Коли мистецтво виходить за межі екрана і стає частиною суспільного діалогу – народжуються унікальні культурні події. Однією з таких стала поява фестивалю «КіноБукет» у Києві. Назва – символічна, адже це не лише добірка короткометражних стрічок, це символічний «букет» із документальних, ігрових, анімаційних та експериментальних робіт, які разом створюють живий портрет сучасної України.
Від ретроспективи українського кіно за три десятиліття Незалежності до новітніх прем’єр воєнного часу фестиваль пройшов шлях від камерної програми до явища, яке визначає культурні акценти сьогодення.
Рік за роком кінофестиваль ставав усе глибшим, сміливішим і більш соціально значущим, перетворився на повноцінний фестиваль, який збирає десятки фільмів.
У різні роки програмними директорами були знані кінокритики, які формували добірки на перетині історії та сучасності: від ретроспективи 30 років українського короткометражного кіно до тематичних блоків «Украдений мир», «Про боротьбу», «Культура vs війна».
Фестиваль «КіноБукет» в Софії Київській. Фото: Державне агентство України з питань кіно
Фестиваль «КіноБукет» з’явився у 2019 році як окрема кінематографічна частина мультидисциплінарного форуму мистецтв «Bouquet Kyiv Stage», що традиційно проходив у Києві на території Софії Київської. Його ініціатором став продюсер, культурний менеджер і громадський діяч Андрій Різоль, відомий своїми освітніми та промоційними проєктами у сфері кіно. Організатором виступила асоціація «Дивись українське!», яка вже мала досвід популяризації національного кінематографа. Фестиваль мав об’єднувати найкращі короткометражні фільми різних жанрів, але при цьому акцент робився не лише на нових прем’єрах, а й на стрічках, які вже отримали нагороди на українських та міжнародних кінофорумах.
Ініціатор «КіноБукету» Андрій Різоль та програмний директор Володимир Войтенко. Фото: Вечірній Київ
Дебютний «КіноБукет» відбувся у серпні 2019-го. Програма: короткометражки від українських режисерів, акцент на культурну ідентичність. Глядачам було представлено добірку кращих короткометражок останніх років, які вже мали успіх на фестивалях «Молодість», Одеський міжнародний кінофестиваль, Docudays UA, «Відкрита ніч» та ін. Важливим моментом стала демократичність формату: покази були відкритими та безкоштовними, що дало змогу долучитися до переглядів широкому колу глядачів, від кіноманів – до випадкових відвідувачів фестивального майданчика. Вже тоді організатори заявили, що головне завдання «КіноБукета» – не стільки конкурс чи відбір, скільки знайомство глядача з різноманіттям українського кіно.
Розширення програми: 2020–2021роки. Програма: внутрішній світ, ізоляція, пошук надії. Фестиваль поступово виходив за межі «показу кращого». Програма почала структуруватися за тематичними блоками, які відображали гострі питання сучасності: «Украдений мир» – про втрати, спричинені війною на сході України; «Про боротьбу» – фільми про гідність, свободу та право на вибір; «Культура vs війна» – кіно як інструмент спротиву і культурної пам’яті. Окремим досягненням стало створення ретроспективної програми «30 років українського короткого метра», яка показала, яким шляхом пройшло вітчизняне кіно від здобуття незалежності до сьогодення. Це дало глядачам можливість не лише оцінити сучасні здобутки, а й побачити динаміку розвитку національного кінематографа.
Виклик війни: 2022 рік. Програма: фільми про митців, які служать, волонтерять, документують війну. З початком повномасштабного вторгнення росії у 2022 році перед фестивалем постала дилема: проводити його чи ні. Проте організатори ухвалили принципове рішення: «КіноБукет» має звучати навіть у часи війни, бо кіно є потужним інструментом осмислення реальності та культурного опору. Програма була побудована довкола тем виживання та стійкості, збереження пам’яті та ролі культури в умовах війни. Таким чином фестиваль набув нової місії: не лише показувати кіно, а й допомагати суспільству знаходити відповіді через мистецтво.
Утвердження бренду: 2023–2024 роки. Програма: пам’ять, спадщина, дипломатія. У ці роки «КіноБукет» став самостійним явищем у культурному житті України. Він перетворився на платформу, де відбуваються прем’єри нових короткометражок українських режисерів, зустрічі та дискусії з авторами, освітні заходи для молодих кінематографістів, публічні розмови про мистецтво і суспільство. Завдяки цьому фестиваль вийшов за межі «добірки найкращого» і став середовищем діалогу між глядачем та митцем, а також містком між Україною та світом, адже багато з показаних стрічок згодом представляли країну на міжнародних форумах.
У 2025 році фестиваль відбувся 14-17 серпня. Програма: «Вчора», «Сьогодні», «Культура vs війна». Цьогорічний «КіноБукет» вийшов поза столичні межі. Відбулися покази в різних українських містах, а також за кордоном у кількох європейських країнах. Ключовий принцип фестивалю, за словами програмного директора, кінознавця Володимира Войтенка: «Погляньмо на себе, якими були вчора і якими є сьогодні, тоді зрозуміємо, якими маємо бути завтра. Не зламатися під російськими обстрілами, вижити й рухатися як достойні люди, чесні та совісні… Ми показали глядачам українську кіномозаїку, з якої складається наше життя. Це різноманітні вияви українського світогляду, за який нині йде кривава війна. Для книжок люди придумали бібліотеки, а для гарних та промовистих українських фільмів – фестиваль «КіноБукет». Часто новим виявляється забуте старе. Коли дивимося на себе, якими були, зішкрібаємо меншовартісний наліт…».
Фестиваль довів, що українська культура – це не лише мистецтво, а й зброя, яка зміцнює єдність, надихає та нагадує світові про цінність свободи, це «хроніка української стійкості через мистецтво». Він подарував глядачеві не лише перегляд кіно, а й досвід діалогу між мистецтвом і реальністю, минулим і майбутнім, митцем і суспільством.
«КіноБукет» – 2025. Фото: Державне агентство України з питань кіно
Фестиваль «КіноБукет» за п’ять років пройшов шлях від невеликої програми у межах культурного форуму до потужного бренду українського короткометражного кіно. Його історія – це приклад того, як мистецтво може розвиватися навіть у найскладніші часи, зберігаючи життєздатність, силу і здатність говорити про головне. У час війни фестиваль набуває нового звучання: він наголошує на ролі культури як сили, що допомагає зберегти ідентичність, осмислити досвід і водночас донести український голос у світ.
