Вітаємо на віртуальній виставці із циклу "Артмандрівка Україною", присвяченій мистецтву Житомира — міста з багатою культурною спадщиною, що стало колискою для багатьох талановитих художників, музикантів, скульпторів. Житомир не тільки зберігає традиції народного мистецтва, але й розвиває сучасні напрями, створюючи унікальні культурні простори.
Житомир — це не лише сторінки історії, а й живе мистецьке життя, що продовжує розквітати в XXI столітті. Запрошуємо вас доторкнутися до мистецького духу цього міста!
Житомир: Історична перлина України
Житомир належить до найдавніших міст України, що має багатовікову історію, починаючи від середньовіччя і до сьогодні. Протягом століть місто залишалося адміністративним центром свого регіону, а у 1918 році саме тут, на короткий час, працював уряд Української Народної Республіки.
Археологічні знахідки поблизу Житомира, включаючи поселення і кургани епохи бронзи та ранньої залізної доби, підтверджують стародавнє походження міста. Особливий інтерес викликають пам'ятки скіфської епохи (XIII—III ст. до н. е.), серед яких городища, поселення та курганні могильники. Ці археологічні знахідки зосереджені в таких районах, як Смолянка, Зарічани, Корбутівка, Стара Рудня, Мальованка, Соколова гора та Крошня.
Чеський вчений-славіст Павел Йозеф Шафарик висунув гіпотезу, що стародавнє городище, з якого згодом виріс Житомир, було центром племені житичів, яке входило до племінного союзу древлян. Назва міста походить від слів «мир житичів», які асоціюються з миром та хліборобством — основним заняттям мешканців цього регіону. Важливою культурою для житичів було жито, яке культивувалося тут з давніх часів. За переказами, навіть у центрі міста колись сіяли жито і ячмінь, і про Житомир говорили: «мир і жито», «мир житичів». Існує також версія, що назва Житомир походить від слова «животомир», що символізує мирне, спокійне життя.
Архітектурні пам`ятки
Житомир – одне з найстаріших міст України з багатою історією та архітектурною спадщиною. За легендою, яку записав історик Микола Трипольський, місто було засноване в далекому 884 році. Воно бачило на своєму шляху безліч історичних подій і стало важливим центром Волині. Сьогодні Житомир приваблює не лише своїх мешканців, а й гостей з різних країн світу, пропонуючи їм унікальні архітектурні пам'ятки.
Однією з таких пам’яток є Дім української культури. Ця будівля, що колись належала відомому адвокату Івану Філіппову, вражає своїм архітектурним стилем. Побудована в XIX столітті, вона нагадує бароковий палац і зберігає дух минулого. У ті часи Філіппов разом зі своєю дружиною влаштовували в маєтку художні вечори та бали, наповнюючи його творчою атмосферою. Сьогодні будівля стала центром культурного життя міста, де проводяться благодійні й літературно-музичні заходи, присвячені видатним діячам України.
Ще одне важливе місце Житомира – Замкова Гора, яка відкриває перед відвідувачами сторінки найдавнішої історії міста. Археологічні дослідження Сергія Гамченка допомогли виявити, що найперше поселення Житомира було не на річці Тетерів, а на Кам’янці – в районі Замкової Гори. Гамченко, видатний український археолог, залишив після себе монографію «Житомирський могильник», де описав побут і культуру перших мешканців міста. Замкова Гора й сьогодні вражає своєю величчю і нагадує про героїчне минуле Житомира, зокрема про його фортецю, яку будували для захисту від татаро-монгольських нападів.
Таємничість і загадковість Житомира розкривається через статую Артеміди, розташовану в парку культури та відпочинку ім. Ю. Гагаріна. Парк був заснований бароном Іваном де Шодуаром, а статуя Артеміди – це копія відомої давньогрецької скульптури Діани Версальської, створеної Леохаром. Висотою в 1,6 метра, Артеміда символізує захист тварин і немовлят, а її войовничий вигляд і гордовитий вираз обличчя привертають увагу відвідувачів. Ця скульптура є одним із знакових символів парку та втілює гармонію природи й міфології.
Скеля «Голова Чацького» – ще одна унікальна природна пам'ятка Житомира. Її форма, що нагадує людську голову, обросла легендами. Одна з них розповідає, що скеля втілює образ козака Чацького, який кинувся у річку Тетерів, рятуючись від ворогів. Інша версія пов'язує назву скелі з Тадеушем Чацьким, видатним польським просвітителем і засновником Кременецького ліцею. Поряд із «Головою Чацького» розташована ще одна скеля – «Чотири брати», названа так через вертикальні виступи, що нагадують людські фігури.
Водонапірна вежа є однією з визначних інженерних споруд Житомира. Ця монументальна вежа, побудована в 1895 році з червоної цегли в неоренесансному стилі, була важливою частиною міської системи водопостачання. Її архітектура вирізняється простотою та функціональністю, але водночас має витончені елементи, які роблять її візуально привабливою. Вежа стала символом технічного прогресу свого часу та досі залишається пам'яткою архітектури й інженерії.
Житомир, розташований у самому серці України, зберігає безліч таємниць і історичних скарбів. Його архітектурні пам’ятки, підкріплені як науковими дослідженнями, так і народними переказами, дарують кожному, хто їх відвідує, можливість доторкнутися до минулого й відкрити для себе нові грані цього стародавнього міста.
