Графік, що створив «школу української графіки» (До 130-річчя від дня народження Василя Касіяна)

Шлях Касіяна Василя Ілліча – це історія хлопчика з Покуття, який через горнило Першої світової війни та європейські академії повернувся на рідну землю, щоб закарбувати її душу в лініях та штрихах.

Василь Касіян народився 1 січня 1896 року в селі Микулинцях (нині Івано-Франківщина) у багатодітній селянській родині. Його талант проявився рано, перші малюнки він створював вуглиною прямо на стінах хати або на запітнілих вікнах. Мати першою розгледіла в ньому художника, а шкільний учитель познайомив із репродукціями західноєвропейських майстрів. Юність припала на Першу світову війну в 1915 році, його мобілізували до австро-угорської армії. Василь воював на італійському фронті, а після поразки Австрії потрапив до таборів для військовополонених в Італії. Саме там, у таборах, він не полишав малювання, що допомогло йому вижити морально.

Після звільнення Касіян переїжджає до Праги – тогочасного мистецького «Вавилону». Навчається у Празькій академії образотворчих мистецтв у легендарного Макса Швабінського.

Ранній період творчості (1920-ті роки) вважається найбільш новаторським. У Празі молодий художник створював роботи, сповнені глибокого психологізму та соціального протесту.

Тематика картин – життя робітників, безробітних, біженців та сиріт після Першої світової війни. Стилістично – різкі контрасти чорного та білого, деформовані пропорції для підсилення емоцій, динамічні композиції. Відомі твори того періоду: «Легіонери», «Страйк», «Безробітні».

Попри успіх на Заході у 1927 році повертається в Україну. Це період найактивнішої творчої та педагогічної діяльності. Касіян присвятив понад 50 років викладанню, він працював у Київському та Харківському художніх інститутах, став одним із організаторів Українського поліграфічного інституту. До появи Касіяна українська графіка часто сприймалася як «другорядне» мистецтво – лише як доповнення до живопису. Він змінив цей статус, зробивши графіку самостійним, потужним інтелектуальним жанром. Художник привіз із Праги знання західноєвропейського експресіонізму (драматизм, деформація, психологізм) і наклав їх на українську барокову гравюру та народну витинанку. Його учні вчилися бачити в українському селянині чи козакові не етнографічний експонат, а титанічну особистість.

Він відродив складні техніки, які на той час були майже забуті в Україні:

• Офорт: гравюра на металі, що потребує знань хімії та ювелірної точності.
• Дереворит та лінорит: мистецтво високого друку, де кожен штрих має бути остаточним. Він особисто обладнав майстерні в Київському художньому інституті, привозячи верстати та інструменти, щоб студенти могли працювати на професійному рівні.

Касіяна легко впізнати вплив за такими ознаками:

• «Монументалізм» на папері: навіть маленька ілюстрація в книжці виглядає як величезна фреска. Герої мають потужні фігури, виразні жести та вольові обличчя.
• Контрастна драматургія: школа Касіяна – це боротьба світла й тіні. Чорна пляма ніколи не буває порожньою, вона завжди наповнена внутрішньою енергією.
• Архітектоніка книги: вчив, що книга – це цілісний організм. Шрифт, орнамент, заставки та ілюстрації повинні бути витримані в одному стилі. Він фактично створив професію художника-конструктора книги.

Василь Касіян очолював кафедру графіки понад 30 років. Через його руки пройшли майже всі відомі майстри, які пізніше сформували обличчя української ілюстрації 60-х – 80-х років. Серед них: Василь Чебаник, Олександр Данченко та Георгій Якутович.

Шевченкіана – головна справа життя художника. Василь Касіян присвятив Тарасу Шевченку понад 50 років праці. Він не просто ілюстрував вірші, він створював візуальний всесвіт Кобзаря. До Касіяна Шевченка часто зображували як «старого діда в кожусі». Майстер показав його молодим, енергійним, інтелектуальним та гнівним. Графіст оформив понад 20 видань «Кобзаря». Його ілюстрації до поем «Гайдамаки», «Кавказ», «Наймичка» стали класичними. Автор майстерно переосмислював автопортрети Тараса Григоровича, надаючи їм графічної чіткості та монументальності.

Художник створив цілу галерею портретів видатних діячів української культури. Його портрети – це не просто зовнішня схожість, а спроба передати внутрішню силу людини. Серед них: Іван Франко, Леся Українка, Василь Стефаник, Михайло Коцюбинський, Артем Ведель.

Загалом близько 10 тисяч робіт створив художник, серед яких офорти, ліногравюри та плакати.

За свою відданість мистецтву він першим серед художників отримав Державну премію України ім. Т. Шевченка (1964), а також звання Героя Соціалістичної Праці та Народного художника СРСР. Василь Касіян помер 26 червня 1976 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі.

Спадщина Касіяна сьогодні зберігається у провідних музеях України, а його дім у Києві та музей у Снятині залишаються місцями сили для нових поколінь українських митців.

Василь Касіян – архітектор нашого візуального коду. Він залишив нам інструменти, навчив нас техніки, але головне – передав віру в те, що українська культура здатна перетворювати чорно-білий світ на простір глибоких сенсів та великих перемог. Спадщина Касіяна – це наше натхнення сьогодні. Дивіться глибше у кожен штрих: там б’ється серце України.