Лариса Руденко. Примадонна Київської опери

Творча діяльність народної артистки СРСР Лариси Архипівни Руденко була яскравою сторінкою вітчизняного вокального мистецтва. Понад 30 років вона була провідною солісткою Київського державного академічного театру опери та балету ім. Т. Г. Шевченка. Усе зачаровувало в цій чудовій співачці – і обворожлива зовнішність, і граційна, непідвладна рокам, постава, і широчінь та чистота душі, і простота в поведінці, і високе мистецтво перевтілення в образ. Та над усім цим підноситься неповторне за красою тембру, за силою рідкісної краси густе, сильне мецо-сопрано, багате на темброві відтінки та нюанси, що обіймало понад дві октави й рівно звучало в усьому діапазоні, викликаючи захват у публіки. Недарма ж видатний співак Борис Гмиря якось вигукнув захоплено: «Дивуєшся тільки, до чого ж багата природа, що може створити таку красу, як людський голос, і такий, як у Лариси…»

Лариса Руденко народилася 28 січня 1918 р. у місті Макіївка Донецької області в родині службовця. Вокальну освіту отримала в Київській консерваторії (клас професора Олени Муравйової). Наприкінці 1938 р. при навчальному закладі відкривається оперна студія, солісткою до якої зараховують і Ларису. А через рік молода співачка стає солісткою Київського державного академічного театру опери та балету ім. Т. Г. Шевченка.

З перших же кроків своєї оперної діяльності Лариса Архипівна гармонійно пов’язувала повноцінне звучання голосу з продуманою, осмисленою сценічною поведінкою. Її оперні партії були різні за характером, вони втілювали різноманітні емоційні відтінки – горе матері, мужність бійця, хвилювання закоханої, страждання покинутої жінки тощо.

Вона створила галерею вокально-сценічних образів в операх російських та українських композиторів, оволоділа репертуаром світової оперної класики. Багатогранний талант, постійний творчий пошук, велика працездатність дозволили артистці з незмінним успіхом виконувати різнопланові ролі. Це – волелюбна Кармен (Ж. Бізе «Кармен»), трагічна Любаша (М. Римський-Корсаков «Царева наречена»), мужня Уля Громова (Ю. Мейтус «Молода гвардія»), гордовита Марина Мнішек (М. Мусоргський «Борис Годунов»), жартівлива Стеха (К. Данькевич «Назар Стодоля») та ін.

Цікавою сторінкою творчості актриси є її репертуар сольних концертів. Він великий за обсягом і різноманітний за змістом. Не раз чарувала співачка слухачів проникливим виконанням романсів М. Лисенка, Я. Степового, К. Стеценка, М. Глінки, П. Чайковського, С. Рахманінова, С. Танєєва, М. Римського-Корсакова, Л. Бетховена, Й. Брамса, Г. Доніцетті, К. Сен-Санса та ін. Вагомим внеском у скарбницю української культури стало перше виконання творів українських радянських композиторів – К. Данькевича, Ф. Надененка, Г. Майбороди, Ю. Мейтуса, Г. Жуковського, І. Шамо. У репертуарі співачки багато українських народних пісень в обробці М. Лисенка, А. Коціпінського, А. Єдлички, Л. Ревуцького, Б. Лятошинського, А. Штогаренка, Г. Майбороди.

У 1970 р. Лариса Архипівна Руденко залишила оперну сцену в розквіті своїх творчих сил і таланту. Останні спектаклі пройшли з величезним успіхом – голос співачки звучав яскраво, соковито. Як завжди вродлива, поставна – і на своїх останніх спектаклях вона чарувала своєю артистичністю і майстерністю.

Наступна важлива сторінка творчої біографії – її педагогічна діяльність. Викладати сольний спів вона почала ще в 1951 р. у Київській консерваторії. З 1966 р. по 1970 р. завідувала кафедрою співу в Київському театральному інституті ім. І. Карпенка-Карого. З 1970 р. вона повністю переходить на викладацьку роботу і займає посаду професора кафедри сольного співу Київської державної консерваторії ім. П. Чайковського. Вся педагогічна праця Л. Руденко підпорядковувалася головній меті – домогтися виразного, емоційного, осмисленого співу, з допомогою якого передавати глибокий ідейний зміст музичного твору.

Лариса Руденко – автор численних статей. Багато енергії вона присвятила розвиткові художньої самодіяльності, була постійним членом журі багатьох фестивалів, оглядів самодіяльного мистецтва.

Співачка пішла з життя 19 січня 1981 р. Похована на Байковому кладовищі у Києві.

Підсумовуючи свою творчість, Лариса Архипівна сказала: «Усе, що мала в серці, віддала йому, рідному театру, концертній естраді, бо не мислила, не уявляла поза співом свого життя, бо хотіла співом передати отой великий прекрасний світ, який явився мені в музиці великих композиторів, безіменних наших творців рідної пісні. Голосом я сповідувала людям своє серце. Щось зробила, а щось і не вдалося завершити, але все життя моє було і залишається в співі – доки битиметься в грудях серце!»

Список літератури:

1. Грисенко Л.Н. Лариса Руденко / Л.Н. Грисенко. – К. : Муз. Україна, 1978. – 53 c.

2. Кагарлицький М. Магія чарівності: Слово про Ларису Архипівну Руденко з нагоди 90-річчя від дня народження / М. Кагарлицький // Культура і життя. – 2008. - № 7. – с. 1.

3. Кушко І. В служінні народу – щастя. / І. Кушко // Мистецтво. – 1961. – № 2.