Пам'ятки релігійної архітектури
Семінарійський костел Святого Йоана з Дуклі (1842)
Цей величний католицький храм, зведений у 1842 році, є однією з важливих релігійних споруд Житомира. Семінарійський костел присвячений святому Йоану з Дуклі, відомому польському святому та проповіднику. Архітектурний стиль костелу поєднує елементи класицизму та бароко. Його масивні стіни, арки та витончені деталі надають споруді монументального вигляду, що підкреслює її духовну значущість для католицької громади.
Кафедральний собор Святої Софії (1789—1801)
Кафедральний собор Святої Софії — один із найстаріших храмів міста, зведений наприкінці XVIII століття. Будівництво собору тривало з 1789 по 1801 рік. Споруда виконана в стилі пізнього бароко з неокласичними елементами. Величний фасад собору прикрашений колонами та декоративними деталями, а внутрішнє оздоблення вражає своїм розмахом та витонченістю. Собор є головною римо-католицькою святинею Житомира.
Свято-Михайлівський кафедральний собор (1856)
Свято-Михайлівський собор — це православна святиня Житомира, яка була збудована у 1856 році. В архітектурі собору переважають риси візантійського стилю, з характерними великими куполами, арками та декоративними елементами. Собор вражає своєю величністю і символізує духовну силу православної громади міста. Він є осередком релігійного життя та місцем паломництва багатьох вірян.
Свято-Преображенський кафедральний собор (1866—1874) — проєкт архітектора Карла Карловича Рахау
Свято-Преображенський собор був побудований у другій половині XIX століття за проєктом видатного архітектора Карла Карловича Рахау. Цей собор є одним із найвизначніших православних храмів Житомира. Архітектура собору виконана у неовізантійському стилі з великими куполами, які підносяться над містом. Його фасади оздоблені витонченими декоративними елементами, що надає собору урочистого вигляду. Всередині собору зберігається багатий іконостас та інші церковні реліквії.
Лютеранська кірха (1896)
Лютеранська кірха Житомира, зведена в 1896 році, є яскравим прикладом неоготики. Вона вражає своїми витонченими готичними формами, високими шпилями та витонченими вітражами. Цей храм, попри свій строгий зовнішній вигляд, випромінює відчуття спокою та духовного піднесення. Кірха слугує важливим осередком для німецької лютеранської громади міста та є історичною пам'яткою.
Музеї Житомира
Житомирський обласний краєзнавчий музей
Житомирський обласний краєзнавчий музей, один з найстаріших музейних закладів України, був заснований у другій половині ХІХ ст. на хвилі загального підйому інтересу до вивчення природи та історії краю. Великі попередники сучасних музейників вперше згуртувалися у середині ХІХ ст. навколо Волинського губернського статистичного комітету. Започаткувала музейне зібрання у 1865 році невелика колекція мінералів, яка швидко зростала зусиллями вчених, краєзнавців і колекціонерів та зберігалася й експонувалася у публічній бібліотеці до 1911 року.
Важливу роль у становленні музейної справи у краї зіграло створене прогресивним духівництвом Волині церковно-археологічне товариство та давньосховище старожитностей при ньому (1893 р.). З 1901 року на арену вийшло Товариство дослідників Волині і сконсолідувало цілу плеяду талановитих дослідників і краєзнавців, які зробили вагомий внесок у формування зібрання музею.
Нині музей зберігає понад 150 тис. пам’яток природи, історії та культури краю. Найцікавіші серед них: речові пам’ятки з Райковецького городища ІХ - ХІІІ ст.; зразки одягу, килимів та ремісничих виробів Житомирського Полісся різних періодів; книги з бібліотеки Ганських-Жевуських; меморіальні речі видатних земляків. Окраса музею - зібрання західноєвропейського мистецтва ХУІ - початку ХХ століть. Художній відділ музею, створений у 1919 році, увібрав у себе частини націоналізованих приватних колекцій, серед яких найвідоміші волинські зібрання баронів де Шодуар (м. Житомир) та Ілінських-Стецьких з містечка Романів. Тут зосереджено твори провідних художніх шкіл Європи: Італії, Голландії, Фландрії, Франції, Австрії, Польщі. Музей проводить науково-краєзнавчі конференції та різноманітні науково-освітні заходи: уроки пам’яті, творчі зустрічі, тематичні вечори, літературно-мистецькі свята, працюють краєзнавчі гуртки, лекторії та кінолекторії.
Музей старовинного інструменту «Ремісничий двір»
Музей старовинного інструменту «Ремісничий двір» у Житомирі є унікальним закладом, що не має аналогів в Україні. Він розташований неподалік залізничної станції Крошня і функціонує вже понад 15 років. У його колекції представлено понад 5 тисяч експонатів, багато з яких перебувають у робочому стані. Колекція поділена на тематичні частини, що відображають різні професії: від цирульників, шевців та ковалів до стельмахів і теслярів. Особливе місце займає колекція сокир, яка налічує понад сто екземплярів, а також інші старовинні інструменти, жорна, коси, станки та машини.
Однією з найбільш цікавих експозицій є колекція старовинного побуту, де можна побачити такі унікальні предмети, як ручний пристрій для обсмаження кавових зерен з перемішуванням, дерев’яну плойку та рідкісний інструмент «мастіфікатор», що використовувався для подрібнення їжі. Музей також має діючу копію старовинної кузні з горном і наковальнями XVIII століття, а у майбутньому планується відкриття гончарної майстерні з майстер-класами.
