Бейко Андрій
Моя історія війни
Ранок 24 лютого для моєї сім’ї розпочався зі спостереження за ракетами, які летіли над нами в бік Чорнобаївського аеродрому. Так я зрозумів, що розпочалася війна. У перші дні було лише відчуття шоку та певної безпорадності. Далі, щоб хоч якось захистити своїх трьох дітей, ми з дружиною вирішили переїхати до батьків, які мешкали в селі Клапая поруч з легендарною Чорнобаївкою. Але й там, нам спокійніше не стало. Повз село постійно проходила ворожа техніка. Одного разу діти нарахували 76 бронемашин, які їхали в бік Миколаєва. Потім над нами розпочалося бойове дійство, ракети летіли в обидва боки. Зникла електрика та телефонний зв’язок.
Клапая
Заспокоював лише той факт, що ми з батьками, поруч наші діти (проживало в будинку 6 дорослих та 9 дітей), в нас є облаштований підвал і вода в криниці. Тоді день складався з таких повсякденних справ: готування їжі, діставання води з криниці та відстеження артобстрілів зі сторони окупантів. До речі, ЗСУ жодного разу не влучили в село, все летіло далі – на голови росіян.
Через тиждень в Клапаї заїхав ворожий БТР, звідти висипались «асвабадітєлі», виламали двері сільської крамниці та звільнили її від продуктів. Те, що залишилось в магазині, забрали місцеві мародери, яких було багато при бездієвій владі.
Коли окупанти стали частими гостями в селі, ми вирішили повернутися до Херсону, але заїхати в місто вже було не так просто. Об’їхали декілька блокпостів ґрунтовими дорогами та нарешті дібралися, завдячуючи своїм друзям.
Херсон окупований
Ми побачили своє місто вже не таким рідним, як колись. Вулицями їздили «зетки», величезні черги в магазинах, захмарні ціни на продукти, дефіцит медикаментів і товарів першої необхідності. Після шістнадцятої години на вулиці нікого не було, всі сиділи вдома. А містом роз’їжджали нові господарі на «віджатих» автомобілях з написом «Z» і шукали людей за списками. Потім почали з'являтись стихійні блокпости, де проводили ретельний огляд документів, телефонів та особистих речей. Всі ці події змусили багатьох містян покинути свої домівки. Ми теж вирішили виїжджати, але це рішення було дуже складним, адже доводилось залишити багато того, до чого звик за все життя: рідне місто, друзі, дім, робота …
