Яким був для вас ранок 24 лютого? 

Звідки ви дізналися про те, що Херсон окупований російськими військами? 

Я знаю, що ви активно ходили на проукраїнські мітинги та, навіть, фотографували. Що запам’яталося там найбільше?

Що було найтяжчим в окупації?

Під час окупації в соцмережах ви активно виставляли пости на тему війни, серед них були такі: «70 років росіян лякає образ Бандери, наступні 70 років вони будуть божеволіти від прізвища Залужний», «Херсон чекає на ЗСУ», «Меседж путлера – Українці, швидше здавайтеся!!! Або ми програємо» та багато інших. Чи були переслідування зі сторони російських військових? 

Коли звільнили місто від окупантів, якими були ваші перші відчуття, дії?

Ви говорите, що ваші шаржі є кращими ліками проти страху та депресії. Своїми роботами ви лікуєте інших, чи самі, коли малюєте, то заспокоюєтесь?

Я знаю, що ви дуже любите фотографувати наше місто і потім ділитися цими фото в соцмережі. Цим ви показуєте своє небайдуже ставлення до міста. Ви пишаєтесь тим, що Херсону присвоєно почесну відзнаку «Місто-герой України»?

Під час війни ви почали малювати «недружні шаржі», а до цього вони у вас були «дружніми». На які шаржі від вас чекати після нашої Перемоги?

Росіяни продовжують обстрілювати місто. Чи плануєте ви евакуюватися?

Олександре, щоб ви хотіли побажати всім українцям?

Життєві історії від Теплякова

• "ЯК ДІДУЛЯ ЧМОБІКА ЗАЧМОРИВ"

  Одного дня, ще під час окупації, був свідком цікавого випадку у Херсоні. У продуктовий магазин (не «АТБ», скромніше) заходить чмобік. Те, що чмобік було видно відразу: форма нова, на автоматі ні подряпини, фейс сяє, як поворотник вночі. Мабуть, ротний його, як наймолодшого по продукти послав. «Вже послав, так послав...». Зайшов він, обвів очима магазин і здивував усіх покупців питанням: «А где тут у вас камера?». Народ здивовано дивився на нього. «Яка камера, синку? Це магазин, а не СІЗО», - хтось з натовпу відповів. «Да, я понимаю!..», - сказав чмобік і почервонів, як рак печений... «Мне.. Это... Автомат оставить...». Тут уже весь магазин, навіть продавчині та охоронці з цікавістю спостерігали за  цією безкоштовною виставою. Мовчання, що затяглося, перервав дідусь: «А ти не боїшся, хлопче, що ми тебе з твого ж автомата прямо тут і покладемо, автомат із собою заберемо?». У чмобіка очі вилізли від подиву і в повній тиші було чутно, як щелепа зі стуком ударяється об кахельну підлогу. «Так я же вас защищать приехал!..», -  промовив чмобік. «Нас захищати? Від кого, синку?», - цікавиться дідусь. «Ну, от этих... как их?.. неонацистов...», - невпевнено вимовляв хлопець. «Може від бандерівців?», - підказує дідусь. «Да, точно, от бендеровцев!..», - засяяв чмобік. Дідусь: «А ти, друже, давно в Україні?». «Ну, вторую неделю уже...», - прозвучало у відповідь. «Бачив за цей час хоч одного бандерівця?», - допитується дідусь. «Нет, пока. Но где-то ж они есть!», - впевненіше відповів чмобік. «Где-то?..», - передражнив його дідусь. «Та ти не туди дивився! Вони прямо перед тобою!». (Німа сцена)
   Хлопець дивиться на людей. Ті на нього… І було чути, як у його голові важко зі скреготом почали прокручуватися шестерні... Прямо зараз відбувся розрив шаблонів... Чувак притискає до себе автомат, як улюблену іграшку з дитинства, яку хочуть забрати злі дядьки, і повільно задкує до дверей.

