Корняков Олександр. Проєкт "АтрСпротив"
Моя історія війни
Зранку мене розбудив телефонний дзвінок від брата, який повідомив, що почалася війна. Через кілька хвилин почув потужні вибухи та побачив, як зі сторони Херсонського аеропорту здіймається великий та чорний клуб диму.
Так, останні вісім років ми жили з передчуттям, що росіяни можуть піти на нас зі сторони Криму, та все ж таки війна застала нас зненацька. Ніхто не знав, що робити, що буде далі?.. З’явилося відчуття розгубленості, страху, особливо, коли почув, що загарбники вже під Херсоном та захопили Каховку.
У перший тиждень повномасштабної війни, ще до того, як росіяни зайшли в місто, я продовжував працювати. Намагався зафіксувати на фото події, які були в місті. Та було дуже складно, бо містяни вороже зустрічали людину з фотоапаратом. Дехто агресивно висловлювався, дехто намагався силою забрати фотоапарат. Але я їх добре розумів, бо всі були знервовані та перелякані від того, що відбувається. Тому фотографій тоді було мало.
Продовжив свою діяльність на п’ятий день захоплення Херсону. Це був перший найбільший мітинг протесту. Я добре розумів, що росіянам не потрібна ніяка інформація, яка б йшла від українських журналістів, тому тоді не наважився взяти фотоапарат, зйомку робив телефоном. Але всі наступні мітинги я працював зі своїм стареньким фотоапаратом, на якому вже половина кнопок не працювали. Брав такий же старий об’єктив «Геліос 44 М», яким важко було працювати, бо він без автофокуса. З часом почав шкодувати, що брав таку техніку, бо був дуже великий відсоток браку. З 200-300 фотографій за день якісними були лише до 50. Під час мітингів люди збиралися щодня о 10 ранку, а окупанти зустрічали нас зі зброєю, важкою технікою, шумовими гранатами. Пам’ятаю, як випустили газ, то в мене так все боліло, здавалося, що зсередини розірве.
Рішення працювати в цей час я приймав самостійно, бо добре розумів, що потрібно показувати світу те, що відбувається у Херсоні. Моя редакція мене в цьому підтримувала. Не маючи змоги самостійно поширювати фото, передавав їх своїм редакторам для публікацій, що розповсюджувалися далеко за межі України. Пізніше до мене зверталися й іноземні агентства, але це вже було згодом.
