Марко Кропивницький. Незабутній корифей української сцени
22.05.2020
Минуло 180 років від дня народження українського письменника, драматурга, театрального режисера та актора Марка Кропивницького. Із його іменем пов'язані створення українського професійного театру в Україні й наступний етап розвитку реалістичної драматургії.
Народився Марко Лукич Кропивницький 22 (10) травня 1840 року в с. Бежбайраки на Херсонщині (Бобринецький повіт Херсонської губернії), недалеко від нинішнього обласного центру Кропивницький, названого на честь драматурга.
При народженні доля щедро обдарувала його талантами: він став видатним режисером і драматургом, керівником і організатором театральних труп. Композитор, музикант, поет, великий актор. Полум’яний публіцист, він віртуозно володів словом, викликаючи захоплення і відгук сердець тисяч людей. До того ж мав неабиякий педагогічний хист – Кропивницький виховав цілу плеяду чудових майстрів професійної сцени. У його трупі розквітли таланти Марії Заньковецької, Миколи Садовського, Любові Ліницької, Панаса Саксаганського, Ганни Затиркевич-Карпинської, Марії Садовської-Барілотті, котрі стали славнозвісними акторами, зірками світових підмостків.
З ім’ям Кропивницького тісно пов’язані виникнення та розквіт українського професійного театру. Важко переоцінити його внесок у нашу культуру, бо саме Марку Лукичу належить стрижнева роль у створенні національної школи театрального мистецтва, у формуванні різнопланового та самобутнього українського репертуару.
Його по праву шанобливо називають батьком українського театру, і це визначення у повній мірі віддзеркалює багатогранну натуру творця і людини.
Кропивницький був одним із перших, хто надав українському театру соціального значення, максимально наблизивши сценічне дійство до народу. Часто легкий жанр водевілю у талановитого режисера виходив за межі суто розважального, ускладнюючись і збагачуючись суспільними мотивами. На той час таке бачення мистецтва було сенсаційним.
Досконально володіючи майже всіма театральними професіями, Кропивницький творив на сцені правдиву картину життя – із радощами і печалями, пошуками істини та справедливості, сподіваннями й розчаруваннями. Всі елементи вистави – текст, грим, костюми, сценографія, музика, пластика, міміка, жести – створювали неповторні образи і притягували глядача, немов магнітом, чарували і захоплювали. Ті образи здавалися начебто до болю знайомими і разом з тим були наповнені глибинною новизною.
Велику увагу Кропивницький приділяв яскравості та етнографічному аспекту видовища, вплітаючи до нього побутові деталі, що відповідали відтворюваній добі. Приворожував публіку і романтизм мелодрам, де вирували неабиякі пристрасті на контрастах: гнів і ніжність, розпач і мрійливість, сум і веселощі, ненависть і кохання.
Марко Лукич жив і працював в умовах національного гноблення, про що свідчать царські укази того часу. Створений ним професійний театр протягом тривалого часу був осередком і головним джерелом української культури. Адже на той час багато українців не знали грамоти, тому не мали змоги читати нашу прекрасну класику. А театральне мистецтво доступне для кожного, хто має потяг до прекрасного. Вистави Кропивницького відкривали глибинний світ літератури і мистецтва, несли в народ величне слово, розширювали горизонти духовності.
Театр видатного майстра підносив все українське – історію, побут, пісні й танці, мелодійну мову.
Як драматург він написав більше 40 творів, які сьогодні складають золотий фонд української літератури. Понад 100 років не сходять зі сцени його драми і комедії, серед яких найвідоміші: «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Глитай, або ж Павук», «По ревізії», «Скрутна доба», «Помирились», «Пошились у дурні» та багато інших.
За свій вік Кропивницький зіграв понад 500 ролей, створивши достопам’ятні образи – по-справжньому самобутні та правдиві. Ролі були різнопланові – як драматичні, так і комічні, і всі вони стали шедеврами сценічного перевтілення та глибокого розкриття характеру персонажа.
Ще за життя Кропивницького критика високо оцінювала театральну діяльність великого майстра.
В історії світової театральної культури діяльність М. Кропивницького як керівника трупи і водночас режисера, актора, драматурга можна порівняти хіба що з багатогранною творчою діяльністю Мольєра у французькому театрі. Самовіддана боротьба Кропивницького за свій театр в умовах повної дискримінації трудового народу була іноді прикладом громадянського подвигу.
Кропивницький був колоритною неординарною особистістю, він не мислив себе поза творчістю. І на схилі років не втратив жадоби до пізнання життя, людей, мистецтва…
Вольовий, рішучий – і разом із тим запальний, захопливий. Нестримний, безкомпромісний, міг бути занадто різким і навіть грубим – утім наділений неабиякою душевною щедрістю і добротою. Привітний і щирий, вразливий і чутливий.