• "ЯК ПРАВИЛЬНО ДОВЕСТИ РОСІЙСЬКИХ ПРИКОРДОННИКІВ ДО ІСТЕРИКИ"

  Якось, ще під час окупації Херсону, довелося побувати у справах в Криму. Цікавий випадок стався там під час перетину прикордонного пункту в Армянську. Спочатку речі оглянули, паспорти забрали для детального огляду. Потім повели коридорами з сітки до низеньких будиночків з фарбованих металевих листів, щоб там зі мною поспілкуватися. Не всіх, правда, туди вели. Дочекався свого прізвища, заходжу до будиночка. Сидять там два зелені ввічливі чоловічки, без розпізнавальних знаків. Попросили сісти та показати мобільний телефон. Я кладу на стіл кнопковий телефон, який позичив на час поїздки у мами. (Не захотів чистити свій. І в жодному разі не хотів світити свою сторінку на Фейсбуці). І тут з них сповзають чергові посмішки та починається натуральна істерика. Ще б пак, адже перед ними сидить «укроп». Явна бандерівська морда, спокійно дивиться їм у вічі та зухвало посміхається. А вони не мають змоги навіть перевірити його смартфон. Звичайно, вони не повірили в мою казку, що я втратив його тиждень тому, а цей узяв напрокат.
  А если мы сейчас обыщем ваши вещи?
  Вже обшукували. Он сумки стоять, шукайте!
  Ну вы понимаете, что мы сейчас можем вас завернуть обратно?
   На підставі чого?
   Ладно, подождите на улице. Нам надо посоветоваться.
  Вийшов і чекаю, поки вони проводили співбесіди з іншими. Але хвилювання в мене не було. Якось був впевнений, що все закінчиться добре. Зрештою так і сталося. Хвилин через 20 почув своє прізвище вже з іншого будиночка. Заходжу, там вже інший сидить. На столі мій паспорт та мобільний. Я вже повторив свою казку й цьому. Він прочитав невелику лекцію про підривну діяльність, яка може бути небезпечною для мого здоров’я, про збирання та передачу інформації на території, яку вони вважають РФ, побажав добре відпочити в Севастополі та відпустив. На язиці крутилося питання, яке я так і не поставив. «Якщо Крим та Херсонська область, на вашу думку, є Росією, то для чого весь цей зоопарк?» 
  Звичайно, я потім неодноразово шкодував, що полінувався чистити свій смартфон... 
  Краєвиди в гірському Криму справді приголомшливі. Хто у темі, той знає. Але найкрутішими вони були ввечері, коли заходило сонце в Голій Пристані та вранці з катера, яким я їхав на Херсон. В гостях добре - а вдома краще.
  До речі, коли їхав назад і проходив той самий КПП в Армянську, пройшов легко та без ексцесів. А таксист, який мене віз до нього, сказав, що ще кілька місяців тому там справді був дурдом при проходженні митниці, а зараз процедури спростили до практично формальних. До Криму виїхали у понеділок. Вдома був уже в середу о десятій ранку. 
  P.S. Один із найприємніших спогадів цієї поїздки був момент, коли я стояв у Севастополі на автовокзалі та почув оголошення диспетчера: «З технічних причин рейс на москву скасовується».

• "ДЛЯ москалів ЦЕ - ГОЛЛІВУД"

  Сьогодні, коли москалям показують фото та відео з Ірпеня та Бучі, вони кривлять пики та кажуть, що це все фейки, які придумали самі «укропи» та прокляті американці... 
  А тепер невеликий історичний екскурс... 
  1945 року, приблизно через місяць після підписання німцями акту про капітуляцію, коли ще не встигли прибрати трупи з концтаборів на території Німеччини, американці вирішили показати німцям, що робили фашисти з людьми (не тільки євреями та поляками) у цих концтаборах. Їх возили туди автобусами, підводили до печей та газових камер і показували залишки трупів, які ще не встигли прибрати. Американці в такий спосіб намагалися показати німцям справжнє обличчя фашизму. Адже далеко не всі у Німеччині були фашистами чи антифашистами. Були й такі, а їх було чимало, які взагалі не розуміли до самого кінця суть того, що відбувається. І саме для цих людей робили такі «екскурсії». Були серед них, так звані «матінки Фюрера» - дружини генералів, полковників, які свято вірили у «велику справу Гітлера» і підтримували його до кінця. Так от, цих самих «матінок» теж привезли до одного з концтаборів і підвели їх до печей, та показали їм обгорілі кістки в’язнів. Тепер увага! Вони ходили мовчки дивилися, а потім уже, коли всі йшли назад до автобусів, одна з них підійшла до американського офіцера і запитала його: «Звідки ви?». Офіцера здивувало це питання, він відповів, що з Каліфорнії. Жінка посміхнулася, потім щось сказала німецькою своїм товаришкам, ті посміхнулися теж. Здивований офіцер, поцікавився у перекладачки, що власне сказала ця жінка. Перекладачка відповіла: «Я ж вам казала - це Голлівуд!».