Пригоди тривають!
Цього разу наші відважні герої відстоювали фортецю Каер-Окулус – притулок для багатьох шукачів пригод та мандрівників.
Група шукачів пригод разом зі своїми союзниками дали відсіч величезній армії орків. Бій був тривалим, ініціатива кожного разу перехоплювалася, щохвилини наростала напруга. Деякими враженнями та спогадами, які залишилися від бою, побажали поділитися наші гравці. Ось що запам’яталося Валерії Грем, яка грає роль тіфлінга-мисливця:
«Це буде розповідь про те, як ми завалили дракона без єдиного удару. Минулого разу ми закінчили на тому, що захищали плато. Це – позначення місця розташування. Ми відбивалися від орди орків, тролів і огрів. Нас залишалося все менше, і з кожною хвилиною ситуація ставала все гірше, а куби викидали “крит провали”…»
Але раптово орда зупинилася, піднявши гул, який луною прокотився долиною, відбиваючись у горах. Ми бачили, як Фортеця Доблесті (сусідня фортеця наших друзів) була захоплена. 15 досвідчених ветеранів, 15 безумців не змогли захистити фортецю та не встояли під натиском. Орда волала на все горло, дзвеніла груба сталь, ревли й гуркотіли ланцюги облогових машин. Але цей рев… У небі з'явився величезний чорний дракон, і вид його жахливо вразив усіх.
Вдалині чулися грюкання крил ще як мінімум двох, але цей був найбільшим. Його бурштинові очі дивилися прямо в душу, а подих задушливою хвилею розносився фортецею. Кислотні випари стелилися їдким туманом і засліплювали кожну слабку істоту. Дракон приземлився прямо перед моїм соратником Адріком і одразу ж завдав удару. Якщо від двох з чернечою спритністю він ухилився, то третій залишив широку рану на все обличчя.
Мені вдалося його відтягнути… «Якщо ти загинеш тут, ти нічим не допоможеш». У цей час войовнича ельфійка всадила палючу стрілу дракону в око й засліпила його. Але це не допомогло.
Дракон піднявся в небо і почав кружляти, а орди рушили до плато. Каміння летіло, й одне – прямо на нас, та ми дивом вижили. Захищаючись, юна войовниця Фрея всадила арбалетний болт у балку. Оскільки досвіду в неї було мало, а сили – не по роках багато, балка зламалася.
Посипалося каміння, залишивши мене – ветерана, юну Акру (ельфійська войовниця) – і напівмертвого дварфа перед ордою і без можливості відступити.
Я спробувала організувати підйом, але кішка, зачепившись за камінь, стягнула його донизу й остаточно завалила прохід. Відступати було нікуди, здоров’я залишалося мало, і було чутно лише, як нечисленні війська ельфів відступають до фортеці. Але вони прислали лікаря за пораненими і барда. Коли бард побачив дракона, у нього визрів план. Тепер безумців у команді стало на одного більше.
Він переніс себе за допомогою магії на дракона, який кружляв і руйнував залишки фортеці. Вчепився за хвіст і засунув ящера в чарівну сумку. Але бій тривав... Орда підступила до фортеці.
Відступивши до південного лісу, монах закричав: «Агов, слідопити, нам потрібна допомога!». На що йому з крони відповів шепіт: «Пс ... мужик, в ріг подуй…» Звук у цього рога був дивним, більше нагадував звук пташиного манка. Але загін із 30 слідопитів миттєво з'явився. Перед нами був легендарний загін демоноборців, мисливців за чудовиськами. Їхній ватажок – літній ельф.
З-під маски у нього визирало сріблясте волосся.
Часу було не багато, і нам кожному видали по білосніжному коню, що дуже важливо в бою. Наша мета – облогові знаряддя, і ми попрямували прямо до них.
Там розігралася справжня драма: ми впізнали в атакуючих орках клан нашого колишнього брата по зброї – Криваву пащу. Подумали, що це шанс: можна з ними переговорити. Наш бард Лофін виступив у ролі посланця. Він сказав, що їх зрадили, і ворог, насправді, у фортеці Доблесті. Лофін крутився, немов вуж на сковорідці, але переконав їх повернути знаряддя проти своїх. Десь вдалині біля стін головної фортеці маги здолали другого дракона, і відчуття було, що результат битви не такий вже безнадійний.
У цей момент артилерія зруйнувала фортецю Доблесті вщент, і загін чорних магів, який там знаходився, був розбитим. Битва була закінчена: ми відстояли Каер-Окулус. Але ж загиблих було стільки, що перемога не тішила нікого…»
Не менш цікаві спогади залишилися у пам’яті нашої ельфійської чарівниці Юлії Воробйової:
«Найкраще, що може відбуватися, – це те, як ти вивчаєш усе нові й нові можливості своїх соратників під час битви. Я чітко пам'ятаю той сміх і радісні виголоси, які звучали в кімнаті, коли наш бард Лофін вигадав геніальний план із переміщенням на хвіст дракона, зловивши його в сумку, перемогти того за один хід. Або ж, пам'ятаю, як, затамувавши подих, спостерігала за тілом нашого тіфлінга Лерой, що піднімалося в повітря, а з її горла вимовлялися незрозумілі до божевілля звуки під час розмови з величезним Балором
(Великим демоном з пекла). Це була інфернальна мова, та емоцій вистачило аж до кінця дня. Розуміння того, що тебе оточують такі сильні й винахідливі люди, змушує йти далі та битися за наше спільне світле майбутнє…»
Як ми бачимо, наші гравці отримали яскраві емоції від проведеної гри. Але пригоди тривають!
Не встигли друзі зрадіти перемозі, як з боку ельфійської фортеці Халдир прийшли страшні новини: напад на Каер-Окулус виявився лише відволікаючим маневром. У той час коли герої відбивали напад орків тут, ельфіська варта стикнулася з жорстоким натиском орків на їхні землі. У результаті такого маневру околиця Фортеці Халдир наполовину відійшла під владу Орди. Проте це не єдина проблема, з якою зіткнулися наші герої.
Стало відомо, що під загрозою нападу опинився Ілус – мирний острів, який населяють учені, ченці, фермери та маги. А також на цьому острові стоїть велике чарівне дерево, яке слугує «щитом» від потойбічної загрози з інших ворожих світів, що бажали б завоювати Тріус. Разом із тим шукачам пригод необхідно вирушити у протилежному напрямку – на схід, до інших ельфійських королівств, аби об’єднати вільних лордів під єдиним прапором, щоб протистояти Орді не окремо, а одним фронтом!
Чи прислухаються ельфійські лорди до наших героїв? Чи встигнуть наші шукачі пригод на допомогу мирному острову? Які ще небезпечності їм слід подолати? Про це ви дізнаєтеся наступного разу!
А ще краще буде завітати самим і побачити епічні баталії, відчувши дух авантюризму та пригод. Тоді й ви самі зможете написати нову главу в одній з надзвичайних історій нашого клубу!
Ми завжди раді новим обличчям!
