Наталія Анатоліївна народилася 4 квітня 1975 року в місті Києві. До театру Наталка вперше потрапила у 18 років. Вона планувала вступати до Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого на театрознавицю. Після вдалої співбесіди дівчина почала знайомитися з театром – брала квитки в перший ряд і ходила на всі вистави в Національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка та Національний академічний драматичний театр ім. Лесі Українки. У 19 років у Київському академічному Молодому театрі поставили дебютну п’єсу Наталки Ворожбит «Житіє простих». Наталка вирішила не вступати на театрознавицю, натомість, за рекомендацією драматурга Анатолія Дяченка, пішла навчатися в Літературний інститут імені М. Горького в москві за напрямом драматургії. Як згадує Наталія, «…до Літературного інституту я потрапила випадково. Його мені порадив викладач з драматургічної студії. Моє дитинство пройшло в босяцьких районах Києва, у звичайній родині, тому творчі професії були тоді чимось недосяжним. Все вдалося завдяки низці збігів. Була навіть думка провчитись декілька років, а потім піти в театральний, стати актрисою. Та я закінчила інститут. В дипломі значиться "Літературний працівник"».
У 2000 році закінчила Літературний інститут ім. Горького у москві. Проте, як сценариста і драматурга її сформував не інститут, а саме середовище, куди вона потрапила поза ним. З 2000 по 2005 рік – робота в різних телевізійних проєктах. Брала участь у театральних та драматургічних фестивалях «Любимівка», «Нова драма», саме для них писала свої перші п’єси. Там проходило їх публічне читання і обговорення. Фестиваль «Нова драма» перевернув розуміння про пострадянський театр. Відверті п’єси про сучасність для фестивалю писали драматурги з різних країн. Учасники фестивалю створили документальний «Театр Doc» – відвертий, провокаційний, гостросоціальний і справді сучасний. Кожна нова вистава – як вихід з зони комфорту для глядача.
2004 року стала лауреатом літературної премії «Еврика» (п'єса «Галка Моталко»).
Ворожбит була кураторкою фестивалів «Донкульт» та «ГОГОЛЬFEST», однією з засновників фестивалю «Тиждень актуальної п'єси».
У російській столиці вона прожила до 2010-го року, там розвивала свою кар'єру і здобула першу славу. Дебют сценариста Наталії відбувся 2008 року, вона написала сценарій для серіалу «Школа» (режисери Валерія Гай Германіка, Руслан Маліков, Наталія Мещанінова). У 2010 році включилася до команди серіалу «Маруся» . Один із найпопулярніших проектів за участю Ворожбит – перший сезон «Скліфосовського». У період проживання в росії Наталія встигла створити кілька сценаріїв для серіалів і телефільмів. Крім того, вона продовжувала писати театральні п'єси.
Згадуючи 10 років життя в москві, каже: «Мені хотілося бути українкою в цій компанії. У мене завжди була така потреба. Хотілося говорити про наші проблеми та про нашу історію».
З її прагнення говорити про своє, народилася потужна багатофігурна п’єса про Голодомор – «Зерносховище», написана для Royal Court Theater у Великобританії.
П’єса «Зерносховище» – історія про великі перетворення народу. Фото: Рівненський академічний музично-драматичний театр
Після повернення до Києва Наталія Ворожбит влаштувалася головним редактором на телеканал «СТБ», але ще деякий час продовжує писати сценарії для російських серіалів, кіно та театрів. Проте у 2014 році, коли почалася війна на Сході України, рішуче припинила всі комерційні зв’язки з росією. В цьому ж році Ворожбит разом зі своїм другом з Німеччини Георгом Жено, режисером і документалістом, у складі творчої спільноти їде з волонтерською місією на Донбас у місто Миколаївка.
Н. Ворожбит з німецьким режисером Георгом Жено
Метою поїздки було допомогти відновити зруйновану там школу та зробити учням свято на день святого Миколая. Але діти зустріли їх доволі вороже, вони були психологічно травмовані і гостей з Києва сприймали як ворогів. Тоді Ворожбит разом з волонтерами вирішують приїздити сюди регулярно, щоб в учнів з’явилась віра та надія на краще. Так виникла ідея створити новий проєкт – документальний театр під назвою «Театр Переселенця». Документальний театр Наталія вважала найкращим та найшвидшим інструментом для висвітлення реакції на якісь події.
