Постер фільму «Гартовані люттю». Фото: Кіноріум
«Гартовані люттю» – український документальний фільм 2022 року, знятий українсько-американською режисеркою і продюсеркою Лесею Калинською та українським режисером Русланом Батицьким. Знята у стилі cinéma vérité*, ця стрічка, не просто хроніка, а жива присутність у самому серці подій. Вона проживає разом із країною десять років – від палаючих барикад Революція гідності до перших вибухів повномасштабного вторгнення росії в Україну у 2022-му. Камера не ховається за коментарями й не нав’язує висновків – вона стоїть поруч: на морозному Майдані, в напруженій тиші київських вулиць, на передовій, куди знімальна група поверталася знову і знову. Це історія, знята на відстані витягнутої руки – чесна, оголена, без прикрас. Творці свідомо відмовилися від державного фінансування, аби не залежати ні від чиїх рамок чи очікувань. Повна творча свобода стала їхнім принципом і ризиком. Саме тому ця стрічка звучить так, як звучить правда: без цензури, без компромісів, без права на фальш.
Сюжет. Серед диму шин, криків і надії, що пульсувала на Майдані під час Революція гідності, зустрічаються двоє завзятих ідеалістів. Там, де народжувалася нова країна, народжується і їхнє кохання. Та випробування приходять швидко: після окупації Криму й початку війни на Донбасі Павло втрачає рідний дім у Донецьку і стає до лав добровольчого батальйону, а Світлана обирає свій фронт – волонтерство. Напруга сягає межі, коли в одному з найзапекліших боїв Павло раптом упізнає по той бік прицілу свого колишнього інструктора та друзів зі страйкболу – тих, із ким колись тренувався й сміявся, а тепер вони воюють під прапором агресора. Минуле й теперішнє стикаються в одну мить, перетворюючи війну на особисту драму. Захищаючи країну, свободу і своє кохання, Павло та Світлана змушені дорослішати швидше, ніж планували. Їхні рішення більше не про мрії – вони про відповідальність, втрати й віру. Це історія про те, як у вирі війни гартується не лише сталь, а й серце. Про кохання, яке витримує відстані й постріли. Про мужність залишатися людиною тоді, коли світ навколо розколюється. Режисерка Леся Калинська зазначила: «Наші герої пройшли пекло: від революції до вторгнення, які вже 12 років у цій війні... Якимось чином вони знаходять духовну силу, щоб продовжувати боротьбу».
Актори. Документальний фільм «Гартовані люттю» має особливу структуру – у ньому немає акторів у традиційному художньому розумінні. Стрічка побудована на реальних людях, які грають самих себе: військові, громадські діячі, очевидці історичних змін. Герої цієї стрічки – не вигадані персонажі, а люди, які пройшли крізь найгарячіші точки новітньої історії України. Серед них – Вадим Васильчук: учасник Майдану, депутат Київради і боєць Сил оборони України. Поруч архівні свідчення та голоси людей, чиї слова й позиції стали частиною епохи: Джон Маккейн, Ігор Лапін, Лесь Подерв'янський, Святослав Вакарчук, Іван Леньо та гурт «Kozak System». Вони не грають ролей і не ховаються за сценарієм, вони проживають перед камерою власний досвід. Саме ця відсутність фальші надає фільму особливої сили: глядач бачить не реконструкцію, а живу історію з її сумнівами, втратами, болем і рішеннями, які змінювали хід подій. Документальний формат перетворює екран на простір довіри. Тут головними «акторами» стають правда, пам’ять і особиста відповідальність кожного героя. І саме тому ця історія звучить так глибоко, бо вона не вигадана, вона прожита.
Музика. Оригінальну музику до стрічки створив Еміліано Мадзенґа, його партитура тонко й делікатно проходить крізь увесь фільм, ніби внутрішній голос епохи. У картині також звучать твори Мар’яна Садовської, Романа Туровського, Миколи Леонтовича та Святослава Вакарчука, і кожне звучання додає історії глибини й культурної пам’яті. У документальному кіно музика – це більше, ніж фон. Вона стає емоційним мостом між глядачем і героями, допомагає не лише зрозуміти, а й відчути масштаб подій. Стримані інструментальні теми підкреслюють драматизм і тишу після вибухів, а в ключові моменти музичні акценти народжують світло, відчуття надії, гідності та внутрішньої незламності.
Прем’єра фільму в Україні відбулася 20 листопада 2025 року в Києві й стала подією, яка об’єднала митців, військових і цивільних, для яких ця історія особиста. Під час київського показу Лесь Подерв'янський зауважив, що ще не бачив картини, де документальність і художність поєднувалися б так органічно й природно. Згодом стрічку тепло зустріли й у Івано-Франківську – місті з глибокою культурною традицією та особливо чутливою аудиторією.
Світова прем’єра стрічки відбулася на кінофестивалі Tribeca у 2022 році з окремим показом у кінотеатрі Walter Reade Theater у Лінкольн-центрі. Фільм демонструвався у Варшаві, Одесі (Одеський міжнародний кінофестиваль, проведений у Польщі через війну), Стокгольмі, Мельбурні, Непалі та інших країнах світу, загалом на чотирьох континентах. У кожному кінозалі різна реакція.
«Рівень незнання про Україну – скрізь різний. Наприклад, поляки були налякані так, що після перегляду запитували: «Ви думаєте, що й наше суспільство просякнуте російськими агентами до такої міри?» — пригадує режисерка Леся Калинська.
До речі, документальна стрічка увійшла у лонг-лист премії «Oskar» і була високо оцінена на міжнародних фестивалях. Зокрема: номінації за «Найкраще документальне кіно» у Клівленді, Стокгольмі, Варшаві, Осло та Одесі; «Найкращий повнометражний документальний фільм» на міжнародному кінофестивалі Санторіні; дві головні нагороди на Мельбурнському кінофестивалі документального кіно («Приз журі» та «Приз глядацьких симпатій»).
Фільм отримав численні міжнародні рецензії та відгуки. Критики відзначали унікальність довготривалого спостереження за героями та емоційний вплив стрічки. Найбільше, зазначає режисерка, її вразив відгук ветерана після показу стрічки у США: «Він мене обійняв і сказав: «Коли приїдете в Україну, передайте своїм, що вони світло нашої цивілізації».
«Гартовані люттю» – не просто черговий документальний фільм про війну, це маніфест живої пам’яті. У світі, де новини стають швидкоплинними, а цифри втрат перетворюються на статистику, такі стрічки повертають нам головне – людину. Це документ, який за 20 чи 50 років розповість нашим нащадкам не про дати битв, а про те, як пахло повітря на Майдані та як билися серця тих, хто першим став до лав добровольців.
«Гартовані люттю» – це нагадування кожному з нас: сталь гартується у вогні, а людське серце – у боротьбі за правду. І поки ми знімаємо, дивимося та відчуваємо таке кіно, наша історія залишається живою, нецензурованою і непереможною.
*Стиль «vérité» (або сінема-веріте, від фр. cinéma vérité — «правдиве кіно») — це метод зйомки, що прагне максимальної реалістичності, документуючи життя без сценарію, постановки чи закадрового тексту. Камера стає учасником подій, фокусуючись на спонтанних діях, щоб створити у глядача ефект присутності та «кіноправди».
