Мазунова Юлія

Мазунова Юлія
художниця, дизайнерка прикрас, аксесуарів 
та предметів інтер’єру

 

Моя історія війни

Війна застала мене у Туреччині, куди приїхала у справах за чотири дні до повномасштабного вторгнення. В Україну я мала повернутися до кінця місяця, у мене навіть був зворотний квиток на руках. Але поїздка на кілька днів, перетворилася на рік життя у чужій країні, на рік хвилювання та туги за рідним Херсоном.
Загроза над нашою країною вже кілька місяців висіла у повітрі. Та ранок четверга, 24-го лютого 2022 року, я не забуду ніколи: дзвінки, повідомлення та якесь заціпеніння... Коли мене питають, чого це я так дивуюсь цьогорічній холодній весні у Туреччині, невже не пригадую погоду минулого року?.. Та це через те, що перші місяці я взагалі не розуміла, що відбувається, не дивилась у вікно, а лишень слідкувала за новинами. Неможливо було викинути з голови ті жахіття, які коїлись кожної миті в Україні та у Херсоні зокрема. 
Десь у квітні, я почала потихеньку працювати. Але все, що було зі мною – це два паспорти та невелика валіза. Всі матеріали та інструменти залишились вдома. Правда, на той час друзі вже вивезли всі речі із моєї майстерні у Херсоні та залишили їх у сховищі, за що я їм дуже вдячна. А тут, у Туреччині, довелось все починати з початку. Придбала швейну машинку і три дні просто не могла від неї відірватися та зупинитися – творила. Робила перерви лише на їжу та сон. Але, звісно, це далеко не той обсяг роботи, який був вдома.
До речі, зараз я знаходжусь у північній частині країни - регіон Караденіз. Виявилось, що ця назва у перекладі з турецької – «чорне море», а для мене ще й асоціація з моїм краєм, з моїм морем, де флора і фауна такі рідні та знайомі. Тільки тут, дійсно, чорне все: від піску до морської води та місцевих гір. 
Для роботи я почала використовувати чорноморські матеріали, адже це дуже нагадувало мені домівку та заспокоювало. Так з'явилась серія прикрас, яка продавалась на благодійних ярмарках в Анкарі, частина коштів йшла на підтримку ЗСУ. Завдяки цьому, я могла бути поруч зі своєю країною.

Ю. Мазунова

Творити задля України


Юлія Мазунова – дизайнерка, майстриня, художниця, яку добре знають херсонці завдяки різноманітній оригінальній творчості, серед яких є: декоративні аксесуари та прикраси, одяг, авторські іграшки, інсталяції. Її дизайнерські роботи відомі за межами України.
Під час війни Юлія змушена жити та творити свою красу не в рідному Херсоні, а в турецькому місті Терме. Та завдяки мистецтву та благодійній діяльності, вона залишається поруч зі своєю країною та допомагає пришвидшити час Перемоги.

 

Проєкт «Українське мистецтво воєнного часу»

Юлія Мазунова взяла участь у великому українсько-турецькому культурному проєкті «Українське мистецтво воєнного часу» («Ukrainian Art of Wartime»), організованого влітку 2022 року мистецькою асоціацією «Helikon Art Center» (куратор О. Єгорушкіна) за підтримки «Українського культурного фонду» та культурної організації «Вahcecik». Коли мисткиня дізналася про цей проєкт, відразу ж подала заявку на участь. «Про цю ініціативу мені розповіла подруга. Вона знала, що я буду не просто готова попрацювати творчо задля такої цілі, але й буду дуже рада поспілкуватися з нашими людьми. Адже у нашій артрезиденції були виключно українки. Вони приїхали з різних куточків, а саме: Києва, Чернігова, а також були наші землячки з Польщі та, звісно, із Туреччини», – говорить Юлія.
Двотижневий проєкт пройшов в артрезиденції у горах поблизу турецького міста Ізміт. Там працювало 10 художниць, оскільки чоловіків під час війни не випускають з України, то вони брали участь у проєкті в режимі онлайн, створювали роботи та пересилали їх у цифровому форматі, які потім роздруковували.
Учасниці даної ініціативи створювали роботи на тему війни, та направлення творів повинні були не повторюватися, тому попередньо погоджувались куратором проєкту Оленою Єгорушкіною.
Мета проєкту: за допомогою творчості показати біль та переживання українського народу під час російської війни та мистецтвом закликати світ до встановлення справедливого миру для України. Щодо цього Юлія розказала: «Ми намагалися зробити так, аби люди які не розуміють української мови – могли відчути те, що ми хочемо їм сказати. Мистецтво має таку можливість: через візуальний чи тактильний контакт доносити певні речі, які вкладав у витвір митець. У нашому випадку була одна мета – розповісти який жах відбувається наразі в Україні. Я вважаю, що ми змогли навіть більше…».
За словами Ю. Мазунової, їх команда талановитих творчих особистостей намагалася своїми роботами продемонструвати не свої здібності, а представити Україну та війну у ній, без активних демонстрацій, тільки мирним способом через мистецтво донести те, що нині болить. 

