Шлях Василя Ілліча Касіяна – це історія хлопчика з Покуття, який через горнило Першої світової війни та після європейських академій повернувся на рідну землю, щоб закарбувати її душу в лініях та штрихах.
Василь Касіян народився 1 січня 1896 року в селі Микулинцях (нині – Івано-Франківщина) у багатодітній селянській родині. Його талант проявився рано, перші малюнки він створював вуглиною прямо на стінах хати або на запітнілих вікнах. Мати першою розгледіла в ньому художника, а шкільний учитель познайомив із репродукціями західноєвропейських майстрів. Юність припала на Першу світову війну в 1915 році, його мобілізували до австро-угорської армії. Василь воював на італійському фронті, а після поразки Австрії потрапив до таборів для військовополонених в Італії. Саме там, у таборах, він не полишав малювання, що допомогло йому вижити морально.
Після звільнення Касіян переїхав до Праги – тогочасного мистецького «Вавилону». Навчався у Празькій академії образотворчих мистецтв у легендарного Макса Швабінського.
Ранній період творчості (1920-ті роки) вважається найбільш новаторським. У Празі молодий художник створив роботи, сповнені глибокого психологізму та соціального протесту.
Тематика картин – життя робітників, безробітних, біженців та сиріт після Першої світової війни. Стилістично – різкі контрасти чорного та білого, деформовані пропорції для підсилення емоцій, динамічні композиції. «Легіонери», «Страйк», «Безробітні» – відомі твори того періоду.
Василь Касіян, графіка «Сім'я безробітного на Заході», 1925 р. Ілюстрація: Violity
Попри успіх на Заході, у 1927 році повертається в Україну. Це період найактивнішої творчої та педагогічної діяльності. Касіян присвятив понад 50 років викладанню, він працював у Київському та Харківському художніх інститутах, став одним із організаторів Українського поліграфічного інституту. До появи Касіяна українська графіка часто сприймалася як «другорядне» мистецтво – лише як доповнення до живопису. Він змінив цей статус, зробивши графіку самостійним, потужним інтелектуальним жанром. Художник привіз із Праги знання західноєвропейського експресіонізму (драматизм, деформація, психологізм) і наклав їх на українську барокову гравюру та народну витинанку. Його учні вчилися бачити в українському селянині чи козакові не етнографічний експонат, а титанічну особистість.
Він відродив складні техніки, які на той час були майже забуті в Україні:
- офорт: гравюра на металі, що потребує знань хімії та ювелірної точності;
- дереворит та лінорит: мистецтво високого друку, де кожен штрих має бути остаточним. Він особисто обладнав майстерні в Київському художньому інституті, привозячи верстати та інструменти, щоб студенти могли працювати на професійному рівні.
Касіяна легко впізнати за такими ознаками:
- «монументалізм» на папері: навіть маленька ілюстрація в книжці виглядає як величезна фреска. Герої мають потужні фігури, виразні жести та вольові обличчя.
- контрастна драматургія: школа Касіяна – це боротьба світла й тіні. Чорна пляма ніколи не буває порожньою, вона завжди наповнена внутрішньою енергією.
- архітектоніка книги: вчив, що книга – це цілісний організм. Шрифт, орнамент, заставки та ілюстрації повинні бути витримані в одному стилі. Він фактично створив професію художника-конструктора книги.
Василь Касіян очолював кафедру графіки понад 30 років. Через його руки пройшли майже всі відомі майстри, які пізніше сформували обличчя української ілюстрації 60-х – 80-х років. Серед них: Василь Чебаник, Олександр Данченко та Георгій Якутович.
Шевченкіана – головна справа життя художника. Василь Касіян присвятив Тарасу Шевченку понад 50 років праці. Він не просто ілюстрував вірші, він створював візуальний всесвіт Кобзаря. До Касіяна Шевченка часто зображували як «старого діда в кожусі». Майстер показав його молодим, енергійним, інтелектуальним та гнівним. Графіст оформив понад 20 видань «Кобзаря». Його ілюстрації до поем «Гайдамаки», «Кавказ», «Наймичка» стали класичними. Автор майстерно переосмислював автопортрети Тараса Григоровича, надаючи їм графічної чіткості та монументальності.
