«Недоспівана пісня»: до 75 річчя від дня народження Володимира Івасюка

4 березня — день народження Володимира Івасюка, геніального композитора та співака, який зробив українську естраду відомою на весь світ. За фахом медик, а за покликанням — скрипаль, піаніст, віолончеліст, гітарист і автор пісень, які він відмовлявся писати російською мовою. 
Володимир Івасюк народився на Буковині в селищі Кіцмань у сім'ї викладачів Михайла і Софії Івасюків. З трьох років Володя з цікавістю спостерігав за репетиціями учительського хору, на які його часто брали батьки. Змалку, захопившись музикою, він вступає в підготовчий клас філії Чернівецької музичної школи по класу скрипки і часто виступає на місцевих оглядах художньої самодіяльності, на батьківських зборах, на концертах для робітників та колгоспників. Після закінчення 6 класу, в 1963 р. Володя вступає в Київську музичну школу для обдарованих дітей імені М. Лисенка. Однак навчання, виснажлива робота над собою, проживання в гуртожитку позначились на здоров'ї підлітка і він, відмінник, після першого семестру повертається в Кіцмань, де продовжує навчання в середній школі та музичній школі (клас фортепіано). Восени 1964 р. Володя створює в школі ансамбль "Буковинка" і починає писати для нього пісні. Колектив здобуває перемоги на кількох самодіяльних конкурсах, їде до Києва, там його помічають, запрошують на обласне телебачення. Після закінчення школи Володимир вирішив вступити до медичного вишу. Проте, не дивлячись на ідеально складені іспити, його не зарахували до Чернівецького медичного університету. Причина — перевернутий бюст Леніна у його рідному селищі. Компанія хлопців разом з Володею, бавлячись, закинула на вождя картуза. Коли спробували зняти, погано закріплений бюст впав. Тому замість медичного вишу відмінник Івасюк іде працювати на місцевий завод "Легмаш" штампувальником у фурнітурний цех. Але там йому знайшлося заняття до душі — серед заводських робітників Івасюк створює свій перший ансамбль "Буковинка", з яким дебютує на київському телебаченні, а згодом і на Українському радіо.  Його пісня "Я піду в далекі гори",  яку виконала співачка Лідія Відаш дуже сподобалася слухачам і стала часто звучати в етері. Через рік за рекомендацією "Легмашу" Володя вступає в Чернівецький медінститут. Його запрошують в оркестр народних інструментів "Трембіта" та камерний оркестр медінституту. Після закінчення третього курсу композитор починає працювати над піснею "Червона рута". Справді історичним стає той момент,  коли на театральній площі Чернівців Володимир Івасюк разом з Оленою Кузнєцовою виконав пісню "Червона рута" під акомпанемент ансамблю "Карпати". Композиція викликала фурор. Дослідник біографії Івасюка Іван Лепша писав, що виступ зібрав на майдані тисячний натовп, а на площі та сусідніх вулицях припинився автомобільний рух. Багато чернівчан у той день не встигли у справах, бо натовпи, які прийшли послухати Івасюка, утворили затори. Вже наступного дня «Червону руту» співала вся Україна. Цікавою є історія створення цієї пісні. Старшому Івасюкові на день народження колега подарував фундаментальну монографію "Коломийки" фольклориста Володимира Гнатюка. Саме там вісімнадцятирічний Івасюк уперше натрапив на загадкову назву квітки — "черлена рута". Далі Володя три роки досліджував тему — мандрував гірськими селами, збирав перекази й обряди. На Косівщині він натрапив на новий варіант коломийки про червону руту, а в Розтоках Путильського району записав легенду про чар-зілля, яке викликає чисте вічне кохання. 