Музей «Ремісничий двір» пропонує не лише захопливі екскурсії для дітей та дорослих, але й має капличку для молитви, а також зону відпочинку з барбекю, де можна організувати сімейні свята або зустрічі з друзями. Незабаром планується відкриття дитячого майданчика і виставки старовинних іграшок, що зробить відвідини музею ще цікавішими для наймолодших гостей.
Скульптура Житомира
Скульптурне мистецтво є важливою складовою культурного простору Житомира. Протягом багатьох років місто прикрашали монументальні та декоративні скульптури, які відображають як історичні події, так і духовні та національні цінності. У Житомирі можна зустріти скульптурні композиції, присвячені видатним особистостям, військовим подвигам, а також символічні роботи, що відображають взаємозв'язок людини з природою. Завдяки талановитим майстрам, житомирське скульптурне мистецтво отримало визнання на національному рівні.
Житомир став рідним містом для низки відомих скульпторів, кожен з яких привніс свій унікальний стиль у мистецтво. Ці художники залишили свій слід у створенні міської естетики та розвитку української скульптури.
Олександр Володимирович Костюк 03. 02. 1949
Український скульптор, живописець; член Національної спілки художників України з 1994 року; заслужений художник України з 2009 року.
Він створює скульптури малих форм, вироби монументально-декоративного мистецтва, мозаїки. Бере участь у мистецьких виставках з 1982 року. Персональна відбулася у Житомирі у 1999 році.
Для творчості притаманні тонке відчуття пластичності форми і матеріалу. Окремі роботи зберігаються у Житомирському краєзнавчому музеї. Багато його робіт можна побачити в публічних просторах Житомира, де вони гармонійно вписуються в міський пейзаж. Визнаний майстер створював скульптури, що відображають важливі моменти історії України та місцеві легенди, надаючи своїм творам глибокого символізму та національної ідентичності.
Український художник та скульптор, член Національної спілки художників України, Заслужений художник України.
У Леонарда Славова завжди була велика потреба працювати, торкатися різних тем життя у скульптурі та відображати на полотні те, що зачіпає творчу душу. Щира і діяльна натура Леонарда Стефановича не обмежується створенням творів мистецтва. Багато років він був щедрим учителем і делікатним наставником художньої студії МГО (молодіжної громадської організації) «Арт-Село», який невпинно навчав, направляв, підтримував і надихав своїх учнів, не тільки дітлахів, а й дорослих.
Твори Леонарда Стефановича відомі далеко за межами України. Їх можна зустріти у приватних колекціях в Сполучених Штатах Америки, Німеччині, Ізраїлі, Іспанії.
Василь Іванович Фещенко 29.12. 1943 — 24.09. 2023
Український скульптор; член Спілки художників України з 1978 року.
Присвятив своє життя створенню образів видатних діячів української культури та науки. Його руки оживили у камені й бронзі образи Тараса Шевченка, Миколи Пирогова, Бориса Гмирі та багатьох інших. Кожна робота митця вирізняється глибоким психологізмом, романтичним піднесенням та поетичністю, що робить його скульптури справжніми шедеврами.
У 1995 році йому було присвоєно звання заслуженого художника України, а в 2009 році — народного художника. Його твори можна побачити у музеях Житомира, Львова, Києва, а також за кордоном.
Завдяки багатогранному таланту Фещенка у Житомирі були встановлені пам’ятники Івану Огієнку та Олегу Ольжичу, а його внесок у культурне життя країни було відзначено численними преміями, зокрема премією імені Лесі Українки за втілення образу Тараса Шевченка в камені. Мармур, бронза та граніт — улюблені матеріали митця — стали символами його творчого шляху, який продовжує вражати нові покоління українців.
Gnatyuk Art Center: Найбільший Арт-Простір Житомира
Gnatyuk Art Center є найбільшим арт-простором у Житомирі, що займає площу понад 550 кв.м. Заснований Олегом Гнатюком, центр відкрився 4 листопада 2017 року і відтоді став ключовим місцем для розвитку сучасного мистецтва у регіоні. Тут не лише проводяться виставки, але й проходять екскурсії, творчі вечори, презентації, тренінги, кінопокази та навіть покази мод.
Місія арт-центру – підтримка та популяризація сучасного мистецтва, створення експериментального простору для молодих митців та сприяння суспільним змінам через мистецтво. Gnatyuk Art Center також активно руйнує стереотипи щодо новітніх мистецьких тенденцій, сприяючи включенню Житомирщини до локального та міжнародного дискурсу сучасної культури.
Арт-центр включає галерею сучасного мистецтва, арт-бутік та багетну майстерню «Арт-сервіс». Його діяльність націлена на залучення ширшого кола людей до пізнання мистецтва та актуальних питань сучасного суспільства.
Gnatyuk Art Center пропагує не лише традиційне мистецтво, а й сучасні його форми, що часто виходять за межі загальноприйнятих уявлень про творчість. Сучасне мистецтво не має обмежень – воно може включати будь-що, від класичної картини до нестандартних інсталяцій. Головне завдання такого мистецтва – викликати емоції, іноді шокувати, іноді надихати, проте завжди змушувати замислитися.
Розуміння сучасного мистецтва не вимагає спеціальної освіти, адже його потрібно більше відчувати, ніж аналізувати. Воно є реакцією на навколишній світ, особистим поглядом автора на події та явища, який він передає через будь-які доступні засоби самовираження.
