Григорій Верьовка. Визначний українець

3 січня 2021

Певно, немає в світі українця, який би не чув про хор імені Григорія Верьовки. 2020 року святкового Дня Державного прапора України херсонці та гості міста на Дніпрі мали радість наживо почути спів 66 виконавців цього визначного колективу. Шквал оплесків і вигуки «Браво!» супроводжували всю концертну програму хору в центрі Херсона.

Народився Григорій Гурійович Верьовка 25 грудня 1895 року в селі Березне на Чернігівщині в бідній багатодітній родині, де батьки виховували 12 дітей. Батько Гурій Верьовка, щоб якось прогодувати родину, перебивався тимчасовими заробітками. Дуже тяжко працював, але своєї улюбленої справи не полишав. Він дуже любив грати на скрипці. Любов до української музики та пісні успадкував і його син Григорій. Та й один з рідних братів Григорія Антон Верьовка теж славився своїми музичними здібностями (Антон Верьовка залишився в пам’яті народній як музикант, краєзнавець і фольклорист).

Здобувати освіту Григорія Верьовку батьки відправили до місцевої «трирічки», але, побачивши талант до музики, батько віддав його до Архієрейського хору в Чернігові. Невдовзі Григорій став семінаристом духовного училища, де зробив перші кроки як композитор. Тоді це були не авторські твори, а обробка українських народних пісень.

1918 року Григорій вступив до Київського музично-драматичного інституту імені Миколи Лисенка до класу композиції під керівництвом Болеслава Яворського. Потім навчався на відділенні диригування в Олександра Орлова. У період навчання в інституті організував аматорський гурток самодіяльності. Трохи пізніше разом зі своїми друзями Тичиною та Магорським створили великий хор, який у майбутньому стане капелою імені Леонтовича.

У 1925 році відкрилася професійна музична школа, директором якої став саме Григорій Верьовка. Окрім адміністративної роботи, Григорія Гурійовича не покидала зацікавленість композиторською діяльністю. Він почав складати власні інструментальні композиції для скрипки та симфонічного оркестру. З-під його пера вийшли такі інструментальні твори: для малого симфонічного оркестру – сюїта «П'ять народних пісень» (1929), для симфонічного оркестру – «Вулична інтермедія» (1930), для скрипки й фортепіано – «Соната» (1932), «Лірична пісня» (1933); для 2-х скрипок і фортепіано – обробка українських народних пісень (1934); для оркестру народних інструментів – «Плескач» (1935) тощо.

Також з’являються на світ і романси тоді ще молодого композитора Григорія Верьовки: «Подивилась ясно», «По один бік верби», «Співає стежка на город», «Зелена неділя» (сл. П. Тичини, 1919 – 1920), «Хтось мене ще пам'ятає» (сл. О. Олеся, 1919 – 1920), «На хуторі» (сл. П. Тичини, 1922 – 1923), «Закружляли в вітрі золотому» (сл. М. Рильського, 1925), «Я знаю» (сл. Є. Плужника. 1925), «На червоній на весні» (сл. А. Акопяна, пер. П. Тичини, 1925), «Сміхом і піснями зацвісти» (сл. В. Сосюри, 1931), «Ой не п'ються пива, меди» (сл. Т. Шевченка, 1934) тощо. Композитор Верьовка пише й твори для співу a cappella: «Нехай собі та й шумлять дуби», мішаний хор (сл. П. Тичини, 1923), «Там на горі за Дніпром», мішаний хор (сл. П. Тичини, 1924), «Заклик», мішаний хор (сл. Д. Загула, 1927) тощо.

У 1931 році Григорій Гурійович Верьовка почав викладати уроки хорового вокалу в Київській консерваторії (нині Національна музична академія України імені П.І. Чайковського). У період з 1935 року до 1941 – диригент капели заводу «Більшовик» (м. Київ). І хоча тоді було не просто популяризувати українську пісенну творчість, проте Григорій Верьовка активно працює над обробками українських народних пісень для змішаного хору. З’являються пісні: «Поза лугом зелененьким» (1934), «І шумить, і гуде», «Ой у полі могила» (1935), «Чи це ж тії чоботи», «По діброві вітер виє» (1938 – 1939), «Ой як стало зелено» (сл. В. Бичка, 1936), «Ой чого ти, земле, молодіти стала» (сл. нар., 1936), «Не забудь юних днів» (сл. І. Франка, 1941) та інші.

1941 – 1943 років Верьовка як науковий співробітник Інституту фольклору АН УРСР, перебуває в евакуації в азійській частині СРСР. Там він збирає й опрацьовує башкирський фольклор. Тоді композитор створив ще й ряд пісень патріотичного характеру, зокрема поклав на музику слова Максима Рильського «За край наш багатий», Павла Тичини «Ми йдемо на бій», Миколи Бажана «Клятва» тощо. Разом із ансамблем Верьовка дав понад 20 концертів для солдатів. У вересні 1943-го його відкликали до Москви.

Після визволення Києва від німецько-фашистських загарбників у період із 1943 до 1964 року Григорій Верьовка стає організатором, художнім керівником і головним диригентом українського народного хору, який від 1965 року носитиме його ім’я. Хор репрезентував українське мистецтво в багатьох містах СРСР, Румунії (1952, 1956), Польщі (1953), Фінляндії (1954), Бельгії та Люксембурґу (1958), Німеччини (1959, 1960), Югославії (1962).

Помічницею і духовною сестрою для Верьовки стала його дружина Елеонора Скрипчинська. Разом вони створили колектив, який невдовзі засяяв яскравою зіркою на музичному небосхилі. Відомий український письменник Олесь Гончар писав про них: «Таке славне подружжя! Все життя віддали українській культурі».

