24 лютого я прокинулася від звуку потужного вибуху. Крізь сон подумала, що це якась страшна аварія, якийсь вибух на заводі... Але вже о сьомій ранку пролунав дзвінок від друга, який повідомив, що на нашу країну напали.
І далі, як у страшному сні… Я вийшла з під'їзду свого будинку під сирену повітряної тривоги, побігла до найближчого банкомату, де хотіла зняти останню готівку, щоб хоч якось далі протягти з дітьми. Вистоявши там величезну чергу, пішла купити продукти. Ми готувалися до найгіршого, що не буде навіть солі та сірників. Метушня на голодний шлунок, стрес… І все це під вибухи на Антонівському мосту, де точилися бої, де наші герої з останніх сил намагалися захистити нас і відтягти час окупації, жахливої хвилі вбивств і катувань херсонців. Хліб
Пам'ятаю, як стояла у величезній черзі за хлібом біля маленького кіоску, що поряд з нашим будинком. Стоїмо дві години і нам кажуть чекати ще, бо зараз випечуть на передову військовим, а потім вже й нам дадуть по дві хлібини в одні руки. Люди в черзі нервували, а ще - виття сирен швидких, які кожні десять хвилин мчали з передової. Дуже моторошно, страшно… Я достоялася, взяла одну хлібинку нам з дітьми, а другу - бабусі віднесла. Тоді я почала замислюватися над тим, що до війни це була звичайна хлібина, а зараз я тримаю в руках справжній цінний символ людського життя. Окупація
Десь через чотири дні рашисти заїхали першими трьома танками на Шуменський район, за ними бронетранспортери, як ті чорти повільно заповзали в місто. Вранці продовжили бомбити школи, будинки, а потім вже почало заходити російське командування. Наш весь під'їзд сидів у підвалі. Ми моніторили новини та могли лише споглядати, як орки нищать наше місто... А десь по обіді, загорівся ТРЦ «Фабрика». І почалася довга та нікчемна окупація...
Життя перетворилося на «день бабака» - постійно вдома, без телефонного зв’язку та спілкування. Я втратила одну роботу, потім іншу. Згодом прийняла рішення виїхати з Херсону до родичів у Хмельницьку область. Але слід окупації залишив по собі гіркий спогад середньовіччя. Допомога ЗСУ
Далі життя почалося налагоджуватися. Я поновилася на роботі, пізніше переїхали з дітьми до Києва. І тут я зрозуміла, що хочу бути корисною та чимось допомогти своїй країні у боротьбі з окупантами. Так, у вільний час, я почала малювати патріотичні картини, які потім продаю, а отримані гроші передаю для потреб ЗСУ. Хрещатик зустрів мене дружньо, людям подобається така ідея і вони охоче долучаються до зборів коштів, придбавши мої роботи.
Г. Волик
Квіти для ЗСУ
Художниця Ганна Волик відома у Херсоні завдяки своїй вуличній творчості. До війни вона розмальовувала паркани, під’їзди та вхідні двері будинків в нашому місті. Завдяки Ганниному стритарту з елементами петриківського розпису Херсон ставав ще красивішим та яскравішим. В основі барвистих візерунків Г. Волик лежить безмежна любов до рідного краю. У художниці вже чимало таких робіт, якими захоплюються містяни. Там, де вона малювала, замість похмурих дверей, з'являється чудовий сад з великими яскравими квітами: мальв, півоній, айстр, бузку, троянд, ірисів, маків.
Ті херсонці, які зараз будуть переглядати фото робіт художниці, вгадають свої двері в будинки, які змушені були покинути через цю кляту війну.
Окрім того, професійна художниця раніше розмальовувала все, що потрапляло до її рук. В українському народному стилі заквітчувала: сувеніри, меблі, годинники, посуд, статуетки, одяг, приміщення дитячих садочків та кафе, навіть автомобілі.
Ганна Волик талановита в усьому. Вона написала зворушливий вірш про війну, про Херсон, про квіти.
Мені наснилися космеї...
Серед херсонської роси,
Вони цвіли та пахли літом,
Неначе й не було війни...
Я серед квітів плачу мовчки,
Бо розумію, що це сон...
Вони стрункі, високі, тихі…
Так, це Херсон, то мій Херсон!
Такі квітучі, свіжі й рясні,
Вони аж вище голови.
Їх обіймаю, в них тону я,
Мене сховали від біди!
І я блукаю серед поля,
Взяли мене у свій полон.
Нічого навкруги - лиш квіти,
Та це лиш сон...
Про мій Херсон...
Під час окупації Ганна продовжила займатися своєю улюбленою справою – малюванням. Таким чином вона дарувала херсонцям яскраві фарби в їх сірих буднях. Але хвилювання за своїх двох маленьких діток змусило її покинути рідне місто. Переїхавши до Києва, Г. Волик вирішила використати свій талант для боротьби з загарбниками. Почала малювати патріотичні картини із зображенням національних символів України і використанням елементів петриківського розпису. Спочатку виставляла їх в соцмережі та підписувала: «Малюю картини для продажу на користь ЗСУ. Надійшов запит від наших героїв про необхідність придбання тактичних бахіл на берці для штурмової бригади у напрямку Донеччини. Картини можу надіслати «Новою поштою» в будь-який куточок України. Кінцевий звіт буде наданий на моїй сторінці у Фейсбуці. Все буде Україна! Слава ЗСУ!!!».
Потім Ганна почала виходити на площі столиці, і ще там продавати свої патріотичні картини з квітами аби пришвидшити збір грошей для потреб ЗСУ. Всі донати художниця витрачає на нагальні запити від військових: форму, термобілизну, балаклави, рукавиці, шкарпетки, шапки та інше. Купуючи ці речі, художниця відправляє їх поштою підрозділам Збройних сил України. Фотозвіти закупівель виставляє на сторінці у Фейсбуці. «У кожного свій фронт. Поки наші хлопці на війні, то ми - жінки повинні теж їм допомагати чим можемо!», - закликає художниця інших.
Незабаром в Лондоні планується ярмарок робіт українських митців. Ганну Волик також запросили взяти участь. Всі отримані кошти будуть перераховані на допомогу Збройним силам України.
Після звільнення Херсону жителі міста дякували, обіймали та дарували букети нашим військовим. Квіти, намальовані Г. Волик, теж для наших захисників, які вона малює – продає – допомагає. Добре та світле діло художниці для ЗСУ і є тією частинкою, яка приведе нас до Перемоги. А потім… Ми всі обов’язково повернемось додому, бо ми разом йдемо до Свободи. Ми відбудуємо Херсон, а наша мисткиня прикрасить його своїми малюнками з розкішних квітів. Вона замалює ті «рани та шрами», які лишить по собі війна.