Безперечний оптиміст, великий гуморист, що завжди знаходив жарт і посмішку навіть у найтяжчі свої хвилини, – міг під враженням якихось неприємностей згущати барви… У його вдачі гармонійно поєднувалися крайності й суперечності. У тих протиріччях була особлива магія, що заворожувала: він притягував людей, вони приростали до нього душею.
А як він співав! Густий бас незвичайної сили, великого діапазону, м’якого приємного тембру брав у полон із першої ж хвилини. До речі, Марко Лукич першим виконав пісню на музику Данила Крижанівського «Реве та стогне Дніпр широкий».
Саме великому режисеру й актору композитор присвятив свою творчу працю, написавши на нотах: «Присвячую Марку Кропивницькому». Під час виконання на сцені цього твору люди незмінно підводилися і співали разом з актором…
Кропивницького «було багато», енергія, яку він випромінював, іскрила та запалювала колег, друзів, рідних – він, здавалося, заповнював собою весь простір, і встояти перед його принадністю годі було й думати… Знати Марка Лукича і не любити його було просто неможливо. Його життя – наче горіння: він нестримно палав і хотів, щоб полум’яніли інші.
Починаючи з 90-х років, усе частіше живе у себе в Затишку. Утім гастролей не припиняє. При будь-якому самопочутті довго нудьгувати та сумувати Марко Лукич просто не вмів. Писав п’єси, зокрема й дитячі, за мотивами народних казок («Коза-дереза», «Івасик-Телесик» і «По щучому велінню»), які ставив у себе на хуторі. Виконавцями й глядачами були селянські діти. Кожна така вистава була святом і для дітей, і для самого актора. Виховний зміст і життєва мудрість п'єс-казок, нескладна драматургічна композиція, стислий і ясний розмовний діалог між дійовими особами, прекрасна народна мова – усе це свідчить про серйозне ставлення Кропивницького до п'єс для дітей, глибоке знання психології юної аудиторії, її запитів і потреб. З історії дитячого театру Марка Кропивницького.
Він активно клопотався про організацію школи для селян та їхніх дітей.
Наприкінці березня 1910 року Марко Лукич вирушив на гастролі до Одеси у складі трупи Колісниченка. Висвітлюючи ці останні артистичні виступи Кропивницького, столичний журнал «Театр и искусство» зауважував: «Незважаючи на свої сім десятків років за плечима, батько грав як колись – сильно, яскраво, із захватом, чаруючи тонким комізмом, життєвою простотою і художньою викінченістю своїх образів. <…> Приймала публіка Марка Лукича якось особливо сердечно і зворушливо, і в безконечних оваціях і викликах відчувалося не лише захоплення талановитим актором-художником, але й дань шанобливої поваги до одного з великих діячів України». Під час цих гастролей Кропивницький тяжко захворів і, повертаючись до себе на хутір, 21 квітня 1910 року раптово помер у потязі від крововиливу в мозок. Листи й телеграми зі співчуттям на адресу українського театру та сім'ї драматурга надійшли з усіх кінців України й Росії. Майже всі українські газети й журнали надрукували некрологи та статті, присвячені пам'яті визначного українського митця. Микола Міхновський, зокрема, наголошував, що ця смерть є національним горем.
Із перших днів виникнення українського радянського театру до його репертуару завжди включалися твори дожовтневої класичної драматургії. Поряд із п'єсами І. Котляревського і Т. Шевченка, І. Франка і Лесі Українки, І. Карпенка-Карого та М. Старицького твори М. Кропивницького й нині не сходять зі сцени, викликаючи захоплення нових і нових поколінь глядачів. Мистецький шлях Кропивницького – яскравий приклад високого професіоналізму, неперевершеного таланту, громадянського подвигу і самовідданого служіння національному культурному відродженню.
Джерела
- Топська, Неллі. Батько українського театру /Н. Топська. – К.: ТОВ «Книжкова база «Альфа»», 2017. – 64 с.
- Коломиец, Ростислав Григорьевич. Марк Кропивницкий /Р.Г. Коломиец. – Харьков: «Фолио», 2018. – 118 с.
- Тобілевич, Софія. Корифеї українського театру /С. Тобілевич. – К.: «Центр учбової літератури», 2019. – 540 с.
- Йосипенко Микола Кузьмич. Марко Лукич Кропивницький /М.К. Йосипенко; передмова М. Рильського. – К. : Державне видавництво Образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР, 1958. – 324 с.
