Міфічна реальність Вікторії Ковальчук

Художниця-графік, ілюстраторка, дизайнерка, літераторка Вікторія Ковальчук (26.01.1954 – 4.04.2021) народилася у Ковелі (Волинська область). Любов до малювання у Вікторії Володимирівни проявилася з раннього віку, вона з дитинства відвідувала різні художні гуртки, у 12 років вступила до вечірньої художньої школи.

У 1961-1971 роках навчалась у Львівській середній спеціалізованій школі №52 з поглибленим вивченням математики. Паралельно з образотворчим мистецтвом захоплювалася літературою – була активним членом літературного гуртка. Стала переможницею обласного літературного дитячого конкурсу (1968) зі своїм оповіданням «Миролька». Авторка працювала в декількох жанрах: писала казки, новели, притчі та повісті.

1978 року закінчила Львів­ський поліграфічний інститут ім. І. Федорова. Деякий час завідувала кабінетом книги кафедри оформлення та ілюстрування книги Українського поліграфічного інституту, очолювала відділ художнього оформлення видавництва «Вища школа», була художником Державного видавництва «Каменяр», старшим викладачем кафедри «Образотворче мистецтво – графіка» Української академії дизайну. Але більшу частину життя була вільним художником.

Працюючи на вітчизняні та зарубіжні видавництва, оформила близько 200 книжок різних жанрів, серед них – понад 30 книг для дітей.

Вікторія Володимирівна розробила оригінальне оформлення українського Букваря, який отримав диплом І-го ступеня на Всеукраїнському конкурсі «Мистецтво книги» (2000) і був названий найкращою книгою року. Буквар витримав 9 перевидань загальним накладом понад 200 000 примірників.

Чотири роки (1990-1994) художниця ретельно працювала над книгою «Український стрій», присвяченій народному вбранню. Збирала польовий матеріал по всій країні, розробила оригінальну концепцію для науково-популярних ілюстрацій. Шість років книга «шукала свого видавця» і вийшла в 2000 році ексклюзивним тиражем. У 2001 була визнана найкращою книгою року.

Видання, що їх ілюструвала Вікторія Ковальчук, нерідко перемагали на різноманітних книжкових виставках. Зокрема, 2014 року художниця отримала Премію Кабінету Міністрів України імені Лесі Українки за книгу «Про фею Дорофею». На думку художниці, «…книга для дитини – дороговказ, а не розвага. Тому так важливо, аби вона була світлою, якісною, мудрою. Художник дитячих книг – той, що зберіг дитячість і не цурається її, адже багато що можна побачити очима серця».

Вікторія Володимирівна була членкинею Національної спілки художників України, лауреаткою Державної премії ім. Лесі Українки та Літературної премії ім. Олени Пчілки, дипломанткою республіканських і всесоюзних конкурсів «Мистецтво книги», міжнародних художніх виставок. Її творчим девізом був вислів: «Художник – вісник, а не садівник власної пихи». 

У 1999 році Львівське телебачення відзняло фільм «Поетичний театр Вікторії Ковальчук» (режисер – Е. Г. Бондаренко).

Великий вплив на творчість художниці мали символізм, футуризм, народний примітивізм. Останні 2-3 роки життя художниця працювала над власним напрямом, який називала «приколізмом». Це своєрідний протест цивілізації споживання, занепадницьким настроям постмодернізму.

Умовно творчість художниці можна поділити на кілька періодів:

Етноперіод з елементами сюрреалізму.

«Східний» період: серія медитативних малюнків «Відтинки дороги», створених під впливом буддизму, індуїзму.

Міфічний реалізм (спроба візуалізувати властивості людської душі), подібний до мови Маркеса, Борхеса, Кобо Абе, Германа Гессе.

«Приколізм» – відповідь вульгарному матеріалізмові, механістичній цивілізації з культом наживи та насильства.

Мешкаючи майже безвиїзно у Львові, художниця любила мандрувати світом книг, філософій, культур. Її глибоке захоплення фольклором, особливо традиціями, звичаями, віруваннями гуцулів, бойків, лемків – етнічними групами, що населяють Українські Карпати, у великій мірі сформувало стиль і образну структуру її робіт.

Література:

1. Я. Гаян. Чудо писанкового світу (слово про художника), Моновидання «Благослови мати» – Київ, Веселка, 2001.
2. Ірина Бондаренко. Сто одинадцята книга, перший Буквар … // Діло № 4, 9 лютого 1998.
3. Наталка Поклад. З чистою душею // Слово Просвіти, 9-15 вересня 2004.
4. Алла Носова. Сучасна казка про дерева схожі на птахів // Молодь України, 22 липня 1987.
5. А. Петрова. Дерева схожі на птахів // Зірка, 25 грудня 1986.
6. Анатолій Попов. Пензлем і словом // Високий замок, 5 січня 1993.
7. Ірина Єрмак. «Сьогодні я не так би малювала Різдво …» // Парафіяльна газета, грудень 2001.
8. Г. Островський. Важливий кожен штрих // Друг читача, 25 квітня 1985.
9. Анатолій Попов. Мої пташки будуть літати над світом … // Високий замок, 25-27 липня 1997.
10. Ірина Бондаренко. Шедеври не горять … Але й не видаються // Високий замок, 14 липня 1998.
11. Анатолій Попов. Примножуючи славу Львова // Львівська правда, 16 травня 1990.
12. О. Прокіп. Світ образів і кольору // Вільна Україна, 8 червня 1988.
13. Світлана Гавриляка. Життя прекрасне! // Жіночі секрети, № 5 1996.
14. Валентина Бузіле. Казки добрих бабусь // Куба, № 2 1981.
15. Е. Муляр. Букварь // Книжковий світ, № 2 (5) 1996.
16. Наталія Оболенская. Коктебель фарбами світу // Міжнародний туризм, грудень-січень № 6 (84) 2008.