2024 рік став знаковим для українського кіно. Незважаючи на складні умови, пов’язані з війною та економічними викликами, українські режисери, сценаристи й продюсери продовжують творити сильне, змістовне кіно, яке резонує не лише в Україні, а й на міжнародній арені. Кінематограф стає інструментом культурного опору, засобом збереження пам’яті, голосом покоління.
Сьогодні український глядач очікує не лише якісного технічного виконання фільмів, а й щирості, глибини й правди. Він цінує, коли історії близькі до особистого досвіду, коли екранне зображення резонує з реальними подіями, що відбуваються навколо. Серед яскравих прикладів – історичні драми, засновані на реальних подіях, воєнні фільми, що передають емоційну правду війни, а також сучасні драми про внутрішні переживання людини в кризовий період та ін. Особливо помітною стала поява нової хвилі молодих кінематографістів, які експериментують з формою, жанром і тематикою. Їхні стрічки часто наповнені пошуком себе, розмовами про свободу, любов, втрату та переосмислення української ідентичності.
Українське художнє кіно 2024 року продемонструвало тематичну й жанрову багатогранність. Адже режисери дедалі сміливіше експериментують з формою, поєднують документальність із художністю, драму з трилером, а реалістичність із символізмом.
Ось фільми та основні жанрові напрямки, які визначили обличчя національного кінематографа 2024 року:
1. Соціальна драма, інклюзивність, толерантність. Фільми цього жанру досліджують внутрішні конфлікти, моральні дилеми та кризу ідентичності. Вони змушують глядача замислитися над тим, як ми змінюємося під тиском обставин.
«Уроки толерантності» (режисер: Дмитро Вернигора, жанр: соціальна драма / освітнє кіно). «Уроки толерантності» – це чесна й актуальна стрічка про виклики, з якими стикається сучасне українське суспільство на шляху до зрілості. Дія відбувається у звичайній школі провінційного містечка, куди приходить нова вчителька громадянської освіти. Її методи незвичні, а теми – гострі: права людини, упередження, мова ворожнечі, дискримінація. Герої фільму – не ідеальні. Підлітки з різних родин, з різними історіями, іноді жорстокі, іноді розгублені, але справжні. Кожен урок стає викликом як для них, так і для вчительки. На фоні – реальні проблеми: переселенці, інклюзія, ЛГБТ, мова, національні стереотипи, війна. Фільм не моралізує. Навпаки – запитує: чи справді ми готові слухати і розуміти одне одного? Режисер працює у стилі соціального реалізму, з майже документальною камерою, залучаючи непрофесійних акторів і справжні локації. «Уроки толерантності» – кіно не про ідеальних людей, а про важливі розмови. Воно залишає післясмак – непростий, але потрібний. І саме тому його вже сьогодні активно обговорюють вчителі, активісти та глядачі, яким не байдуже, яким буде наше завтра.
Постер фільму «Уроки толерантності» , фото : сайт Mezha.media
«Я і Фелікс» – соціальна драма про дорослішання у 90-ті роки. Фільм є дебютом в ігровому кіно режисерки та письменниці, лауреатки Шевченківської премії Ірини Цілик. Стрічка знята за мотивами біографічної книжки «Хто ти такий?» українського письменника та військовослужбовця Артема Чеха. У центрі оповіді – хлопчик Тимофій, дорослішання якого відбувається в буремні 90-ті роки. Його виховують мама та бабуся. Одного разу бабуся, закохавшись, приводить жити до них у квартиру колишнього контррозвідника Фелікса, який свого часу пройшов війну в Афганістані, а нині страждає на алкоголізм і ПТСР. Тимофій сприймає його за діда та проводить у його компанії багато часу. Дитячі та підліткові роки хлопця сповнені викликами, принадами та складнощами, через які пройшли всі діти 90-х.
Кадр з фільму «Я і Фелікс» Фото: Kinomania Film Distribution
2. Історико-біографічна драма.
«Інший Франко» (режисер: Ігор Висневський) – це український історико-біографічний фільм 2024 року, який відкриває для глядача маловідому постать – Петра Франка, сина Івана Франка. «Інший Франко» – ця історія про особистість, яка завжди залишалася в тіні великого батька. Петро Франко – науковець, педагог, авіатор, політик, а також військовий діяч. У фільмі показано, як він шукає своє місце у світі, балансує між обов’язками перед родиною, Україною та власним покликанням. Це не лише спроба «виправити несправедливість історії», а й художній діалог про тягар великого імені, невизнання, боротьбу й жертовність. Образ Петра Франка у стрічці подано не як статичний портрет, а як людину з власними сумнівами, емоціями, трагічними рішеннями.
Кадр з фільму «Інший Франко», фото сайт: ЛDЛSTRЛ cinema
3. Історична драма про письменників Розстріляного відродження.
«Будинок "Слово". Нескінченний роман» – український повнометражний художній фільм режисера Тараса Томенка. 1927 рік. За наказом Сталіна в Харкові звели кооперативний будинок «Слово», в комфортні квартири якого заселяють найвидатніших українських письменників: їхня творчість мала бути під тотальним контролем із метою «створення єдиного художнього методу соціалістичного реалізму». Та не кожен із літераторів погоджується оспівувати культ Сталіна. Неочікувано для мешканців «Слова» до них підселяють нікому не відомого молодого письменника Володимира Акімова, і з його появою в будинку починають розгортатися дивні події. Це – сюжет стрічки і неправдивою тут є лише постать Володимира Акімова, сексота з КДБ, решта– історичні факти.
Кадр з фільму «Будинок 'Слово'. Нескінчений роман». Фото: скрін відео
4. Гостросюжетна драма, детектив, психологічний трилер у форматі «скринлайф»*. У 2024-му українські режисери несподівано звернулися до елементів містичного, що дозволяє переосмислити реальність через символи, страхи та підсвідоме.
«Лишайся Онлайн» (режисерка: Єва Стрельнікова). Формат: ексклюзивно на екрані ноутбука, телефону, онлайн‑дзвінків – весь сюжет транслюється через гаджет. Катя – волонтерка, яка отримує ноутбук, переданий захисникам. У перші дні вторгнення вона ховається в Києві від обстрілів. Дівчина випадково виходить на чужий обліковий запис – Андрія, який зник після обстрілу. Через відеодзвінок знайомиться з його 8-річним сином Савою, що вірить у супергероїв. Катя вирішує розшукати зниклих. Події відбуваються водночас із повідомленнями про обстріли, дзвінками, переписками – створюючи відчуття справжнього «життя через екран». Це перший перший у світі фільм-скринлайф на воєнну тематику, що створює ефект цілісного занурення у цифрові реалії війни. Зйомки: відбувались у Києві, Бучі, Ірпені, Львові та навіть у Швеції – у реальних притулках та з реальними мешканцями. На фестивалі у Монреалі стрічка отримала приз за «Кращий художній фільм-дебют».
