Марія Примаченко та її дивосвіт

Українська художниця Марія Примаченко (січень 1909 – 18.08.1997) визнана найвидатнішою в світі представницею наївного малярства. Про її народження є запис у церковній книзі села Болотня Іванківського району на Київщині. Сьогодні її картини зберігаються в державних музеях України, а також у приватних колекціях. Роботи Марії Примаченко – свого роду візитна картка України, але всі дивовижні звірі та рослини з її картин народилися в уяві інваліда з дитинства. Перехворівши поліомієлітом, Марія все життя важко пересувалася, і, незважаючи на приголомшливу працездатність, результатом якої стали тисячі картин, удостоєних нагород на міжнародних виставках і державних премій, сім'я Примаченко все життя бідувала, ведучи звичайне сільське життя.

Вона ніколи не гналася за славою або визнанням: хоча її роботи виставлялися в усіх куточках світу, художниця не покидала рідного села, щоб встигати за успіхом своїх дивовижних звірів і квітів.

Самітницею була, жила простим сільським життям. Рідний дім, де Марія виросла й виховала сина, а потім допомагала няньчити онуків, був її фортецею та одночасно джерелом сили. І в хаті оздоблення було просте: Марія Авксентіївна не дозволяла клеїти на стіни шпалери, а підлоги застеляти килимами, двері з року в рік фарбувалися фарбою, неодмінно зеленою – улюбленого кольору. Рідний дім також став першим об'єктом, на якому маленька Марія випробувала свої художні здібності.

 

Творчість у родині Примаченків була в пошані. Батько був талановитим теслею, мати – найкращою майстринею з вишивки на селі, а бабуся створювала віртуозні орнаменти на писанках. Марія ж розпочала свій шлях до мистецького світу з глини.

«Починалося все так. Якось біля хати, над річкою, на заквітчаному лузі пасла я гусей. На піску малювала всілякі квіти, побачені мною. А потім помітила синюватий глей (глину). Набрала його в пелену й розмалювала нашу хату», – розповідала художниця.

Далі – рушники. Примаченко серйозно захопилася вишивкою у 1920-30-х роках. Навіть школу для народних майстрів відвідувала. Її помітила інша мисткиня зі столиці Тетяна Флору. Вона й спонукала Марію розвивати свій талант. Так почалися експерименти з глиняними виробами та фарбами.

Марія Примаченко створювала казкові світи у напрямку наївного мистецтва, або примітивізму. Що таке «наївне мистецтво»? Це стиль спрощених форм, «чистих» кольорів і свіжого погляду. Сюжети картин зав’язані на фольклорі, а зовнішньо нагадують дитячі малюнки. Та у цьому стилі малювали не лише художники-самоучки, а й митці з академічною освітою, які зумисно хотіли скоротити кількість художніх засобів з певною метою.

Нашу художницю іноді порівнюють з Босхом і Хичкоком – художниками апокаліптичних візій. У 1971-му вона написала картину «Солдатські могили». Її можна трактувати і як передчуття Чорнобильської трагедії – саме того року почали будувати ЧАЕС з її чотирма реакторами. Ось і на тій картині – ліс, а в ньому світяться чотири могили, схожі на чотири сонця або чотири величезних яйця в розрізі, – вогненний жовток, а в ньому солдатська каска. Картини Приймаченко нібито традиційно «українські», але це – країна мрій, а не реальності.

Твори Марії Примаченко свідчать про те, що за ними стоїть велика, різноманітна школа народного мистецтва, багатовікова культура народу. Її творчість – ніби згусток емоційних вражень і від казок, і від легенд, і від самого життя. Нерідко та чи інша її композиція з’являлася уві сні, а потім малювалася на папері. Завдяки своєму натхненному талантові художниця зуміла вловити і висловити інтонацію української культури, донести – «на радість людям» – її теплий і людяний тембр.

Творчість Марії Примаченко – єдина і надзвичайно багатогранна. Якщо згадати відомий вислів «стиль – це людина», то Марія Примаченко – це стиль.

Хочеться згадати і про творчу співдружність двох митців – Марії Примаченко та Михайла Стельмаха, що подарувала дітям чудові книжки  «Журавель» та «Чорногуз приймає душ». Художниця також виконала ілюстрації до українських народних дитячих пісень «Ой коники-сиваші». За характером світосприймання малюнки Марії Оксентіївни якнайбільше відповідають образній структурі дитячих казок. І що дуже цікаво – вона в жодній з виставочних робіт не повторює свої блискучі ілюстрації.

 

Дивосвіт мислення Примаченко став джерелом натхнення для багатьох українських художників. Уплинув він на Тетяну Яблонську (певний період її творчості), зачарував Аду Рибачук і Володимира Мельниченка, коли створювали вони свої монументально-декоративні композиції, надихнув Ольгу Рапай. Серед щирих прихильників її творчості були Василь Касіян і Микола Глущенко, Микола Бажан і Михайло Стельмах.

Роботи Примаченко можна умовно поділити на: сюжетні (фігуративні); знакові; анімалістичні; ритміко-орнаментальні; побутові (від початку 1970-х).

