Тепляков Олександр

Тепляков Олександр
Художник, карикатурист, скульптор, вітражист, художник бодіарту

 

Моя історія війни


1 березня російські загарбники захопили місто Херсон. Але містяни не змирилися та не підкорилися путінському режиму. Протягом восьми місяців окупації херсонці чинили спротив окупантам. Серед таких активістів був художник Олександр Тепляков. Про свої спогади, інформаційну війну та творчу діяльність він розповів в інтерв’ю для проєкту «АртСпротив».

 


Яким був для вас ранок 24 лютого? 

Ранок був жахливий, який я запам’ятаю на все життя. З Інтернету я дізнався про те, що на нас напала росія. Для мене це був стан якоїсь нереальності, здавалося, що це якийсь страшний сон. Навіть, скажу не страшний, а сюрреалістичний. Оскільки мозок відмовлявся сприймати інформацію, що таке в XXI сторіччі може статися. Всі ми бачили фільми про Другу світову війну і в голові  чомусь крутилась пісня тих часів «Киев бомбили, нам объявили, что началася война». І тут звідусіль інформація, що орда наступає на Київ, бомбардування, обстріли... Здавалось, що ти потрапив у якийсь художній фільм, і все це - якась кіногра. Але згодом розумієш, що це - реальність, і з цим якось потрібно продовжувати жити та діяти. Коли я переглянув всі свої пости в соцмережі з початку війни, то зрозумів, що і вчора я був «бандерівцем», а сьогодні я ще більшою мірою «бандерівець». Вся моя діяльність в Фейсбуці полягала в тому, щоб будь-яким способом допомагати співгромадянам не впадати в істерику, оскільки паніка є дуже небезпечною.

 

Звідки ви дізналися про те, що Херсон окупований російськими військами? 

Знов-таки з інтернет-простору, де були різнопланові відео. Так, на одному з них, знятому в районі Антонівського мосту, я побачив підірваний наш військовий автомобіль, а повз нього йшли скоцюрблені та наїжачені російські солдати. На іншому ж відео (знятому в мікрорайоні Шуменський) побачив як йшли ланцюгом ворожі солдати з інтервалом в десять кроків один від одного. Вони були з автоматами та рюкзаками, йшли сутулі та постійно озирались назад. Видно було, що їм страшно, бо в них ось-ось може прилетіли «бандерівське смузі» (в них це – «Коктейлі Молотова»). Мабуть, не даремно боялися, бо вся діяльність наших партизанів довела, що Херсон не здався, Херсон чине опір і вас тут ніхто не чекав, ви тут ненадовго. 
Через кілька днів в місто зайшли танки. Потім містяни почали організовувати мітинги протесту.

 

Я знаю, що ви активно ходили на проукраїнські мітинги та, навіть, фотографували. Що запам’яталося там найбільше?

 

Так, я ходив на ці мітинги, знімав і виставляв потім ці відео в соцмережі. Найбільше там запам’яталися героїчні протистояння, коли стоїть народ (натовпом не назвеш, це – саме народ) з однієї сторони, а з іншої – озброєні російські окупанти та тяжка техніка. Люди безстрашно викрикували їм в обличчя: «Геть з Херсону», «Ви окупанти, вбивці». Мене вражала сміливість та відвага наших херсонців. Були навіть люди, які голіруч стрибали на танки. Хлопець з українським прапором просто застрибнув на БТР, що їхав вулицею Ушакова (ці кадри, мабуть, бачила вся країна) і проїхав стоячи на ньому. І це були непоодинокі такі випадки, це була система такого спротиву. Всі розуміли, що можна й загинути в такий момент. Втім, протистояння йшло жорстке та дике. Всі ці марші від Ушакова до Вічного вогню під антиросійські гасла - це було щось неймовірне. В цей момент я почав по-справжньому пишатися своїми херсонцями.
Ще запам’ятався момент, коли біля недобудованої церкви (ви, мабуть, бачили нашу церкву з пінопласту, яку я робив з Олегом Степанським, і про, яку потім скобєєва вела істеричний репортаж, мовляв, що українці не можуть робити церкви з каменю, а роблять їх з пінопласту) окупанти стояли навколішках та молилися. Це знову ж таки свідчить, що їм було страшно в Херсоні.

