Моя історія війни

До війни моя родина жила звичайним життям у Новій Каховці. Наша сім’я виховує двох чудових діток, для яких я намагалася робити все можливе для повноцінного розвитку. Адже старший син народився з вродженими аномаліями – рідкісний синдром Лежена. Коли йому виповнилося 7 років, я почала займатись волонтерством. Влаштовувала свята, благодійні проєкти та заходи для дітей, що мають інвалідність. У вільний час займалася хендмейдом: виготовляла різноманітні прикраси та жіночі аксесуари. Я була цілковито щасливою, але .... 

24 лютого о 4:15 пролунав гучний вибух, затремтіли стіни. Я з жахом прокинулася та побігла до чоловіка. У вікні побачили зарево та великий стовп диму. Ми не розуміли, що коїться?.. Додзвонитися до пожежної частини та інших соцслужб не змогли. Через декілька годин почали кружляти військові літаки, пішли колони танків. Страшний гул стояв по всьому місту від пересування важкої техніки. Об 11 годині окупанти повісили на Каховській ГЕС свою триколорну ганчірку. Так один день кардинально змінив наше життя, рашисти захопили рідне місто.
5 місяців ми прожили в окупації, а пережитого вистачить на кілька життів. Поряд з нашим будинком окупанти розмістили свою техніку так, що снаряди пролітали над нашим дахом, ми стали для них живим щитом. Їм завжди було байдуже на людей, попереджень пройти в укриття теж ніхто не робив. У бомбосховищах були нестерпні умови, вони були переповнені наляканими людьми, які постійно хворіли через переохолодження. Нам теж було там дуже важко, бо не мали умов догляду за 3-річною донькою та 11-річним сином з важкою інвалідністю.

Читай далі