Gnatyuk Art Center є простором, де кожен може знайти натхнення, відкрити для себе нові ідеї та познайомитися з мистецтвом у всіх його проявах.
Мурали
Мурали Житомира стали невід'ємною частиною міського пейзажу, перетворюючи будівлі на мистецькі полотна, що передають емоції, історії й культурні символи. Кожен мурал унікальний, він привносить щось нове у вигляд міста та підкреслює його особливий характер. Прогулюючись вулицями, ви зможете побачити, як ці художні витвори оживляють сірі стіни, надаючи Житомиру сучасного вигляду й створюючи простір для роздумів та насолоди.
Житомир в орнаменті
На вулиці Великій Бердичівській у 2014 році з'явився мурал, створений Дмитром Крабом. Цей твір представляє стилізований герб Житомира, наповнений орнаментальними деталями, що символізують історію міста. Мурал став подарунком місту та відображає багату культурну спадщину Житомира.
Голуб миру та янгол
На перехресті вулиць Михайлівської та Лятошинського у 2015 році художник CSD ONE створив яскравий мурал із зображенням голуба миру й янгола. Твір символізує сподівання на мир у складний для країни час і прикрашений патріотичними кольорами, що підкреслюють його емоційність.
Проєкт "Українська абетка міста"
Проходячи центральними вулицями, ви натрапите на проєкт "Українська абетка міста". Дмитро Краб у 2015 році створив абетку, де кожна літера втілює елементи патріотичного виховання. Це чудова розвага для сімейних прогулянок, де можна разом з дітьми вивчати літери українського алфавіту через мурали.
Портрет Стіва Джобса
У 2016 році на вулиці Восьмого березня Віталій Талько створив портрет Стіва Джобса. Простота і лаконічність монохромного зображення підкреслюють глибину та значущість цієї видатної особистості, яка змінила світ технологій. Монохромний стиль підкреслює простоту й глибину зображення.
Мурал з птахами
У 2017 році Анастасія Савенець створила мурал на вулиці Чуднівській поруч із Ліцеєм сфери послуг. Стилізовані птахи, виконані в народних орнаментах, символізують свободу духу і єдність з природою. Використання традиційних мотивів надає муралу автентичності.
Земне, але недосяжне
Вулиця Велика Бердичівська може похвалитися ще одним шедевром Дмитра Краба під назвою "Земне, але недосяжне" 2017 рік. Цей мурал відображає філософію прагнень і мрій, які здаються недосяжними. Птахи, зображені навколо центральної фігури, створюють атмосферу гармонії та натхнення. Картина насичена символізмом, який нагадує нам про внутрішню боротьбу і пошук гармонії.
Портрет Олега Ольжича
Перемістившись на Новий бульвар, можна побачити мурал "Портрет Олега Ольжича", створений Анастасією Савенець у 2018 році. Цей стінопис увічнює відомого поета й громадського діяча, а поруч розміщена цитата, яка додає глибини і закликає задуматися про культурну спадщину та важливість історичної пам'яті.
Космічний мурал
На вулиці Леха Качинського у 2017 році Дмитро Краб створив мурал, що зображує космонавта на повітряних кульках. Це символ прагнення до нових висот і свободи. Мурал був подарунком місту до Дня Житомира.
Польська вишиванка
Віталій Талько в 2017 році створив мурал на Майдані Соборному, зобразивши традиційну польську вишиванку. Вишиванка на стіні символізує культурну єдність Полісся та глибокий зв’язок з національними традиціями. Традиційні мотиви та кольори надають роботі значущості як символу гордості за своє коріння.
Жінка – місто
Сандра Самбо у 2015 році створила мурал на вулиці Жуйка, 43. Зображення темношкірої дівчини з міськими будівлями в зачісці символізує сучасний Житомир як багатокультурне та відкрите для інновацій ідей місце. Твір відображає динамічний розвиток міста і його відкритість до світу.
Птахи (Гідропарк)
У 2016 році Дмитро Краб створив реалістичний мурал із зображенням птахів на Пляжній алеї в Гідропарку. Робота гармонійно вписується в природний ландшафт і нагадує про важливість збереження екології.
Панда на відпочинку
У 2014 році група GE&TRAN створила мурал на вулиці Великій Бердичівській. Симпатична панда, що відпочиває на гілці, додає місту легкості й невимушеності, даруючи позитивний настрій.
Вентилятор
Андрій Кальков у 2015 році створив на вулиці Київській абстрактне зображення вентилятора, яке символізує рух, прогрес та постійні зміни в навколишньому світі. Це образ прогресу, що нагадує про невпинне прагнення до вдосконалення та розвитку.
Художники
Юрій Камишний (25 квітня 1962 р.)
Закінчивши Житомирську художню школу та Одеське художнє училище, Юрій Камишний став не лише членом Національної спілки художників України, а й отримав визнання за межами країни, ставши членом міжнародних художніх спілок під егідою ЮНЕСКО. Його роботи знаходяться в експозиціях великих українських музеїв і в колекціях світових художніх центрів, таких як Львівська галерея мистецтв чи музей ім. Лесі Українки. Його творче бачення, виражене в понад 20 персональних виставках, визнане на міжнародному рівні.
Олексій Макаренко (21 вересня 1936 р. — 2 травня 2005 р.)