 

Що було найтяжчим в окупації?

 

Найтяжчим для мене було саме розуміння того, що Херсон в окупації. Водночас я розумів, що поки росіяни в місті, то його не будуть обстрілювати, як Дніпро, Київ, Одесу, Миколаїв… Але ми всі чекали, коли ЗСУ їх викинуть з Херсону.
Мені, мабуть, пощастило, що під час окупації я не відчув на собі, того що відчували інші херсонці. Мене не тягли до тортурної, як от мого товариша, якого протримали там шість днів. Його катували струмом, обливали холодною водою, били кийками. Він вийшов звідти в синцях та з переламаними ребрами. Після такого він, навіть, не втратив почуття гумору, бо казав мені: «Я там електрофорез приймав та водні процедури». Іншому моєму товаришу, який часто конфліктував з окупантами та говорив їм, що б забиралися з міста, теж поламали ребра і коли наставили на нього автомат, той їм сказав: «І, що ти будеш робити, стріляти? Давай стріляй, я до тебе вночі приходити буду в жахливих снах». Ось такі у мене друзі. Я вам скажу, що в Херсоні багато таких сміливих людей.

 

Під час окупації в соцмережах ви активно виставляли пости на тему війни, серед них були такі: «70 років росіян лякає образ Бандери, наступні 70 років вони будуть божеволіти від прізвища Залужний», «Херсон чекає на ЗСУ», «Меседж путлера – Українці, швидше здавайтеся!!! Або ми програємо» та багато інших. Чи були переслідування зі сторони російських військових? 

З початку війни я закрив свій профіль у Фейсбуці, мої публікації могли бачити тільки друзі. Але водночас я розумів, що небезпека існує. Навіть телефонні розмови прослуховувалися. Коли я зв’язувався з друзями зі Львова, Одеси та починав їм щось говорити на тему війни, а ті у відповідь: «Та тихо, тихо, мовчи!». Мене це обурювало, що я не можу висловити свою точку зору. Хай підслуховують та знають, що ми про них думаємо. Коли вони зрозуміють, що ми їх не боїмося, то боязно вже стане їм, а не нам.
Своїми постами в соцмережі я намагався підняти настрій та бойовий дух містянам! Була б можливість, то пішов би в партизани, але я розумів, що не наткнуся в місті на вивіску «Набір в партизани Херсона», і в соцмережі вони свої контакти теж не публікують. Тому все, що мені залишалося це – робити «недружні шаржі» - серію карикатур на окупантів, більшість з яких про їх головного фігуранта – путлера. Виставляв у Фейсбуці позитивні пости, меми, гасла. Такою була моя інформаційна війна з росіянами!

 

Коли звільнили місто від окупантів, якими були ваші перші відчуття, дії?

 

Звісно, відчуття радості, навіть скажу, що звільнення Херсону було для мене неочікуваним. Я постійно дивився карту бойових дій, і за моїми прогнозами це повинно було статися, як мінімум через два тижні. І тут 11 листопада ЗСУ в Херсоні. Майже щодня я приїздив в центр міста, де зустрічав, дякував та обіймав наших визволителів. Ця ейфорія з прапорами та жовто-блакитними стрічками тривала майже два тижні. У всіх жителів було відчуття щастя та одухотворення, попри те, що окупанти, коли виходили з міста, зруйнували всю інфраструктуру і люди місяць були без світла та води. 
В той період в мене було й відчуття розпачу, коли 14 листопада не пощастило (можна сказати, трішки не встиг) побачити Володимира Зеленського. 
В Херсон після звільнення почали приїжджати відомі особистості, співаки, артисти. Так одного разу я зустрів,  сфотографувався та отримав автограф «Сані від Сані» від О. Пікалова з «95 Кварталу».

