деякі люди почали тягнути натовп в різні сторони. Це було великим мінусом. Потім з’явився «Урал» з кулеметом, який стріляв у повітря. Були серед нас і круті сміливці, які прямо перед ними розмахували українськими прапорами. Але мітингувальники потихеньку розходились, бо почали затримувати людей, перевіряти телефони та складати списки протестувальників.

В окупації ви продовжили свою творчу діяльність. Вашим «полотном» для малювання стала згоріла ворожа бронемашина, про це навіть писали закордонні ЗМІ. Чому БМП, розкажіть?

Коли я дізнався, що є покинута БМП, я зрозумів, що хочу цю бронемашину розмалювати. Чому БМП, бо це крута форма та символ. Так я міг протранслювати, що ми – українці не здаємося і навіть когось, можливо, надихнути. Ми поїхали туди, взяв із собою один балон фарби. На місці побачив, що якийсь мужик розбирає уже цю БМП на запчастини – наших людей не перемогти. Телефон там встромив у пісок, щоб зробити зйомку. Швиденько за хвилин 10 розмалював. Хоча було стрьомно, бо не виключено, що в лісі снайпера сидять. Але ж я не робив чогось протиправного, і не вважав це наругою за яку мене могли застрелити. Зробивши, потім зрозумів, який це був великий ризик та мій єдиний ідіотський вчинок під час окупації. Вистачило ще й розуму виставити фото в Інстаграм.

Максиме, ви провели в окупації 55 днів, потім евакуювалися до Вінниці. Що вас змусило виїхати?
Під час окупації я взагалі не знаходився вдома, бо там було небезпечно. Я постійно никався, спочатку у бабусі, потім у товариша, а останні днів 25 у нашому волонтерському штабі. На підлозі матрац, і в принципі цього було достатньо. Там продовжував малювати свою ще одну велику роботу (5 на 2 метри), де я використав символи, що означали історію - спостереження в окупації, які переніс на полотно.
У «Humanity» я виконував більше операційні функції. Потім зрозумів, що тут на місці вже не приношу достатньо користі для движухи. Можу більше зробити на території вільної України. Там, я буду вільним і у своїх висловлюваннях, бо на останній моїй роботі, я реально намагався не використовувати деякі символи. Думав, коли буду її вивозити (а у мене вийшло це зробити та презентувати на виставці у галереї «Лавра» у Києві), щоб русня не придовбалася ні до чого. 
Я був публічною персоною і знаходився у категорії ризику - це було ще одним поштовхом для евакуації.

У Вінниці ви створили мурал з перфоменсом, присвячений Новій Каховці. Нам відомо, що він складається з 8 стін, дві з яких розписані синьою та жовтою фарбами. Дві стіни - це 25% площі  локації, саме 25% мешканців на той час залишилось проживати у Новій Каховці з початку російської навали. Хотілось би більше почути від вас про цей мурал і про перфоменс. 
Я побачив, що у медіапросторі не так багато уваги приділено Новій Каховці. Розумів, що в країні є більші проблеми. Тому й вирішив зробити щось таке, щоб про моє місто не забували. Я нічого в цьому муралі не зашифровував, а просто багато разів написав слово «Нова Каховка». Через QR-коди можна подивитись відео про початок окупації, перші прильоти по місту, інсайди, які я знімав. 
Потім пізніше зробив перфоменс - намалював там на місці 8 полотен - такі квадратики, які поєднувалися в одну суцільну мозаїку. І ці роботи я потім розіслав топдонаторам, які найбільше допомогли в евакуації жителів Нової Каховки. Адже саме завдяки їх донатам було вивезено кілька сотень каховчан.