1946 року Григорію Верьовці присвоїли звання Заслуженого діяча мистецтв УРСР, наступного – 1947-го – професора Київської консерваторії. 1948 року Верьовку за тривалу концертну діяльність відзначено Сталінською премією. Не слід забувати й те, що у період з 1943 року до 1952 року Григорій Гурійович перебував ще й на посаді голови Спілки композиторів УРСР (нині Національна спілка композиторів України).

До останнього свого подиху Григорій Гурійович Верьовка присвячував багато часу аранжуванню українських народних пісень, серед яких: «Ішов козак потайком», «Місяць на небі», «Рибалка молоденький», «Ой ходив чумак» (1951), «Пливе човен», «Ти, дівчино, ти, моє серденько», «Сім день молотила» (1956), «Чи ти чула, молода дівчина» (1960), а ще 2 польські та 2 чеські народні мелодії. Композитор також створив численні хорові обробки російських, польських та інших народних пісень, написав низку статей, присвячених проблемам розвитку музичного мистецтва, зокрема диригуванню та творчості М. Леонтовича.

Варто згадати ще один епізод життя видатного диригента й композитора Григорія Верьовки, про який люблять згадувати представники української діаспори в Німеччині: «Саме під час гастрольного туру в Мюнхені надійшла звістка про смерть Степана Бандери, якого було вбито радянськими спецслужбами. На концерт хору прийшли люди, які саме поверталися з похоронної процесії. Напруження в залі нагадувало очікування від вибуху бомби. На сцену вийшов Григорій Верьовка, змахнув диригентською паличкою і в залу захопило «Реве та стогне Дніпр широкий». По завершенню тиша, а потім вибух оплесків. Наступною композицією стала не менш могутня пісня «Чуєш, брате мій!». Та вже наступного дня, посольство СРСР у Німеччині надіслало документ-заборону на виконання цієї пісні.

1960 року Григорій Верьовка став народним артистом УРСР, продовжуючи працювати як композитор хорової та масової пісні. Твори його хорового колективу набули популярності та стали справжніми народними хітами, зокрема композиції, присвячені рідній землі: «Ой, як стало зелено», «Ой чого ти земле, молодіти стала» тощо. Жартівливі пісні також були присутні в репертуарі ансамблю, найяскравіша з них – «І шумить, і гуде». Творчість Верьовки можна вважати своєрідною спадщиною творчості Леонтовича та Стеценка. Хор, який очолював Григорій Гурійович, є взірцем для усіх колективів, що створювалися відтоді в Україні.

Помер видатний композитор Григорій Гурійович Верьовка 21 жовтня 1964 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі.

1968 року Григорієві Верьовці присвоєно Державну премію УРСР імені Тараса Шевченка (разом із Анатолієм Авдієвським).

1974 року іменем Григорія Верьовки названо вулицю в м. Чернігів (Деснянський район, на території колишнього с. Бобровиці).

2011 року його іменем названо одну з вулиць Києва.

25 грудня 2020 року українці планети відзначили 125-річчя від дня народження видатного українського композитора, заслуженого діяча мистецтв України, народного артиста України, диригента й педагога Григорія Гурійовича Верьовки. 

Літературні джерела, що зберігаються у фондах бібліотеки:

  • Григорій Верьовка : (спогади) / упоряд. Я. Клименко, передм. О. Я. Шреєр-Ткаченко, ред. Т. В. Тихонович. - К. : Муз. Україна, 1972. - 219 с. : портр, фото. - Покажч. імен: с. 212-216.
  • Козак, Сергій Давидович. Григорій Верьовка : біографічна повість / Сергій Давидович Козак. - К. : ЦК. ЛКСМ "МОЛОДЬ", 1981. - 232 c.
  • Кульчий, Олена. Документальна скарбниця Шевченківських лауреатів [Текст] / Олена Кульчий, Тамара Малярчук, Юлія Бентя ; наук. ред. В. М. Жежера ; слово до читача: Б. Олійник, О. Гінзбург ; худож. оформ. О. Я. Остапова ; Держ. арх. служба України, Центр. держ. арх.-музей літ. і мистец. України. - К. : КЛІО, 2013. - 347, [4] с.
  • Українська хорова література [Текст] : (рад. період) : навч. посіб. для муз. вузів. - К. : Муз. Україна, 1985 - 1986. Ч. 2 / Н. І. Андрос [та ін.] ; заг. ред. проф. Н. І. Андрос. - 1986. - 134, [2] с. : ноти.
  • Степанченко, Галина. Народний хор і його чародій [Текст] : ювілейні новели / Г. Степанченко // Музика : наук.-попул. журн. з питань муз. культури. - 2013. - N 5. - С. 8-11
  • Корнійчук, Володимир. Притча про розквітлу папороть [Текст] / В. Корнійчук // Музика : наук.-попул. журн. з питань муз. культури. - 2017. - N 3. - С. 42-43
  • Кавунник, Олена. "Народна пісня - душа України" [Текст] : 75 років з часу заснування Українського народного хору ім. Г. Верьовки / О. Кавунник // Музика : наук.-попул. журн. з питань муз. культури. - 2018. - N 6. - С. 16-17
  • Скопцова, Олена Михайлівна. Новаторська діяльність Г. Верьовки як фундатора професійного народного хорового виконавства України [Текст] / О. М. Скопцова // Молодий вчений : наук. журн. - 2017. - N 11 ч. 5. - С. 670-673.

Календарь событий

   1 2345
6 7 8 9101112
13 141516 17 1819
20 21 22 23242526
27282930