Олексій Макаренко — один із найцікавіших художників Житомира, котрий попри важкі фізичні випробування (отримав серйозні травми у дитинстві) зміг стати видатним митцем. Він розробив власний стиль у декоративному мистецтві, названий «пелюстковізмом», сповнений національної символіки, казкових образів і філософських тем. Його роботи містять у собі квіткові орнаменти, які перегукуються з народними казками та легендами. Багато з його творів присвячено національним темам: Шевченкіана, Лісова пісня, а також він створював розписи дерев'яних предметів побуту: ложки, діжки, скриньки. Роботи художника прикрашають музейні експозиції не лише України, але й Канади, Іспанії та США.
Микола Максименко (31 грудня 1924 р. — 10 вересня 2016 р.)
Живопис Миколи Максименка — це сповнені емоцій полотна, на яких він зображував природу рідного Полісся, Криму та Карпат. Його краєвиди, написані яскравими фарбами, відображають красу повсякденного життя: квітучі дерева, звичайні пейзажі перетворюються на полотні на справжні витвори мистецтва. Багато його робіт представлені в музейних колекціях не лише в Україні, але й за кордоном. За свої досягнення він був удостоєний найвищих нагород, включно з Національною премією України імені Тараса Шевченка та званням народного художника України.
Валерій Віталійович Савенець (21 лютого 1969 р.)
Працював учителем малювання, а згодом керівником гуртка «Декоративна композиція» у Центрі творчості дітей і молоді. Його відданість педагогічній справі вилилась у те, що чимало його вихованців обрали мистецтво як життєвий шлях.
У творчості Савенця переважає пейзажний жанр, який він майстерно втілює в живописі та графіці. Його полотна дихають реалістичністю, відображаючи красу та велич природи. З 2000 року він є активним учасником всеукраїнських та місцевих виставок, організував сім персональних експозицій. Роботи В.Савенця зберігаються в приватних колекціях не тільки в Україні, але й за кордоном.
Житомирська обласна філармонія ім. С. Ріхтера
Житомирська обласна філармонія ім. С. Ріхтера — визначний осередок музичного мистецтва, заснований у 1938 році, який на сьогоднішній день залишається головною концертною установою Житомира. Її будівля, зведена ще в 1858 році за проєктом видатного архітектора Івана Штромма, є однією з найстаріших театральних споруд України та виконана в стилі необароко. Спочатку вона функціонувала як театр, де виступали відомі українські та світові зірки театральної сцени й музики.
Житомирська філармонія має надзвичайно багату культурну спадщину, адже на її сцені виступали такі видатні артисти: Марко Кропивницький, Іван Карпенко-Карий, Марія Заньковецька, Айра Олдрідж, Поліна Віардо, Віра Комісаржевська, Іван Козловський, Дмитро Гнатюк та багато інших. У її залах звучала музика у виконанні найкращих українських та іноземних музикантів, включаючи оперних співаків, театральні трупи та оркестри, що зробило цей заклад культурним символом Житомира.
Сьогодні заклад продовжує підтримувати високу планку музичного мистецтва, пропонуючи слухачам концерти різних жанрів — від класичної музики до народних танців.
Завдяки капітальному ремонту, філармонія тепер має чудову інфраструктуру, включаючи великий зал на 420 місць і малий зал на 70 місць, що дозволяє організовувати концерти на найвищому рівні. Тут працюють такі знані колективи: Поліський академічний ансамбль пісні і танцю «Льонок» ім. Івана Сльоти, Академічна хорова капела «Орея», гурт «Древляни», камерний оркестр, фольклорний ансамбль народної музики «Родослав» та тріо «Filando». Кожен із цих колективів продовжує славні традиції української музичної культури та сприяє її популяризації як в Україні, так і за кордоном.
Філармонія продовжує бути важливим центром не лише для любителів класичної музики, а й для всіх поціновувачів мистецтва, пропонуючи різноманітні програми, які задовольнять найвибагливіших слухачів.
Видатні постаті
Історія Житомирщини пов`язана з відомими діячами культури і мистецтв. На теренах краю народилися, жили та творили такі постаті: Ніна Матвієнко, Борис Лятошинський, Юліуш Зарембський, Раїса Недашківська, Валерій Харчишин, Леся Українка. Творчий шлях митців демонструє неймовірний талант та внесок у розвиток українського мистецтва та літератури.
Ніна Матвієнко
Ніна Митрофанівна Матвієнко (10.10.1947 — 8.10.2023) відома українська співачка, яка здобула славу завдяки унікальному голосу, що відтворює душу українського народу. Вона народилася в селі Неділище Ємільчинського району на Житомирщині в багатодітній родині. Її дитинство було сповнене труднощами, оскільки через бідність з 11 років Ніну віддали до інтернату, де вона відкрила для себе світ пісні та театру. Любов до музики передалася їй від матері, яка мала чудовий голос.
Після закінчення інтернату Ніна Матвієнко працювала на заводі, але талант привів її до студії українського омухору імені Григорія Верьовки в Києві, де вона розпочала свою кар’єру співачки. Більше 20 років Ніна Митрофанівна була солісткою в хорі "Верьовки" і стільки ж в камерному оркестрі "Київська камерата". У репертуарі співачки було багато народних пісень, серед них: обрядові, ліричні, гумористичні, пісні-балади, українські пісні 17 – 18 сторіччя. Окрім того Матвієнко зіграла в чималій кількості телевистав: "Маруся Чурай", "Катерина Білокур", "Розлилися води на чотири броди", художніх фільмах: "Солом'яні дзвони", "Пропала грамота" та в радіовиставах "Політ стріли", "Кларнети ніжності".
