Українська мозаїка – жива історія у смальті

Українська мозаїка – це не просто декоративні панно на стінах будівель чи автобусних зупинок. Це простір художньої свободи, який крізь століття трансформувався з релігійного канону часів Київської Руси та Софії Київської у потужний інструмент збереження національної ідентичності.

У XX столітті, попри жорсткі межі радянської цензури та пропаганди, українські монументалісти – знаходили лазівки для творчого бунту. Оскільки мозаїку через її технічну складність було важко оперативно переробити чи піддати дрібній цензурі, художники сміливо вплітали в роботу український авангард, бойчукізм, фольклорні мотиви та яскраві національні коди. Це було мистецтво, створене всупереч системі.

Тривалий час мозаїчна спадщина залишалася в «сліпій зоні», але сьогодні, у 2020-х роках, країна переживає справжній світоглядний зсув. Суспільство нарешті навчилося чітко відокремлювати нав’язані тоталітарні наративи від автентичного українського спадку.

Завдяки потужному руху активістів, зусиллям митців та небайдужих громад по всій Україні розгорнулася масштабна культурна деколонізація української мозаїки. Через ці маленькі, але міцні шматочки смальти ми вчимося бачити глибину, силу та спротив там, де раніше звикли проходити повз. Зберегти мозаїку – це не просто відмити стіну чи відновити камінь, а зберегти пам'ять про те, ким ми є насправді.

Більше інформації у дописі «Українська мозаїка– жива історія у смальті» в межах нашого онлайн-проєкту «Мистецтво сучасного світу».