Володимир продовжує писати багато пісень і музики для своїх друзів, естрадних співаків Назарія Яремчука і Василя Зінкевича, вони разом мандрують Карпатами. Шалену популярність молодим артистам приносять зйомки першого українського мюзиклу "Червона рута"  у Яремчі, в якому брали участь Софія Ротару, Василь Зінкевич, Назарій Яремчук, Раїса Кольца, ансамблі "Смерічка" і "Росинка" та прозвучали пісні Івасюка, Дутківського, Скорика.
З Софією Ротару композитор почав тісно співпрацювати в 1971 році. Якось під час інтерв’ю композитора запитали, для кого він пише свої пісні, на що він відповів, що просто пише пісню, але інколи вже на самому початку відчуває, хто буде її виконувати, найчастіше це — Софія Ротару.  Співачка в свою чергу згадувала, що в піснях Івасюка вона  знайшла себе, свою інтонацію. Завдяки цьому творчому тандему музика Володимира Івасюка розлетілася за межі країни. Саме у виконанні Ротару "Водограй" переміг на конкурсі "Пісня-72", а згодом і на міжнародному "Сопот-74". Пізніше пісня "У долі своя весна" перемогла на "Сопоті-77". Разом вони видали платівку-гігант із дванадцятьма піснями Івасюка, які виконала Ротару — це був нечуваний успіх для таких молодих артистів! Більше того, Івасюк як студент не мав права на таку платівку, це право мали лише члени Спілки композиторів. І тим не менш упродовж 1977–1978 років вона мала аж вісім перевидань. Це був перший і єдиний у світі україномовний концептуальний диск — продуманий дизайн конверта, кожна наступна пісня доповнює попередню і водночас є самостійною одиницею.

Івасюк здобуває популярність у Сполучених Штатах, де вийшла його платівка. Артист мав шалений успіх, разом з тим, його кандидатурою зацікавилось КДБ.
Він часто казав рідним і друзям, що КДБ стежить за ним. Про те, що Івасюк "попав у немилість", свідчило й те, що він раз за разом за дивних обставин не отримував композиторських премій. Його не внесли в список Шевченківської премії, яку отримала театральна вистава "Прапороносці", для якої Івасюк написав музику. Не отримав він і премії Миколи Островського, хоч його кандидатуру рекомендували 12 членів правління Ради клубу творчої молоді.
Сестра Галина Івасюк згадувала той факт, що співаку неодноразово робили зауваження, особливо в останній період його творчості,  про те, чому він пише тільки українське, від нього хотіли чогось іншого, а він не хотів. 
Доленосним стало висловлювання Володимира Івасюка про те, що він вже дозрів і дійшов до того стану, що його можна розіп’яти, як Ісуса Христа. Певно він передчував трагічні наслідки свого українського вибору.
24 квітня 1979 року в обід Івасюку зателефонували, він одягнувся, пішов до консерваторії й більше ніколи не повернувся. Уже за день його відсутності рідні забили на сполох — але, за їхніми словами, Івасюка не поспішали шукати й відмовили в розміщенні оголошення на телебаченні про його зникнення. 18 травня, майже місяць потому, тіло Володимира знайшли на території військової частини в Брюховицькому лісі: Івасюк був повішеним на паску від свого плаща. Ще до того, як офіційно завершилося розслідування, у газетах написали, що Івасюк скоїв самогубство й додали, що чутки про інші обставини смерті — вигадка. Він прожив досить мало — 30 років. Проте за цей короткий час він встиг написати 107 пісень, 53 інструментальних творів. Також був автором музичних супроводів до спектаклів. Зараз пісні Івасюка переживають нову хвилю популярності. Упродовж останніх років твори композитора набувають актуальності й стають трендами в соціальних мережах, звучать по-новому в особистих плейлистах і діджей-сетах, якими Україну представляють закордоном. Нині у квартирі в Чернівцях, де колись жила сім’я митця, розташований Меморіальний музей. Але найбільше про Володимира нагадують пісні, які вже 50 років переспівують відомі українські та світові виконавці.

Інтернет-посилання:

• Володимир Івасюк співає свої пісні
• Музичний фільм «Червона рута»
• «Сам він не міг». Чому обставини смерті Івасюка досі не відомі
• Суспільне. Культура. Івасюк: "Ми з колиски — націоналісти, якщо матері співають українські колискові. Тому нас перевиховують у концтаборах"