Марія Заньковецька. Гордість української сцени

"Театр для мене, перш за все і після всього, - Храм".

М.Заньковецька

М.Заньковецька відома талановита українка, яскрава зірка театрального мистецтва кінця XIX початку XX ст. Увійшла в історію українського театру як видатна українська трагедійна актриса. Зіграла десятки різних героїнь. У її репертуарі більше 30 сценічних ролей. Вершиною її таланту вважаються драматичні образи : Харитина ("Наймичка" І.Котляревського), Олена (" Глитай, або ж Павук" М.Кропивницького), Аза ("Циганка Аза" М.Старицького), Галя (" Назар Стодоля" Т.Шевченка) та ін.

М.Заньковецька ( Адасовська) народилася 4 серпня 1854 року у селі Заньки на Чернігівщині в дворянській родині Адасовських. Батько був судею ніжинського повітового суду, мав чудовий голос ( баритон), а мати Марія Василівна - сильне меццо - сопрано. У будинку часто збиралися гості : студенти, друзі. Для них влаштовувались сімейні концерти, до яких долучалась і дочка Марія. Вона змалку зростала в творчій атмосфері, її талант був помітним. З 10 років навчалася у приватному пансіоні Осовської в Чернігові. Брала активну участь у виставах, любила імпровізувати. Сам Л.І.Глібов, що тоді очолював драматичний гурток, дав їй першу роль  дівчинки - сирітки з казки "Донька Кащея". Красу рідної мови і магію слова відкрив їй учитель Чернігівської гімназії Микола Вербицький (український поет, друг Т.Г.Шевченка). Професійну освіту здобула в консерваторії, уроки акторської майстерності отримала у "батька українського театру" М.Кропивницького.  У 1876 році Марія вийшла на аматорську сцену Ніжинського театру і до кінця жаттєвого шляху не поривала зв'язків з ним. На одній з вистав її помітив капітан О.А.Хлистов, запропонував стати його дружиною. Вони  переїхали до Бессарабії, але брак був невдалим і через деякий час шлюб було розірвано. Тут відбулася зустріч Марії з М.Садовським, з часом вона стане його дружиною. Марія всю себе присвячує сцені : " Я кохалась у мистецтві, любов до сцени стала моїм життям". Свою першу  роль - "Наталка Полтавка"  зіграла у 1882 році в міському театрі Єлисаветграда ( нині Кропивницький) у трупі  Марка Кропивницького. Про цей перший вихід на професійну сцену вона згадувала : "Я хвилювалась у першій дії, не чула свого голосу, коли співала "Віють вітри". За кулісами я від хвилювання упала і пам'ятаю як забігали всі навколо мене. У другій дії я вже оволоділа собою і твердо вела свою роль." Саме для цього виступу М.Адасовська обрала собі сценічний псевдонім ( Заньковецька), від назви рідного села Заньки. Від свого першого дебюту Заньковецька невтомно 40 років віддала українській сцені. Була окрасою  в найпрофесійніших театральних трупах. Працювала з геніальними корифеями українського театру : М.Кропивницьким, М.Старицьким,  М.Садовським, П.Саксаганським, І. Карпенком - Карим. Драматург Карпенко - Карий про М.Заньковецьку писав : "Про неї слово талант - дуже слабеньке слово - це геній сцени". 

М.Заньковецька вражала глядачів природністю акторської гри. Сценічне мистецтво акторки відзначалося  щирістю, високою майстерністю. За роль Ярини в "Невольнику"Т.Шевченка, отримала від М.Кропивницького бірюзовий перстень зі словами : "Заручаю тебе, Марусю, зі сценою, тепер мені є для кого писати драми". Дуже помітною і успішною була її участь в "Наймичці". Садовський у своїх згадках писав : "Це був такий  тріумф українського слова, якого воно більш ніколи не зазнавало.

М.К.Заньковецька, цей велетень і талант, розгорнула перед публікою такі дивні риси простоти і мистецтва, в яких ця публіка, що звикла до штучного і через це блискучого виконання імператорських артистів, потонула в тій божественній художній простоті артистки".

М.Заньковецька володіла красивим голосом - драматичним сопрано, чарувала глядачів  неповторним виконанням українських народних пісень. Її репертуар в комедіях, водевілях, комічних операх був чималим : Пріська "По ревізії" М.Кропивницького, Проня "За двома зайцями" М.Старицького, Уляна "Сватання на Гончарівці" Г.Квітки - Основ'яненка, Оксана "Запорожець за Дунаєм" С.Гулака - Артемовського та ін. Її грою захоплювалися і корифеї театру, і глядачі. "Свідома, занадто свідома діячка української сцени. Могутній талант, який зробив би честь найкращій європейській сцені..." - так про М.Заньковецьку писав Симон Петлюра. "Для нас, згадує Мар'яненко, акторів старшої генерації, Марія Костянтинівна завжди була зразком і недосяжним ідеалом. Я був свідком, коли молодь після вистави випрягала коней і сама впрягалась в фаєтон і довозила актрису до  приміщення". 

Марія Заньковецька вела активну діяльність. Разом з М.Садовським 1888 року заснували власну трупу, яка проіснувала 10 років. Пізніше М.Садовський і М.Заньковецька організували в Києві перший стаціонарний український професійний театр, який розпочав роботу 1906 року в Полтаві. У Ніжині, за її допомоги, було створено народний хор, театр. Вона знімалася в перших українських фільмах (" Наталка Полтавка", "Остап Бандура," " Наймичка"). Останні роки свого життя М.Заньковецька провела з родиною своєї племінниці. Померла 4 жовтня 1934 року. Похована в Києві на Байковому кладовищі. Її ім'ям названо Львівський національний драматичний театр, вулиці в Дніпрі, Києві,  Кропивницькому,  Одесі. Марія Заньковецька першою в Україні була удостоєна звання народної артистки. Вона увійшла до  плеяди корифеїв української сцени. Творчість М.К.Заньковецької мала велике значення для формування національного театрального мистецтва.

Інтернет-посилання

• Марія Заньковецька – легенда українського театру (До Міжнародного дня театру)
• Марія Заньковецька в спогадах сучасників
• 166 років тому народилась зірка українського театру Марія Заньковецька
• Презентація: Марія Заньковецька - перлина українського театру...
• Марія Заньковецька: як і чим жила легенда української сцени
• Заньковецька Марія Костянтинівна