Марії Оксентіївні Примаченко, селянці з тихого поліського села, завдяки винятковій обдарованості, мужності, працелюбству, судилося поєднати свою творчу долю з усім складним і барвистим світом сучасного мистецтва.

Є якась закономірність у тому, що люди,  щедро обдаровані природою, не обмежуються одним видом творчості – їхній талант проявляється буквально в усьому: згадаймо, хоча б, листи Катерини Білокур, ці маленькі поеми в прозі. А Марія Примаченко – поетеса реалізувала себе у власних підписах до картин. Вони завжди пов’язані з естетичними й морально-етичними настановами народу.

  • «Зорі дарю жінкам, що залишились одні. Пусть вони не забувають годи молодиє, що їх покрала війна. Будь проклята вона».
  • «Квіти – перемозі. Засвітило сонце заплаканим матерям, які побачили своїх синів».
  • «Та звірина йде й дрімає собі, їсти шукає, то й наряди не на умі, коли їсти хочеться, то нічого не хочеться».
  • «Лежень ліг під яблунею, щоб яблуко саме упало в рот, а воно його в лоб». 
  •  «А я гусей пасу. Чую – «чигирк», це крокодил під сороку. Дивлюсь – верба схилилась, на вербі крокодил. А біля крокодила – мартишка, жінка його. Він – у нірку, а вона – на вербі. Отак, коли за звіра заміж підеш, – у нього своє, а в тебе – своє".
  • «Осінь йде на рябом коні, листя опадає, людям багатство попадає».
  • «Довгохвоста видра на Вкраїну забігла. На Вкраїні добре жить, один робить – сім лежить. Шутка».
  • «Медведиця із малюком на курортах. А ведмідь удома лапу ссе. Горе тому, який мужик не може готувати собі».
  • «Цвіти цвіт України, як дівчина в день шлюбу. Будь щаслива і багата і всім добрим людям будь рада».
  • «Павичка жде свого з космосу чоловічка».
  • «Старий дід пас худобу біля четвертого блоку, і надів на корову капронові мішки, щоб не захворіла. А вона травичку кушає і діда не слушає». 

Загальнолюдська тема боротьби добра та зла проходить крізь усе її мистецтво. Добро в неї завжди перемагає. Тема радості буття поєднується з темою смутку.

За життя Примаченко написала до тисячі картин. Близько 650 робіт зберігають у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва в Києві.

Її творчість продовжує жити у ХХІ столітті в різних витворах сучасного мистецтва, як, наприклад, стріт-арт, у кіномистецтві. Дизайнери успішно використовують фантастичні образи з картин Марії Оксентіївни в оформленні одягу, аксесуарв, унікальних інтер'єрів, навіть транспорту та інш.

«Я хочу, щоб усім людям було щастя і здоров'я. І медалі носили. І щасливими були, і щоб мирно жили, щоб вони красувалися в світі, і цвіли, як мої квіти! Я намагаюся для людей, щоб все було на радість людям. щоб люди розуміли, що у нас є Україна дорога», – говорила художниця.

Померла Марія Примаченко 18 серпня 1997 року. Незадовго до смерті говорила, прощаючись:

«За мною не плачте, я не пропаду на тому світі ... У мене там теж буде робота, тільки треба взяти з собою красиві фарби та папір – я все пам'ятаю. Я вас ніколи не забуду і всім людям навіки заповідаю любов. Мені бачилося: любов, ще така любов буде на землі! – лад буде. Живіть з миром»...

Деякі цікаві факти про Марію Примаченко:

  • Кажуть, за життя українська художниця своїх картин не продавала – лише дарувала. А заробляла тим, що шила сорочки.
  • Після смерті свого чоловіка на початку Другої світової війни Примаченко майже 20 років не брала до рук пензлів.
  • У художниці купа нагород – «паризька медаль», яка загубилась під час транспортування в Україну; вона стала лауреаткою Премії ім. Шевченка (1966); потім заслуженою діячкою мистецтв України (1970) і народною художницею України (1988); у 1994 році її нагородили Почесною відзнакою Президента України.
  • Роботи Марії Оксентіївни, що виставляються на міжнародних виставках, на відміну від неї самої, об'їздили весь світ ... Нею захоплювалися Пікассо та Шагал.
  • Під час Чорнобильської катастрофи (1986) художниця відмовилася виїжджати з 30-кілометрової зони.
  • Про мисткиню зняли фільми – «Діалоги з народними майстрами Марією та Федором Примаченками» (режисер – Володимир Савєльєв) та «Сотвори своє сонце» (сценарист – Григорій Мєстєчкін).
  • Зображення Примаченко у 2008 році з’явилось на серії пам’ятних срібних монет «Видатні особистості України».
  • На честь Марії Примаченко назвали зірку № 14624, розташовану між Марсом та Юпітером.
  • 2009 рік, за рішенням ЮНЕСКО, став роком Марії Примаченко. (до 100-річчя від народження художниці).
  • До Дня Незалежності у 2018 році інсталяціями, які є копією її робіт, прикрасили два торговельні центри Києва.

Ольга Руптанова

Календар подій

      1
2 34567 8
9 10 11 12131415
16 171819202122
23 242526272829
30