Весна 2022 року. У повітрі – вибухи, у повітрі – смерть. Але також у повітрі – боротьба, незламність, гідність. Саме ці слова стали уособленням «Азовсталі» – металургійного комбінату в Маріуполі, який перетворився на символ героїчного спротиву в умовах повного оточення та щоденних бомбардувань.
Протягом 86 днів військові різних підрозділів Збройних сил України, зокрема, полку «Азов», 36-ї окремої бригади морської піхоти, прикордонники, нацгвардійці та поліцейські, тримали оборону у надскладних умовах. Вони боронили не лише стратегічний об'єкт, а й сотні цивільних, які ховалися у бомбосховищах заводу.
У той час, коли більшість світу лише читала заголовки новин про облогу Маріуполя, з підземель «Азовсталі» виходили кадри, які змушували здригатися навіть найбайдужіших. Це була правда війни – без прикрас, без постановки, без режисури. Справжнє обличчя боротьби.
Фото з відкритих джерел
Автором серії знакових знімків став Дмитро Козацький, боєць полку «Азов», відомий під позивним «Орест». Він не був професійним фотографом, але володів чимось набагато більшим – здатністю бачити світло навіть у найглибшій темряві. Його фото стали візуальною іконою оборони «Азовсталі», справжньою зброєю інформаційного фронту.
Дмитро «Орест» Козацький. Фото: @Kztsky, соціальна мережа «Х» («Twitter»)
Найвідоміші кадри з «Азовсталі»
- Боєць без руки, який сидить у підпільному шпиталі, загорнутий у військовий светр і шапку, – це погляд у глибину страждань. Він не ховає культю, не відвертає обличчя. Його постава говорить: я тут, я живий, і я не здамся.
- Палаюче світло у темряві – портрет захисника, який сидить біля імпровізованого вогнища. Його обличчя закіптюжене, погляд – спокійний, але рішучий. Цей кадр передає атмосферу тривалої облоги, коли єдине тепло – вогонь і братство.
- Поранений боєць із посмішкою, який тримає горнятко й показує знак перемоги, попри втомлене, обпалене обличчя й апарат на пошкодженій руці. Це фото неможливо забути: воно сповнене гіркоти, сили й любові до життя водночас.
Ці фото стали не лише доказами воєнних злочинів росії, а й художніми свідченнями людського подвигу.
Кожна фотографія, зроблена на території заводу, була створена в умовах постійної загрози – обстрілів, авіаударів, нестачі їжі та медикаментів. Коли Дмитро Козацький передавав свої фото в мережу перед виходом із заводу, він написав: «Дякую за прихисток, "Азовсталь", – місце моєї смерті та мого життя».
Ці знімки стали зброєю в руках України – моральною, емоційною, незаперечною. Дві світлини перемогли у престижному фотоконкурсі у Парижі – The Prix de la Photographie. Автор фотографій отримав «золото» в категорії «Рress/war» (преса/війна), та у загальній категорії «Press» (преса) легендарна серія болючих фотографій з «Азовсталі» під назвою «The Light will win» («Світло переможе») посіла 2 місце.
Світлини миттєво з’явилися на обкладинках провідних світових медіа, їх демонстрували на виставках у Парижі, Варшаві, Берліні, Нью-Йорку. На знімки звертали увагу міжнародні правозахисники, політики, художники.
У Франції кадр «Ореста» був надрукований на обкладинці «Paris Match». У Великій Британії – опублікований у спецпроєкті «The Times». У Києві фото стали частиною виставки «В обличчя війни», що проходила в Музеї історії України у Другій світовій війні.
Історія створення легендарної світлини
Однією з найбільш впізнаваних фотографій, зроблених Дмитром Козацьким, є автопортрет, де він стоїть під променем світла, що проникає через пошкоджений дах «Азовсталі». Цей знімок став символом надії та незламності. Дмитро поділився, що ідея цього фото виникла під час переходу між бункерами. Спочатку він зробив пробний кадр на телефон, а наступного дня повернувся з камерою для завершального знімка. Через відсутність штатива, він використав підручні матеріали для фіксації камери, встановив таймер і зробив автопортрет. Лише після звільнення з полону Дмитро дізнався, що ця світлина отримала міжнародне визнання та стала символом стійкості українських захисників.
Фото: Дмитро Козацький. @Kztsky, соціальна мережа «Х» («Twitter»)
Після понад двох місяців оборони, у травні 2022 року, задля збереження життів українське командування наказало гарнізону припинити спротив. Тоді в полон до росіян потрапило понад 2 000 українських військових, включаючи Дмитра Козацького, який згодом був звільнений унаслідок обміну.
На жаль, сотні захисників «Азовсталі» досі перебувають у полоні. Їх утримують у нелюдських умовах, без належного медичного догляду, без зв’язку з родинами. Серед них – як жінки-військові, так і важкопоранені. Міжнародні організації не мають до них доступу, і вже понад два роки сім’ї чекають звісток.
Символами незламності стали не лише фотографії, а й самі герої, серед яких:
Катерина Поліщук («Пташка») – парамедикиня, яка співала у підземеллі «Азовсталі». Її пісні, записані на телефон, поширювалися мільйонами переглядів у TikTok та YouTube.
Ілля Самойленко – офіцер «Азову», який давав прямі включення зі сховищ під час облоги, тримаючи світову увагу до останнього дня.
Михайло Діанов – морпіх із травмованою рукою, фото якого до й після полону стало втіленням страждань і незламності. Саме його знімок облетів світ як доказ катувань.
Фото: @Kztsky, соціальна мережа «Х» («Twitter»)
Не зважаючи на фізичний та моральний тиск на наших захисників у полоні, вони продовжували боротьбу за Україну, демонструючи неймовірну стійкість та відданість своїй країні.
Наприклад, Назарій Грицевич, відомий під позивним «Грінка», під час допитів твердо заявляв про свою вірність військовому обов'язку та готовність виконувати накази до кінця. Його відповідь на провокаційні запитання пропагандистів була чіткою: «Ми – військовослужбовці, ми робимо своє діло до кінця. Є наказ стояти, немає наказу – йдемо. Я б виконував наказ. До останнього».
Інший захисник, Владислав Дутчак, також не піддавався на провокації під час допитів. Коли його намагалися звинуватити у злочинах проти цивільного населення, він категорично заперечував ці твердження, підкреслюючи відданість принципам честі та військової доблесті .
Крім того, відомі особистості оборони «Азовсталі», такі як Святослав Паламар (позивний «Калина») та Денис Прокопенко (позивний «Редіс»), під час полону продовжували демонструвати лідерство та підтримувати бойовий дух побратимів. Їхні звернення та поведінка стали символами незламності українських військових.
Не дивлячись на важкі умови утримання, ці герої не зламалися, зберігаючи вірність присязі та продовжуючи боротьбу за свободу України навіть у неволі.
Фотографії з «Азовсталі» – це не просто зображення. Це історія, вкарбована у пікселі. Вони вже стали частиною національної пам’яті, культурного спадку й живого архіву війни. Вони навчають, попереджають, надихають.
Українські бібліотеки, музеї, освітні установи мають зберігати ці фото, імена, історії. Щоб пам’ятали, розуміли і щоб світ не зміг заплющити очі.
