Назарій Яремчук. Легендарний співак України
Назарій Яремчук – артист, завдяки якому ми пам'ятаємо про ансамбль «Смерічка». Напевно кожен хоч раз чув «Родину», «Я піду в далекі гори». Останню пісню «білим» голосом заспівала Квітка Цісик. Її і Яремчука пов'язують дві речі – любов до рідного краю і хвороба, що забрала обох.
Несправедливо мало прожив цей артист, але встиг стати легендою. Із ним весь світ облетіли пісні «Червона рута», «Гай, зелений гай», «Водограй», «Стожари», «Смерекова хата» та інші.
Назарій Яремчук народився в селі Рівня Чернівецької області 30 листопада 1951 року в звичайній селянській родині, де виховували чотирьох дітей, прищеплюючи їм любов до співу, рідного краю і культури. Музику любили всі Яремчуки – у батька був прекрасний тенор, який він демонстрував у церковному хорі, гарний голос був і у матері, вона ще грала на мандоліні та виступала в місцевому народному театрі. Назарій почав співати ще дитиною.
Безтурботне дитинство хлопчика закінчилося, коли помер батько. Тоді Назарію було всього 12. Мати отримувала мізерну ставку санітарки й змушена була віддати сина до школи-інтернату. До такого крутого повороту він не був готовий, але покірно підкорився волі любої мами. Яремчук добре вчився, займався в гуртках, особливо йому подобалося співати в хорі.
Після школи юнак подав документи до географічного факультету Чернівецького університету, він мріяв стати мандрівником, як Жак Ів Кусто, але за конкурсом не пройшов. Йому довелося влаштуватися сейсмологом до геологорозвідки. Вступити до університету вийшло з другої спроби.
У Вижницькому будинку культури проходили репетиції ВІА «Смерічка», на які після занять любив приходити Назарій. Керівник колективу Левко Дутківський примітив хлопця й запропонував йому що-небудь виконати. Той обрав пісню «Кохана» Ігоря Поклада. Голос Назарія так сподобався Дутківському, що він одразу ж запропонував йому приєднатися до колективу. Так з осені 1969 року Яремчук став учасником ансамблю.
Величезну роль у житті співака й усього колективу зіграло знайомство зі студентом медінституту, а до того ж – молодим композитором Володимиром Івасюком. Завдяки його таланту світ почув пісню «Червона рута», а потім і безліч інших шлягерів. Двоє колоритних солістів – Назарій Яремчук і Василь Зінкевич – стали всенародними улюбленцями після виходу на екрани музичного фільму «Червона рута» (1971).
Під час зйомок цього вітчизняного мюзиклу сталося нещастя – пішла з життя мама Назарія Марія Дар’ївна, любов і повагу до якої він проніс через усе життя.
Завдяки виконанню пісень Івасюка та Дутківського ансамбль «Смерічка» став лауреатом «Пісні року» та конкурсу «Алло, ми шукаємо таланти», але слава ніяк не змінила Назарія, зоряна хвороба йому не загрожувала. У той самий час він встиг попрацювати і простим лаборантом, і старшим інженером, поки не усвідомив, що без співу не може. Незабаром ансамбль запросили працювати на професійній сцені в Чернівецькій обласній філармонії. Назарій став вчитися заочно та з головою занурився в естрадну пісню. Графік виступів колективу був настільки щільним, що доводилося в день відпрацьовувати по 2-3 концерти, це неймовірні за нинішніми мірками навантаження. Концертні зали та будинки культури не могли вмістити всіх бажаючих, які прийшли послухати популярних молодих виконавців. У ті часи Назарій Яремчук і солістка «Смерічки» Олена Шевченко одружилися. У сім'ї народилося двоє синів – Дмитро і Назар.
У середині 1970-х суперпопулярний дует Зінкевича та Яремчука розпався, але кожен із них знайшов свій шлях у мистецтві: Василь Зінкевич став солістом луцького ансамблю «Світязь», а Назарій Яремчук залишився в «Смерічці». Проте співакам вдалося зберегти дружні відносини. Назарій не терпів ніяких скандалів, завжди кажучи своїм близьким, що ні хвилини свого життя не можна витрачати на це.
Коли сталося вбивство Володимира Івасюка, вони разом із Левком Дутківським, усупереч заборонам влади, поїхали на похорон до Львова та очолили траурну процесію. Вони не побоялися ризикнути кар'єрою, репутацією, спокоєм і сім'ями. Не провести друга в останню путь музиканти просто не могли.