«Втрачене дитинство»


Результатом перебування Юлії Мазунової в артрезиденції «Helikon Art Center» стала авторська іграшка із символічною назвою «Втрачене дитинство». Майстриня розказала: «Щодо моєї роботи, то вона про дітей у війну. Аби це було зрозуміло для турків – я вирішила зробити велику та м’яку іграшку. Бо з чим ще може асоціюватися дитина?».
До війни Юлія активно виготовляла іграшки великих розмірів, які завжди були незвичні, чудернацькі та часто демонструвала їх у стінах нашої книгозбірні. Цього разу авторка вирішила створити звичайного ведмедика, адже ця іграшка зрозуміла та відома у багатьох країнах. Та фантазійний світ майстрині взяв своє, і готову роботу Юлії Мазунової кожен сприйняв по-своєму. Комусь ця тваринка нагадує ведмедика, комусь мишу, а комусь собачку, але робота вийшла дуже мила та гарна.
Щоб викликати емоції та показати ввесь біль і жах, які нині, під час війни, переживають наші українські діти, майстриня планувала продірявити цю іграшку шматками справжнього снаряда. «Коли ми спілкувалися з дівчатами, і я розповіла їм, що шукаю щось металеве для своєї роботи. Одна з дівчат із Чернігова сказала, що привезла з собою уламки снаряда, який пошкодив будинок її батьків. І вона віддала мені ці шматки», – згадує Юлія.
Та коли іграшка була готова, і потрібно було лише проштрикнути її уламками снаряда, майстриня не змогла цього зробити… У неї не піднялася рука пошкодити істоту, хоч і не живу, але в ній була частинка душі авторки, яку вклала під час клопіткої роботи. Адже Ю. Мазунова вперше у житті шила іграшку руками, без машинки, а нитки для роботи фарбувала у каві. Можна сказати, що працювала у польових умовах. Але цей фантастичний ведмедик вийшов приємним на дотик, м’яким, але трохи важким, бо всередині, окрім іграшкової набивки, ще є мармур. «Для мене найбільшим відкриттям під час проєкту стало розуміння того, що сила не в тому, що ти можеш зруйнувати, а сила в тому, що ти створив. Я не думала, що коли візьму вже завершену іграшку в руки, коли вона обійме лапулями, то у мене навернуться сльози на очі. Та ще й за позою, розміром і вагою, вона мені дуже нагадала мого «котєйку», якого довгий час не можу обійняти. І я замислилась над тим, що це лише іграшка, яку не можу зіпсувати задля задуму… А люди здатні робити такі вчинки не тільки з речами, а й з життями інших людей», – ділиться своїми хвилюваннями майстриня.
Зважаючи на це, Ю. Мазунова вирішила змінити концепцію та з боку серця вишити елемент українського орнаменту, який створила без схем, канви та навіть елементарних креслень, бо бабуся навчила Юлію робити це практично із заплющеними очима. Щодо зображеної вишивки майстриня повідала: «Це спогад мого дитинства. Вишивати цей символ мене навчила бабуся. У нас взагалі в будинку усюди був цей орнамент. Вже потім дівчата сказали мені, що цей елемент означає сонце, гармонію та перемогу світла над темрявою… Але тоді я про це не думала, просто розуміла, що хочу та бачу його саме тут. І що цього символу ніби не вистачало у моїй роботі… Колір вишивки пояснювати не буду, тут все зрозуміло. Як і те, чому із вишивки звисають червоні нитки».

