Головна Мистецькі постаті Мистецькі постаті України Марко Кропивницький. Незабутній корифей української сцени

Марко Кропивницький. Незабутній корифей української сцени

22.05.2020

Минуло 180 років від дня народження українського письменника, драматурга, театрального режисера та актора Марка Кропивницького. Із його іменем пов'язані створення українського професійного театру в Україні й наступний етап розвитку реалістичної драматургії.

Народився Марко Лукич Кропивницький 22 (10) травня 1840 року в с. Бежбайраки на Херсонщині (Бобринецький повіт Херсонської губернії), недалеко від нинішнього обласного центру Кропивницький, названого на честь драматурга.

При народженні доля щедро обдарувала його талантами: він став видатним режисером і драматургом, керівником і організатором театральних труп. Композитор, музикант, поет, великий актор. Полум’яний публіцист, він віртуозно володів словом, викликаючи захоплення і відгук сердець тисяч людей. До того ж мав неабиякий педагогічний хист – Кропивницький виховав цілу плеяду чудових майстрів професійної сцени. У його трупі розквітли таланти Марії Заньковецької, Миколи Садовського, Любові Ліницької, Панаса Саксаганського, Ганни Затиркевич-Карпинської, Марії Садовської-Барілотті, котрі стали славнозвісними акторами, зірками світових підмостків.

З ім’ям Кропивницького тісно пов’язані виникнення та розквіт українського професійного театру. Важко переоцінити його внесок у нашу культуру, бо саме Марку Лукичу належить стрижнева роль у створенні національної школи театрального мистецтва, у формуванні різнопланового та самобутнього українського репертуару.

Його по праву шанобливо називають батьком українського театру, і це визначення у повній мірі віддзеркалює багатогранну натуру творця і людини.

Кропивницький був одним із перших, хто надав українському театру соціального значення, максимально наблизивши сценічне дійство до народу. Часто легкий жанр водевілю у талановитого режисера виходив за межі суто розважального, ускладнюючись і збагачуючись суспільними мотивами. На той час таке бачення мистецтва було сенсаційним.

Досконально володіючи майже всіма театральними професіями, Кропивницький творив на сцені правдиву картину життя – із радощами і печалями, пошуками істини та справедливості, сподіваннями й розчаруваннями. Всі елементи вистави – текст, грим, костюми, сценографія, музика, пластика, міміка, жести – створювали неповторні образи і притягували глядача, немов магнітом, чарували і захоплювали. Ті образи здавалися начебто до болю знайомими і разом з тим були наповнені глибинною новизною.

Велику увагу Кропивницький приділяв яскравості та етнографічному аспекту видовища, вплітаючи до нього побутові деталі, що відповідали відтворюваній добі. Приворожував публіку і романтизм мелодрам, де вирували неабиякі пристрасті на контрастах: гнів і ніжність, розпач і мрійливість, сум і веселощі, ненависть і кохання.

Марко Лукич жив і працював в умовах національного гноблення, про що свідчать царські укази того часу. Створений ним професійний театр протягом тривалого часу був осередком і головним джерелом української культури. Адже на той час багато українців не знали грамоти, тому не мали змоги читати нашу прекрасну класику. А театральне мистецтво доступне для кожного, хто має потяг до прекрасного. Вистави Кропивницького відкривали глибинний світ літератури і мистецтва, несли в народ величне слово, розширювали горизонти духовності.

Театр видатного майстра підносив все українське – історію, побут, пісні й танці, мелодійну мову.

Як драматург він написав більше 40 творів, які сьогодні складають золотий фонд української літератури. Понад 100 років не сходять зі сцени його драми і комедії, серед яких найвідоміші: «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Глитай, або ж Павук», «По ревізії», «Скрутна доба», «Помирились», «Пошились у дурні» та багато інших.

За свій вік Кропивницький зіграв понад 500 ролей, створивши достопам’ятні образи – по-справжньому самобутні та правдиві. Ролі були різнопланові – як драматичні, так і комічні, і всі вони стали шедеврами сценічного перевтілення та глибокого розкриття характеру персонажа.

Ще за життя Кропивницького критика високо оцінювала театральну діяльність великого майстра.

В історії світової театральної культури діяльність М. Кропивницького як керівника трупи і водночас режисера, актора, драматурга можна порівняти хіба що з багатогранною творчою діяльністю Мольєра у французькому театрі. Самовіддана боротьба Кропивницького за свій театр в умовах повної дискримінації трудового народу була іноді прикладом громадянського подвигу.

Кропивницький був колоритною неординарною особистістю, він не мислив себе поза творчістю. І на схилі років не втратив жадоби до пізнання життя, людей, мистецтва…

Вольовий, рішучий – і разом із тим запальний, захопливий. Нестримний, безкомпромісний, міг бути занадто різким і навіть грубим – утім наділений неабиякою душевною щедрістю і добротою. Привітний і щирий, вразливий і чутливий.