Ніна Матвієнко відзначена численними нагородами та званнями: Заслужена (1979) та Народна артистка України (1985), Шевченківська премія (1988) та найвища державна нагорода — Герой України (2006). За цими нагородами стоїть щоденна, важка і наполеглива праця. Тисячі концертів, зустрічей, творчих вечорів, записів на радіо і телебаченні, гастролі по Україні та зарубіжжю.
Також Ніна Матвієнко виявила свій літературний талант — у 2003 році вийшла її біографічна книга "Ой, виорю нивку широкую", яка зібрала оповідання, поезії та етнографічні записи.
Ніна Матвієнко зберігала зв'язок із рідною Житомирщиною, беручи участь у Всеукраїнському святі «Лесині джерела».
Трагічна смерть сталася 8 жовтня 2023 року. Легендарна українська співачка Ніна Матвієнко боролася з важкою недугою – пережила кілька операцій і померла у лікарні. Рідні до останнього вірили, що станеться диво, і вона видужає.
Борис Лятошинський
Борис Миколайович Лятошинський (1895–1968) — видатний український композитор і диригент, один з основоположників української композиторської школи ХХ століття. Він народився в Житомирі в родині інтелігентів. Батько Бориса був директором Житомирського комерційного училища, а мати — музичною аматоркою. Вплив батьків, зокрема інтерес до історії та культури, сформував світогляд Лятошинського та його творчі орієнтири.
Перші музичні композиції Лятошинський написав у юнацькі роки, ще під час навчання в Житомирі. Він навчався в Київській консерваторії та одночасно студіював юриспруденцію в Київському університеті. Після завершення навчання розпочав педагогічну діяльність, ставши професором Київської консерваторії.
Лятошинський прославився як автор опер, симфоній, симфонічних поем та камерних творів. Його твори поєднують європейські музичні традиції з українським національним колоритом. Хоча композитор неодноразово зазнавав критики з боку радянської влади, його творчість здобула міжнародне визнання. Його Третя симфонія, записана у США у 1995 році, була визнана одним із найкращих записів року.
Борис Лятошинський отримав численні нагороди, зокрема Шевченківську премію за оперу "Золотий обруч" (1971). Його ім'я тісно пов'язане з Житомиром, де пам'ять увічнено в назві музичної школи та встановлено пам’ятник біля будинку, в якому жив композитор.
Юліуш Зарембський
Юліуш Зарембський (3 березня 1854 – 15 вересня 1885) — видатний польський піаніст та композитор, народжений у Житомирі, чия музична спадщина залишила значний слід у світовій культурі. Народившись у родині інтелігенції, що належала до середньої шляхти, Зарембський змалку був оточений мистецтвом. Його мати, обдарована музично, першою виявила його талант та надала початкову музичну освіту. Вона також залучила його до навчання у Л. Руцинської, видатної польської піаністки та педагога, яка мешкала тоді в Житомирі. Під її керівництвом Юліуш набув ґрунтовних навичок фортепіанної майстерності та художньої зрілості.
Кар'єра Юліуша розвивалася стрімко. У віці дев’яти років він уже брав участь у міських концертах, а в шістнадцять написав свої перші фортепіанні п'єси та вокальні твори на слова Адама Міцкевича, в яких відчувалися мелодії як польської, так і української народної пісні. Житомирська культурна атмосфера, особливо театральне життя, значно вплинула на формування його художнього світогляду. Юліуш часто відвідував місцевий театр, де пізніше, вже будучи відомим музикантом, виступав з концертами.
Після завершення навчання у Житомирській гімназії в 1870 році, Зарембський вступив до Віденської консерваторії, яку закінчив блискуче через два роки. Його виступ на випускному концерті з «Симфонічними етюдами» Роберта Шумана здобув йому золоту медаль і звання лауреата консерваторії. Незабаром після цього він став дипломованим музикантом.
Зарембський почав активну концертну діяльність, виступаючи у великих містах Європи, таких як Київ, Одеса, Варшава та Париж. Після гастролей вирушив до Рима та Веймара, де продовжив вдосконалювати свою майстерність під керівництвом знаменитого Ференца Ліста.
Музика Юліуша Зарембського тісно пов’язана з фольклорними традиціями Волині, які він майстерно відобразив у своїх творах. У його п’єсах, таких як «Галіційські танці», «Думка» та «Коломийка», звучать інтонації польських і українських народних мелодій. Він навіть задумав оперу «Марія», засновану на поемі польського поета Адама Мальчевського, але згодом відмовився від цього задуму, створивши лише увертюру.
На піку своєї кар'єри Зарембський став професором Королівської консерваторії в Брюсселі, але інтенсивна концертна діяльність підірвала його здоров’я. Він захворів на туберкульоз і помер 15 вересня 1885 року у Житомирі, куди приїхав, щоб виступити перед своїми земляками. Його серце було поховане у кафедральному костелі Святої Софії, а тіло — на римсько-католицькому цвинтарі.
Ференц Ліст високо оцінив творчість Зарембського, назвавши його твори одними з найцінніших у сучасній музичній літературі.
Раїса Степанівна Недашківська
Раїса Степанівна Недашківська — українська актриса театру та кіно, народна артистка України, одна з видатних постатей української культури. Її неперевершений талант та акторська майстерність залишили глибокий слід в історії українського мистецтва.