«Українські котики»

Проєкт «Українське мистецтво воєнного часу» об’єднав художниць та майстринь різних технік та напрямків. Окрім того, роботи можна було створювати індивідуально та колективно. Так деякі художниці у рамках проєкту розмалювали паркан турецької школи у місті Бахчеджик. У темі зображень не було обмежень, але основне завдання – створити щось з українським колоритом та одночасно близьке до дітей. Тепер у Туреччині на одній з вулиць можна побачити: петриківський розпис, калину, коника у стилі Примаченко та інших фантастичних звірів.
Художниці Юлія Мазунова разом з Євгенією Липовецькою відтворили на паркані «українських котиків» з дитячого малюнка, який був представлений на одній із виставок переселенців в Україні. «Ми вирішили зобразити, а точніше повторити малюнок 5-річного хлопчика з України, який малював котиків. І ми їх розмалювали у синьо-жовтих кольорах. Інші дівчата теж малювали щось своє, але загалом ці частинки поєднувалися між собою та виглядали дуже гармонійно. Нас навіть вже потім пізнавати почали, і багато місцевих підходили та казали: "Дякую"», – ділиться своїми враженнями мисткиня. 

 

«Символ незламності херсонців в окупації»


У жовтні 2022 року Ю. Мазунова взяла участь в ілюструванні щоденника, створеного в окупованому Херсоні вишивальницею Інною Микуцькою. Це була участь Юлії у проєкті «Херсон: хроніки вишиванки, хроніки культурного спротиву», куратор О. Афанасьєва.
У своїй творчості майстриня знову ж таки вирішила використати восьмикутну зірку, яку вишивала у попередній роботі («Втрачене дитинство»). Тільки цього разу вона вишила її на наждачному папері, як символ незламності та сили херсонців в окупації. Таким чином мисткиня провела аналогію між складністю робочого процесу вишивання та зберіганням українських символів в окупованому місті. Юлія розповіла про труднощі над цією роботою: «Така асоціація виникла миттєво. Мені навіть складно уявити, як в окупації, де закопували прапори у мішечках, можна було робити такі вишиванки. Але реалізувати свій задум виявилось складніше, ніж я уявляла, навіть довелось свердлити. Було важко вишивати, бо розпушувалися нитки, та й пальці боліли, але вишивати в окупованому Херсоні, думаю, психологічно було складніше».


Прикраси у патріотичному стилі


Юлія Мазунова з 2009 року працює над створенням прикрас. Її техніка увесь час трансформується та вдосконалюється, бо майстриня постійно прагне отримати гарний результат – індивідуальність та неповторність.
Під час війни Юлія вирішила продовжити цей вид діяльності, адже в тому регіоні Туреччини, де нині вона перебуває, дуже багато природних матеріалів з якими звикла працювати. Так з’явилася серія чорноморських прикрас, створених у патріотичному стилі. Ці роботи не раз продавали в Анкарі на благодійних ярмарках, а частина отриманих коштів йшла на підтримку ЗСУ.

До благодійних заходів в Анкарі Ю. Мазунова створила ще й фантастичні іграшки. Як стверджує майстриня, це гібрид кота з русалкою і назвала їх «Кусалочки». До речі, ці вигадані мутанти теж оформлені у патріотичному українському стилі. 
А ще майстриня познайомилася з українським товариством на півночі Туреччини та почала проводити майстер-класи для дітей з України. 
Юлія Мазунова планує й далі творити, та завдяки своєму мистецтву вона хоче не тільки достукатися до багатьох, показавши наслідки війни в Україні, а й допомагати ЗСУ. Всі її творчі плани та ідеї будуються на тому, щоб бути поруч зі своєю країною та рідним містом. Найближчим часом Юлія хоче відвідати Херсон і побачити сім’ю, яка весь цей час залишалася у місті. 
На питання: «Чого хоче побажати херсонцям?». Юлія Мазунова відповіла:
«Мене дивує самовпевненість тих, хто привласнив собі право вершити долі інших людей. Херсон постійно під обстрілами. Розумію, що бажати стійкості та витримки херсонцям немає сенсу – вони ще курси з виживання зможуть відкрити після закінчення всього цього кошмару. Але дуже хочу побажати всім, хто залишився у місті, нарешті отримати можливість відчути радість від якихось нормальних життєвих приводів. А тим, хто прийшов на нашу землю нищити будинки, які в 40-х роках пережили фашистів, та історія яких нинішнім агресорам і не снилася, бажаю забиратися геть і навести лад у себе! Все одно кожен отримає за вчинене, це так працює, нікуди не дінешся. Я не люблю фразу "все відбудуємо". Бо розумію, яка частина життя похована під кожною цеглою, що стоїть за кожною родинною фотографією, яка згоріла, і чого варта розбита чашка з бабусиного сервізу... Я вірю в те, що наша правда і наше право переможуть!».

Матеріал підготувала Руденко Людмила
червень 2023 р.

Календар подій

      1 2
3 4 5 6 7 8 9
1011121314 15 16
171819 20 212223
24252627282930