Олександр Білаш. Творець ментальності
23.03.2021
Треба мати справді винятковий дар, аби своєю творчістю здобути таке широке визнання в народі, яке має композитор Олександр Білаш. І якими б епітетами не увінчували його талант, у тому не буде найменшої нещирості чи неправди. Покликаний внутрішньою потребою творити, він своєю напрочуд мелодійною музикою доторкнувся до тих закутків людської душі, де сповивається неоціненне таїнство почуттів.
Математики запевняють, що в основі будь-якого художнього твору лежить зашифроване зерно інформації. Зважаючи на це, твір композитора – теж інформація, яка відкриває не лише внутрішній, емоціональний світ, не тільки манеру й почерк, а й географію автора – звідки він родом, чиєї він матері-землі син. Подібні асоціації виникають після прослуховування більшості пісень Олександра Білаша.
Історія не донесла до нас відомостей, звідки походить рід Білашів, але оскільки містечко було козацьким (з 1648 року входило до складу Максимівської сотні Чигиринського полку), то й мешканці поправу називали себе нащадками козаків. Навіть свій нахил до співу та музики деякі з них пояснювали віковічною традицією.
Отож народився Сашко в Градизьку Глобинського району Полтавької області у співучій селянській родині 6 березня 1931 року. Мати, Євдокія Андріївна, вважалася першою співачкою на всіх родинних і сільських сходинах, а батько, Іван Опанасович, грав на балалайці, гітарі, і взагалі на всьому, що до рук потрапляло. Мабуть, найвища воля присудила композитору Олександру Білашу своєю творчістю стати однією стороною своєрідного музичного трикутника, опертого на благодатну Полтавську землю, одухотворену могутньою стихією народної пісні.
Молодий митець заявив про свій талант несподівано. Музика до кінофільму «Роман і Франческа» проголосила з екранів, що в українській культурі з’явилося нове ім’я, а пісня з картини «Впали роси на покоси» своєю мелодійністю принесла йому просто-таки всенародне визнання. Народна мелодійна основа цього маленького пісенного дива викликала саме те відлуння в людських душах, коли заторкуються найсокровенніші порухи почуттів.
В архіві композитора зберігається один особливий лист багаторічної давності. У ньому нечистий на руку чоловік сповідується з приводу того, як на залізничному вокзалі у Львові йому випала нагода поцупити в однієї довірливої пасажирки валізу. Треба було негайно зникати, та в цей час неподалік із транзистора зазвучала пісня «Два кольори» у виконанні Дмитра Гнатюка. Заворожений почутою музикою, він не зміг забрати валізи. «Дякуючи вашій пісні, – признається нечестивець у листі, – я помилував Анну». Себто, ту, що довірила була йому постерегти речі. Цілком вірогідно, що автор листа після такого гіпнотичного впливу музики міг розкаятися у своїх грішних намірах.
Пісні Олександра Білаша співаються всіма. Його музика не для ніг і танців, а для душі й серця, вона спонукає до глибоких роздумів. І в цьому сенсі не зайвим буде зауважити, що композитор прискіпливо виважує кожне слово перед тим, як пустити його в творчу лабораторію і знайти відповідну мелодію. Він, можливо, як ніхто з митців уміє гармонійно точно поєднати звук слова і музичний звук, домогтися суголосся їх внутрішнього змісту.
Суть творчої особистості й великого таланту Олександра Білаша в тому, що за своєю природою його музика глибоко національна, а через те й пісні в культурній пам’яті народу не проминущі.
Якби Олександр Білаш написав лише одну пісню – «Два кольори», то цього було б достатньо, щоб її автор став відомим та популярним. Ця пісня – справжня музична перлина на українському пісенному олімпі ІІ половини ХХ ст. Але Білаш написав не одну, а понад двісті пісень, і це – вже велике перлинне намисто, яке є надбанням усієї української музичної культури.
Білаш завжди дуже прискіпливо відбирав поетичні тексти. Серед співавторів-поетів були А.Малишко, О.Підсуха, Д.Павличко, Л.Забашта, М.Ткач, І.Драч, М.Стельмах, Є.Гуцало, Б.Олійник та ще багато інших творців, як добре знаних, так й маловідомих, професіоналів і аматорів. «Для мене в поезії немає авторитетів, – казав композитор, – я пишу пісні на хороші слова, і для мене не має значення, хто їх автор». Багато пісень написано на тексти класиків – Т. Шевченка, Лесі Українки, І. Франка, Олександра Олеся, А. Фета, С. Єсеніна. Цікаво, що композитор усе своє життя також писав вірші. Він – автор десяти поетичних збірок.
Ці авторські поетичні рядки цілком можна вважати творчим кредо Олександра Білаша. Членом Національної спілки письменників Олександр Білаш став у 2000 році, за три роки до смерті, коли світ побачила його восьма поетична збірка.
Олександр Білаш прожив цікаве і бурхливе творче життя, отримавши цілий ряд почесних премій та відзнак. Але найголовніше – це його всенародне визнання та справжня популярність.
Він пішов з життя 6 травня 2003 року. У 2013 році в Києві на фасаді будинку, де жив композитор, відкрито меморіальну дошку. Його іменем названо гімназію у рідному селищі Градизьк. 2004 року в цій гімназії створено літературно-меморіальний музей Олександра Білаша, де експонуються предмети його музичної та літературної спадщини, які мають історичну і художню цінність.
Незадовго до смерті Олександр Білаш започаткував у рідному селищі мистецький фестиваль «Пісенні джерела». Фестиваль живе й нині, він проводиться щороку, його організацією та фондом імені О. Білаша опікується молодша дочка композитора Олеся Олександрівна Білаш – редактор та ведуча Національного радіо України. Старша дочка Оксана викладає фортепіано в КССМШ імені М.Лисенка.
«В його серці завжди була рідна земля, на якій він народився, виріс і гордо, як орел, високо злетів на крилах рідної пісні й свого таланту, піднявшись над буденщиною і сірістю», – написала у спогадах дружина композитора Лариса Остапенко.
Література:
- Білаш Олександр Іванович. Любіть Україну: пісні, романси та хори/ О.І. Білаш - К. : Муз. Україна, 2001. - 157 c.
- Немирович Іван Олексiйович. Олександр Білаш/ І.О. Немирович - К. : Муз. Україна, 2001. - Вид. присвяч. 70-рiччю вiд дня народж. Олександра Iвановича Бiлаша. - 79 c.