Раїса народилася 17 лютого 1943 року в селі Старі Горобці Малинського району Житомирської області. З ранніх років вона відчувала тягу до творчості та мріяла про сцену. У 1961 році вона вступила до Київського театрального інституту імені Івана Карпенка-Карого, і була прийнята в трупу Київського молодіжного театру, на сцені якого грала головні ролі в спектаклях «Сірано де Бержерак», «За двома зайцями».
Разом із Людмилою Іванівною Авескуловою виступила ініціатором заснування духовного театру для впровадження в життя театральними засобами ідеї внутрішнього оновлення, внутрішнього спілкування, ідеї вільної творчості. Раїса Степанівна стала художнім керівником Театру «Під зоряним небом».
Справжнім проривом у кінокар'єрі Недашківської стала роль Мавки в екранізації «Лісової пісні» Лесі Українки. Ця роль відкрила її як актрису з тонким чуттям поетичної драматургії та глибоким розумінням образів, втілюючи на екрані міфічну силу і красу українського фольклору. Її Мавка стала символом гармонії між природою і людиною, вічного протистояння любові і долі.
Театральна кар'єра Раїси Недашківської була не менш яскравою. Вона виступала на сценах Київських театрів, зокрема у Київському академічному драматичному театрі імені Івана Франка. У її репертуарі — безліч яскравих ролей, серед яких образи з класичних українських та світових п'єс. Кожна її роль пронизана правдивими емоціями, внутрішньою силою та глибоким драматизмом.
За вагомий внесок у розвиток українського мистецтва Раїса Недашківська отримала численні нагороди та звання.
Її творчий шлях відзначений понад тридцятьма ролями в кіно, кожна з яких залишила глибокий слід у серцях глядачів. Вона стала символом жіночності, сили духу та української культури, продовжуючи надихати нові покоління своєю творчістю.
Раїса Недашківська залишається однією з найвідоміших та шанованих актрис, яка втілила в собі глибинні національні цінності та красу українського мистецтва.
Валерій Володимирович Харчишин
Валерій Володимирович Харчишин (нар. 26 травня 1974 року в місті Любар, Житомирська область) — український рок-музикант, фронтмен культового гурту «Друга Ріка», який став однією з найбільш знакових фігур сучасної української музичної сцени.
Народившись у звичайній родині Марії та Володимира Харчишиних, Валерій змалку виявляв схильність до музики. Разом зі своїм старшим братом Василем він ріс у середовищі, де панували прості життєві цінності, проте вже тоді його тягнуло до творчості. Закінчивши школу у 1989 році, Валерій вступає до Житомирського училища культури та мистецтв імені Івана Огієнка, де здобуває музичну освіту, обравши духові інструменти.
Після закінчення навчання Валерій не зупиняється на досягнутому й починає виступати у складі фольклорних та естрадних колективів, серед яких ансамбль «Льонок» та «Козацький хор». Його шлях у музичній індустрії набирає обертів, коли у 1994 році він стає директором хорового колективу «Орея», з яким гастролює Європою.
У 1995 році Харчишин разом із Віктором Скуратовським та Олександром Барановським засновує гурт Second River, який згодом трансформується у відомий український рок-гурт «Друга Ріка». Валерій стає не лише голосом гурту, а й його творчим серцем — він автор більшості текстів і музики. Саме завдяки його глибинній ліриці й потужному вокалу гурт здобуває визнання та любов слухачів.
«Друга Ріка» пройшла довгий шлях становлення, випустивши сім студійних альбомів, серед яких «Рекорди», який став золотим у день релізу. Хіти гурту не сходять з українських музичних чартів, а їхні концерти збирають тисячі шанувальників. Валерій завжди вважав за свій обов'язок дарувати справжні емоції на сцені, і його рок-н-рольний драйв на живих виступах створює унікальну атмосферу єднання з аудиторією.
Кар'єра Валерія Харчишина не обійшлася без випробувань. У 2007 році він пережив серйозну автомобільну аварію, після якої довго відновлювався. Цей період став для нього часом переосмислення життя. «Я щасливий, що залишився живим і можу продовжувати творити», — сказав він після повернення на сцену.
Не обмежуючись музикою, Валерій активно займається соціальними проєктами. У 2012 році він започаткував благодійний марафон «Я БУДУ ЖИТИ», який допомагав у боротьбі з лімфомою. Його акція зібрала відомих українських музикантів, а також привернула увагу до проблеми ранньої діагностики хвороби.
«Друга Ріка» продовжує творити й дарувати слухачам нові музичні шедеври. Сьомий альбом гурту, «Піраміда», випущений у 2018 році, став черговим підтвердженням невичерпної творчої енергії Валерія Харчишина. Його любов до музики, наполегливість та бажання змінювати світ надихають не одне покоління українців.
Валерій Харчишин залишається одним із найвпливовіших українських музикантів, чиї творчі досягнення і внесок у культурний простір країни важко переоцінити.
Леся Українка
Леся Українка (справжнє ім'я Лариса Петрівна Косач) — одна з найвідоміших постатей в історії української літератури та культури, народилася 25 лютого 1871 року в місті Звягель Житомирської області. Вона стала не лише символом української національної ідентичності, але й яскравим прикладом сили духу, витримки та відданості літературі, незважаючи на тяжку хворобу — туберкульоз кісток.