На естраді за Назарієм Яремчуком закріпилося амплуа ліричного виконавця. Коли цей красень «з синіх гір» співав «Запроси мене у сни свої», усі дівчата вірили, що це прохання звернене саме до неї. Міжнародне визнання прийшло до Яремчука, коли ансамбль представляв країну на конкурсі «Братиславська ліра», лауреатом якого й став український соліст.
Під час військових дій в Афганістані, де гинули й українські солдати, Назарій їздив туди з концертами, щоб нагадати їм про рідну землю. І коли на Чорнобильській атомній станції сталася трагедія, Яремчук не залишився осторонь і одним із перших відправився до зони відчуження, де неодноразово співав перед ліквідаторами страшної аварії. У 36 років Назарію було присвоєно звання народного артиста України на знак його неймовірної популярністі та всенародної любові. Не було людини, яка хоч раз не чула пісні Яремчука.
Із гастролями він об'їздив усі союзні республіки, побував на всіх популярних пісенних фестивалях, з ансамблем брав участь у зйомках музичних фільмів. Така робота вимагала професійної підготовки, тому Назарій додатково закінчив факультет сценічної режисури Київського інституту культури.
Насичена концертна діяльність і обожнювання мільйонної публіки, на жаль, не зміцнили сімейного щастя співака. Через 15 років їх союз з Оленою розпався. Це стало справжнім шоком для друзів і близьких пари. Синів відвезли до батьків Олени на Закарпаття.
Назарій довго не міг налагодити особисте життя, хоча був знайомий із завидними нареченими, а щастя своє знайшов у сусідньому селі. Весілля відбулося в лютому 1991 року. На дворі стукнули морози, але Назарій наполіг, щоб вони поїхали до міста Косів і повінчалися в місцевій церкві. У храмі зібралося чимало людей, священик був дуже радий вінчати таку знаменитість. Яремчуки купили дуже старий будинок, із часом відремонтували його, облаштували й стали жити однією великою сім'єю. Назарій обожнював усіх дітей і пишався їх досягненнями.
За три роки співак побував із виступами у США, Бразилії та Канаді. Він познайомив іноземних глядачів з українськими піснями, які пронизані любов'ю до батьківщини, природи дивного буковинського краю.
У 1993 році в родині Яремчуків відбулося поповнення – народилася дівчинка, яку назвали на честь бабусі Марічкою.
Співак зізнався, що в цей час був найщасливішою людиною, він відчував, ніби у нього виросли крила. Все було так, як він хотів, – міцна сім'я і улюблена робота. Але раптом Назарій Яремчук захворів. Немов вирок прозвучав діагноз – рак. Брат Дмитро наполіг, щоб Назарій приїхав на обстеження в Канаду, там же йому зробили операцію, але було вже надто пізно, вона не врятувала співака. До останнього Назарій Яремчук вірив у те, що одужає, він продовжував записувати пісні й давати концерти. Хвороба не залишила його – співака не стало 30 червня 1995 року. Тисячі шанувальників прийшли попрощатися з ним у Чернівцях.
Кажуть, що незамінних людей немає. У випадку з Назарієм Яремчуком із цим твердженням можна посперечатися, адже співака з таким талантом, неймовірною працездатністю та невичерпною любов'ю до України ніким неможливо замінити. Він назавжди увійшов до історії української культури.
В одному зі своїх останніх інтерв'ю Назарій Яремчук зазначив, що кожна людина повинна бути в постійному польоті, підносячись над метушнею, але не відриваючись від землі. Він вважав, що люди повинні пам'ятати святі поняття – звідки ми родом, навіщо живемо, до чого прагнемо. У пам'яті Назарій залишився відкритим, чесним, щирим і завжди усміхненим.
Усі діти Назарія Яремчука пішли по стопах батька, пов'язавши своє життя з музикою. Марія Яремчук представляла Україну на конкурсі пісні «Євробачення – 2014».
Література:
-
Бардадим Олена. Не зорі падають із неба, зірки ідуть на небеса [Текст] : вечір пам'яті Назарія Яремчука / О. Бардадим // Шкільний світ. - 2009. - N38 (жовт.). - С. 18-20 (вкладка).
-
Вишневська Марія. "Назарій Яремчук здійняв пісенне небо над нами" [Текст] / М. Вишневська // Слово Просвіти. - 2011. - N 48(1-7 груд.). - С. 12.
-
Лященко Марина. Однородні члени речення [Текст] : інтегрований урок-пам'ять із використанням ІКТ. 11-й клас / М. Лященко // Українська мова та література. Сер., Шкільний світ. - 2014. - N 9 (трав.). - С. 43-48.