Свою неординарну техніку малювання ви почали застосовувати на використаній зброї. Розмальовуєте гільзи від снарядів, тубуси від протитанкових ракет – все це завдяки вам перетворюється на справжні витвори мистецтва. Як виникла така ідея, і де ви берете ці небойові снаряди?
Ця ідея лежить на поверхні. Я не перший і не останній, хто почав розписувати тубуси, гільзи і таке інше. Для мене це цікаво. Я завжди люблю працювати з матеріалами, які мене оточують. Починаючи з полотен, закінчуючи людьми, автомобілями, муралами. Я не бачу в цьому чогось надзвичайного. Просто обігрую нові форми того, що оточує. 
Де я це беру? Варіант А: мені в знак подяки відправляють хлопці з фронту, роблять такі підгончики. Варіант Б: я шерстю форуми, аукціони. Якщо щось з моїх робіт продається за кордон, то я певний відсоток витрачаю, щоб закупити знову ж таки подібний матеріал для поповнення колекції, або створення нових артоб’єктів. Ще частину коштів я відправляю на допомогу нашим друзям з Нової Каховки. Частина – підтримує мій побут. В підсумку виходить така нормальна економічна історія. 

Укрзалізниця 23 серпня 2022 року запустила «Потяг до перемоги», який складається з 7 вагонів, розписаний українськими митцями. Ці ілюстрації присвячені подвигам українців, які чинять опір окупантам. Ви стали автором одного з вагонів, присвячений спротиву Херсонщини. Розкажіть, будь ласка, чому саме вас запросили розмальовувати цей славнозвісний потяг?
Я просто натрапив на опен-кол по створенню якогось цікавого мистецького проєкту. Виявилось, що це якраз «Потяг до перемоги»*. У мене вже були ідеї та напрацювання. Тим паче я вже мав досвід роботи з потягами. У 2021 році розписував 7 вагонів «ГогольTRAIN». Ще зіграло те, що я пережив окупацію. Адже, своїм мистецтвом ми повинні були розповісти про спротив українців на ТОТ. Історію розкаже краще той, хто був її свідком. Так мене вибрали, і я розписав вагон «Потяг до перемоги».

*«Потяг до перемоги» — це проєкт-подяка всім партизанам, залізничникам, лікарям, військовим і цивільним на тимчасово окупованих територіях, створений спільно з Укрзалізницею, комунікаційною агенцією Gres Todorchuk та українськими митцями під кураторством Каті Тейлор. 

Максиме, ви активно влаштовуєте аукціони, а зібрані кошти донатите на користь ЗСУ та людям в окупації. Якими вже є результати цих зборів?
Чесно кажучи, спочатку не вів звітності. Це займало б багато часу. Коли отримав верифікацію на редіті, завів собі невеликий канал. Почав туди виписувати свої донати, які я роблю напряму людям з Херсонщини, чи гуманітарці у Новій Каховці. Ще скуповую у військових Соледарського, Бахмутського напрямку та інших гарячих точок використані снаряди, отримані кошти вони витрачають на потреби їх підрозділів. Так почав потроху фіксувати донати. За останніми підрахунками десь 290 000 гривень пішло на потреби ЗСУ. Більше чим півмільйона гривень зібрали на евакуацію людей з Нової Каховки – 150 людей за нашими списками, та кілька сотень за іншими. Під час окупації вдалося допомогти людям на суму понад два мільйони гривень, обробивши кілька тисяч заявок.
Розкажіть про свої плани на майбутнє?
В моїх планах: велика галерейна виставка в Америці та майбутній проєкт в Європі. А так в цілому - продовжувати робити те, що я вмію. Вносити таким чином свій внесок у Перемогу, адже без неї у нас немає ніякого майбутнього.
Чого б ви хотіли побажати новокаховчанам, які ще поки знаходяться в окупації?
Сподіваюсь, що деокупація Нової Каховки обійдеться найменшою кров’ю. Що русня звідти просто звалить, зробить черговий жест «доброї волі». А ще побажаю кращої майбутньої влади, яка не буде повторювати помилок попередньої. Надіюсь, що знайдуться достойні. 


Інтерв’ю записала Руденко Людмила 
квітень 2023 р.


Інтернет-ресурси

 


Календар подій

      1 2
3 4 5 6 7 8 9
1011121314 15 16
171819 20 212223
24252627282930