З ранніх років Леся демонструвала неабиякий талант до літератури, музики та мов. Її перший вірш "Надія" був написаний, коли їй було всього дев'ять років. Хвороба, яка переслідувала її протягом усього життя, змусила її навчатися вдома, проте це не стало на заваді здобуттю ґрунтовної освіти. Вона вільно володіла багатьма мовами, включно з французькою, німецькою, італійською, англійською, а також класичними — латинською та грецькою.
Творчий спадок Лесі Українки вражає своєю глибиною і різноманітністю жанрів. Вона писала поезії, драматичні твори, прозу, публіцистику і навіть переклади. Її поетичні збірки: «На крилах пісень» (1893), «Думи і мрії» (1899) та «Відгуки» (1902), стали справжнім проривом у розвитку української поезії. У своїх віршах Леся відтворювала національну ідею, протистояння гнобленню, боротьбу за свободу та рівноправність.
Найбільш знаковими творами Лесі Українки стали її драматичні поеми, зокрема «Лісова пісня» (1911), яка є вершиною української драматургії. Цей твір, сповнений символізму та містики, розкриває тему гармонії людини та природи, кохання та долі. Інші відомі драматичні поеми, такі як «Камінний господар», «Оргія», «Бояриня», висвітлюють теми свободи особистості, соціальної несправедливості та боротьби за національну незалежність.
Леся Українка була також активною громадською діячкою. Вона долучалася до національних та жіночих рухів, боролася за права жінок і підтримувала ідеї соціальної рівності.
Незважаючи на постійну боротьбу з хворобою, вона залишалася неймовірно продуктивною та впливовою фігурою. Померла Леся Українка 1 серпня 1913 року в грузинському місті Сурамі, залишивши по собі неоціненну літературну спадщину. Її творчість і сьогодні продовжує надихати нові покоління на боротьбу за свободу, правду та духовну силу.
Житомирський академічний український музично-драматичний театр
ім. Івана Кочерги: історія та сучасність
Житомирський академічний український музично-драматичний театр імені Івана Кочерги є центральною театральною сценою Житомирщини та одним із провідних театрів України. Він знаходиться в спеціально зведеній будівлі в центрі Житомира, що має велику та малу глядацькі зали, а також численні службові приміщення для репетицій та технічного забезпечення вистав.
Театр має багату та давню історію. Ще наприкінці XVIII століття у Житомирі активісти міста виступали за створення стаціонарного театру, і вже в 1809 році, з ініціативи волинського губернатора М. І. Камбурлея, було побудовано перше театральне приміщення. Це зробило Житомир одним із небагатьох міст того часу, що могли похвалитися наявністю театру.
Перший кам'яний театр в Україні був зведений у Житомирі в 1858 році, і його сцена бачила таких великих майстрів як Марко Кропивницький, Марія Заньковецька та інші видатні артисти того часу. Нині в цій будівлі розташована обласна філармонія.
Офіційне становлення сучасного театру відбулося 8 січня 1944 року, коли виставою «Наталка Полтавка» було відкрито театральний сезон. Відтоді театр здобував численні перемоги на міжнародних і всеукраїнських театральних фестивалях, а також отримав статус академічного у 2012 році.
Протягом своєї історії театр відзначався співпрацею з багатьма видатними режисерами та акторами. Серед них — Володимир Магар, який працював художнім керівником у 1934—1941 роках, Леонід Данчук, що очолював театр з 1991 року, та інші видатні діячі мистецтва. Зокрема, з театром тісно пов'язані такі відомі актори як народний артист України Микола Карпович, заслужений артист України Петро Авраменко, а також багато інших талановитих митців.
Завдяки плідній роботі сучасного керівництва, яке очолюють директор Наталія Ростова та головний режисер Наталія Тімошкіна, театр отримав новий поштовх для розвитку. У репертуарі закладу — класичні й сучасні твори, як української, так і світової драматургії, а також вистави для дітей. Однією з найбільш резонансних постановок останніх років стала вистава «Украдене щастя» Івана Франка, яка принесла театру низку престижних нагород на міжнародних фестивалях.
Театр активно бере участь у міжнародних заходах та гастролює за межами України, популяризуючи українське мистецтво на міжнародній арені. Його вистави неодноразово відзначалися за кращу режисуру та акторські роботи, зокрема на таких фестивалях: «Класика сьогодні», «Данапріс» та «Мельпомена Таврії».
Невід'ємною частиною діяльності театру є розвиток дитячого репертуару, завдяки якому театр виховує нове покоління глядачів. Вистави, створені на основі класичних казок та сучасних творів, здобувають визнання серед маленьких відвідувачів і їхніх батьків.
Житомирський театр завжди був і залишається важливим осередком культурного життя регіону. Він не лише продовжує традиції, закладені поколіннями митців, а й активно адаптується до вимог сучасного театрального мистецтва. Завдяки творчому підходу і прагненню до вдосконалення, театр залишається одним із найперспективніших у країні, щороку поповнюючи свій репертуар новими виставами та проєктами.
Висновок
Мистецьке надбання Житомира є яскравим свідченням багатовікової історії та творчого потенціалу цього міста. Архітектура, скульптура, живопис і сучасні мурали відображають дух епох, а постаті видатних митців, народжених у Житомирі, назавжди залишили слід у культурному просторі України. Театральне та музичне життя міста, зокрема діяльність театру та філармонії, продовжують надихати нові покоління на творчі звершення. Житомир, сповнений мистецтвом і культурою, завжди залишатиметься осередком натхнення та духовної сили для своїх мешканців і гостей.
