Український оскарівський комітет висунув «20 днів у Маріуполі» від України на премію «Оскар» у категорії «Найкращий міжнародний повнометражний фільм». Стрічка увійшла до шортлиста премії «Оскар», який 21 грудня 2023 року опублікувала Академія кінематографічних мистецтв і наук, одразу у двох номінаціях: «Найкращий міжнародний повнометражний фільм» та «Найкращий повнометражний документальний фільм». 23 січня стало відомо, що фільм потрапив в номінацію «Найкращий повнометражний документальний фільм».
11 березня 2024 року в українському кінематографі настав історичний момент. На 96-й церемонії вручення премії Американської академії кінематографічних мистецтв і наук за заслуги в галузі кінематографа, що відбувалася в Лос-Анджелесі, документальний фільм «20 днів у Маріуполі» здобув головну нагороду у світі кіно – премію «Оскар». Стрічка стала третім українським фільмом, номінованим на цю нагороду, і першим, який здобув золоту статуетку в категорії «Найкращий повнометражний документальний фільм». Цей фільм створений українською командою у складі військового кореспондента, відеографа AP, режисера Мстислава Чернова, фотокореспондента Євгена Малолєтки та продюсерки Василиси Степаненко.
Режисер М. Чернов. Колаж 24 Каналу. Фото: Getty Images
Здавалося би, цей результат передбачуваний, бо до «Оскара» стрічка «20 днів у Маріуполі» зібрала призи чи не всіх фестивалів, загалом здобувши більш ніж 20 нагород і 40 номінацій. Ось деякі з них: приз глядацьких симпатій на американському фестивалі незалежного кіно «Санденс» та на Міжнародному фестивалі документального кіно IDFA в Амстердамі; нагорода в категорії «Standing Up» на 47-му Міжнародному кінофестивалі в Клівленді (США); нагороди в номінації «Найкращий документальний фільм року» на «Cinema for Peace» (Німеччина) і BAFTA (Британія); нагороди у двох номінаціях: «Найкраща режисура» і «Найкращий монтаж» на Новозеландському фестивалі документального кіно «Doc Edge» та ін. На батьківщині також високо відзначили сам фільм і його авторів. Так, в національній премії «Кіноколо» картина перемогла у двох номінаціях – «Найкращий документальний фільм» і «Відкриття року». Окрім того, автори фільму отримали Шевченківську премію в категорії «Публіцистика, журналістика» за серію журналістських матеріалів про облогу Маріуполя .
Творча група фільму. Фото: Insider
Отже, Україна – володарка своєї першої премії «Оскар» за часи незалежності. На церемонії нагородження Мстислав Чернов виступив із промовою, яка зворушила багатьох і яку цитуватимуть через десятиліття:
«Я вдячний. Але, напевно, я буду першим режисером на цій сцені, який хотів би не робити цей фільм. Я хотів би мати можливість обміняти це на те, щоб Росія ніколи не нападала на Україну, ніколи не окуповувала наші міста. Я би віддав цю нагороду, щоб росія не вбивала моїх земляків, звільнила всіх українських військових та цивільних, які зараз у в'язницях. Я не можу змінити минуле. Але всі ми можемо зробити так, щоб правда перемогла. І люди Маріуполя, як і всі інші, хто віддав свої життя, ніколи не будуть забуті. Тому що кінематограф формує спогади, а спогади формують історію. Тому дякую вам усім, дякую Україні! Слава Україні!».
Режисер «20 днів у Маріуполі» Мстислав Чернов та команда фільму. Колаж 24 Каналу. Фото: Getty Images
Документальна стрічка «20 днів у Маріуполі» розповідає про жорстоку облогу Маріуполя російськими військами у лютому-березні 2022 року. Троє журналістів стали єдиною командою ЗМІ, яка документувала початок війни в окупованому місті. Завдяки ним, перші кадри війни з Маріуполя облетіли весь світ. Спершу вони передавали відзняте в редакцію Associated Press, а звідти правдивий контент про криваві злочини розліталися міжнародними ЗМІ. Та в певний момент роботи в Маріуполі Чернов зрозумів, що з цього можна скласти щось більше, ніж новинні репортажі. Тож у документації з'явилась форма: з одного боку – сирі відео, зняті в місті, беруться в рамку випусків новин іноземних телеканалів, які дають репортажі в ефір; з іншого – наратив самого Мстислава, який пояснює свої дії, рефлексує над ними і ставить питання собі, як людині та професіоналу. Це поєднання оптик, вочевидь, і робить «20 днів у Маріуполі» цікавим іноземному глядачеві, якщо це слово взагалі можна застосувати до фільму, який фіксує злочини та знаходить художню форму стражданню і смерті. Процес зйомок фільму був складним і небезпечним. Не розраховуючи на евакуацію, знімальна група продовжувала фіксувати на камеру й документувати злочини росіян. Камери заряджали від генератора в лікарні та в Червоному Хресті. Інтернет і зв’язок поступово зникав, і команда ловили його на сьомому поверсі лікарні. Згодом, коли й там уже не було зв’язку, допоміг поліцейський Володимир Нікулін. Він показав єдине місце, де ще був зв’язок, – це був офіс «Київстару». Близько 10% відзнятих матеріалів документалістам вдалося відправити з цієї точки. Саме Володимир вивіз знімальну групу разом зі своєю сім’єю власною автівкою, ризикуючи своїм життям і життями рідних. Камери та флешки сховали під речами в машині. Також авторському колективу вдалося вивезти відео парамедикині Тайри, яка передала флешку зі своєї нагрудної камери до того, як потрапила в полон. Ця відеоісторія була згодом опублікована на Associated Press. Близько 30 годин відео вивезли гуманітарним коридором. Щогодини і щодня команда ризикувала життям, але ціль була чітка: світ має бачити правду. Навіть із тих матеріалів, які увійшли до фільму, видно, що вижити їм вдалося дивом. Режисер Мстислав Чернов відзначив, що це був один із найскладніших проєктів у його кар'єрі, але одночасно – й найважливіший.