Безперечний оптиміст, великий гуморист, що завжди знаходив жарт і посмішку навіть у найтяжчі свої хвилини, – міг під враженням якихось неприємностей згущати барви… У його вдачі гармонійно поєднувалися крайності й суперечності. У тих протиріччях була особлива магія, що заворожувала: він притягував людей, вони приростали до нього душею.

А як він співав! Густий бас незвичайної сили, великого діапазону, м’якого приємного тембру брав у полон із першої ж хвилини. До речі, Марко Лукич першим виконав пісню на музику Данила Крижанівського «Реве та стогне Дніпр широкий».

Саме великому режисеру й актору композитор присвятив свою творчу працю, написавши на нотах: «Присвячую Марку Кропивницькому». Під  час виконання на сцені цього твору люди незмінно підводилися і співали разом з актором…

Кропивницького «було багато», енергія, яку він випромінював, іскрила та запалювала колег, друзів, рідних – він, здавалося, заповнював собою весь простір, і встояти перед його принадністю годі було й думати… Знати Марка Лукича і не любити його було просто неможливо. Його життя – наче горіння: він нестримно палав і хотів, щоб полум’яніли інші.

 

Починаючи з 90-х років, усе частіше живе у себе в Затишку. Утім гастролей не припиняє. При будь-якому самопочутті довго нудьгувати та сумувати Марко Лукич просто не вмів. Писав п’єси, зокрема й дитячі, за мотивами народних казок («Коза-дереза», «Івасик-Телесик» і «По щучому велінню»), які ставив у себе на хуторі. Виконавцями й глядачами були селянські діти. Кожна така вистава була святом і для дітей, і для самого актора. Виховний зміст і життєва мудрість п'єс-казок, нескладна драматургічна композиція, стислий і ясний розмовний діалог між дійовими особами, прекрасна народна мова – усе це свідчить про серйозне ставлення Кропивницького до п'єс для дітей, глибоке знання психології юної аудиторії, її запитів і потреб. З історії дитячого театру Марка Кропивницького.

Він активно клопотався про організацію школи для селян та їхніх дітей.

Наприкінці березня 1910 року Марко Лукич вирушив на гастролі до Одеси у складі трупи Колісниченка. Висвітлюючи ці останні артистичні виступи Кропивницького, столичний журнал «Театр и искусство» зауважував: «Незважаючи на свої сім десятків років за плечима, батько грав як колись – сильно, яскраво, із захватом, чаруючи тонким комізмом, життєвою простотою і художньою викінченістю своїх образів. <…> Приймала публіка Марка Лукича якось особливо сердечно і зворушливо, і в безконечних оваціях і викликах відчувалося не лише захоплення талановитим актором-художником, але й дань шанобливої поваги до одного з великих діячів України». Під час цих гастролей Кропивницький тяжко захворів і, повертаючись  до себе на хутір, 21 квітня 1910 року раптово помер у потязі від крововиливу в мозок. Листи й телеграми зі співчуттям на адресу українського театру та сім'ї драматурга надійшли з усіх кінців України й Росії. Майже всі українські газети й журнали надрукували некрологи та статті, присвячені пам'яті визначного українського митця. Микола Міхновський, зокрема, наголошував, що ця смерть є національним горем.

… Артист, художник з голови до ніг,
Він сміхом потрясав притихлу залу,
Скорботою будив юрбу опалу
І слово, як алмаз, беріг.
Блажен народ, що мав такого сина,
Там,  де його терниста путь ішла,
З нових квіток і колосків звила
Вінець йому безсмертний рідна Україна.
М. Рильський
 

Із перших днів виникнення українського радянського театру до його репертуару завжди включалися твори дожовтневої класичної драматургії. Поряд із п'єсами І. Котляревського і Т. Шевченка, І. Франка і Лесі Українки, І. Карпенка-Карого та М. Старицького твори М. Кропивницького й нині не сходять зі сцени, викликаючи захоплення нових і нових поколінь глядачів. Мистецький шлях Кропивницького – яскравий приклад високого професіоналізму, неперевершеного таланту, громадянського подвигу і самовідданого служіння національному культурному відродженню.

Ольга Руптанова

 

Джерела

  1. Топська, Неллі. Батько українського театру /Н. Топська. – К.: ТОВ «Книжкова база «Альфа»», 2017. – 64 с.
  2. Коломиец, Ростислав Григорьевич. Марк Кропивницкий /Р.Г. Коломиец. – Харьков: «Фолио», 2018. – 118 с.
  3. Тобілевич, Софія. Корифеї українського театру /С. Тобілевич. – К.: «Центр учбової літератури», 2019. – 540 с.
  4. Йосипенко Микола  Кузьмич. Марко Лукич Кропивницький /М.К. Йосипенко; передмова М.  Рильського. – К. : Державне видавництво Образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР, 1958. – 324 с.

Календар подій

      1
2 34567 8
9 10 11 12131415
16 171819202122
23 242526272829
30