Олексій Артамонов. Майстер воєнно-патріотичного та пейзажного жанру

Війна ніколи не йде з моєї пам’яті.

Тема війни завжди буде хвилювати мене –

адже я зблизька бачив і всенародну трагедію,

і велич ратного подвигу радянських людей.

Я повинен був,

мусив розповісти про людей,

котрі винесли на своїх плечах

тяготи і випробування воєнної пори,

про моїх бойових друзів і командирів, –

це стало справою моєї совісті,

справою мого життя.

(Олексій Артамонов)

Головною темою творчості народного художника України Олексія Михайловича Артамонова є тема Великої Вітчизняної війни. До неї митець прийшов через своє героїчне бойове минуле, кожен епізод  якого міг би стати сюжетом окремого живописного твору.

Артамонов, присвятивши свою творчість героїзму народу у Великій Вітчизняній війні, не став майстром батального жанру. Ми не зустрінемо в його полотнах детального показу битви, поля бою; уникає художник і зображення загибелі. Майстер прагне розкрити воєнні події у своїх творах через образ людини. У своїх роботах Олексій Михайлович тяжіє до узагальнення подій та образів, прагне монументальності, знаходячи навіть у найтрагічніших ситуаціях оптимістичні моменти. Він ніколи не вдається до суто зовнішніх ефектів. Динаміка його творів розкривається через подієвість сюжетів, через дії героїв. Характерною рисою воєнних сюжетів у картинах Артамонова є ще й те, що художник показує в них не переможний бік війни, а її тяжкі ратні будні. Особливою оригінальністю відзначаються картини 1970-х років, в яких конкретність та узагальненість, ідейна насиченість та виразність мови живопису злилися воєдино. Ці роботи, іноді драматичні, іноді лірично-сумовиті, та завжди зігріті живим авторським почуттям, стали цінним художнім документом Великої Вітчизняної війни, де відображено події партизанського руху в Україні.

Народився Олексій Артамонов 18 лютого 1918 року в селі Введенка Тамбовської області. Дуже рано втратив батька, і мати із семирічним сином переїхала до Москви. З самого дитинства хлопчика захопив живопис. Під час навчання у школі Олексій постійно малював, відвідуючи Третьяковську галерею. У підлітковому віці він почав підробляти підсобним художником у Театрі оперети. У 1934 році вступив до Московського художнього училища, де навчався у відомого художника і чудового педагога М. Кримова. Але 1938 року Артамонова призивають до армії, і він на довгих сім років відкладає пензля.

Олексій Артамонов служив у танкових військах у Старокостянтинові. Брав участь у радянсько-фінській війні, Польському поході РСЧА, Бессарабсько-буковинському поході. Німецько-радянська війна застала його в Перемишлі. Був важко поранений і опинився в тилу ворога. Відразу після одужання організував підпільну групу з оточенців, яка в січні 1942 року влилася в партизанський загін, пізніше названий ім'ям Ф. Михайлова. Олексій Михайлович став командиром диверсійної групи, а потім – заступником командира партизанського загону імені Кармалюка. Протягом 1943 року особисто підірвав 12 ешелонів противника з живою силою і технікою.

Незадовго до кінця війни Артамонова направляють у визволений Київ, у Головний штаб партизанського руху. У 1945 році він – головний художник виставки «Партизани України в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників». Його картини «Загибель Героя Радянського Союзу Олексія Іванова», «У фашистських катівнях» та «Портрет Героя Радянського Союзу І. С. Музальова», написані за свіжими спогадами, стали першими творами художника на партизанську тематику. Цього ж року його прийняли до Спілки художників СРСР.

Діапазон творчої діяльності Артамонова з кінця 1940-х і в 1950-ті рр. дуже широкий. Він працює в галузі монументального мистецтва і плаката, займається художнім оформленням виставок, музеїв, стадіонів, бере участь у святковому оформленні міста – створює великі тематичні панно та портрети, що прикрашають стіни будівель. Свою подальшу творчість художник присвячує подвигові радянських людей у Великій Вітчизняній війні. Він звертається не до масових батальних сцен, а прагне розкрити події партизанської війни через образи її учасників – рядових бійців та відомих командирів. Особливе місце у творах Артамонова на воєнну тему займають спогади про дітей, утягнених нарівні з дорослими у страшну орбіту війни («Мій бойовий друг Валя Котик», «У загін до С. А. Ковпака»), а також – образ жінки («Партизанська юність», «Після бою»).

Та хоч би якою важливою була для Артамонова партизанська тема, вона не заступає від нього краси навколишнього життя: художник багато й успішно працював у пейзажному жанрі. Якщо у своїх ранніх творах майстер використовував природне тло здебільшого лише як конкретне середовище, в якому розгортається сюжетна дія, то з початку 1960-х років пейзаж у його тематичних композиціях стає повноцінним компонентом творення художнього образу. Приблизно в той же час Артамонов починає працювати й над чисто пейзажними роботами – спершу в техніці олійного живопису і темпери, а потім і акварелі. Ці роботи розкривають поетичне животрепетне ставлення художника до природи.

Географія пейзажів Артамонова дуже широка – він багато їздив по рідній країні, бував за кордоном. У ці поїздки художник завжди брав із собою альбом і олівці; він багато бачив, запам’ятовував, замальовував. Подорожі стимулювали на пошуки нових образних засобів, розширювали творчий діапазон живописця, давали йому нові теми. Так з’явилися серії краєвидів Закарпаття, Криму і Середньої Азії, цикли акварелей із зображеннями Греції, Іспанії, Польщі, малюнки з видами Голландії, Угорщини, Югославії. Партизанська тема була головною у творчості майстра; та якщо в її рішеннях домінує композиційне начало, то в пейзажах на всю повноту проявляється майстерність Артамонова-колориста.

Партизанську тему, що стала основоположною у творчості Артамонова, його нервом і болем, художник вважав невичерпною. Він постійно звертався до неї, кожного разу знаходячи у своїй пам’яті нові сюжети для її втілення.

Усе далі відходять у глибини часу роки Великої Вітчизняної війни, і ще ціннішими стануть у майбутньому твори, що виникли з-під пензля очевидців і учасників війни. Вони мають не тільки історико-художнє, а й величезне моральне та пізнавальне значення. Приклад тому – картини Олексія Артамонова, що увійшли в скарбницю українського мистецтва.

Список літератури:

1. Артамонов Олексій: альбом / упоряд. Н. О. Снарська, ред. Л. І. Масловська. - К.: Мистецтво, 1986. - 13 c.

2. Артамонов Олексій Михайлович // Словник художників України. − К., 1973. − С. 13.

3. Артамонов Олексій Михайлович // Довідник «Українські радянські художники». − К., 1972. − С. 15.

4. Артамонов Олексій Михайлович // Українська радянська енциклопедія : у 12 томах / за ред. М. Бажана - 2-е вид.- К.: Головна редакція УРЕ, 1974–1985.

5. 18 грудня 2011 року на 94 році пішов із життя… // Культура і життя. − № 51. − 23–29 грудня 2011.