«Іноді не маєш часу відрефлексувати, проаналізувати якусь подію і про неї висловитись, бо для цього потрібен час – рік, два, три… А це документ: ти просто фіксуєш і ділишся цим, зберігаєш для історії. І зовсім по-іншому сприймаєш документальні тексти у театральній залі», – розповідала вона.
Так, спочатку народилась перша документальна вистава «Моя Миколаївка», де 13 підлітків ділились зі сцени важливими для себе історіями, що особисто пережили під час війни. Це були багаточасові монологи, які були доведені режисеркою до десятихвилинного «концентрату» болі й любові. З цих монологів по десять хвилин було створено виставу. Далі за цим принципом стали працювати з іншими людьми, як на Донбасі, так і на Заході та в центрі України. В основному це були переселенці з Донбасу, підлітки та військові. Було створено понад десять вистав. Проєкт отримав помітний розголос. Діти з Миколаївки їздили на гастролі Україною та в Європу. На основі вистави «Моя Миколаївка» було створено документальний фільм «Школа №3», який отримав гран-прі секції Generation 14plus на Берлінале у 2017 році.
Постер до картини «Школа №3»
Як кіносценарист, Наталія Ворожбит написала сценарії до таких українських фільмів: «Кіборги» (2017) та «Дике поле» (2018).
У 2017-му році вийшов перший повнометражний фільм для кінопрокату, за сценарій якого вона отримала премію Української кіноакадемії «Золота дзиґа». Це картина «Кіборги». В основу стрічки ліг матеріал, який режисерка зібрала, перебуваючи на Донбасі, – щирі розповіді військових.
Як згадувала сценаристка, «…для мене це була складна робота, я взагалі не люблю брати інтерв’ю, а тут потрібно було знайти контакт з бійцями. Я почувалась ніяково, адже хто я для них, як я, жінка, що не воювала, можу зробити фільм про війну? Та завдяки одному з консультантів-добровольців, що має театральну освіту, це стало простіше. Він возив мене військовими частинам, знайомив з бійцями, допомагав налагодити з ними контакт. Я створювала сценарій на основі тих історій, що найбільше вразили, запам’ятались. Фільм вийшов чоловічим. В ньому майже не знайшлося місця для мене, моїх особистих рефлексій».
Постер до картини «Кіборги» – стрічки на основі матеріалів, зібраних на Донбасі
Наталія Ворожбит стала автором сценарію до фільму «Дике Поле» за мотивами роману Сергія Жадана «Ворошиловград». Стрічка розповідає про хлопця, який змушений повернутися в рідне містечко на сході України, щоб знайти брата і врятувати його бізнес від рейдерського захоплення.
«Писати сценарій за романом – це дуже цікавий досвід. Ти вчишся дуже уважно читати. Щоправда, виникають деякі складнощі – доводиться скорочувати історію втричі, і багато чого втрачається. Це помітили ті, хто бачив фільм і читав роман. Часто екранізація книг гірша за самі книги, тому що в романі головне – все-таки не сюжет і не структура, а стиль автора, його поетика. У кіно все це дуже втрачається. Але з Жаданом у нас усе добре склалося, і йому навіть сподобався сценарій», – розповідала сценаристка.
Наталія Ворожбит є авторкою багатьох п'єс, які ставилися в театрах України, Великої Британії, США, Польщі та інших країн. Серед її найвідоміших робіт – «Погані дороги», «Демони», «Щоденники Майдану», «Зерносховище» та ін. У 2017 році дебютувала п’єса «Погані дороги», що складається з шести новел про людей, травмованих війною. Згодом сценаристка адаптувала її під кіносценарій та дебютувала в якості режисера «Поганих доріг». Це п'ять камерних історій про воєнні події на сході країни, про любов на тлі повного розладу і про глибини, які в людських душах розкриває війна.
