Одне з перших творінь Івана Григоровича-Барського — павільйон-фонтан (1748—1749 рр.) на майдані перед будинком магістрату. Туди надходила вода з першого водопроводу в Києві: вона витікала з посудини, яку тримав янгол і над яким зодчий збудував вишуканий цегляний павільйон зі статуєю апостола Андрія на даху. На початку XIX століття янгола замінили Самсоном, який роздирає пащу леву. З цим фонтаном пов’язана значна кількість легенд. За переказами, вода, що витікає з фонтана, є святою. Також вважалося, що той, хто вип’є воду з нього, буде жити в Києві. 

Свято-Дмитрівська каплиця (1748—1757 рр.). Навколо збудованої раніше кам’яної церкви Святих Костянтина та Олени Григорович-Барський збудував галерею і звів кам’яну дзвіницю. Більша частина храму була знищена в радянські часи. Від усього комплексу будівель церкви Святих Костянтина та Олени залишилися тільки каплиця Святого Дмитрія, без купола, яку й збудував Григорович-Барський. 

Покровська церква (1766 р.). ЇЇ називають найкращим творінням Григоровича-Барського. Архітектор збудував її двоярусною — на місці старої дерев’яної церкви. Верхній ярус був головним, а нижній повинен був виконувати функції теплої церкви. За композицією церква належить до українських триверхих тризрубних храмів.

Церква Миколи Набережного (1772 — 1775-рр1775-рр.). Нова мурована церква замість старої дерев’яної була зведена за проєктом Григоровича-Барського на добровільні пожертвування. Вважається, що за зразок йому слугувала церква в селі Лемеші, біля Козельця, проєкт якої замовила у нього Наталя Розумовська — матір Олексія та Кирила Розумовських — щоб вшанувати пам’ять свого чоловіка. 

Дзвіниця церкви Миколи Доброго (1781). Побудована на місці дерев’яної в 1716 році, дзвіниця пережила дві великі пожежі та роки радянського вандалізму — сама ж Церква Миколи Доброго, яка стояла поруч, не вціліла. У 1781 році дзвіницю перебудовував Іван Григорович-Барський.

Найдавніший зі збережених житлових будинків Києва, який Іван Григорович-Барський перебудував на замовлення київського магістрату був будинок Биковського (кінець XVII ст. — 1780-ті роки). Будинок ще називають Кам’яницею київського війта. Згодом з будівлі зробили «гамівний будинок» — місце ізоляції пияків та божевільних. 

Благовіщенська церква-дзвіниця Кирилівського монастиря (1748-1760 рр.). Втрачена православна церква-дзвіниця на території Кирилівського монастиря, яку спорудив Григорович-Барський. Розташовувалася південніше від Кирилівської церкви. Була зруйнована в 1937 році, тепер на її місці споруджено пам’ятник академіку Івану Павлову.

Дзвіниця Петропавлівської церкви (1750-ті роки). Втрачена Церква святих Петра і Павла — колишній православний храм, який першочергово був збудований як костел святого Миколая при домініканському монастирі. Мурована дзвіниця церкви, яку спроєктував Григорович-Барський, стояла на червоній лінії забудови Притисько-Микільської вулиці та відігравала роль надбрамної башти. У 1936 році Петропавлівську церкву та дзвіницю знесли, а залишки дзвіниці залишалися до 1940-х років. Станом на зараз там, де стояла церква із дзвіницею, облаштований плац військової частини.

Церква Успіння Богородиці Пирогощі (1752 — 1770-ті роки).Ця церква  на Подолі була зруйнована ще у період татаро-монгольської навали і її кілька разів відбудовували. Григорович-Барський здійснив реставрацію храму і збудував дзвіницю в стилістиці українського бароко. Вважається, що сам зодчий був похований біля церкви, однак місце розташування могили залишається невідомим.

Старий гостиний двір (1778 р.). Це торгівельно-складський кам’яний комплекс будівель у вигляді каре з рядами крамниць та гостьовим будинком у стилі бароко. Відповідно до міщанського «складського права», приїжджі купці могли торгувати з киянами лише оптом і у стінах «двору». У 1910—1912 роках на місці Старого гостиного двору звели будівлю поліційної дільниці та пожежної частини.

Також до наших часів не збереглись корпуси братських келій  Межигірського монастиря у Нових Петрівцях (Вишгородський район), перебудовою яких керував Іван Григорович-Барський.