Вечір українського патріотичного кіно «Історія в кадрі»
Кожну другу суботу вересня в Україні відзначають День українського кіно - національне професійне свято, яке єднає серця і думки всіх, хто працює в кіноіндустрії України. Воно є визнанням досягнень усіх тих, хто дарує нам радість, емоції та неперевершені кіношедеври. Напередодні свята, 11 вересня, працівники відділу мистецтв Гончарівки провели вечір українського патріотичного кіно «Істрія в кадрі» у безпечному просторі для жінок «Вільна» (м. Херсон). На початку заходу з вітальними відеопривітаннями до присутніх звернулися наші земляки, актори, які зараз активно знімаються в сучасному українському кіно: заслужений артист України Олександр Мельник (в минулому актор Херсонського обласного Академічного музично-драматичного театру ім. М. Куліша) та актриса кіно Тетяна Лавська, уродженка м. Херсона. Далі ми переглянули відео «Цікаві факти з історії розвитку українського кіно». А запрошена гостя, кандидатка історичних наук Наталія Шушляннікова, розповіла про основні етапи становлення українського кінематографа і більш детально зупинилася на історії кіно, пов’язаного з Херсонщиною. Закцентувала увагу на відомих акторах, що народилися в нашому краї та про їх ролі в українському кіно. Основну увагу на заході ми приділили саме патріотичному кіно, бо це фільми про нову реальність, в якій опинилися українці. Твори створені у цей період особливо відверті, вразливі, патріотичні і дають можливість глядачеві переосмислити події сучасності через мистецьку призму. Росія завжди спотворювала історію і вкотре хоче перекрутити реальність, намагається просунути у міжнародний простір пропагандистські стрічки, використовуючи кіно як зброю. Українські документалісти протиставляють російській пропагандистській машині правду та об'єктивну картину подій. Стрічки українських режисерів допомагають розповідати світові про розмір російської агресії, починаючи з 2014, допомагають вплинути на світову думку, ставлення до війни та міжнародну підтримку. Нинішня війна дала поштовх для розвитку документального кіно завдяки неймовірній кількості ідей, сюжетних ліній, локацій тощо. І вже зараз українську документалістику відзначають на найвищому рівні у світі, вона не лише частіше бере участь у міжнародних кінофестивалях, а й перемагає. Один з таких фільмів « 20 днів в Маріуполі» - перший документальний український фільм, який отримав міжнародну премію «Оскар». Стрічка розповідає про перші дні облоги Маріуполя, та перші тижні бойових дій в оточеному місті Донецької області, які розпочалися 24 лютого 2022 року після повномасштабного вторгнення російських військ на територію України. Гості переглянули сюжети про те, як створювався фільм та яку промову виголосив режисер фільму М. Чернов на врученні премії «Оскар». Сюжет про фільм «Нескорений Херсон» викликав сльози на очах присутніх, бо майже всі вони були і продовжують бути учасниками подій, що відбувалися і відбуваються зараз в Херсоні. Цікавим був сюжет - інтерв’ю з режисеркою фільму «Мирні люди» Оксаною Карпович. Голоси «мирних», цивільних, матерів, дружин і друзів, розкривають світові очі не лише на хід так званої «спецоперації», а й на жахливий внутрішній світ суспільства, яке стоїть за її виконанням. Фільм повністю побудований на перехоплених телефонних розмовах росіян. Вони складають текст фільму. Без жодних коментарів, які зовсім і не потрібні. Візуальним рядом та тлом до тих розмов слугують кадри зруйнованих українських міст та сіл. Як зазначила режисерка фільму, назва його двозначна. З одного боку мирні люди це наші українські цивільні зі своїм звичайним життям на лінії фронту та їх щоденними жестами спротиву агресії, а з іншого боку назва «Мирні люди» відсилає нас до росіян, які називають себе «мирними людьми», бо це словосполучення часто звучало в перехоплених розмовах. Тож вона хотіла власне поставити під питання концепцію - що ж таке мир, і хто такі мирні люди. Вона розповіла, що документалісти зараз працюють в дуже цікавий час, коли вони мають змогу фіксувати і документувати реальність і показувати її публіці в той час, коли ця реальність триває. І, що це унікальний випадок, коли на зйомках постійно присутній страх небезпеки і відчуття того, що в будь-який момент всій знімальній групі можна загинути.
Також до глибини душі зачепив відвідувачів нашого заходу фільм «Терикони» Тараса Томенка, про те, як випущена російськими військами у новорічну ніч ракета, назавжди змінила життя 15-річної Насті і її брата, вбивши батька та зруйнувавши будинок. Уже п’ять років вони живуть в шахтарському місті Торецьку на лінії розмежування за 500 метрів від фронту. Дівчина зрідка ходить у напівзруйновану школу, слухає музику та збирає металобрухт з родичами, щоб вижити. Її молодший брат, який народився вже після початку війни, і не знає, що таке мирне життя, збирається до першого класу. Він любить залазити на купу кісток, щоб спостерігати захід сонця, поки вітчим копає могили, щоб заробити грошей на новий костюм і рюкзак для хлопця. Ще обговорили документальну стрічку «Редакція» (знята на Херсонщині в Олешках), «Життя на межі» (що охоплює події від революції Гідності до повномасштабного вторгнення), «Зошит війни» (створений на основі відеозаписів українських військових), а також художні фільми: «Мама», «Іловайськ- 2014, «Гвардія», Снайпер «Білий Ворон», Позивний «Бандерас», «Кіборги». Подивилися до деяких з них трейлери.
Згадали людей творчих професій, які з початком повномасштабної війни стали на захист держави і, нажаль, вже загинули. Це всесвітньовідомий оперний співак, зірка Паризької Опери, патріот України Василь Сліпак, на честь якого створено фільм-спогад «Арія, перервана кулею» та наші херсонці: тележурналіст Антон Коломієць, викладач ДМШ 4, відео блогер - Олександр Юров, головний диригент камерного оркестру "Гілея" - Юрій Керпатенко. Маємо надію, що про них теж будуть створені фільми і ми їх обов’язково побачимо.
У це важко повірити – але українське кіно живе і продовжує розвиватися. Попри війну, часткову окупацію і обстріли з повітряними тривогами. Попри вимушений виїзд із країни кваліфікованих кадрів. Проте залишилось головне – той самий збіднілий вітчизняний глядач, який у дні війни хоче дивитися своє, українське. Нехай це свято надихає наших талановитих режисерів, кінодокументалістів на створення нових шедеврів. Нехай наше кіно розповідає світові про Україну, її культуру, цінності, правду про війну, про незламних українців про те, як сказала Л. Костенко : "А ви думали, що Україна так просто. Україна - це супер. Україна - це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни". Головне досягнення українського кіно на сьогодні, що воно стало конкурентним із закордонним. Ми обов'язково переможемо, адже правда на нашому боці. І знову буде мир на багатостраждальній землі, але ми ніколи не забудемо якою ціною він здобувався.