Ви говорите, що ваші шаржі є кращими ліками проти страху та депресії. Своїми роботами ви лікуєте інших, чи самі, коли малюєте, то заспокоюєтесь?

 

Чесно кажучи, під час окупації особливого напруження не відчував. Зараз, коли почали обстрілювати місто, то з’явилося відчуття страху. Взагалі, коли я малюю шаржі, розслаблююсь і час летить швидко. Своєю творчістю я хотів хоч якось підбадьорити інших.

 

Я знаю, що ви дуже любите фотографувати наше місто і потім ділитися цими фото в соцмережі. Цим ви показуєте своє небайдуже ставлення до міста. Ви пишаєтесь тим, що Херсону присвоєно почесну відзнаку «Місто-герой України»?

Звичайно пишаюсь! Я вважаю, що Херсон заслужено отримав цю відзнаку. Дуже багато героїчних подій було в місті. Серед яких, хочу згадати трагедію, яка сталася в Бузковому парку, де російські військові розстріляли 19 тероборонівців. Це було героїчне протистояння, коли наші хлопці з автоматами намагалися зупинити танки.

Під час війни ви почали малювати «недружні шаржі», а до цього вони у вас були «дружніми». На які шаржі від вас чекати після нашої Перемоги?

 

Звичайно, буду малювати «дружні шаржі». Після звільнення Херсону я вже почав над ними працювати. Деякий період ходив до кінотеатру «Україна» і малював шаржі для всіх, хто бажав. Нещодавно зробив «дружній шарж» на свого сусіда з яким ми граємо в нарди. Окрім того, вже запустив новий проєкт. Це серія шаржів, не завжди «дружніх», на відомих впливових людей, які змінюють наше з вами життя, або висвітлюють ці зміни. Одним словом на тих особистостей, яких ми бачимо з екранів. Називається цей проєкт «люди з екрана». Шаржі це – позитив, якого нам не вистачає.

 

Росіяни продовжують обстрілювати місто. Чи плануєте ви евакуюватися?

 

Були такі думки, особливо коли посеред ночі ти прокидаєшся від гуркоту, дивишся у вікно, а там вогненна смуга в бік. Таке відчуття, що ракета летить в тебе. Нещодавно впала міна на сусідній будинок і був дуже сильний вибух, то тоді теж замислився про евакуацію. З іншого боку, тут в мене робота, хочу продовжити працювати над динозавром, якого нам замовили. Правда, був приліт міни біля нашої майстерні, але нам вдалося її відремонтувати. 

 

Олександре, щоб ви хотіли побажати всім українцям?

 

Хотів би побажати всім українцям - віри в Перемогу. І найголовніше – єдності того, чого зараз катастрофічно нам не вистачає. Є такий вираз «Там, де збирається два українці, там – три гетьмани». В багатьох із нас різне розходження думок. З одного боку це добре, цим ми відрізняємось від москалів, а з іншого - щоб це не призвело до розколу, адже цього росіяни тільки й очікують. Ми повинні не виправдати їх сподівань, і попри всі внутрішні незгоди залишатися об’єднаними в єдиному – в боротьбі з російськими загарбниками, з путлерівським режимом. Історичне завдання, яке зараз стоїть перед Україною – ПЕРЕМОГТИ! Все буде Україна! Слава ЗСУ!

 

Інтерв’ю з О. Тепляковим було записане в аудіоформаті. Художник продовжує жити в місті Херсоні, яке постійно обстрілюється загарбниками з лівого берега Дніпра. Навіть під час аудіозапису було чутно звуки вибухів. Перемоги всім нам!

Інтерв’ю записала Л. Руденко

21 січня 2023 р.


Життєві історії від Теплякова


Календар подій

      1 2
3 4 5 6 7 8 9
1011121314 15 16
171819 20 212223
24252627282930